Проща улючан.

Позначки


https://www.facebook.com/marian.rajtar.

ulichТрадиційно від 1990 р. колишні мешканці Улюча і Грушівки приїжджають на прощу в рідні села на свято Вознесення яке проводится на горі Дубник в старовинній церкві з 16-го ст. Виселенці і їхні нащадки були депортовані в рр. 1945-1947 до УРСР і на північні території Польщі. Тепер розсіяні по цілому світі від Канади, Австралії по Крим. Найбільше Улючан живе в м. Калуші і околицях в Україні. Невтомними організаторами свята є панство Софія і Ярослав Холявки які проживають в м. Сянік. Святкування почался молебнем при капличці в неіснуючому селі Грушівка які очолив Митополит УГКЦ в Польщі владика Євген Попович в сослужінні парохів Гломчи і Команьчи. Згодом відслужено Панахиду за померших улючан на місці де стояла парафіяльна церква св Миколая в Улючі. Суботні врочистості завершилися гостиною при вогнищі над Сяном. З художньою програмою виступили мішаний хор “Лем ми” з Команьчи і мішаний хор “Співанка” з Мокрого.

” 80 лемків, які довели, що їхнє майно забрали з порушенням законодавства».

Позначки


http://www.radiosvoboda.org

Лемки у Польщі відновлюють право власності на відібрані комуністами ліси

У повоєнні роки комуністична Польща позбавила своїх громадян майна. Серед скривджених було багато українців.

Ілюстраційне фото. Фестиваль лемківської культури «Лемківська ватра» в селищі Ждиня

Ілюстраційне фото. Фестиваль лемківської культури «Лемківська ватра» в селищ

Варшава – 700 тисяч українців було виселено у повоєнні роки з їхніх рідних земель у південно-східній Польщі. Виселення та депортації, організовані комуністичною владою, тривали кілька років. Переважна більшість цих людей опинилася в радянській Україні, а 150 тисяч вигнали на північ і захід Польщі. Про те, який сьогодні статус у вигнаних із рідних земель українців Польщі, та про їхню боротьбу за відновлення справедливості Радіо Свобода розповіли українські громадські діячі Петро Тима і Степан Гладик.

За даними останнього польського перепису населення (2011 року), у Польщі мешкає 51 тисяча українців-автохтонів. Це третина від загальної кількості тих, які після Другої світової залишилися в комуністичній польській державі. Нащадки більшості депортованих асимілювалися впродовж повоєнних десятиліть. Навесні 1947 року в рамках горезвісної операції «Вісла» 150 тисяч українців із Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Бойківщини та Лемківщини розпорошили якнайдалі від їхніх рідних сторін. У депортованих незаконно відібрали нерухомість, земельні ділянки, поля і ліси.

Степан Гладик, діяч Об’єднання лемків, розповідає, що деякі депортовані почали повертатися на рідні землі відразу після закінчення сталінізму у Польщі. Утім, каже він, тодішня комуністична влада всіляко цьому перешкоджала, вона прагнула, щоб українці залишалися у тих регіонах, куди їх вигнали в 1947-му. «Все ж таки ми постійно намагалися повернутися на рідні землі, частина цих людей повернулася – дві тисячі, може, дві з половиною – в 1956–1958 роках, це був найбільш бурхливий період щодо повернень, але ці повернення тривають до сьогодні», – сказав Гладик.

Чому лемкам вдається повертати своє майно?

Серед усіх українських етнографічних груп у Польщі саме лемкам вдалося найбільше досягти у боротьбі за повернення відібраного колись у них майна. Про це говорить Петро Тима, голова Об’єднання українців Польщі. За його словами, протягом багатьох років лемки вперто вимагали від польської держави повернути їм конфісковані 1947 року земельні ділянки і ліси. Вони робили це рішуче і юридично грамотно, тому досягли успіхів, пояснює Тима.

У свою чергу, Степан Гладик каже, що повернути свої ділянки карпатського лісу вдалося майже сотні лемківських родин. Гладик розповів, що в 90-і роки минулого століття він зайнявся вивченням історії депортації та законів сталінської доби. Виявилося, каже він, що комуністи через два роки після операції «Вісла» спробували, так би мовити, узаконити конфіскацію майна депортованих. Утім, пояснює Гладик, вони сформулювали цей закон так, що в ньому йдеться не про націоналізацію майна виселених, а про «можливість його передачі державі». Таким чином, лемки повертають свої ліси не у судовому порядку, а адміністративним шляхом – внаслідок рішень місцевої влади, яка колись привласнила лемківське майно.

У 2002 році Степанові Гладикові вдалося повернути кілька гектарів лісу, які належали його предкам. Громадський діяч пояснює: «Ми працювали, працювали над тим і опрацювали так звану правову експертизу про правові порушення під час націоналізації майна, і тоді, через 12 років, вдалося саме мені, Степанові Гладику, повернути мою рідну землю, хоча не все можна було повернути, бо частина цієї землі вже була передана в чужі руки».

Після успіху Степана Гладика Об’єднання лемків Польщі найняло на півроку юриста, який пояснював лемківським родинам, як вони можуть повернути конфісковане колись майно. Завдяки такій допомозі мрії багатьох лемків про відновлення справедливості здійснилися. Їм віддали відібрану землю там, де це було можливе, або ж виплатили грошову компенсацію.

Українська меншина у Польщі не має статусу депортованої

Петро Тима наголошує на особливостях, що стосуються правового статусу українців, виселених із Польщі в Україну, і тих, які були депортовані всередині польської держави. Він нагадує, що виселення в Україну відбувалося на підставі договору про так званий обмін населенням між двома квазідержавними утвореннями – комуністичною Польщею та УРСР. Таким чином, питання виселених за межі польських кордонів повинна вирішувати сучасна українська держава, як правонаступниця УРСР. Аналогічно й поляки, яких після війни вивезли з українських земель до Польщі, свої питання щодо залишеного в Україні майна вирішують з польською державою. Вони отримали від своєї країни відшкодування за матеріальні втрати, яких зазнали внаслідок переселення.

В інакшій ситуації опинилася українська меншина у Польщі. Вона не має статусу депортованої, тож багато майнових питань не вирішені дотепер. Тима пояснює, що відбулося з конфіскованим майном депортованих під час операції «Вісла»: «Тоді усі приватні особи, громадські організації та церковні структури були позбавлені майна і частина людей отримувала замінне майно, проте не всі, частина людей потрапляла в державні колективні господарства, і це питання майна жертв акції «Вісла» надалі є нерозв’язаним. Причому воно частково не розв’язане, тому що церковні структури або отримали відшкодування, або їм повернули майно, натомість приватним особам не повернули майна. На сьогодні справа не вирішується, тому що в Польщі нема закону про реституцію майна. Тобто зараз єдині особи, які повернули своє майно, – це приблизно 80 лемків, які довели, що їхнє майно забрали з порушенням законодавства».

Від депортацій потерпіли не тільки українці

Після того, як кордони повоєнної польської держави були пересунуті далеко на захід, жертвами комуністичних депортацій стали не тільки українці і поляки, але також німці й автохтонне населення таких регіонів, як Мазури та Сілезія. Петро Тима розповідає: «Це масове явище передусім торкнулося німців, навіть у категоріях чисел – це набагато більше, ніж українці, причому різні хвилі, від перших хвиль, так званих диких депортацій, коли ще Польща не закріпилася на цих територіях, друге – це питання повоєнних депортацій, і 1970–80-і роки, коли Польща у рамках договору з Німеччиною сприяла виїздам німців, мазурів або сілезців до Німеччини».

Комуністична влада не подбала про юридичний статус майна, яке німці залишали у Польщі в 1970–1980-і роки. Навіть після того, як ці люди виїхали до Німеччини, в реєстрах нерухомості вони надалі фігурували як власники своїх залишених помешкань. Тому дотепер навколо деяких колишніх німецьких будинків триває судова тяганина.

Утім, наголошує Петро Тима, невирішені майнові питання – це проблема не лише депортованих. У повоєнні роки комуністична польська влада націоналізувала приватну нерухомість у містах. Багато нащадків пограбованих тодішньою державою дотепер намагаються повернути відібране.

Сьогодні не завжди питання скривджених комуністичною владою можна вирішити, не кривдячи когось іншого. Часто в націоналізованих у повоєнні роки будинках живуть люди, яким нікуди звідти піти. У свою чергу, політичній еліті бракує волі, а державному бюджетові грошей, щоб полагодити ці проблеми.

Лемківський активіст у Польщі Степан Гладик нагадує, що наступного року будуть сумні роковини – 70-річчя операції «Вісла». Він сподівається, що польський Сейм засудить депортацію українського населення. Для депортованих та їхніх нащадків така заява була б моральним відшкодуванням, каже Гладик.


Читати далі

Скородненські топоніми в Кривому Озері Миколаївської області.

Позначки


скороденськаКоротка довідка: Мешканці села Скородне, яке до 1951 року було частиною Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області, і в 1951 році внаслідок маніпулятивного обміну територій між СРСР і Польщею волею необдуманих політичних рішень цих країн опинилися на півдні України в Кривому Озері. Їх було насильно перевезено до Кривого Озера Миколаївської області. Село Скородне після виселення його мешканців фактично вмерло. Зараз це польська вьоска (село). Переселенцям було надане примітивне житло в розташованих обік одна одної вулицях. Ці вулиці відповідно носили назви тодішньої комуністичної “еліти”. Винуватці трагедії переселенців були ще і заштампованими в їх адресах за місцем проживання. І лише по двадцяти роках незалежності України згідно Закону про декомунізацію вдалося перейменути назви вулиць з совєтських назв-кліше на назви, які зігрівають серце і душу. В першу чергу, йдеться про вулицю Скородненську (походить від назви села Скородне). Таким чином, в Кривому Озері з’явилися топоніми з полишених територій. В листуванні внизу редакція подає коротку історію цього перейменування. Особлива заслуга в просуванні справи з перейменування належить Іллі Крохмалю і Михайлу Воляру. І хоча останні все своє свідоме життя прожили в Кривому Озері, введенням назв, пов’язаних з батьківщиною їх батьків в Скородному, вони проклали історичний місточок між двома берегами межибуття, між Скородним в горах Бескидах (зараз територія Польщі) і вулицею Скородненською12717887_343162982474614_2323164730404740390_n в степовому Кривому Озері на Миколаївщині.
02.11.2015
Ілля Крохмаль:
Мене турбує, коли ж приймуть рішення про перейменування вулиць.  Десь місяць чи два тому був у селищного голови. Цікавився, як йде процес виконання Закону про декомунізацію. З’ясувалось, що він тільки що почав над цим працювати. Обговорили деякі назви щодо перейменування. Пропозиції були слушні. А стосовно Скородненської, то сказав, що сам БОГ велів. Так що будемо чекати рішенння.
2.11.2015
Ольга Самборська:
Стосовно Кривого Озера і нових назв вулиць, то маю надію, що Ваші труди не пропадуть марно. Бо хто ще то доведе до кінця.

13.03.2016

Ілля Крохмаль:
Нарешті збулося! З’явились нові назви вулиць у Кривому Озері: Скородненська (Урицького), Волощанська (Свердлова), Нижньо-Устрікська (Галана), Гедвілівська, Калантирська, Кобзаря, Гетьманівська, Українська, Соборна і ще ряд інших некомуністичних назв.
1.04.2016
Ольга Самборська:
Пане Ілля, дякую Вам за дуже важливу інформацію і за Ваші старання!!! Про це треба написати, щоб історія не мала порожню сторінку в цій справі. Єдине питання, чому Устрікська, а не Устрицька як за правилами граматики? Буду рада Вашій інформації!
2.04.2016
Ілля Крохмаль:
 Рішення про перейменування було прийнято селищною радою ще в лютому місяці на виконання Закону про декомунізацію. Перед цим я був у селищного голови, мали плідну розмову щодо нових назв. Перше, що сказав голова, то це те, що сам Бог велів назвати вул.Уріцького – Скородненською. Все решта разом із Михайлом Воляром обговорювали та вносили пропозиції по перейменуванню. В більшості селищна рада дослухалась. Тому тут більше заслуга Михайла Воляра. Він контактував з селищним головою, був членом комісії по перейменуванню.
Чому Устрикська? Не можу сказати, ми пропонували Устріцька, але мабуть в селищній раді скорегували на Устрикська. До речі, в декого у паспортах писано і так і так.  Взагалі то ми пропонували ще кілька варіантів для цієї вулиці: Романа Шухевича; Андрія Шептицького. Комісія прийняла ось такий варіант: Нижньо-Устрікська.
 Стосовно Скородненської, то ми її перейменували ще задовго до прийняття Закону, в 2011році, на 60-ту річницю подій насильного пересення мешканців Нижньо-Устрицького району до Кривоозерського району. Я виготовив меморіальну дошку з цього приводу. В той час не могли її встановити, бо не було відповідного рішення селищної ради. Зараз швидше за все у травні встановимо її на одному із будинків вулиці. Як кажуть, краще пізніше, ніж ніколи.

Буду вносити пропозицію, щоб після завершення перейменування зробили корегування карти Кривого Озера.

 

“з рідного села Ратнавиця Сяноцького повіту (тепер Польща)”

Позначки


http://hutsul.museum

Писанковий килим – від водія 01.04.2016

Оксана ЯСІНСЬКА

До музею писанкового розпису завітав гість з Миколаєва Володимир Бонк. Як виявилося, таку далеку дорогу чоловік подолав не випадково.

Чотирнадцять років тому пан Володимир, за професією водій, уже на пенсії захопився писанкарством. Жодних навиків розпису по крихкій яєчній шкаралупі він не мав. Майже все життя чоловік прожив у краї, для якого мистецтво писанкового розпису не притаманне. Як правило, на Великдень тут фарбують яйця одним кольором.

Проте яскраві спогади з дитинства, яке минуло на Лемківщині, коли перед Великодніми святами тато завжди писав писанки, дали поштовх панові Володимиру спробувати й собі створити щось подібне.  До слова, з рідного села Ратнавиця Сяноцького повіту (тепер Польща) родину у 1946 р. депортували. Сім’я опинилася на Тернопільщині, а вже згодом переїхала до Миколаєва.

Традиційного писачка в чоловіка не було, тож для власних розписів, які сам придумував, використовував звичайний цвях і харчові фарбники. Писав писанку за писанкою, дарував рідним і друзям. Захоплення було настільки великим, що результатом восьмилітньої праці став розкішний килим з 1008 писанок, створених шпильковою технікою.

Невдовзі цей великодній диво-килим зможуть побачити коломияни та гості міста в музеї писанкового розпису.


 

 

” Цей фільм міг би бути пересторогою і уроком”

Позначки


Від редакції: цей фільм є цінний своїми документальними кадрами з галицької частини України періоду 1943-1945 років. Не менш цінним є свідчення учасників бойових дій. Але найціннішим є висновок, який сам собою випливає з побаченого: українці-галичани вміло були використані двома воюючими один проти одного силами Сатани (нациської Німеччини і Радянського Союзу). Важливою є заувага у фільмі, що лише українська дивізія на відміну від нациських і радянських військ мала у своєму складі священників. Шкода, що справжня християнська ідея – не вбив – не була втілена українцями. Цей фільм міг би бути пересторогою і уроком наступним поколінням критично осмислювати історію попередників і не дати використовувати себе на користь геополітичних планів, розуміти їх і протистояти їм.

14-а гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» Читати далі

“В лемківскым языку заховало ся давне задньоязыково-горлове глубокє ы.”

Позначки


http://lemkowski.revitalization.al.uw.edu.pl

Ґрафічна система лемківского языка операт ся на кіриличных буквах, котры сут паралельны до інчых східньославяньскых азбук. Має она 34 буквы, котры записуют основны звукы лемківского языка (6 гласных, 26 согласных і два знакы – твердий і мягкій).

Wprowadzenie:

System graficzny języka łemkowskiego oparty jest na bukwach (literach) cyrylicznych, które są analogiczne do innych alfabetów wschodniosłowiańskich. Składa się on z 34 liter, które zapisują podstawowe dźwięki (fonemy) języka łemkowskiego (6 samogłosek, 26 spółgłosek i dwa znaki – twardy i miękki). Читати далі

“Найбільш популярним у бойків на Херсонщині стало слово «домів», що означало – додому”

Позначки

,


К.А. Романюк

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ БОЙКІВСЬКОЇ ГОВІРКИ НА ХЕРСОНЩИНІ У СЕРЕДИНІ ХХ СТ.

У статті аналізуються особливості вживання бойківської говірки на території Херсонщини після переселення західної частини бойків на Південь України в 1951 р. Розглядаються її основні зміни та визначається їхня зумовленість.

Ключові слова: бойки, бойківський діалект, переселення бойків.

Бойки – це етнографічна група українців, яка є найчисельнішою в Україні групою горян, що живуть на північних і південних схилах Карпат. Цей регіон, що простягається від річок Лімниця і Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході, традиційно називають «Бойківщина». Близько чверті етнічної території бойків зараз перебуває у складі Польщі. Ця частина історичної Бойківщини стелиться на захід від ріки Сян до пасма Хрещатої і Високого Долу, а на півночі сягає верхів’я ріки Стивігор. Читати далі

” герої говорять бойківським діалектом.”

Позначки

,


Сюжет: Славетний хитрий Лис Микита, народжений пером Івана Франка, став героєм багатосерійного анімаційного фільму. Текст класика практично не змінювали, тому герої говорять бойківським діалектом.
Двадцятишестисерійний анімаційний фільм (розділений на 5 частин). Загалом, фільм триває близько семи годин і зроблений, передусім, для телебачення.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НАРОДНИХ КАЗОК УКРАЇНСЬКОГО ЗАКАРПАТТЯ

Позначки


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Бердянський державний педагогічний університет
Інститут філології та соціальних комунікацій БДПУ
Науково-дослідний інститут 
слов’янознавства та компаративістики БДПУ

Дзямулич Н.І.,
викладач,
Луцький педагогічний коледж
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НАРОДНИХ КАЗОК
УКРАЇНСЬКОГО ЗАКАРПАТТЯ
Українське Закарпаття  –це один із регіонів нашої країни, де перетнулися традиції, мови,
культури  різних  народів:  “Закарпаття  є  постійним,  латентним  зіткненням.  І  не  тільки  для
цікавського  подорожнього,  який  за  кожним  поворотом  дороги  стикається  з  чимось  новим  і
відмінним, але й для місцевого мешканця. Він постійно перебуває у різноманітті. Ландшафтному,
культурному, ментальному, мовному, релігійному”[1,  3]. У всіх офіційних назвах краю знаходимо
підтвердження того, що цей край  –саме українські Карпати:  “Карпатська Русь”,  “Угорська Русь”,
“Підкарпатська Русь”, “Карпатська Україна”, “Закарпатська Україна”.
Збирання  і  вивчення  фольклорної  спадщини  Закарпаття  має  давні  й  багаті  традиції. Читати далі

“Витяг зі спогадів Богдана Буця – автора “Нарису історії села Хоросно”.

Позначки


https://www.facebook.com

Андрій Книш

“Першого вересня 1939 р. мій тато, маючи до виконання багато інших обов’язків, доручив мені зорати на зяб ділянку ниви, розташованої на північному від села

Андрій Книшs Foto.

узгір’ї. Хоч мені, чотирнадцятирічному хлопчиськові, така робота була не зовсім

до снаги, одначе переконливо підбадьорила мене до її виконання довіра батька, яку я без вагань мусів виправдати. Запрягши коней до плуга, виїхав на призначене місце.
Не гаючи часу, взявся за діло. Енергії додавала сприятлива погода. День сонячний, повітря чистеньке, прозоре, контури карпатських хребтів у далині чітко проглядались неозброєним оком. У небесах фортісімо щебетали жайворонки. Коні, мабуть, усвідомили, що у моїх руках нема батога, і вирішили компенсувати мою поблажливість до них тим, що на кожну наступну скибу заходили півколом, тому я не змушений був закидати найважчу частину плуга в той чи інший бік. Словом, не праця, а курортний відпочинок. Одначе, відчуття ідилії тривало, на превеликий жаль, не довго.
У повітрі, зі щораз більшою силою, поширювався гуркіт. Першим безмовним моїм запитанням було: «Де і яке джерело того звуку?» Відповідь виникла аж тоді, коли у повітряному просторі появилась ескадрилья, поки що невідомо чиєї, авіації. 9 літаків летіли з Карпат над залізницею Стрий – Львів у напрямку Львова. Рівномірний і потужний рев моторів свідчив про те, що вони щось важке везуть на своїх бортах. Приблизно за 8-10 хвилин почали вибухати бомби, скинені тими ж літаками. Згодом стало зрозуміло, що це німецька воєнна авіація бомбила львівський вокзал, але тільки адміністративні будівлі. Так на моїх очах почалась Друга світова війна.
16 вересня до села вступила одна сотня німецьких солдат і розташувались на подвір’ях 17 – ти господарств німецьких колоністів, які жили компактною групою у західній частині села. Молоді, немовби до почесної варти підібрані хлопці у чистих військових мундирах, з модерною на той час зброєю в руках, справляли неабияке вражння на населення.
Були вони у нас упродовж двох днів і 18 вересня відійшли у західному напрямку. Наступило безвладдя, яке тривало недовго, бо 22 вересня перша колона частин Червоної армії Стрийським гостинцем наблизилась до села. Опівдні військова рота розташувалась на сільському майдані. У порівнянні з німецькими – совєтські солдати виглядали дуже непривабливими. Гвинтівки їх були зі штиками, підвішені до рамен з допомогою шнурків. Знаками розпізнавання офіцерського складу були ромбики в тій чи іншій кількості на петлицях уніформи. Ми, сільські дітлахи, з великою цікавістю оглядали все спорядження третьої вже армії (після польської та німецької), одночасно намагаючись почути, про що розмовляли між собою солдати. Всі вони вели бесіду російською мовою, яку ми почули вперше у своєму житті. Наблизившись до групи воїнів із п’яти осіб, я почув монолог офіцера, якого не забуду до кінця свого життя: « Да, в этом селе нам не преподнесли ни одного цветочка, – ничего, вы еще узнаете , что такое советская власть!» Витяг зі спогадів Богдана Буця – автора “Нарису історії села Хоросно”.

Андрій Книшs Foto.

Читати далі

“Якщо ви хочете з’ясувати інформацію про родичів”

Позначки


http://zaxid.net

Ганна Власюк

Віднайти шляхетське коріння, дізнатися про долю репресованих родичів або ж проста цікавість до родинної історії – мотивація зануритися в архіви для пересічного українця може бути дуже різною, вважає юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай. Саме з цікавості майже вісім років тому він почав досліджувати історію своєї родини та за цей період створив розгалужене генеалогічне дерево.

Директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Ігор Кулик додає, що сьогодні інформацію про родичів, які були репресовані, значно легше отримати після прийняття закону про доступ до публічної інформації кілька років тому, а також закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років.

Дослідники зауважують, що при пошуку інформації допомогти можуть як офіційні установи, так і неофіційні джерела з інтернету, а результати пошуків можуть привести до дуже несподіваних висновків.

Ігор Розкладай та Ігор Кулик на майстер-класі під час Форуму видавців у музеї «Тюрма на Лонцького»

Місця пошуку документів можуть бути різними

Методика пошуку, за словами Ігоря Розкладая, достатньо проста, але слід орієнтуватися за певними типами документів:

1. Свідоцтво про народження або метрика. В Україні цими документами опікуються органи актів цивільного стану, які є в управлінні Міністерства юстиції. Вони зберігають документи за останні 75 років. Однак, як зауважує Розкладай, тут можуть бути сюрпризи. Як приклад він наводить Жовківський РАЦС, який передав архіви із району до центрального архіву у Львові лише минулого року, хоч мав це зробити 7-8 років тому. Також трапляється така проблема, як перевантаженість архівів, коли документів просто нема куди приймати.

2. Якщо ви хочете з’ясувати інформацію про родичів і потрібні дані давніші, ніж 75 років, для отримання інформації вам потрібно буде доводити рідство. А тут, за словами Розкладая, можуть виникнути проблеми. Адже, якщо йдеться про Східну чи Центральну Україну, то документи часто знищувались. Тому тут варто шукати вторинні джерела – документи з місць, де предок вчився, судові записи тощо. Основне ж джерело – система державних архівів, що є в кожному обласному центрі.

Ігор Розкладай

Наскільки різними можуть бути місця пошуку документів, Розкладай показує на прикладі міста Рава-Руська Жовківського району на Львівщині. Документи з цього міста можуть зберігатися як у районному центрі Жовква, так і в архівах Львова, польського міста Перемишль та Варшаві.

3. Пошук документів до 1917-го року теж передбачає певні регіональні особливості. Універсальне правило – наявність метричної книги. Вона зазвичай складається із трьох розділів – записів про народжених, тих, що одружилися, та тих, що померли. Іноді окремо записували тих, що, до прикладу, перейшли від римо-католицької конфесії до православної. Багато інформації також можуть дати свідоцтва про шлюб.

Шукати родинне коріння, на думку Ігоря Розкладая, найкраще самостійно. Адже, як показує його власний досвід, іноді виписки з архівів можуть давати неправильно і це краще перевіряти. В польських архівах, зазначає історик, фотографування є безкоштовним, що вигідно відрізняє їх від українських. Розпочинати пошук у польських архівах варто із порталу szukajwarchiwach.pl. Це зведений портал польських архівів, який, щонайменше, має опис усіх книг і дає уявлення, де вони розташовані. Архів вміщує десятки мільйонів цифрових копій документів онлайн: їх можна відкрити, подивитися та завантажити.

За іншою адресою – www.agad.gov.pl/inwentarze/testy.html – є низка відсканованих метричних книг, що стосуються таких українських територій як Поділля, Волинь та Львівщина.

За наявності родичів, які мігрували до США, можна скористатися сайтом www.libertyellisfoundation.org. Він містить відскановані документи, у яких містяться детальні записи про людей, що прибували до США кораблями у третьому класі.

Ігор Розкладай зауважує, що в іноземних джерелах слід пробувати різні варіанти написання українських прізвищ, адже в них часто робили помилки.

Щодо періоду Другої світової війни, то Ігор Розкладай радить шукати інформацію у російській базі ОБД «Меморіал» – www.obd-memorial.ru, або ж через електронну адресу звертатися безпосередньо до Інституту національної пам’яті Польщі (Instytut Pamięci Narodowej).

Інтернет-пошук в Україні

Тут Розкладай вказує на існування декількох, за його словами, не цілком законних, проте все ж корисних ресурсів.

Перший – це inn.rozshuk.com.ua. Актуальність цієї бази – початок 2000-х років, вона є гібридом декількох інших баз та може виявитись помічною для мешканців невеликих сіл та містечок.

Другий – www.nomer.org – телефонний довідник, який теж може дати певну інформацію.

Вторинні джерела

Це, за словами Розкладая, окрема категорія джерел, до котрої доходять люди, що вже змогли більшою чи меншою мірою збудувати своє генеалогічне дерево і хочуть отримати більше інформації. До них, зокрема, належать:

  • сповідальні розписи – у Російській імперії сповіді були обов’язком і люди щороку мали на них ходити. Вони містили перелік осіб, які приходили на сповідь, відтак дозволяли побачити склад сім’ї.

  • ревізькі казки – це документи, що складалися для оподаткування. Хоч вони і досить розкидані, але в них часто можна знайти інформацію, що стосується родини;

  • брачний обиск – це аналоги записів про шлюб, які, проте, є більш інформативними.

  • dir.icm.edu.pl/Slownik_geograficzny – польський ресурс, що дозволяє знайти інформацію про населені пункти.

Пошук у ХХ столітті

За словами історика Ігоря Кулика, в Україні та за кордоном є низка офіційних баз даних, що допомагають знайти інформацію щодо родичів в межах ХХ століття.

  • www.reabit.org.ua  – ця база даних містить інформацію про репресованих українців. Хоч вона і неповна, проте дозволяє знайти дані про приблизно 130 тис. осіб. База містить книги з алфавітними показниками по містах, що значно полегшує пошук.

  • www.memory.gov.ua – база даних Інституту національної пам’яті про людей, які були винищені чи померли під час Голодомору 1932-33 рр.

Ігор Кулик

Російські бази даних

Якщо в Україні держава ще якось намагається займатися впорядкуванням інформації про репресованих, то в Росії, за словами Ігоря Кулика, це – переважно ініціатива громадських об’єднань. Таких, як, до прикладу, «Меморіал».

lists.memo.ru – база даних містить інформацію про репресованих громадян тодішньої СРСР. Останній із випусків цієї бази нараховує близько 4 млн імен;

stalin.memo.ru – база даних містить інформацію про репресованих в часи Великого Терору 1936-38 рр.

Ці бази даних сформовані на основі інформації із архівних установ.

Архіви

За словами Ігоря Кулика, інформацію про родичів, зокрема, репресованих, можна шукати скрізь, адже ситуація буває дуже розрізненою. Однак все ж варто пробувати звертатися у декілька основних українських архівів:

  • архів Служби безпеки України;

  • архів Міністерства внутрішніх справ України;

  • обласні архіви за місцем проживання, народженння, арешту особи;

Ще одне джерело інформації – головний інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації.

Для того, аби отримати інформацію у цих архівах, згідно із законом України «Про звернення громадян», у зверненні мають міститися:

  • назва та адреса установи, куди адресоване звернення;

  • прізвище адресата;

  • домашня адреса, місце проживання;

  • суть порушеного питання.

Для того, аби якомога більше спростити отримання інформації, у зверненні мають бути зазначені:

  • ім’я, прізвище, по-батькові запитуваної особи;

  • дата та якомога точніше місце народження;

  • будь-яка відома про шукану особу інформація (підійдуть навіть родинні перекази);

  • власні контактні дані.

Подати звернення до архівів можна трьома найпоширенішими способами – звичайною поштою, електронною адресою або ж безпосередньо в архіві.

Певну інформацію також можна отримати в електронному архіві за адресою avr.org.ua – там є низка документів, що стосуються українського визвольного руху.

Ігор Кулик також радить всім охочим безкоштовно завантажити в інтернеті «Право на правду: практичний порадник із доступу до архівів». До кінця 2015 року, за його словами, має вийти друге видання цього посібника з новими правками та новим законом «Про доступ до архівів».

Актуальні оновлення з цього приводу також можна знайти у групі у Facebook із назвою «Доступ до архівів».

Фото: Прес-служба Форуму видавців, Віталій Грабар/Фотоагентство LUFA.

Читати далі

“Їхнє побутування зафіксоване серед народів всього Карпато-Балканського регіону”

Позначки


Ліжники мають обрядове, інтер’єрне й господарське призначення. Їхнє побутування зафіксоване серед народів всього Карпато-Балканського регіону. В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у традиційно-побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина та Мараморощина), де ліжники є найбільш вживаними предметами щоденного домашнього побуту. До цього часу одним з найпотужніших центрів народного ліжникарства залишається село Яворів біля Косова, де традиція ткання ліжників не переривалася та зберегла, притаманну для цього виду народної творчості, хрестоматійність.

“Орест Корчинський, який є автором відкриття та єдиним дослідником Стільського городища…”

Позначки


16 червня 2013р.
План туру:
Миколаїв (огляд печерних храмових комплексів білих хорватів VIIІ-Х ст.) — Стільсько (огляд панорами Стільського городища) — Дуброва (огляд греблі на річці Колодниці та храмових комплексів з жертовним велетенським каменем-диравцем) — Стільсько городище (огляд княжого дитинця, оборонних валів та обід) — Ілів (огляд печер VIIІ-Х ст.)
Стільсько — унікальний історико-культурний комплекс (VIIІ-Х ст.), осередок общинної та великосвітської влади Великої (Білої) Хорватії, який складається зі скель, печер, жертовників, підземних лабіринтів. Укріплена площа Стільського городища становила 250 га і є найбільшою зі всіх аналогічних давньослов’янських місць такого типу, довжина оборонних стін становить 10 км. Осередки язичницького, а згодом християнського культу білих хорватів виявлені в Миколаєві, Стільську, Діброві, Ілові. Весь унікальний комплекс розкинувся на площі 200 кв.км, і є непересічною пам’яткою давньої української історії та культури, що немає аналогів на європейському континенті.
Екскурсію по Стільському городищу проводить археолог, кандидат історичних наук Орест Корчинський, який є автором відкриття та єдиним дослідником Стільського городища, й вже впродовж 30 років досліджує цей комплекс. http://www.vidviday.com.ua/stilsko

Фортеця : збірник заповідника “Тустань”

Позначки


Фортеця : збірник заповідника “Тустань” :
на пошану Михайла Рожка.

http://tustan.ua/wp-content/uploads/2013/05/Fortecja_2009.pdf

Fortecja_2009

Села до депортації: Полонна.

Позначки


rajtar1Marian Rajtar

Неіснуюче село Полонна (Płonna), повіт Сянік, церква Покрови Пр. Богородиці 1790 р. (в руїні). rajtar Читати далі

” право кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів. “

Позначки


Верховна Рада ухвалила урядовий закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років (№ 2540).

архив / gash.archives.kurganobl.ru

Як передає кореспондент УНІАН, за це рішення проголосував 261 народний депутат із 320 зареєстрованих у сесійній залі.

У законі під репресивними органами розуміються, зокрема Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем та службовими злочинами, Верховний Суд, Верховний касаційний суд, Верховний касаційний трибунал

Згідно з законом, держава гарантує право кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів. Держава забезпечує оцифрування носіїв архівної інформації репресивних органів і вживає заходів для забезпечення пошуку й отримання архівної інформації репресивних органів, що зберігається у відповідних установах іноземних держав.
Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/politics/1065525-rada-vidkrila-dostup-do-arhiviv-represivnih-organiv-srsr.html

Читати далі

V Міжнародна наукова конференція «Лемки, Бойки, Гуцули, Русини – історія, сучасність, матеріальна та духовна культура» до 70-тої річниці виселення українців з Польщі в УРСР у 1944-1946 рр. Слупськ, 24-26 вересня 2015 р.

Позначки


http://www.apsl.edu.pl

 V Міжнародна наукова конференція “Лемки, Бойки, Гуцули, Русини – історія, сучасність, матеріальна та духовна культура”

V Міжнародна наукова конференція
«Лемки, Бойки, Гуцули, Русини – історія, сучасність, матеріальна та духовна культура» до 70-тої річниці виселення українців з Польщі в УРСР у 1944-1946 рр.

Слупськ, 24-26 вересня 2015 р.

 Запрошуємо до участі в конференції, яку організовує Інститут історії та політології Поморської академії (м. Слупськ, Польща) у співпраці з Інститутом політології Зеленогурського університету (м. Зелена Гора, Польща), Українським історичним товариством в Польщі, Кафедрою історії політично-юридичних доктрин та історії права Зеленогурського університету, Відділом русиністики філософського факультету в Новому Саді (Сербія), Інститутом народознавства Національної академії наук України (Львів, Україна), Факультетом історії Ужгородськoгo національнoгo університету (Україна), Кафедрою історії філософського факультету університету імені Матея Бела в Банській Бистриці (Словаччина), а також Музеєм української культури в Свиднику (Словаччина).

Цей захід є продовженням низки конференцій: «Лемки, Бойки, Русини – минуле, теперішнє та майбутнє» (Зелена Гора, 2007 р.), «Лемки, Бойки, Гуцули, Русини – історія, сучасність, матеріальна та духовна культура» (Зелена Гора, 2009 р.; Слупськ, 2011 р.; Свидник, 2014 р.). Цьогорічна конференція відбудеться в 70-ту річницю переселень українців з Польщі до УРСР в 1944-1946 рр.

До організаційного комітету конференції входять:

професор Поморської академії, керівник відділу Східних студій Поморської академії, доктор наук Роман Дрозд;

секретар – кандидат наук Роберт Кушнєж;

секретар – кандидат наук Аркадіуш Слабіг;

магістр-інженер Катерина Мудрик-Прашчак.

До складу наукового комітету конференції входять: доктор наук, професор Поморської академії Тадеуш Сухарський – проректор з наукових питань Поморської академії; проф. Міхал Шмігель (Університет імені Матея Бела в Банській Бистриці); проф. Маріан Гайдош (Словацька Академія Наук); доктор наук Стефан Дудра, проф. Зеленогурського університету (Інститут політології ЗУ); доктор наук Богдан Гальчак, проф. Зеленогурського університету (Кафедра історії політично-юридичних доктрин та історії права ЗУ); Українське історичне товариство в Польщі; доктор наук Зенон Романов, проф. Поморської академії (директор Інституту історії та політології ПА); проф. Ярослав Тарас (Інститут народознавства НАН України); проф. Янко Рамач (Відділ русиністики філософського факультету в Новому Саді); доктор Пйотр Похили (Інститут політології ЗУ).

Конференція має інтердисциплінарний характер. Робочими мовами конференції є: польська, українська та словацька. Мета – презентація історії, культури та сучасних проблем регіональних груп, які проживають на українсько-польсько-словацько-угорському пограниччі: лемків, бойків, гуцулів, русинів (що проживають в північно-східній Словаччині та на Закарпатті (Україна)). До участі в конференції запрошуються також дослідники, які цікавляться тематикою українських регіональних груп, що походять не лише з Низьких Бескидів чи Бєщад, а й з Перемиського Підгір’я, Люблінщини та Підляшшя.

Усіх бажаючих взяти участь у конференції просимо заповнити анкету учасника та до 30 квітня 2015 року вислати її на електронну адресу: katarzyna.praszczak@apsl.edu.pl (магістр-інженер Катерина Мудрик-Прашчак).

Умовою участі є оплата організаційного внеску 50 євро (орієнтовно 210 польських злотих). В рамках оплати організатори забезпечують учаснику проживання, харчування та публікацію в збірнику виголошених на конференції статей.

Оплату потрібно здійснити до 31 серпня 2015 р. шляхом переказу коштів на рахунок Поморської академії в Слупську (konto Akademii Pomorskiej w Słupsku, ul. Arciszewskiego 22 A, 76-200 Słupsk):

Банк отримувача: Alior Bank SA, 02-232 Warszawa, ul. Łopuszańska 38d

Номер рахунку: PL 71 2490 0005 0000 4520 8377 0269

SWIFT : ALBPPLPW

В призначенні платежу просимо вказати номер суб рахунку: 249-510

або вписати: «Łemkowie, Bojkowie, Huculi, Rusini»

Учасники за межами Європейського Союзу зможуть сплатити організаційний внесок безпосередньо в Слупську.

У разі необхідності отримання рахунку-фактури просимо вказати в анкеті учасника відповідні дані: назву інституту, адресу, код ЄДРПОУ.

Організатори бажають, щоб виголошені доповіді якомога швидше були видані друком. Задля цього просимо надіслати тексти доповідей в редакцію до кінця вересня 2015 р. Після вказаного терміну тексти прийматися не будуть.

Для належної роботи редакційної колегії наполегливо просимо авторів надсилати тексти згідно з вимогами, вказаними в додатку до цього листа. Організатори залишають за собою право відхилити надісланий текст, якщо його вміст не збігається з тематикою конференції, якщо він не відповідає вимогам до наукової роботи або не відредагований згідно з вимогами, визначеними організаторами.

В першу чергу до друку рекомендуватимуться тексти осіб, які особисто візьмуть участь у конференції.

 

V Міжнародна наукова конференція
Aнкета учасника переклад
Засади редагування текстів для планованої колективної праці

Читати далі

“населення в с. Завадка Морохівська пов. Сянік”

Позначки


Звіт з бою та масового морду українського населення в с. Завадка Морохівська пов. Сянік

Зміст документа: 
Про грабунок і розбій у селі польських банд та сутичка з українськими повстанцями. Про напад польського червоного війська і більшовиків на українські села Мокре і Завадку Морахівську: жорстока різанина і катування українського населення. Списки замордованих українців. Це поляки зробили за наказом більшовиків, які таким чином намагаються змусити українців висилитися з Лемківщини до СРСР. 
URL:
http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2798/
Архіви та колекції:
 ГДА СБУФ. 13.Спр. 376.Т. 34.

 

Про Закарпатський музей народної архітектури та побуту – найстаріший скансен в Україні.

Позначки


http://vsviti.com.ua

Сьогодні ми помандруємо у давні закарпатські села. Туди, де жили бойки, гуцули, долиняни… На екскурсію нас запрошує Закарпатський музей народної архітектури та побуту.

Створюючи скарбницю закарпатської побутової культури у 60-х минулого століття, небайдужі до історії люди почали звозити сюди найцінніші дерев’яні будівлі з усіх куточків Закарпаття. Тепер цей музей – найстаріший скансен в Україні.

Біля підніжжя Замкової гори (де Ужгородська фортеця) серед мальовничої природи, фруктових і декоративних дерев розміщено понад 30 унікальних пам’яток народної архітектури кінця XVIII — початку XX ст. Вони репрезентують народне будівництво і побут різних соціальних та етнографічних груп населення закарпатського краю. Вироби столярів, бондарів, мосяжників, гончарів, ткаль і вишивальниць. Всього – близько 14 тисяч експонатів.

На майже 2 гектарах землі тут представлено аж 10 районів Закарпаття: Ужгородський, Хустський, Тячівський, Свалявський, Рахівський, Мукачівський, Міжгірський, Великоберезнянський, Іршавський та Воловецький.

Чи не найбагатшою експозицією може похвалитися Міжгірський район. Крім сільських садиб і хат тут показані і водяний млин, і тристінна каплиця, і збудована зі смереки школа, і корчма зі спальнею. А з села Пилипець сюди привезли валило (інструмент для валяння вовняних килимів).

Високі дахи – майже втричі вищі за видиму частину хати зустрічались у Хустському районі. Це така собі народна готика. А ще – традиційним голубий колір стін: насиченіший зовні та світліший зсередини. Тут гарно було розвинене лозоплетіння. А ще цікавими були традиції пасіки. Не звичайні прості вулики, а двоярусні «пчольники» і «дуплянки», виготовлені з видовбаної з середини колоди сосни. Таку садибу, привезену із села Стеблівки, можна оглянути у музеї.

У Великоберезнянському районі часто будували хати під одним дахом із господарськими приміщеннями. Така садиба дістала назву «довга хижа». Так було і тепліше, і менше місця використовувалось під забудову, і у час негоди зручніше було порати господарство. У музей садибу привезли із села Гусний, де такий тип забудови, характерний для важкодоступних гірських поселень, зберігся найдовше.

Ви бачили колись хату зі зруба, де кінці дерев`яних кругляків, в’язаних на кутах у замок («чашу»), виступають кінцями аж за стіни? Виявляється, це надзвичайно давній спосіб будівництва, який використовували ще східні слов`яни. А щілини між кругляками заповняли звичайним мохом. Саме такою є хата з села Гукливий Воловецького району. Якщо зайди всередину – можна побачити, як тут жили люди, адже інтер’єр відтворений до найдрібніших деталей: посуду на столі та взуття під дерев`яним ліжком.

Ужгородський район в музеї представляє садиба із села Оріховиці. Крім хати із дахом зі солом’яних снопів, стодоли та хлівця, ту можна побачити курник на високих ніжках (як із казки) та дуже цікаву криницю-журавель.

У садибі з селища Довгого Іршавського району розмістилась експозиція про гончарне мистецтво позаминулого століття. Дводисковий круг із веретеном та всі необхідні гончареві інструменти. Тоді вироби із глини фарбували переважно у чорний, рідше у червоний та зелений кольори. А от візерунки робили за допомогою коров’ячого рога.

Із сіл Дубове та Будевлі Тячівського району – кузня і садиба. Остання, збудована у 1888 році, колись належала багатому селянину. Досі зберігся напис на одвірку «Хата побудована Тиводаром Іваном». Міцна – збудована із дубових брусів. Зсередини оселя щедро прикрашена простирадлами і покривалами із мереживом ручної роботи, вишитими подушками та скатертинами.

Одним із найцінніших експонатів музею є церква архангела Михаїла із села Шелестово 1777 року (у деяких джерелах ще старша). Кажуть, це один із найкращих зразків дерев’яного зодчества Закарпаття. Всередині лемківської святині – старовинні ікони та різьблений іконостас, а ще першодруки з гравюрами. Окрім церкви, з Мукачівського району сюди привезли садибу та кіш. Цій кошниці, збудованій спеціально для зберігання кукурудзи, вже близько 130 років.

Хата із села Тибави Свалявського району датується кінцем ХVІІІ століття. Така оригінальна й архаїчна конструкція даху не часто зустрічається: його частини скріплені між собою великими дерев`яними цвяхами. Всередині хата теж має свої закони: цікаво, що багато побутових речей тут традиційно вішали безпосередньо на стіни, не використовуючи для цього меблі.

Із Рахівського району у музеї представлені дзвінниця, хата і садиба-граджа. Дзвіниця з села Вільховатий є унікальною пам’яткою. Це – остання в світі діюча шестигранна гуцульська дзвіниця. Збудована вона зі смереки. В дерев`яних ж оселях, розміщених поруч, показано багато старовинних речей, зокрема вишиванок, весільного вбрання та музичних інструментів.

Крім будівель під відкритим небом, Закарпатський музей народної архітектури та побуту має також виставкові зали у адміністративному корпусі. Тут представлені не лише зразки традиційних образотворчого та ужиткового мистецтва, а й твори сучасних майстрів.

Цікаво, що з часу відкриття музею (а працює він вже 45 років) його відвідало понад три мільйони людей. Було відкрито близько 3 тис. виставок та проведено понад 100 тис. екскурсій.

Схема музею  Матеріал carpatho-rusyn.org

1 – Головний вхід 2 – Хата із с.Оріховиця Ужгородського району, кін. 18 ст. 3 – Колодязь 4 – Стайня 5 – Хата із с.Ракошин Мукачівського району, 1869 р. 6 – Комора із с.Руське Мукачівського району 7 – Хата із с.Стеблівка Хустського району 8 – Румунська хата із с.Бедевля Тячівського району, 1888 р. 9 – Оборіг із с.Бедевля Тячівського району 10 – Румунська хата із с.Середнє Водяне Рахівського району 11 – Угорська хата із с.Вишкове Хустського району 12 – Гуцульська гражда із с.Стебний Рахівського району 13 – Гуцульська хата із м-ка Ясиня Рахівського району, сер. 18 ст. 14 – Зимовий сховок для картоплі 15 – Хата із с.Гусний Великоберезянського району, 1 пол. 19 ст. 16 – Дерев’яна церква із с.Шелестово Мукачівського району (див. у цьому селі) 17 – Каплиця з села Новоселиця Міжгірського району 18 – Школа із с.Синевирська Поляна Міжгірського району 19 – Корчма із с.Верхній Бистрий Міжгірського району 20 – Step loom 21 – Млин із с.Пилипець Міжгірського району 22 – Водяний млин з села Колочава Мігірського району 23 – Бойківська хата із с.Рекіти Міжгірського району, поч. 19 ст. 24 – Оборіг 25 – Хата із с.Тибава Свалявського району, кін. 18 ст. 26 – Хата із с.Гукливий Воловецького району, 1 пол. 19 ст. 27 – Кузня із с.Дубове Тячівського району 28 – Хата із с.Довге Свалявського району, 2 пол. 19 ст. 29 – Піч.

Для тих, хто зібрався в дорогу:

Місце знаходження:
Місто Ужгород, вул. Капітульна, 33/а. Тел. (03122) 3-73-92

GPS:

Контакти:
Тел.:
Сайт: zamnap.org.ua

Поради бувалого мандрівника:
На екскурсію в музей можна їхати у будь-який день, крім вівторка. А щоб потрапити на фестиваль – приїжджайте у травні. «Веселковий передзвін», де співатимуть фольклорні колективи, збирає багато туристів навіть з-за кордону.

автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua

Закарпатський музей народної архітектури і побуту (1)

Фото Олег Жарій

im2

O

фото:  Лавришин Микола Миколайович

фото: Лавришин Микола Миколайович

фото: uatravel.org

фото: stasivashchenko

muzey_narodnoy_arxitektury_2

160815

фото: stasivashchenko

Пасіка  фото: stasivashchenko

Всередині Михайлівської цркви (1777)  фото: oko.kiev.ua

Пасхальна виставка фото: Оксана Чужа

фото: Олександр Сливканич

Тут часто відбуваються концерти  фото: Олександр Сливканич

Колядники

Читати далі

Житлові комплекси бойків і лемків.

Позначки


Бойківщина

http://vsviti.com.ua

БОЙКІВЩИНА. Кінець XIX – початок XX ст.

Житловий комплекс, с. Верхні Ворота, тепер Воловецького району Закарпатської області

Характерною особливістю житла бойків (етнографічної групи українського народу), як і лемків, було об’єднання під загальним чотирьохскатним дахом житлового приміщення з рядом господарських – сіньми, коморою, стайнею, сараєм, навісом. На відміну від лемківської довгої хати, житлова частина у бойків займала у забудові не крайнє, а середнє положення, мала два або три вікна в передній “фронтовій” стіні споруди, уздовж тильних і бічних стін під спуском даху обладнали господарські прибудови.

Прямовисний чотирьохсхилий солом’яний дах, висота якого більш ніж утричі перевищувала висоту стін, пропорційно врівноважувався витягнутим уздовж чільним фасадом. Горизонтальний ритм гребеня прямовисного даху повторювали горизонтальні вінці (“обаполи”) зрубної стіни і лінія піднятої над землею підлоги відкритої галереї (“міст”, “лавочки”, “передвікна”, “прістінкі”).

Архітектура народного житла бойків – верховинців була майже позбавлена ​​декоративних прикрас, яким були властиві прикраса гуцульського будинку, відрізнялася простотою і лаконічністю форм.

Традиційний одяг бойків був урівноважений в колірних гамах. Майже до початку XX в. зберігся ряд архаїчних елементів, такі, зокрема, як довга ворсова вовняна накидка (“гуня”) або особливий головний убір заміжніх жінок – “намітка”.

Лемківщина

ЛЕМКІВЩИНА. Кінець XIX – початок XX ст.

Житловий комплекс. Тепер с. Вишка Великоберезнянського району Закарпатської області

Характерною особливістю житла лемків (етнографічної групи українського народу), як і бойків, було однорядне об’єднання під загальним чотирьохскатним дахом житлового приміщення з усіма господарськими сіньми, комори, клуні, хліва, стайні. Житлову частину в ряду забудови ставили переважно першою. Уздовж тильних стін під спуском даху також розміщували господарські прибудови.

У пропорційному співвідношенні основних частин лемківської довгої хати домінував прямовисний чотирьохсхилий дах, покритий соломою. Для покриття даху, крім соломи, заможні селяни використовували дерево або комбінували обидва матеріали: нижні ряди покривали деревом, а решту – соломою. Висота даху втричі, а то й більше перевищувала висоту стін. Завдяки високому даху довга хата лемків сприймалася досить компактною, врівноваженою монументальною спорудою.

Своє житло лемки оздоблювали не тільки загальнопоширеним в Карпатах різьбленням, але й побілкою підсиненою вапном швів між вінцями зрубу, попередньо промазаною глиною.

Тільки у лемків поширився розпис відкритих зрубних стін та окремих архітектурних деталей споруди (одвірків, дверей, воріт) білою або зеленувато-жовтою глиною. Композиція і орнаментальні сюжети лінійно-графічного лемківського розпису виділялися досконалістю і свідчили про художнє декоративно-образне відчуття краси.

На тлі мереживного прикрашеного розписом зрубу житла виділявся традиційний лемківська одяг, в якому переважали білий і синій кольори, фактура дрібних складок, оздоблення фартухів та спідниць кольоровими стрічками.

ЛЕМКІВЩИНА. Кінець XIX – початок XX ст.

Інтер'єр житла. Тепер с. Кострина Великоберезнянського району Закарпатської області

Розподіл і розташування основних частин інтер’єру житлового приміщення лемківського житла традиційні. Піч для приготування їжі завжди розміщувалася в кутку між стіною сіней і тильною стіною будинку біля вхідних дверей. Уздовж тильної стіни ставили ліжко, а під вікнами короткої бокової стіни – лаву і перед нею стіл.

Разом з тим інтер’єр лемківського житла вирізнявся передусім напрямком отворів (“щелеп”) печі, де палили, куди ставили горщики для приготування їжі та випікали хліб. Тільки у лемків отвори печі орієнтували не так на лицьову, як це було згідно з українською традицією, а на бічну стіну. Таке розташування отворів печі зумовило ряд специфічних особливостей інтер’єру житла. Ліжко хоча і розміщувалася на традиційному місці біля тильної стіни, але вже на деякій відстані від печі, не впритул до неї. Вільна робоча площа перед піччю освітлювалася з вікна, яке обладнали в тильній стіні хати. Специфічно видовженої форми набув також і підвісний над лежанкою перед отворами печі камін (“цівка”).

Почесним в лемківської хаті було місце біля столу (“стільця”), який покривався скатертиною (“обрусом”). До коротких сторін столу ставили переносні невеликі лавочки.

У верхній частині бічної стіни, яка мала два вікна, розміщували образи (“боги”), яскраво-декоративні, написані синьо-червоним пишним рослинним орнаментом по білому тлу тарілки і народні картини. Гармонійно поєднувалися білий і синій кольори традиційного святкового лемківського наряду зі стриманим колірним декором інтер’єру житла.

“Ми там у Польщі були…”

Позначки


Бурдяк Марія (дівоче прізв. Ковальчик, 29 листопада 1931, с. Устя Руське Гарлицького пов., теп. РП) — фольклорист, педагог, громадський діяч.
У 1945 виселена з родиною в с. Ягольницю Чортківського району на Тернопільщині. У 1951—1957 рр. навчалась на філологічному факультеті Чернівецького університету. Її цікавили лемківські говірки, тому й дипломна робота «Говори лемків», опрацьована на основі говірки її рідного села. З 1957 р. працює вчителькою української мови і літератури в середній школі. Захоплюється збиранням фольклору, зокрема пісень, легенд, керує дитячим фольклорним ансамблем, є членом обласного об’єднання збирачів народної творчості «Джерело».
Відома як автор численних статей, нарисів у періодичній пресі. Ряд матеріалів друкувалися в тижневику «Наше слово» (Варшава), зокрема вірші «Добра рада», «Краса Лемківщини», «Бесіда з горами», «Мої скарби», в яких оспівується краса рідного краю, нариси «В гостях у різьбярів Орисиків», (НС, 1980, 12,), «У майстерні Івана Мердака» (НС, 1986, 12). Працює над упорядкуванням матеріалів до «Фразеологічного словника лемківської гові

Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua
Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=388

28.02.2007 – Життєві візерунки майстрині Марії Бурдяк

Замисловаті витинанки як відгомін нашої давньої історії, що сягає доби язичництва; хрестикові взори, які ладні прикрасити будь-яке вбрання справжнього українця чи то подарувати затишок в оселі; цікаві легенди про наш край; чимала скарбничка зібраних афоризмів – це ще неповний перелік того, чому у повсякчассі віддає свою душу і творчий хист жителька селі Біла під Чортковом пані Марія Бурдяк. Багато мешканців знають її як невтомну активістку всеукраїнського об’єднання “Лемківщина”. Читати далі

Радіо Лем. фм – лемківське радіо.


http://www.lem.fm

Про наше радийо

Выдумане през Теслю в 1900 році долго мусіло ждати аж прийме ся серед найбарже консерватывных Лемків. Давно — бо в уж в 1934 році — переконали ся до той інвенциі Русины на Пряшівскій Руси.

Оголошуєме капітуляцию: не будеме долше операти ся поступови
і техніці. Коли цілий світ уж має радийо, будеме мати і МЫ.
Запрашаме до слуханя першого лемківского радия!
ЛЕМ.fm высыламе з Руской Бурсы од 2011 рока.
Запрашаме до слуханя і спілтворіня ЛЕМ.fm

По двох роках діяльности, в радию маме більше як 1 500 авдиций
і праві вшыткы по лемківскы, на тему языка, культуры, істориі, політыкы, реліґіі, мистецтва. Маме тісячы годин доброй лемківской музыкы і не лем, соткы годин бесід з цикавыма людми і вельо вельо інчых.

Каждий може найти дашто для ся – сут історичны,
языкознавчы, церковны, музычны проґрамы, є публіцистыка,
сут бесіды, дискусиі, репортажы і вельо реляций
і трансмісий зо вшыткых важных, та і менше важных подій.

А слухати мож нас на вельо способів:

• одраз з порталю ЛЕМ.fm слухай нас
• в Winamp, Foobar2000 і інчых проґрамах до проєкциі музыкы. Старчыт стягнути стежку слухай нас  і отворити єй в своім улюбленым проґрамі
• доступна є тіж аплікация на Твого андроіда слухай нас в телефоні

Читати далі

Позначки


https://www.youtube.com/watch?v=vfReLU3-mHo#t=220

Під облачком явір похилений.

Лемківська народня пісня

Під облачком явір похилений,
Сидит на нім пташок премилений.
Слухай, мила, як той пташок співа,
Же з любови нич добра не бива.
Же з любови, же з любови нич добра не бива.

Ци та любов є од Бога дана?
Ци лем може д’яблом підшептана?
Хоч би-с не хтів, то мусиш любити,
Хоч би-с не хтів, прото маш терпіти.
Хоч би-с не хтів, хоч би-с не хтів, прото маш терпіти.

Мила, мила, ти покусо єдна,
Любив я тя не рік і не два.
Ци ми дала зілля си напити?
Не мож, мила, ніяк без тя жити.
Не мож, мила, не мож, мила, ніяк без тя жити.

Ми ворожка давно ворожила,
Же мя здурит дівка чорнобрива.
Же не буду видів за ньов світа,
Аж проминут мої млади літа.
Аж проминут, аж проминут мої млади літа.

Програш (на тему Вступу).

Під облачком явір зеленіє.
Посмотр, мила, як той вітер віє.
Може, вирве єго з корінями.
Мила моя, што то буде з нами?
Мила моя, мила моя, што то буде з нами? Читати далі

Столиця Бескид – Устрикі Дольні.

Позначки


УСТРИКИ ДОЛЬНІ

Гірськолижне містечко польських Бескидів, яке розташоване 170 км від Львова.
Курорт складається з двох гірськолижних центрів, вони знаходяться Читати далі

“цю пісню вважають «українською лемківською»”

Позначки


Василь Гренджа-Донський з дочкоюСьогодні кожен українець знає пісню «Пливе кача по Тисині», оскільки вона стала широко відомою в Україні в 2014 році під час подій Революції Гідності, що відбувалася в Києві. Її вважають неофіційним гімном-реквіємом за невинно убієнними активістами Євромайдану Читати далі

“Мелодії Скільських гір / Melodies from the Skole mountains”

Позначки


Збірка – Мелодії Скільських гір

http://www.ukrmusic.org/audiokasety-cassette/kobza/zbirka-melodiji-skilskyh-hir.html

Виконавець – Збірка (зазначено окремо до кожної композиції) Альбом – Мелодії Скільських гір / Melodies from the Skole mountains Видавець / каталожний номер: Кобза – б/н Рік видання – 1992 Читати далі

“ладканки, похоронні голосіння, колядки, пастуші…”


Послухати аудіо тут: http://nadobryden.com/tradycija_volosjanky___bojkivszczyna/
Традиція Волосянки – Бойківщина

Стародавня бойківська традиція села Волосянка Сколівського району Львівської області у виконанні дитячого ансамблю «Феся» та автентичних скрипаля і басиста – ладканки, похоронні голосіння, колядки, пастуші, колядницькі та сюжетні танки, бойківські коломийки.

Губаль М.І. – скрипка, Добровольський Х.М. – бас.
Гриців К.А. – йойкання, Сокол Я.В. – йойкання, спів.

  1. На здибанє з дівчинов (Награвання)
  2. Тернавка
  3. До худоби на Їр’я (Весна: Етнографія)
  4. На зелені свята (Троїцька/Румальна)
  5. До обжинків (Жнивна)
  6. Йойкання (Йойкання)
  7. Йойкання (Йойкання)
  8. Йойкання (Йойкання)
  9. Вівчарські коломийки (Танець)
  10. Феся (Награвання)
  11. Волосянські сьпівані (Танець)
  12. Бог предвічний (Коляда церковна)
  13. Походив Христос (Коляда церковна)
  14. Любая (Колядка)
  15. Дівойко (Колядка)
  16. Дзвеніла (Колядка)
  17. Кочан (Колядка)
  18. Мéтанка (Танець)
  19. Ковальський (Танець)
  20. Аркан (Танець)
  21. Коломийка Волосянські співані (Танець)

Читати далі

Kонкурс імені Мирона Утриска


http://turka-ua.net/index/0-109#.VNXyQsYUaRQ

Бойківський літературно-краєзнавчий конкурс імені Мирона Утриска


З року в рік, 30 серпня, в день народження подвижника і будителя Бойківщини Мирона-Тадея Утриска проводиться презентація бойківського конкурсу, названого в його честь.

За ініціативою Віри Бончук та ентузіастів народного музею “Бoйкiвщинa” міста Турки в 1997 році було оголошено перший аматорський конкурс імені Мирона Утриска, в якому прийняли участь 18 авторів. З року в рік кількість бажаючих прийняти участь у цьому заході зростає.

Конкурс імені Мирона Утриска збирає людей творчих, небайдужих і талановитих. Читати далі

“Bogaty materiał źródłowy, z którego korzystał autor dr Andrzej Karczmarzewski…”


Lemkow-okladka-3D-1631x420Świat Łemków. Etnograficzna podróż po Łemkowszczyźnie
publikacja
www.libra.pl
http://issuu.com/libra123/docs/__wiat___emk__w_pdf

 

Setki wspaniałych, częstokroć niepublikowanych fotografii udało się zdobyć z Muzeum Etnograficznego im. Seweryna Udzieli w Krakowie, Muzeum Historycznego w Sanoku, Muzeum w Nowym Sączu – Sądeckiego Parku Etnograficznego, Narodowego Archiwum Cyfrowego, jak i prywatnych kolekcjonerów. Wśród nich znajdują się zdjęcia wykonane przez Romana Reinfussa, Tadeusza Seweryna czy Stanisława Leszczyckiego. Tekst dra Andrzeja Karczmarzewskiego został opracowany na podstawie całej dostępnej literatury nie tylko polskojęzycznej. W tekście przytaczane są także tłumaczone z ukraińskiego, po raz pierwszy do tych publikacji, łemkowskie przyśpiewki i pieśni obrzędowe i mity. Читати далі

«Енциклопедичний словник Лемківщини»

Позначки


«Енциклопедичний словник Лемківщини»

«Енциклопедичний словник Лемківщини» став результатом досліджень історії Лемківщини, які історик-етнограф, публіцист, член НТШ, член Спілки журналістів України (1962), громадський діяч Іван Красовський розпочав ще у другій половині 50-х років. Почав складати словник історій лемків і частинами, протягом кільканадцяти років, друкувати короткі інформації про окремі події та факти на сторінках українського тижневика «Наше слово» (Варшава) під девізом «З історії та культури Лемків».

 

«Енциклопедичний словник Лемківщини»


Численні читачі радили авторові словника допрацювати всі довідкові інформації (а їх було близько двох тисяч) як єдину цілість енциклопедичного видання присвяченого Лемківщині. На початку 90-х рр. І. Красовський провів додаткове опрацюван¬ня, вивчаючи нові архівні та літературні джерела, пам’ятки в музеях України, Польщі та Словаччини. У словник увійшли довідкові матеріали з історії та культури лемків, про визначних діячів, історію лемківських сіл тощо.

 

«Енциклопедичний словник Лемківщини»


«Енциклопедичний словник Лемківщини» підготовлений у співавторстві з членом Фундації дослідження Лемківщини, членом правління Київського товариства «Лемківщина» ім.Б.-І. Антонича Іваном Челаком.

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК ЛЕМКІВЩИНИ[Текст]-Львів:Астролябія,2013.-751 с.,іл.16 с.
ISBN 978-617-664-028-8


Більш докладну інформацію по придбанню можна отримати за телефонами

+38 (050) 462-46-73 Іван ЧЕЛАК
+38 (0322) 230-88-63 Іван КРАСОВСЬКИЙ

Фотоілюстрації Віктора СОЛИНКА

Читати далі

Більшість мешканців Висови потрапили в Радянську Україну. Частина з них живе у Миколаївській області.


ЗАВІТАЙТЕ ДО БОГОРОДИЦІ

У запрошеннях до поїздок святими місцями Польщі я ніколи не зустрічала згадки про гору Явір. Здається, було б логічним дорогою до Ченстохови заїхати й на Лемківщину, у село Висова. Багато наших паломників, які бачили і Рим, і Єрусалим, і Фатіму, і Меджугор’є, і Люрд, ще не були у Висові. Та й не лише не були, але й, виявляється, не чули про гору Явір. І це абсолютно несправедливо. Адже з’яви в 1925 році Матері Божої в селі Висова дуже швидко були офіційно визнані Католицькою Церквою. Тут до Другої світової війни відбувалися багатолюдні прощі. Звичайно, й сьогодні прочани з Польщі, – як православні, так і греко-католики, – йдуть у дні відпустів чи при кожній потребі на гору Явір.

Лемківщина – це гори і передгір’я по два боки Карпатського хребта. Сьогодні ця територія розділена польсько-словацьким кордоном. Маленький окрайчик лемківської землі належить до Закарпаття. За часів Австро-Угорщини Лемківщина перебувала в межах однієї країни. Після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини утворились нові держави, а головним карпатським хребтом було прокладено кордон. Таким чином, родичі, які жили у сусідніх селах, відтепер були розділені кордоном.

ЗАВІТАЙТЕ ДО БОГОРОДИЦІ

Офіційний перетин кордону між Польщею і Чехословаччиною був пов’язаний із різними труднощами. Потрібно було заздалегідь клопотатися про особливий дозвіл. Звичайно, лемки, які знали всі стежки у рідних горах, не чекали на офіційні посвідки, а потайки переходили прикордонну смугу, хоч це й було досить небезпечно.

У 1925 році на Різдво Богородиці дві жінки з дівчинкою-підлітком, мешканки села Висова, вирушили саме на прощу. Адже з давніх-давен селяни з їх місцевості ходили на прощу до Габолтова і Луцини, сіл по південнім боці Карпатського хребта. Прочани зазвичай перетинали кордон вночі. На невисокій горі Явір, якою проходив кордон, росли не явори, а лише кущики ялівцю, і то де-не-де. Тому всі щиро молилися тут, просячи щасливо її перейти, молились і на зворотній дорозі, дякуючи, що щасливо повернулись, не помічені прикордонниками. Так само молилася і Фирія Дем’янчик, Теодозія Дем’янчик та їх юна супутниця – Марія Гавлік. Клякнули, дякуючи Богові і Пречистій, що щасливо повернулись із відпусту. Раптом їх осяяло яскраве світло. Ніхто не думав про надприродні речі, гадка була одна: це вихопили їх світлом з темряви прикордонники, їх знайшли, їх спіймали! Але… ні крику, ні наказів. Не чути жодного шуму… Озирнулись… Навколо – нікого! Здивовані, прочанки продовжили молитву, а коли закінчили її і встали з колін, – світло, яке їх огортало, згасло.

Надприродне світло – то був лише початок дивовижних подій, які відтоді відбувалися у селі Висова. Забігаючи наперед, скажу, що всі вони описані у книжці Стефана Курила „Появи Пречистої Діви Марії на горі Явір (Висова пов. Горлиці від 1925-го року на Лемківщині у горах Карпатах)”, що видана 1993 року у США.

Поява дивовижного світла на горі дуже здивувала побожних прочанок. Вони довго обговорювали цю подію і вирішили знов піти на те місце наступної ночі. Але замість Марійки взяли з собою ще одну жінку – Марту Дем’янчик. Вийшли на гору, приклякнули і почали щиро молитися. І знову жінок огорнуло яскраве світло! Коли воно зникло по завершенні молитви, жінки таки переконалися, що мають справу з чимось надприродним. І тоді вже усім розповідали, що з ними трапилось.

Мешканці Висови та околиць, почувши про таку дивовижу, один по одному почали ходити на гору Явір. Хто з цікавості, хто з побожним наміром, а хто і з думкою висміяти прочанок. Хтось бачив таке ж світло, а хтось не бачив нічого – і цинічно кепкував з Божого об’явлення. (У книжці Стефана Курила описані ті прикрі випадки явного висміювання, а також чим скінчилося це зневаження: для когось – сліпотою, для іншого – каліцтвом чи хворобами, а в деяких випадках – навіть смертю).

„Не плач.
Іди додому…”

Лемки у долинах і на схилах гір традиційно займалися рільництвом. Щоб виростити бодай якийсь урожай на бідних кам’янистих землях, потрібно було потрудитися значно більше, ніж на рівнині. А тут ще й мінлива карпатська погода! Не раз бувало, що град вибив усі посіви, залишивши селян без нічого. Трапилось тоді таке нещастя і в Висові. Звичайно, найбільше потерпали від стихійного лиха найбідніші висов’яни, а між ними і знайома вже нам вдова Фірия Дем’янчик, мати трьох дітей. Коли голод підступив впритул, вирішила просити допомоги у родичів по той бік кордону. Пішла звичною стежкою. Та жінці не вдалося непоміченою пройти через гору Явір і її затримали прикордонники. Правда, не заарештували, а наказали повертатися додому. Фірия відійшла декілька кроків і гірко заплакала. Тут же стала на коліна і почала гаряче молитися, просити Бога про допомогу. І знову з’явилося неземне світло! А у світлі вона вперше побачила постать Пресвятої Діви Марії. Марія лагідно звернулась до жінки: „Не плач. Іди додому. Діти твої будуть ситі…”.

Коли Фірия повернулась додому, то побачила у вікні своєї хатини світло. Це родич з дальшого села, почувши про стихійне лихо у Висові, вирішив допомогти родині і саме тепер привіз зерна та картоплі. Ось про що казала Богородиця! Фірия розповіла гостю, а пізніше й односельцям про свою дивну пригоду! І скоро про з’яву Богородиці довідалися у всій околиці.

З того часу побожна жінка щодня приходила на молитву до гори Явір, де часто до неї промовляла Божа Матір. Гора стала місцем паломництва. Першим проханням Фіриї до Небесної Мами було перенести місце зустрічей трохи далі від лінії кордону. Марія сказала Фіриї самій обрати зручне місце і позначити його. Тоді вдова поклала разом три камені там, де вперше побачила неземне світло.

Наступного дня Фірия вже прямувала до того нового місця, а з нею й інші мешканці села. Яким же було їхнє здивування, коли побачили, що там б’є джерело, якого ще напередодні не існувало! Як згодом з’ясувалося, вода у ньому була цілющою. Та й саме місце – таки святе. Тут пізніше було зафіксоване не одне дивовижне оздоровлення.

Після перших об’явлень Богородиці проста селянка Фірия опинилася в центрі уваги, на неї була покладена особлива місія. Відтепер жінка стала наче посланцем Богородиці. Однак це не змінило щиру і скромну жінку, хіба що додало їй рішучості. Пречиста Діва звичайно з’являлася Фіриї раз на тиждень, у сні. Нам важко усвідомити, як це відбувалося, але у сні Фірия могла розмовляти з Матір’ю Божою, задавати запитання. А вранці все добре пам’ятала і розповідала людям. Часто Богородиця передбачала події, які мають статися. Отож люди мали можливість переконатися, що тут усім керує справді Божа сила, а події відбуваються згідно з Божим Провидінням.

Щораз більше людей довідувалися про дивні події на горі Явір. Сюди почали приходити зблизька і здалека, щоб помолитися, попросити розради й допомоги у життєвих труднощах. Саме тоді Богородиця попросила поставити на горі хрест із розп’яттям та зображенням Діви Марії під ним, а згодом і звести каплицю.

14 жовтня 1931 року відбулося урочисте освячення новозбудованої каплиці. На це свято прибув з Перемишля і Владика Йосафат Коциловський. Згодом єпископ призначив повний відпуст на свято Покрови Богородиці, а також на свято Перенесення Мощів св. отця Миколая. Відтоді культ Богородиці на горі Явір став немовби офіційним, тут урочисто відправлялись Святі Літургії. На відпусти приходили лемки і з другого боку кордону.

Образ Богородиці

Цікавою є історія запрестольного образу у цій каплиці. Його взявся намалювати місцевий ентузіаст Стефан Батюк, вчитель сільської школи, який розробив проект і самої каплиці. Фірия розповіла йому, як виглядала Божа Матір в часі об’явлення. Саме так, за волею Марії, художник мав би Її зобразити, лише з однією суттєвою відмінністю: на правій руці мала би тримати Божого Сина.

Образ, який вийшов з-під пензля художника, Марія відхилила. Наступний варіант їй також не сподобався. Фірия була стурбована цим і попросила Діву Марію вказати на якийсь зразок для образу. Матір Божа сказала, що за зразком треба буде поїхати у містечко Старий Самбір (Львівщина). Саме там у монастирі є книга, в якій Фірия знайде зразок для запрестольного образу.

Довелося мешканці Висови відбути досить далеку подорож. У монастирі її зустріли здивовано, про книгу ніхто не знав. Нарешті після довгих пошуків у якомусь куті книгу таки віднайшли. Відкрили на вказаній жінкою сторінці – і справді там було зображення Богородиці з Ісу­сом. Саме воно й послужило зразком для запрестольного образу. Він сподобався Пречистій – і сьогодні ці образки можна побачити в оселях багатьох лемків: Богородиця з Ісу­сом у блакитних ризах на тлі неба, а внизу – Карпатські гори та долини.

Неможливо у цій статті розповісти про всі незвичайні події у селі Висова. Тому згадаю про один випадок, який трапився під час Святої Літургії на Різдво Богородиці у 1938 році. Як зазвичай, на горі Явір зібралося багато вірних. І нараз поміж людьми поширилася вістка: „Матір Божа плаче!” Всі цікаві почали тиснутися всередину каплиці та по черзі підходити до образу. І справді Пречиста на іконі плакала – з очей текли сльози і стікали аж додолу. Люди відходили від образу здивовані і збентежені. Що віщували ці сльози?

Коли йдеться про такі надприродні явища, ми, грішні, не можемо нічого конкретного сказати. Можливо, Богородиця тоді плакала над долею лемків. За рік на цю землю ступить фашистський чобіт і почнеться хресна дорога лемків… Окупація, вивезення молоді до Німеччини, фронт, а згодом – депортація лемків у Радянську Україну та на північ і захід Польщі, переслідування, концтабір у Явожно, заслання на Сибір…

У одній із розмов з Фіриєю Мати Божа попередила, що скоро буде війна, яка завдасть людям страшного лиха. Марія детально змалювала картину страшних випробувань: „Тут із вас майже ніхто не залишиться. Всі будете виселені”. Це пророцтво здавалось людям неймовірним, вони не могли собі таке уявити. Як?! Жили тут сотні років. Хто зможе їх усім вигнати з рідної землі?

Наближався Великдень 1939 року… Останній мирний, щасливий Великдень для лемків. І наближалася смерть Фіриї. Богородиця попередила її, що має відійти до вічності у Великий Четвер. Цікаво, що Фірия, глибоко побожна жінка, не сперечалася тут проти волі Божої, не просила довшого життя, хоч мала лише 58 років. От лише у своїй простоті щиро попросила відтермінувати смерть на тиждень, щоб не завдати нікому з родини прикрості перед Великоднем. Богородиця ласкаво задовільнила це прохання – і Господь покликав свою вірну дочку у Великодній Четвер.

А далі все було так, як і передбачала Богородиця: жахіття війни, депортація… Більшість мешканців Висови потрапили в Радянську Україну. Частина з них живе у Миколаївській області. Там вони уже в час незалежності України спорудили церкву, в якій можна побачити образ Богородиці з гори Явір.

Часто, почувши про з’яви Богородиці, ми задаємо собі питання: чому це сталося саме в той час, в тому місці? Коли думаємо про об’явлення у Висові, приходить на гадку, що мабуть Богородиця хотіла в той непевний час укріпити віру в Бога і зміцнити лемків духовно перед великим випробуванням. Бо лише віра дозволила їм перенести всі страждання і не зламатися.

Бог так вчинив, що і хрест, і капличка, і криниця на горі Явір вціліли до сьогодні. От лише гора змінилася – поросла буковим лісом. Це дуже мальовниче місце. Невисокою горою вже не ходять прикордонники, а маленький кордонний стовпчик не зразу і знайдеш у кущах. Кордони між країнами Євросоюзу радше символічні…

Щось у цьому місці є таке, що звідси не хочеться йти. Тут добре молитися, роздумувати і лишитись надовше. У Висові нема величавих комплексів, церков, будинків для прочан. Хоча в селі, на щастя, вціліла давня церква св. Архистратига Михаїла.

Колишнє лемківське село Висова стало польським курортом, тут виросли готелі, пансіонати. Словом, зупинитись є де, якщо хочете трішки залишитись – от хоч би і в оселях, де приймають туристів.

Богородиця з Висови і сьогодні об’єднує лемків, розкиданих по всьому світі. Неподалік, у селі Ждиня щороку в липні відбувається дуже масштабний фестиваль „Лемківська ватра”. І обов’язково хтось принагідно організовує звідти поїздку до Висови. Але лемки їдуть до місця об’явлень не лише організовано, а й за кожної доброї нагоди.

Хотілося б, щоб більше людей знали про гору Явір. І, скажімо, опинившись у містечку Горлиці чи Грабів, проїхали ще трошки на південь, до словацького кордону, до Висови. До Богородиці.

Читати далі

“Ставропігійське братство, там існувала школа іконопису.”

Позначки


ФОТО: Олександра Лісконог
1/4 1/4

http://gazeta.ua/

Івано-Франківський обласний художній музей презентував унікальну сакральну роботу ХVІI ст. “Богородиця Одигітрія”, що означає “дороговказ”. Її показали після півтора року реставраційних робіт.

За словами директора музею Михайла Дейнеги, – це одна з небагатьох знахідок, котра засвідчує існування на теренах, зокрема в Рогатині, класичної школи іконопису.

Реставратором виступив львів’янин Зеновій Крок. Понад півтора роки митець провів за роботою у майстернях Івано-Франківська.

“Із фондів було передано на реставрацію ікону невідомого автора, датовану ХVIII століттям. Згідно з документацією, ікона надійшла в музейні фонди із села Залуква біля Галича Читати далі

“наявність діалектів як раз і свідчить про те, що мова довгий час розвивалася природним чином”


Олександр Палій _ Четвер, 28 лютого 2013, 15:12
Олександр Палій
Історик. Автор книг “Історія України” (2010), “Ключ до історії України” (2005)

Антигалицькі інформаційні атаки стали звичним тлом інформаційного простору України. Президент Янукович наказав заслати прокуратуру до галицьких “патрійотів”. Чечетов вважає, що Тягнибок стане конкурентом Януковича у другому турі президентських виборів.

Усе це – ознаки того, що галицька тема ближчим часом стане важливим об‘єктом маніпуляцій. Для того, щоб їм не піддатися, потрібні не міфи, а знання. Адже антигалицькі ідеї вкидаються не від любові до східних українців, а від бажання ослабити українців як таких. Читати далі

“Вже не буде в Україні неволі ніколи”

Позначки


https://www.youtube.com/watch?v=od0brEdTU64#t=149

 

Нова радість стала, яка не бувала
Над полями України пташечка літалаПташечка літала нам звістку принесла
Що Вкраїна не пропала – Україна вскресла Читати далі

“Одонацер – король рутенів”

Позначки


http://kmisto.info/articles/8588.html

Юрій СТРИГУН

Одонацер, король рутенів, готів, угрів і герулів

Русин-українець 14 років владарював у Римі.

У 1661 році в австрійському Зальцбурзі з нагоди реставрації зальцбурзьких катакомб було надруковано книжку Brevis historia. У ній згадувалося про мармурову плиту з написом латиною, знайдену в катакомбах Монашої гори. Шрифт напису було визнано оригінальним, оскільки він не містив латинської літери U, якої не знали стародавні римляни. Читати далі

“Лемківські села, що неподалік м.Кросно (Польща)”

Позначки


https://www.youtube.com/watch?v=BCdJ64wLwJ4

Лемки Львівщини відвідали села Красна та Ванівка (2013)
Сюжет каналу ТРК Львів про поїздку лемківської громади Львова та Борислава – членів Львівського обласного товариства “Лемківщина” – у села Красна (Krasna) та Ванівка (Waniwkа). Лемківські села, що неподалік м.Кросно (Польща), мешканці яких у 1946 році були депортовані до радянської України. Сьогодні про колишніх мешканців засвідчує лише український цвинтар та греко-католицька церква, яка тепер функціонує як костел.

Вертеп на межі часу і відстаней.

Позначки


Випадково натрапила в інтернеті на посиланням двох відео-матеріалів про різдвяні вертепи. Один – в селі Боберка, Львівської області. Інший – в селі Криве Озеро Миколаївської. Об’єднує ці ведео час. Обидва вертепи відбувалися 2013 року. Роз’єднує – відстань в 1 000 кілометрів. Саме на таку відстань від рідних земель вивсезли 1951 року мешканців села Скородне до Кривого Озера. Дзвони з їх церкви віддали до церки сусіднього і найближчого села Боберка, що залишалося з українського боку, бо землю скороднян забрали поляки. Відтак, дзвони – там, вони – тут. І ніби в паралельних вимірах, але в подібному культурному вимірі залишаються жити дві маленькі частинки культури автохтонного населення Карпат-Бексидів. І вже їх внуки водять вертер, може навітть не здогадуючись, що вони діють за законами духовного резонансу як свідчення того, що культура мешканців Бескидів не зникла. Вона вібрує і тут, і там. І далі так буде на межі часу і відстаней.

редактор “Домів”

Вертеп с. Боберка 2013 рік
http://www.youtube.com/watch?v=nhX6P-qVaCc
Вертеп 2013 КРИВЕ ОЗЕРО (ВОЛОЩИНО)

http://www.youtube.com/watch?v=lS7WNd2eCi0

 

“робота з історії праукраїнського народу”

Позначки


OLYMPUS DIGITAL CAMERAhttp://www.ukrainica.org.ua/ukr/blogi/2403

БЕРЕЗЯК ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

БІОГРАФІЯ:

Народився в селі Дорошівка * Ямпільського району Вінницької області, 28.04.1963.
     Батько – Володимир Михайлович – інженер геодезист ( місце народження село Білка Перемишлянського району Львівської області ).
Мати – Лідія Терентіївна Цуркан ( Березяк ) – технік-геодезист, та вихователь  дошкільного навчального закладу ( місце народження село Дорошівка Ямпільського  району Вінницької області ).
За планами – проектами батька проводилось не одне будівництво у різних областях України та Молдавії. Кожний рік до десяти довгострокових відряджень.
До пенсії очолював різноманітні геодезичні експедиції.
Помер батько  23.07.2002 року, на 69- му році  життя.
Залишились діти, онуки, вірші… Читати далі

“Символічних малюнків у бойківській писанці нараховується понад сто.”

Позначки


писанкаОпубліковано: 20.08.2012
БОЙКІВСЬКА ПИСАНКА У НАРОДНИХ ВІРУВАННЯХ ТА ОБРЯДАХ

Боян С. Бойківська писанка у народних віруваннях та обрядах / Світлана Боян // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Збірник наукових праць. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008.– Випуск 6. – С. 283 – 290.

Унікальним культовим мистецтвом, пов’язаним одночасно з вірою, міфологією і обрядами у бойків є писанка. Писанка – це розписане мініатюрним орнаментом куряче яйце, яке вважалося у давнину символом життя, весни, сонця, навіть зародком усього Всесвіту Читати далі

” на майбутні часи називати їх не козарами, а козаками.”

Позначки


http://intranet.tdmu.edu.ua/

Початки українського козацтва. Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького.

 

  1. Перші згадки про козаків. Козацтво та його феномен.
  2. Козацько-селянські повстання в XVI – XVII ст.
  3. Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.
    1. Слово козак вважається давнім запозиченням з тюркських мов, у яких воно первісно означало «вільна, незалежна людина; шукач пригод, мандрівник». А з турецького воно перекладається як “розбійник”,зв’язок з «козарами» («хозари»). За Сестренцевичем, “Сармато-Козари, по об’єднанні своєму, були так сильні й мужні, що коло 750 року допомогли візантійському імператору Костянтину V узяти гору над сарацинами. Задоволений цією перемогою, Костянтин виявив Сармато-Козарами повне свое задоволення й обіцяв їм високе своє заступництво, прозвав їх козаками, й писав до одного короля, свого сусіда, й просив його також на майбутні часи називати їх не козарами, а козаками.” Читати далі

“перша книга, видана українцем за кордоном”

Позначки


http://www.parafia.org.ua
/Він був ректором у Болоньї — Юрій Котермак
Юрій Котермак

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, більш відомий як Юрій Дрогобич — лат. Georgius Drohobicz de Russia, Magister Georgius Drohobicz de Russia (бл. 1450 у Дрогобичі; †4 липня 1494 у Кракові) — руський філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Він є першим українським автором друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету. Читати далі

«І зустрів він чоловіка, що тою бесідою глаголюще і бесідував з ним”

Позначки


«Книжкове просвітництво у Стародавній Русі».

 «І до книг Ярослав мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо святеє, і списали багато книг. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє».

Так переповідає нам про діяння в галузі книжкового просвітництва князя Ярослава століттям пізніше літописець Нестор у «Повісті минулих літ». Відомо, що при Софії Київській за часів Ярослава вже діяла школа, де не лише переписувалися книги Читати далі

“Звіт Літовищанського Декана Т. Хомко до Перемиської єпархії від 10.06.1938”

Позначки


Дослідник: Олег Вайда

Звіт Літовищанського Декана Т. Хомко до Перемиської єпархії від 10.06.1938. Декан дає короткі характеристики на парохів свого деканату.
Цей текст я набрав на основі матеріялу ABGK Sygn. 4197 стор. 131-134 з архіву У Перемишлі.
Цікавий є запис про священика зі Смільника (над Сяном) о. Василя Трицецького.
Він написав хроніку смільницької парохії у 3-х томах !!!
Цей смільницький парох є також цікавий тим, що його дочка Дозя (Теодозія) Трицецька вийшла заміж за Володимира Щигельського (майбутнього сотенного Бурлаку). Тоді він іще служив у Балигороді на посаді команданта української допоміжної  поліції.

Кваліфікація священиків Перемиської Епархії_1939[2]

“Народився майбутній вчений у с. Гурку (Вурку) над Сяном, поблизу Перемишля (тепер Польща), у сім’ї священика.”

Позначки


До 205-річчя від дня народження о.Й.І.Лозинського (1807-1889)

15 червня 2012

Друк E-mail

Фото видання 1835 року

о. Йосиф Лозинський. Руське весілля

У 2012 році виповнюється 205 років з дня народження о.Йосифа Лозинського – українського мовознавця, етнографа, публіциста. Творчість о. Йосифа вважають предвісницею “Русалки Дністрової”. У 1832 році о.Лозинський став священиком у с. Радохинці на Мостищині. Відтоді й розпочав систематичне опрацювання народних пісень та звичаїв. Читати далі

” у вічі впадає густе виступання в іменниках властивого для бойківського діалекту суфікса -ойк”

Позначки


“ЕТНОГРАФІЧНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ:ДО ІСТОРІОГРАФІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
 
…У Галичині спеціально етнографічні праці найперше стосувалися локальних районів. Так, “Руское весілє” Й. Лозинського, що вперше вийшло друком у Пере-мишлі в 1835 р., відображало обряд весілля…
Попри значну віддаленість м. Мостиськ і простору між Львовом і Перемишлем від Бойківщини, в діалекті, що його відображають наведені Й. Лозинським ладканки, у вічі впадає густе виступання в іменниках властивого для бойківсько-го діалекту суфікса -ойк.” Більше читайте за посиланням https://www.academia.edu/.

“згадую, як по­кійні дідусь Михайло та бабця Ганна Березяки (с. Білка Перемишлянського району на Львів­щині) звечора мили взуття перед відвідуван­ням, у неділю, церкви.”

Позначки


Інститут Україніки
Запропонована робота є продовженням попередніх  наших розвідок у галузі прадавньої української історії. Матеріал опубліковано в журналі «Новий світ», №5, травень 2011 р.Віктор Березяк

http://www.ukrainica.org.ua

Відомий дослідник давнини Володимир Петрук зазначає, що чеський учений Б. Гроз­ний, якому вдалося розшифрувати хетські письмена (1915), знайшов у них спонукальне ді­єслово “нумо”, яке точно відповідає українсько­му, наприклад, у козацькому вислові “Нумо, хлопці, до бою” Читати далі

“Проблеми збереження культурної спадщини прикордонних територій Польщі і України”

Позначки


Програма міжнародної наукової конференції

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНИХ САКРАЛЬНО-МЕМОРІАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ
15—16 листопада 2013 року
Львів, вул. Коперника, 40 а, зал ЛОО Укр.ТОПІК

15 листопада
09.00        реєстрація учасників конференції
09.30         відкриття конференції Читати далі

” Я чула себе українкою, а не русинкою”

Позначки


http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/043994/
Жіноча Карпатська Січ та її провідниці – приклад служіння нації та державі

Ірина Гармасій

Стефанія Тисовська Марія Химинець
Стефанія Тисовська Марія Химинець
8 листопада 2013

Участь жінок в українських визвольних змаганнях у Карпатській Україні у 1938–1939 роках – це одна з героїчних і славних сторінок історії Закарпаття, про яку мало хто знає. Поряд із чоловічими відділами в структурі Карпатської Січі на рівноправних засадах функціонували також і жіночі – так звана “Жіноча Січ”. На жаль, роль січовичок в побудові Карпато-Української держави, навіть в 75-у річницю утворення Карпатської Січі, гідно не оцінена. Читати далі

“скільки несправедливості і горя випало на їх долю”

Позначки


Автор:

Шумний Володимир Павлович,

с. Михайло-Ларине,

Жовтневого району,

Миколаївської області, 57222.

Родина Івана Васильовича Лисиганича, дочка Єва, внучка Ярослава, правнуки Володимир і Роман.

Родина Івана Васильовича Лисиганича, дочка Єва, внучка Ярослава,
правнуки Володимир і Роман.

Мені вже скоро 60 і я завжди був впевнений в тому, що народився в селі Хревть Нижньо-Устріцького району Дрогобицької області. Ясність у цьому питанні внесла Ярослава Іванівна Ковбоша, з якою проживаємо на одній вулиці. Одного разу вона сказала: «А я ж тебе бавила, коли ми жили в Вільховцях.». «Як? Я – з Хревті!» «В Хревті то була сільрада, а ми – з Вільховця». Продовжилася розмова уже у Славки дома. Розповідь була сповнена великою радістю і невимовною тугою за рідним краєм. Читати далі

“козаками 1491 року називалися селяни в Червоній Русі, що повстали на захист своїх прав.”

Позначки


http://exlibris.org.ua

Дмитро Яворницький
ІСТОРІЯ ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Походження козаків. – Козаки татарські; козаки південноруські; козаки низові або запорізькі. – Причини появи південноруського козацтва. – Початок відділення запорізьких козаків від українських. – Шість періодів історичного життя запорізьких козаків. – Змішування запорізьких козаків з українськими у Москві й чітке розрізнення їх самих від гетьманських козаків. – Перші вожді, що об’єднували козаків для спільної мети. – Князь Дмитро Вишневецький, його похід на Низ Дніпра, перша спроба заснування Січі на острові Хортиці, служба російському цареві, польському королю, похід у Молдавію і трагічна загибель у Царгороді.

Як усі основи нашого політичного й релігійного життя закорінені в колисці роду людського, Середній Азії, так і початки козацтва слід шукати не в Європі, а в Азії. На це наштовхують нас як філологічні міркування, так і історичні відомості. Слово «козак», або, правильніше, «казак», безумовно, східне слово, як і слова «аксак, арак, байрак, бузак, бурчак, гайдамак, інак, кабак, кишлак, кулак, кунак, сугак, табак, чу(а)прак, чумак» Читати далі

“Двосерійний документальний фільм, що розповідає про діяльність УПА”

Позначки


Фільм перший «Проводжала мати сина…»
Режисер: Леонід Мужук, Мирослав Джинджиристий
«Укртелефільм»

Двосерійний документальний фільм, що розповідає про діяльність УПА, війни, що вело НКВС проти УПА.
Консультанти: Доктори та кандидати історичних наук: Іван Білас, Юрій Шаповал, Григорій Дем’ян, Михайло Ханас
Фільм перший: Проводжала мати сина…
Фільм другий: Розрита могила

“фундація ім. Петра Яцика нині має фонд у 4 млн. доларів! “

Позначки


Яцик

Ігор Галущак

Львів

                 Найбагатший в світі  зарубіжний українець був бойком

              

      Зокрема, й про такий цікавий факт можна дізнатися, відвідавши Самбірський     історико-етнографічний музей «Бойківщина», що належить  до числа найстаріших музейних закладів такого типу в Україні. Адже вже виповнилося 85 років з часу його заснування    групою місцевих інтелігентів-українців. Читати далі

Український здвиг: Закерзоння, 1939-1947

Позначки

,


Український здвиг: Закерзоння, 1939-1947 — Володимир Сергійчук. Купити книгу

Український здвиг: Закерзоння, 1939-1947

Автор:

Володимир Сергійчук

Жанр:

Історія, Дослідження, Документи

Мова:

українська

Видавництво:

Сергійчук М.І.

Рік:

2011

Кількість сторінок:

840

Палітурка:

тверда, матова

ISBN:

978-966-2911-37-4

Код:

500579

 

У книзі, якою започатковується п’ятитомне видання документів і матеріалів про український національно-визвольний рух за відновлення й утвердження власної держави нашого народу з початком Другої світової війни, розповідається про пробудження національної свідомості лемків, надсянців, холмщан і підлящан Читати далі

“масове вивезення українців у Сибір — Операція «Захід». “


21 жовтня 1947 року почалося масове вивезення українців у Сибір — Операція «Захід».https://uk.wikipedia.org/wiki/Операція_«Захід»

Головним завданням операції було послабити український визвольний рух на Західній Україні. Протягом доби виселили 26 644 родини, загалом 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини.

На всіх них чекали каторжні роботи в копальнях і колгоспах Сибіру. Протягом довгої дороги на Північ 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, але 515 із них було схоплено. Такими були дані офіційних звітів МДБ. А в документах українського підпілля фігурувала цифра 150 тис. вивезених осіб. Читати далі

“рятівникові Відня, уродженцеві села Кульчиці, що на Самбірщині, Юрію Кульчицькому на площі Данила Галицького встановили пам’ятний знак. “

Позначки


100_6808Рятівникові Відня
 
Ігор Галущак
Львів
 

 

 

У Львові рятівникові Відня, уродженцеві села Кульчиці, що на Самбірщині, Юрію Кульчицькому на площі Данила Галицького встановили пам’ятний знак. Ініціатором його спорудження виступила знана в Україні кавова фабрика «Галка».

 

Довідка

Юрій-Франц Кульчицький назавжди увійшов в історію, як видатний герой та рятівник Відня під час турецької навали. Читати далі

Фільм про античних мешканців Карпат.

Позначки

,


Беруть участь жителі Дрогобицького, Самбірського, Турівського районів Львівщини.
Укртелефільм, 1995
Сценарій: Тамара Бойко
Режисер: Валерій Гузик
Оператор: Валентин Борачек
Звук: Віктор Коляда

“відомості про осіб вигнаних/депортованих в часі акції Вісла у квітні 1947 року. “


Шановні друзі!

Я був минулого тижня у архіві в Перемишлі і працював з документами, в яких є відомості про осіб вигнаних/депортованих в часі акції Вісла у квітні 1947 року.

За даними з архіву у Перемишлі в часі Акція Вісла було депортовано 1947 року

Ґміна Вовковия, повіт Лісько 

– з Творинчика 70 осіб, 12 родин (залишено 7 домів),
– з Творивного 570 осіб, 84 родини (залишено 80 домів),

– Криве над Сяном 468 осіб, 83 родини, (залишено 16 домів),

– Гільське 51 особа, 9 родин, залишено 3 доми,
– Студене 92 особи, 16 родин, залишено 16 домів,

– Терка 325 осіб, 64 родини, залишено 33 доми,

– Райське 95 осіб, 21 родина, залишено 10 домів,

– села Затварниці у списках немає.Імовірно всіх вигнали ще у червні 1946 року.
– інші села не виписував
Ґміна Тісна

– Довжиця 344 особи, 70 родин,

– Бук 229 осіб, 38 родин,

– Присліп 60 осіб, 10 родин,

– Криве коло Прислопа/Тісної 89 осіб, 17 родин,

– Ветлина 150 осіб, 25 родин,

– Бережки 37 осіб, 10 родин,

– Завій 297 осіб, 49 родин,

– Устріки Долішні 35 осіб, 8 родин,

– Тісна 91 особа, 22 родини,

– інші села не виписував

З повагою,
Вайда Олег.

“періоди культурно-історичного та соціально-економічного розвитку русинів-українців Словаччини від найстарших часів по сьогодні.”


Národopisná expozícia v prírode (skanzen) SNM-MUKOkrem hlavných typov obydlí sú v expozícii zastúpené všetky druhy tradičných hospodárskych budov: stodoly, chlievy, sýpky, senníky, pivnice, studne a ďalšie menšie stavby. Tieto objekty sú využité na inštaláciu…

Музей української культури 

http://www.snm.sk/?muzej-ukrajinskoj-kultury

СНМ – Музей української культури в Свиднику є національною установою, посланням якої є документувати основні періоди культурно-історичного та соціально-економічного розвитку русинів-українців Словаччини від найстарших часів по сьогодні. Музей був заснований в 1956 році в Пряшеві, а в 1964 р. його було перенесено у Свидник. Якраз тут на основі науково-дослідної роботи поступово розвивається його збирацька, експозиційна, виставочна, культурно-виховна та фахово-методична діяльність.

СНМ – Музей української культури в Свиднику – найстарша та найвизначніша професіональна спеціалізована установа етнічних меншин Словаччини. Читати далі

“Цьому сприяв початок депортаційної акції, в ході якої відсоткове відношення поляків і українців, які співпрацювали з органами НКВС, зазнало кардинальних змін.”


http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/apvvi/2011_22/sambor.pdf

УДК 94 (477.8):94 (438) «1944/1946»

СПІВПРАЦЯ ПОЛЯКІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ З РАДЯНСЬКИМИ КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНИМИ ОРГАНАМИ (1944–1946 рр.)

У статті висвітлено причини та особливості співпраці поляків з радянськими карально- репресивними органами на території Західної України в 1944–1946 рр. Проаналізовано діяльність винищувальних батальйонів та інших воєнізованих формувань в контексті боротьби органів НКВС і НКВД з українським національно-визвольним рухом. Читати далі

” мешканців гірських сіл вивозили товарними вагонами разом із худобою”


Бойківська трагедія
Богдан Скаврон

Досі жоден уряд не вибачився за примусове виселення тисяч людей, які одного дня втратили те, що від народження має кожна людина — свою батьківщину. Дотепер жертви невизнаної та малодослідженої депортації не отримали ні морального, ні матеріального відшкодування. Єдина розрада для переселенців – спогади, які донедавна передавалися тільки в родині та між найближчими приятелями. У родинних альбомах вони дбайливо зберігали світлини, зроблені вдома: милі серцю краєвиди покинутої батьківщини, зафіксовані миті старосвітського життя, рідні люди в традиційних костюмах. Читати далі

“Недалечко від Санока і гори Собен моє рідне село Військо (засноване в 1513 році).”


Йосип Бобенчик

–  УМИЙТЕСЯ! ОБРАЗ БОЖИЙ…

БАГНОМ НЕ СКВЕРНІТЕ –  obraz

Ікона Христа Пантократора (15 вік) з церкви села Військо (Wujskie). Експонується в історичному музеї міста Санока

–  ПОДИВІТЬСЯ ЛИШЕНЬ ДОБРЕ, Читати далі

“Це були перші українці, які виїжджали зі східних теренів Польщі відповідно до домовленостей Сталіна і президента Польщі. “


18 вересня 2013 року 20:54
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ

Чому у Польщі стирають пам’ять про українські села, знищуючи пам’ятники українців на цвинтарях?

На кладовищі в Бігалях українських могил вже не залишилося...На кладовищі в Бігалях українських могил вже не залишилося…

Українське село Бігалі (тепер Польща) лежить в Надсянні, за якихось 10­15 км від теперішнього українсько-­польського кордону. Недалеко від села Краківець, де тепер розташовано прикордонний пункт пропуску між обома державами. Колись шумне типове українське село… Читати далі

“Про етнічну приналежність галичан у міжвоєнний період “

Позначки


Петро ЧОРНІЙ.
 
Ставлення жителів Галичини* міжвоєнного періоду (1919–1939 рр.) до твореного ними поліетнічного та мультикультурного простор

Петро ЧОРНІЙ. Ставлення жителів Галичини міжвоєнного періоду (1919–1939 рр.) до твореного ними поліетнічного та мультикультурного просторуНа територіях, що характеризуються поліетнічністю, завжди постає проблема гармонійного співжиття різних етнофорів. Важливу роль у цьому відіграють стереотипи та уявлення, які існують у їхній свідомості про сусідів іншої етнічної приналежності.

У Галичині в міжвоєнний період поруч з українцями проживали етнічні групи, які поселилися тут ще в княжі часи. Їхня кількість сягала приблизно 27% від загалу, а найчисельнішими з них були поляки (15%) і євреї (9,8%)1. Спершу вони мешкали в містах, і чисельність їхніх громад не перевищувала кількох сотень осіб. Читати далі

“абсолютно містичне, прадавнє місце.”

Позначки


http://www.castles.com.ua/stilske

Жертовник білих хорватів та їх комірчини.

Жертовник білих хорватів та їх комірчини.
Які в білих хорватів круті замкИ на дверях!

Координати: 49°32′31″ пн. ш. 24°04′30″ сх. д.

Past Perfect: Перед-перед-історія (Увага! Використано плюсквамперфект!). Влітку 2004 року Ігор Скальський був прислав мені кілька лінків з історії Миколаївського району. Серед них була розповідь про якесь невідоме мені Стільське городище.

Past Perfect 2: Ігор Хома восени 2004 року був вислав мені кілька книжок. Серед них скромно ховався маленький кольоровий буклетик про якесь абсолютно невідоме мені Стільське городище.
Past Simple: 17 травня 2005 року, по дорозі на Кохавину, Ігор Скальський привіз мене в абсолютно містичне, прадавнє місце. На моє питання, що це, послідувала відповідь: це – Стільське городище.
Present Simple: може, в мене щось не так з пам’яттю? Принаймні, тепер я пам’ятатиму про Стільське городище, а після повторення цих двох слів (“Стільське городище”) п’ять разів, ви, сподіваюсь, теж не забудете.
By the way, текст статті в Інеті та буклету ідентичний. Ну, до розповіді!

Є неподалік Львова, виявляється, місце дивної, дикої краси та давньої славної історії. Гори Бібрсько-Стільської височини тут підступають до дороги зусібіч, кожний поворот плутаних асфальтових серпантинів дарує нові, майже карпатські, краєвиди. Можливо, погода тому сприяла (ми кілька разів обганяли навислий над пагорбами дощ, та біля самого мосту-жертовника злива злапала нас в пастку, не підпускаючи до поганської святині), але враження від зустрічі з білохорватською столицею залишились містично-похмурі. Таким і має бути лігво язичників. Кльово.🙂
А як мене вразив міст-жертовник! Камінь незвичної форми нависає над дорогою, трохи осторонь від вулика печер-комірчин. Я сподіваюсь, я ще ступлю на цей міст колись. Добре, досить лірики.

Перше, що запам’ятовуємо: Стільське городище – НАЙБІЛЬШЕ з усіх давньослов’янських об’єктів такого типу. Його орієнтовна площа понад 250 га. Це два Старих Міста в рідному Кам’янці. Солідно.
Друге, що запам’ятовуємо: ми в столиці. Вчені вважають, що саме тут більш як 1000 років тому було головне місто слов’янської країни Велика (Біла) Хорватія. Процитую буклетик: “Про (країну) вперше повідомляє імператор Візантії Костянтин Багрянородний – історик, видатний політичний і культурний діяч X століття. У книзі “Про управління імперією” він пише, що хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, тобто у Північному Прикарпатті”.
Третє, що можна запам’ятати: пам’ять людська – хитра штука. Вона іноді спотворює факти вчорашнього дня, а іноді проносить через століття реальні факти. В районі навколо Стільського люди віки переказували з покоління в покоління про те, що колись тут, над селом, в горах було велике укріплене місто. А й дійсно, чому не переказувати: по гриби підеш – на жертовник наткнешся, та й ці нірки в скелястому м’якому камені – не тролі ж їх видовбали?
Та збереглася й більш конкретна легенда. Було Місто – столиця. Були в Міста стіни, які не могли підкорити вороги Міста. Та одного разу Місто було виснажене довгою-довгою облогою. Ворог боявся взяти столицю штурмом, тому і вирішив діяти підступно. Якогось вечора солдати ворога відступили від стін Міста. Їх запалені смолоскипи рухались у напрямку гір. Знесилені жителі Міста повірили у хитрий план – і відчинили головні ворота. Саме тоді на Місто буревієм налетів із таємної засідки ворожий гарнізон – і за кілька хвилин Місто палало так само, як і смолоскипи ворогів. Заграва пожежі сповістила ворожому війську – час повернутися до неприступних дотепер стін. … Ранком від Міста не залишилося нічого. Нечисленні жителі Міста, які пережили страшну пожежу, переселилися у долину ріки Колодниці. Тут вони заснували нове поселення, яке в честь загиблої столиці назвали Стільсько.
Після археологічних досліджень вчені підтвердили: так, саме тут колись було надзвичайно велике городище. Лише довжина оборонних стін склала близько 10 км. Знову цитата: “На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, що кількома рядами опоясували територію давнього міста. На поверхні валів височіли дерев’яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному із головних проїздів до міста було розкопано кам’яний брук, який за давнім переказом називали “Білою дорогою. На домінуючій висоті у центрі городища збереглися рештки потужних земляних укріплень. Час не зберіг дерев’яних стін, зате невмируща людська пам’ять крізь віки донесла до наших часів давні назви окремих частин міста: “Золоті ворота”, “Залізна брама”, “Вежа”, “Княжа криниця”, “Коморище”, “Підкоморище”, “Химина долина”, “Гребля” та інші”.
Четверте, що можна запам’ятати: під наземним містом існує, кажуть, ще й підземне. Про це свідчать рукотворні підземні лабіринти. Хтозна, можливо, там були князівські крипти?
П’яте: в Стільському вкотре переконуєшся, що українець не пропаде ніде. Навіть в столиці білих хорватів. Так як у вчених грошей на експедиції не вистачає, кмітливі місцеві жителі використовують гіпотетичні княжі хороми, древні церкви та палати міщан як клуні. На більшості нірок-печерок стоять двері з свіженькими замками. Не знаю, що роблять всі ті газди з раптово знайденими білохорватськими рештками глечиків чи зброї, але напевно особливо знахідками такого сміття не переймаються. А туристи старанно викарбовують поверх давніх написів свої нехитрі імена: війна графіті.
Шосте, найцікавіше: на околицях сіл Стільська Дуброва, Ілова, Велика Воля та поблизу Миколаєва знайдені поганські капища. Подекуди трапляються жертовні ями з рештками жертвоприношень. Оооо, ці ритуали! *кровожерний блиск очей”.
Сьомий факт, технологічний: Стільсько колись було зв’язане з Дністром за допомогою спеціального 11-кілометрового каналу. О як!
А ще… А ще місцеві із задоволенням розкажуть, як саме проїхати до хорватських старожитностей. Знають!
Згадала. В відомого колекціонера з Роздолу, графа К.Лянцкоронського в колекції був жертовний стіл з Стільського. Ну і де він зараз?

Місця, схожі на Стільське (лише для мене, жодного наукового підгрунтя): Бакота, Більче-Золоте, Монастирок, Кармалюкова гора під Кам’янцем.

“Одним з перших осідків у довгій дорозі… стали землі Прикарпаття — Галичина.”

Позначки


http://ar25.org/article/

© Юрій ПЕРЕТЯТКО, 2011

Невигідна Скитія

Радянська наука (у вигляді “української науки”), базована на німецьких теоріях XVІІІ ст. вперто втовкмачує і досі, що якісь “кочові іраномовні скіфи прийшли в степи Північного Причорномор’я в VІІ ст. до н.е.” на зміну кудись “зниклим кімерійцям”. Малось також на увазі, що нічого путнього на багатющих землях України до приходу “варварської дичі” (за М. Грушевським) ніколи не було: ні міст, ні писемності, ні культури, окрім кількох невеличких гендлярських іонійсько-карійських колоній, типу Ольвії, Тіри чи Херсонесу (яким уділено в підручниках значно більше місця, ніж усій нашій рідній багатотисячолітній “догрецькій” історії разом узятій).
Врешті-решт українську історію ніколи не писали Читати далі

“Всі ми жили в згоді…”

Позначки


15 червня 2013 року там над Сяном зустрінуться улючани і їх нащадки, щоб відзначити чергові роковини сполення Улюча у 1946 році…
І таке бувало
Так він пробудився.
Зі сну повертає
В час, коли молився
Там, в рідному краї. Читати далі

“є провідним фестивалем унікального українського субетносу – лемків та західних бойків”

Позначки


ПРЕС-РЕЛІЗ
про проведення

VIІ Прикарпатського
фольклорно-етнографічного фестивалю
лемківської культури

❤«ПОКЛИК МОГО СЕРЦЯ»❤

(попередня назва «КЛИЧЕ ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ»)

13-14 липня 2013 року на Ватряному полі (територія відпочинкового комплексу «Михайлова колиба») в селі Рівня Рожнятівського району на Івано-Франківщині відбудеться VIІ Прикарпатський фольклорно-етнографічний фестиваль лемківської культури «ПОКЛИК МОГО СЕРЦЯ», який є провідним фестивалем унікального українського субетносу – лемків та західних бойків Івано-Франківської області та України на території Івано-Франківської області. Читати далі

“Скородняни, чи може хто впізнає о. Сороківського і щось міг би про його долю розказати “

Позначки


Парохи з КривогоШановні скороденці (кривоозерці),
На прохання Олега Вайди подаємо його запит допомогти з інформацією (див. далі).
ред.
 Як стало відомо, у списках мешканців Скородного, котрих виганяли 1951 року, є  священик Станіслав Сороківський, 1877 року народження.
Сороківський в роках 1914-1940 служив у селі Кривім над Сяном.
Його кар’єра скоріш за все мала такі віхи:
1940-1945 парх у с. Телешниця Ошварова
1945-1951 парох у с. Поляна (а може у Скородному також).
 У списках мешканців с. Поляна котрих виганяли за 1951 року о. Сороківського немає. А в списках скороднян є !!!

“У Стрільцях мешкало 3 родини поляків, 7 — мурав’яків, решта 140 родин називали себе русинами.”

Позначки


У час, коли в Польщі піднімається питання про т.зв. «волинську різанину», пропоную матеріал, як польська Армія крайова рівно 70 років тому (26 05.1943 р.) знищила перше українське село на Холмщині.МОЇ СТРІЛЬЦІЇдучи з Холма до Грубешова, зразу за Білим Полем (як у нас називали), на 29 кілометрі ви відвідаєте старовинне українське село Ратиборовичі. Ліворуч од нього за 4 км — мої Стрільці. У Стрільцях мешкало 3 родини поляків, 7 — мурав’яків, решта 140 родин називали себе русинами. Читати далі

«Музей нагромаджує, опрацьовує і експонує колекції колишніх жителів цієї території – бойків».

Позначки


http://www.naszwybir.pl/
b_200_100_16777215_0___images_stories_Nomery_22_nr_22_st_10_bojkinie_w_muzeum_bojko__w.jpgАндрій ХОМЕНКО

Експонати, які потрапили до музею, збирали протягом 30 років.

У гірській бескидській місцевості Мичків (Myczków), що поблизу Солини, Підкарпатського воєводства офіційно відкрито Ґмінний музей бойківської культури. Читати далі

Отець Дмитро Блажейовський народився у с. Вислік Горішній на Лемківщині (тепер частина с. Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі).

Позначки


ОТЕЦЬ ДОКТОР ДМИТРО БЛАЖЕЙОВСЬКИЙ23 квітня 2011 року, на 101 році життя упокоївся в Бозі отець доктор Дмитро Блажейовський – історик, доктор наук, автор 25 наукових праць і численних публіцистичних статей з історії Церкви та Української держави, автор української релігійної вишивки. В його мистецькому доробку понад 350 вишитих ікон, хоругв, картин на релігійні сюжет, портрети видатних українців, яких він шанував і які творил Україну.
Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у с. Вислік Горішній на Лемківщині (тепер частина с. Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі). Читати далі

“Чи є то правда, що я тут стою?”


19.03.2013

Шлахтова, Яворкі, Біла і Чорна Вода – села у підніжжі Малих Пенін  є самими західними лемківськими поселеннями. Немає вже русинів шляхтовських. Завдяки священникові Йозефові Влодарчику шлахтовської парафії, який цікавиться історією і культурою цієї землі, в селі залунала руська пісня.

Читати далі

“Тільки ті загострення, які ініціювала польська колонізаційна політика, й породили ОУН.”

Позначки


Українці не ходили на польську етнічну землю вбивати поляків. А поляки йшли”

І в Берліні, і в Москві прийшли до висновку, що треба пересварити українців і поляків. Лише так можна було ослабити одних і других
Розмовляв Ярослав Іваночко

У час Волинської різанини було вбито близько 12 тисяч поляків та 19 тисяч українців, стверджує історик Іван Пущук. На його думку, говорити про геноцид, про зміну етнічної картини Волині нема підстав

Джерело: zn.ua Джерело: zn.ua
Сімдесяті роковини Волинської трагедії – взаємної різанини українського та польського населення у 1943 році, знову актуалізували складну тему конфлікту поміж українцями і поляками у першій половині ХХ століття. Олії до вогню підлив проект заяви, зареєстрований у польському Сеймі, у якій Волинську трагедію запропоновано визнати геноцидом поляків, а вояків ОУН-УПА названо злочинцями. Читати далі

“Всі ці статті …об’єднує одна тема – Галичина.”

Позначки


Володимир Павлів. У пошуках Галичини /публіцистика і есеїстика/.
http://umka.com/
Володимир Павлів. У пошуках Галичини /публіцистика і есеїстика/.
“Нова книжка Володимира Павліва укладена з публіцистичних та есеїстичних творів, надрукованих і передрукованих у різних виданнях України, Росії та Польщі за період 2001-2012 років, а також – із зовсім нових. Всі ці статті (підкориговані, актуалізовані чи навпаки – деактуалізовані від прив’язок до конкретних подій, коли вони були написані для періодики) об’єднує одна тема – Галичина. Читати далі

“в Карпатах живуть ще й бойки, лемки, а це вже зовсім інший тип вишивки.”

Позначки


Ірина СВЙОНТЕК: «Більшість рідкісних вишиванок пішло під землю»
29 квітня 2013 року 20:30
Олена Гутик

Франківська вишивальниця розшукує давні схеми вишивок у карпатських селах

Фото автораФото автора

Для франківчанки Ірини Свйонтек вік справді є багатством, адже з кожним роком її скарбів – зразків давніх українських вишивок – більшає. У свої 76 пані Ірина продовжує їздити по маленьких селах Карпат та Прикарпаття, розшукуючи рідкісні вишиванки. Читати далі

“дослідження пісенної культури крайньозахідних етнографічних груп українців”

Позначки


http://nashe.com.ua/На схилах карпатських бескидів

Вихід у світ нової збірки лемківських пісень завдячуємо палкому любителю народної творчості Оресту Марковичу Гижі, Либонь 30 років тому до фольклорної праці його заохотив академік Ф.М. Колесса. Вчений щиро прагнув, аби дослідження пісенної культури крайньозахідних етнографічних груп українців Читати далі

“Процес цей торкнувся й колишніх мешканців західних Карпат — лемків, розсіяних по планеті.”

Позначки

,


http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/etnografia/et07.htmВід авторів

Бурхливі події, які відбуваються в Східній Європі, Радянському Союзі, зокрема на Україні, породили нову хвилю відродження демократії та приспаної національної свідомості як цілих народів, так і окремих національних груп і об’єднань. ру Читати далі

“принесли неабияку славу рідним Бескидам.”

Позначки


“Діячі Науки і Культури Лемківщини”. Іван Красовський

Джерело:
http://lemko.org/history/krasovskiy/diyache/index.html

 

Діячі Науки і Культури Лемківщини

Лемківщина — географічно-етнографічна назва західнокарпатського краю, що розташований між ріками Боржавою і Сяном на сході та Попрадом і Дунайцем на заході, займаючи гірську частину південно-східної Польщі та гірську смугу північно-східної Словаччини. Читати далі

Словник лемківських прізвищ Івана Красовського.

Позначки


В своїй книжці, опублікованій в 1990 році, Іван Красовський пише: ” Наприкінці 1970 років, коли я займався дослідженням мого рідного села Дошно з околиць Сянока, я користувався Josephine Metryka у Центральному Державному Історичному Архіві міста Львова. я зі своїм колегою професором Юліаном Редько запалилися ідеєю переглянути всі метрики всіх сіл північних схилів Карпат. Так ми опублікували “Словник прізвищ галицьких лемків в 18 столітті” (Dictionary of Surnames of Galician Lemkos in the 18th Century.”) “. До того ж, для підготовки списку лемківських прізвищ були використанні записи з автсрійського кадастру кінця 18 століття, в якому вівся облік останні 200 років. Ці записи були зроблені австрійський урядом відразу після приєднання Галичини в 1772.

“Дівчина в Карпатах”.

Позначки


girlinkarpathian00normiala_0001За посиланням http://www.archive.org/stream/girlinkarpathian00normiala#page/32/mode/2up

можна прочитати книжку “Дівчина в Карпатах”  англійської письменниці Menie Muriel (Dowie) Norman, яка в 1890 році подорожувала Карпатами і Підкарпаттям і описала тодійшне колористичне життя їх мешканців.

Християнізація Підкарпатської Русі (русинською).

Позначки


 
http://cyberleninka.ru/
 
Начало христіянізації Подкарпатської Руси и місіонеры-угрорусины в Києвськÿв Руси текст научной статьи по специальности «История. Исторические науки»
Нажмите, чтобы читать статью Нажмите, чтобы читать статью Научная статья на тему 'Начало христіянізації Подкарпатської Руси и місіонеры-угрорусины в Києвськÿв Руси' по специальности 'История. Исторические науки'

“Його батьки, Іван та Марія Добрянські, переселилися на Львівщину з лемківського села Добра Шляхецька повіту Сянік.”

Позначки


http://diasporiana.org.ua/ideologiya/2148-dobryanskiy-demkovich-m-ukrayina-i-rosiya-istorichni-narisi-na-temu-rosiyskogo-imperiyalizmu/Добрянський-Демкович М. Україна і Росія: історичні нариси на тему російського імперіялізму

book-2148

Додано: Червень 9, 2012 Автор: Михайло Демкович-Добрянський Опубліковано: Рим, 1989 Сторінок: 172 с. Опис:Видання Українського Католицького Університету ім. Клемента Папи
Том LXVII

pdf

Демкович-Добрянський Михайло (7 листопада 1905 с. Лагодів, Перемишлянського повіту на Львівщині, в Австро-Угорській імперії – тепер Перемишлянський район Львівської області, Україна) — український громадський діяч, журналіст, історик; співзасновник Союзу української націоналістичної молоді (1926).

Біографія

Народився Михайло Демкович-Добрянський у селянській родині. Його батьки, Іван та Марія Добрянські, переселилися на Львівщину з лемківського села Добра Шляхецька повіту Сянік.

1926 року закінчив з відзнакою Українську Академічну гімназію у Львові. Навчання продовжив у Львівському університеті, де вивчав філологію та історію. У Берлінському та Віденському університетах вивчав право та політичні науки.

“про те – хто ми є, коли переселилися за Карпати наші предки, як вони жили…”

Позначки


Активное изображение

http://www.etnolog.org.ua/

Бача Юрій, Ковач Андрій, Штець Микола. Чому, коли і як? Запитання й відповіді з історії та культури русинів-українців (Чехо)Словаччини / Вид. 4-те, доповн. Підготував Юрій Бача. – К., 2013. – 114 с.

ISBN 978-966-02-6843-2

Книжка є четвертим, доповненим, виданням, у якому у формі запитань і відповідей пояснюються найважливіші й найактуальніші питання минулого й сучасного життя русинів-українців у (Чехо)Словаччині. Життя це маловідоме, і результати його досліджень нечасто публікуються в популярних виданнях. Читати далі

“у середовищі українців-русинів “

Позначки


Ukr-rushttp://www.etnolog.org.ua/

Українці-русини: етнолінгвістичні та етнокультурні процеси в історичному розвитку / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – К., 2013. – 750+XXX с.

ISBN 978-966-02-6767-1

У пропонованому виданні йдеться про утвердження загальноукраїнської етнонімії та розвиток етноідентифікаційних процесів у середовищі українців-русинів Читати далі

“первинним має бути діалог “притомних” інтелектуалів”

Позначки


inst-ukr.lviv.ua/files/ukr-pol_5/010-kalishchuk.pdf

Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість 103
Оксана Каліщук
протистояння на українсько-польському
пограниччі В роки Другої світової війни
у політологічному вимірі
На відміну від більшості історіографічних проблем, які цікавлять переважно
фахівців-істориків, дискусія щодо українсько-польських стосунків на західних зем-
лях України у роки Другої світової війни набула широкого суспільного резонансу Читати далі

“Автентична музика Бойківщини.”

Позначки


Дримба (jaw harp). Автентична музика Бойківщини. На думку музикознавців, занесли дримбу до українських Карпат ще в сиву давнину карпатські (білі) хорвати, адже сучасні серби й хорвати, що живуть на Балканському півострові, віддавна користуються таким самим інструментом зі схожою назвою — дромбуле. В Україні вона також відома як варган, варґан (від діалектного — варґі — уста, рот) або доромба — на Бойківщині Читати далі

“заселення Підкарпаття і заснування тут сіл проводилося без плану і з різних місцевостей.”

Позначки


антропологіяhttp://www.trubyna.org.ua/

Павло Федака

Ведучи мову про етнічну історію та походження корінного етносу – русинів-українців краю, слід особливо виділити капітальну працю Івана Гашпара «Антропологія восточних славян из особливою увагою на подкарпатских русинов», надруковану в журналі «Зоря» (1943) . Стаття, написана угорською мовою з резюме на місцевому діалекті, заслуговує спеціального дослідження, у своїй роботі ми вкажемо лише на окремі моменти, пов’язані з антропологією закарпатських русинів-українців.

Автор зібрав величезний матеріал з різних місцевостей України. Читати далі

“Отакі бойки.”

Позначки


http://proridne.org

Бойківщина — найбільший етнографічний район України: територія розселення бойків простяглася на сотні кілометрів з півдня на північ. На півдні вона межує з Гуцульщиною, на заході — з Закарпаттям, а на півночі та сході — з рівнинними просторами Галичини. Бойки населяють частково Надвірнянський і повністю Богородчанський, Рожнятівський та Долинський райони Івано-Франківської області і Дрогобицький, Сколівський, Турківський та частково Старосамбірський Львівської області. Це карпатські гори і підгір’я.

На сьогодні етнографічні особливості майже повністю знівелювалися, і за зовнішнім виглядом тепер усі, як-то кажуть, однакісінькі. А якихось 50-60 років тому бойка можна було пізнати здалеку: був він з голови до ніг у білому — і сорочка, й штани з вибіленого полотна. Читати далі

“У книхі є чимало інформації про терени Закерзоння”

Позначки


Шановні Краяни!
За цією ланкою можна прочитати цікаву книгу Нестора Мизака (Чернівецький Державний Університет) “УПА Захід і збройне підпілля ОУН у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу”
http://www.religstud.chnu.edu.ua/res//religstud/Knyha%207.pdf

У книхі є чимало інформації про терени Закерзоння Читати далі

“Культурна спадщина населення насильно виселених мешканців лемківсько-бойківського пограниччя ще чекає на своє визнання”

Позначки


В селі Мичкув, Польща офіційно було відкрито музей бойківської культури чи то культури мешканців Бескидів, західних бойків або жителів лемківсько-бойківського пограниччя. Більше про цю подію можна прочитати за посиланням http://myczkow-bojkowie.pl.tl/. Редакція порталу “Домів” відвідувала музей влітку 2012 року, про що ми писали в матеріалі Дорогов домів.  Пан Дрозд зробив важливу справу тим, щоб не дав пропасти речам, які говорять про пласт культури автохтонного населення Бескидів. Вони говорять про неабияку художню майстерність населення Бескидів і їх духовну культуру. В цьому музей ми вперше зрозуміли культуру батьків, де ця культура після екскурсії пана Дрозда, постала в повній  закінченій формі. Тепер йдеться лише про співпрацю з директором музею в Мичкові для відкриття подібного музею на півдні України, де живуть західні бойки і де їх нащадки хотіли би зберегти для наступних поколінь культурну спадщину у музейній формі. На жаль, сьогодні насильно виселені 1951 року ще не мають свого музею в місця їх проживання. На разі є збір експонатів редакцією порталу насильно виселених в 1951 році мешканців Бескидів  “Домів”. Відкриття музею заплановано на 2014 рік.  Культурна спадщина населення насильно виселених мешканців лемківсько-бойківського пограниччя ще чекає на своє визнання.
ред.

“можна ознайомитися зі спогодами Василя Галаси “Наше життя і боротьба””

Позначки


За посилання http://de.scribd.com

можна ознайомитися зі спогодами Василя Галаси “Наше життя і боротьба”, які вийшли в 2005 році у видавництві “Мс”, Львів. Автор подає детал

ьний опис політичної ситуації, в якій опинилося населення Західної України і Закерзоння. Василь Гармасій пояснює вибір політично свідомого і активного прошарку населення, яких формувався під впливом домінуючих в ті часи націоналістичних теорій і рухів і подає повну картину того, як розвинулося протистояння ворожих націоналістично налаштованих таборів і озброєних груп населення по різні боки кордонів. Ця робота є цінним джерелом інформації про історію Закерзоння в аспекті визвольної боротьби проти окупаційних сил. Редація порталу “Домів” критично ставиться до націоналістичного акценту вищенаведеної публікації і розглядає її виключно як історичну данність, яку мають розуміти і знати нашадки насильно депортованих в 1947-1951 роках українців Закерзоння.

31 Лемківска ватра в Ждини 19 – 21.07.2013

Позначки


 http://watrazdynia.pl/
Чого мож ся сподівати на тогорічній 31 Лемківскій ватрі в Ждини

В тім році програмово хотіли би зме звернути ся до нашой культурной тотожности, до єй широкого значиня и уняття в артистичній інтелектуальній формі. Залежит нам, жеби люде, а найбарже молоди, били свідоми свойой культурной инчости, котра попри загальнопануючу попкультуру, є рівно гарда і барз атракцийна. Без почуття инчости, гордости з того што нам рідне, не мож будувати чи формувати свойой тотожности яко одиниці чи цілой групи. Наступном, тіж барз важном справом, є історія, тота складена з індивідуальной біографії та и груповой, котра чи того хцеме чи ні, формує наше почуття, наше становиско до справ зв’язаних з національним станом свідомости.

Ватра програмово
Буде зложена з ріжних чудних подій, акцій и музичних концертів, яки будеме оглядати на головній сцені. То даяки пропозиції.
З бабиной загороди

Ґаздівски інтеграцийни заняття: плетення кошиків, доїня корови, копліня сіна, різаня дров и, як шторока, приїхают до нас мазяре з Лося. Читати далі

“Ваша зупинка – село Тернава. “

Позначки


Останній із Гербуртів на Старосамбірщині
Джерело:

ZAXID.NET

Автор: Тетяна Дзяма

Шукаєте місце для літнього відпочинку? Відвідайте руїни замку Гербурта, що на Старосамбірщині.

Тут на висоті 556 метрів над рівнем моря досі височіють мури старовинної споруди 16 століття. Якщо вірити місцевим людям, у підземних ходах ще досі зберігаються золоті скарби багатого пана Яна Гербурта. Читати далі

Нафтова копальня в Бориславі.

Позначки


Narodowe Archiwum Cyfrowe

http://audiovis.nac.gov.pl/obraz/58814/9cda9b9226a9b987be42c3a904b31ef6/

kopalnja

Нафтова копальня в Бориславі.
Kopalnia ropy naftowej w Borysławiu, 1926.

 

 

газоліна

Gazoliniarnia “Gazolina” S.A. w Borysławiu, okres międzywojenny.

 

“Цю подію комуністична влада польщі використала як привід для проведення акції “Вісла””

Позначки


Вояки сотні “Громенка” після переходу на терен Західної Німеччини. 1947 р.

Вояки сотні “Громенка” після переходу на терен Західної
Німеччини. 1947 р.

Група зв’язкових Головного командира УПА В. Кука йде в лісі. 1952 рік.1. Демян. 2. Орач. 3. Байда. 4. Довбуш. 5. Тарас. 6. Петро.

Група зв’язкових Головного командира УПА В. Кука йде в лісі. 1952 рік.1. Демян. 2. Орач. 3. Байда. 4. Довбуш. 5. Тарас. 6. Петро.

Український Визвольний Рух – ОУН та УПА

28 березня 1947 р. в засідці сотні “Ударник-5” (к-р Степан Стебельський – “Хрін”) та сотні “Стаха” між селами Балигород і Тісна на Лемківщині загинув заступник міністра оборони Польщі, діяч міжнародного комуністичного руху, активний більшовизатор Польщі генерал броні Кароль Сверчевський. Наступного дня на місце бою прибула комісія для розслідування – поляки знову потрапили в повстанську засідку і мали понад 30 убитих.Цю подію комуністична влада польщі використала як привід для проведення акції “Вісла” Читати далі

“ходив з матірю ночувати в поле на межу, бо поляки по ночам хати палили…”


Заступник Міністра Оборони Польщі генерал Кароль Сверчевський - вбитий повстанцями сотень "Хріна" та "Стаха" 28.03.1947 р.

Заступник Міністра Оборони Польщі генерал Кароль Сверчевський – вбитий повстанцями сотень “Хріна” та “Стаха” 28.03.1947 р.

виселення українців під час операції Вісла

виселення українців під час операції Вісла

 Святкування Великодня українськими повстанцями. 1951 рік , Волинь. Христос Воскрес! Воістину Воскрес! "


Святкування Великодня українськими повстанцями.
1951 рік , Волинь.

28 квітня 1947 р. шість дивізій Війська Польського розпочали виселення українського населення з західних окраїн українських етнічних земель, що в кінцевій фазі Другої Світової війни опинилися в межах Польщі. Це виселення отримало військову назву операції “Вісла”.
28.04.1947 о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. Операція Вісла проводилась під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора.
http://www.ji.lviv.ua/n10texts/dashkevych.htm

  • Miha Balan мій дід родом з с. Городиско Холмського району, не раз від нього чув що ходив з матірю ночувати в поле на межу, бо поляки по ночам хати палили…
  • Степан Молчан Моя бабуся з с. Раколупи Холмського району. Сусіди майже🙂 Ссіднє село поляки спалили вщент

Фото за матеріалами групи “Український Визвольний Рух – ОУН та УПА http://vk.com/uvr_oun_upa

Читати далі

“В Україні і за кордоном (в тому числі і в Польщі) мешкають мільйони людей, чиї родичі перебували в ОУН”

Позначки


20.10.2013
http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/04/20/121140/
image Остап Козак
Краєзнавець (Львів)

Усі пропозиції представників громадськості та церков України до влади Польщі щодо спільного відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії без політизації та без використання системи опізнавальних гасел “наші – герої, чужі – злочинці” потерпіли цілковите фіаско.

Ще недавно в Україні були великі сподівання щодо примирення двох народів. У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової.

У грудні 2011 року польські та українські інтелектуали звернулися до парламентів двох держав із пропозицією щодо встановлення Дня пам’яті і примирення українців і поляків. Читати далі

“Вас і Ваші родини із найвеличнішим християнським святом”

Позначки


Редакція порталу “Домів” дякує за надіслані привітання і приєднується до всіх щирих привітань!

Вельмишановна пані Ольга з родиною!
Управа  Товариства «Бойківщина» у Великобританії  щиро вітає  Вас і Ваші родини із найвеличнішим християнським святом – Світлим Христовим Воскресінням!
З найкращими побажаннями,
Ніна Гринаш – Голова
Микола Деревінський – секретар

Великдень 2013_ОС Читати далі

“У цій долині колись були розташовані села Соколики, Тернава Вижня, Тернава Нижня, Дзвиняч Горішній, Локіть, Дидьова та Журавин, мешканці яких були виселені у 1944-1946 рр. радянським режимом під час операції очищення прикордонної смуги.”


www.bieszczady.pl/download/pdf/broszura_NRPK_v.UA.pdf

Регіональний
ландшафтний парк
„Надсянський”
Фот. З.Нєвядомський
Цю публікацію автори присвячують професорові, доктору біологічних наук Степану
Михайловичу Стойці – ініціаторові утворення регіонального ландшафтного парку
“Надсянський”, а також інших природоохоронних територій в Українських Карпатах,
співавторові концепції утворення першого на світі тристороннього резервату
біосфери ЮНЕСКО-МАБ “Східні Карпати” – вченому, який постійно працює над
втіленням у життя ідеї охорони природи Карпат.

Читати далі

“про всіх галицьких українців у колишньому польському Другому корпусі.”

Позначки


УКРАЇНЦІ У ДРУГОМУ ПОЛЬСЬКОМУ КОРПУСІ

 http://komb-a-ingwar.blogspot.de
Богдан Дурбак

(У двадцять п’яту річницю бою під Монте Кассіно)

Перецвіли виноградові сади і заорано в долинах поля.
Був травень.
Пахли свіжі трави і грілися до сонця молоді листки на деревах.       

В Італії прокинулося життя.
Крутими гірськими дорогами, як дияволські потоки, котилися униз гармати, авта і танки. Це переможна і горда польська армія, опорошена пилом розбитого манастиря, співала світові пісню перемоги.
Співала пісню про любов і битву, про молоде життя і смерть… і співала пісню про червоні маки на Монте Кассіно.
У могилах на скелях лежать скошені хлопці-діти квітистих піль.
Минуло двадцять п’ять літ…
Ніхто не співає про ті червоні маки на Монте Кассіні з-під галицьких стріх.

Відновлена польська армія поза межами краю після програної війни з Німеччиною у 1939-ім році складалася з двох модерно озброєних змоторизованих корпусів і безпосередньо підлягаючих англійській команді летунства та маринарки. У двох останніх родах зброї українців не було, за вийнятком одиниць.
Перший Корпус формувався в Англії під командою ген. Мачка і брав участь у боях в Бельгії, Голляндії і Франції від 1944-го року аж до закінчення війни. Головним його стрижнем були старшини, підстаршини і вояки тих розбитків польської армії, які перейшли границю Мадярщини або Румунії в 1939-ім році і там були інтерновані. Між ними була також частина змобілізованих українців-галичан і тих, що виконували тоді свою військову службу в польській армії. Читати далі

“Мирослав Андрій Прокоп…народився 6 травня 1913 року у Перемишлі”

Позначки


ProkopАрхітектор визвольної Доби

Мирослав Прокоп – теоретик-стратег й підпільник- практик українського організованого визвольного руху

Олександр Панченко, – адвокат, доктор права Українського Вільного Університету, – місто Лохвиця, Полтавська область

З Мирославом Прокопом, якому у травні цього року виповнилося б 100 років від дня народження, мене пов’язувала активна й плідна переписка, яка налічує більш як сотню листів, та неперіодичні телефонічні контакти, що почалися у другій половині 1990-их років вже тепер минулого століття. Сьогодні ж ми можемо стверджувати, що це був один із  найяскравіших провідників українського визволь­ного руху ХХ-го століття, який виявив себе як ви­датний діяч підпільної ОУН, чоловий член-засновник підпільного українського парламенту Україн­ської – Головної Визвольної Ради (УГВР). Читати далі

“у Бескидських селах кривди, ані полякам ані жидам не чинили жодної.”

Позначки


Переказ українською мовою Вайди Олега на замовлення “Кривицької Фундації історичних та етнографічних студій”

за мотивами спогадів Франтішка Ганкевича “Піонери. Спомини поляків про життя у Бескидах.”

Ряшів 1975.
Село Терка.
Село Терка, як і будь-яке з бескидських сіл, розмістилось у горах в оточенні густих лісів. З півдня над селом височить гора Полома [776 м над п.м.], на північному сході – гора Товста [749м над п.м., а на північний захід від Терки, за річкою Солинкою стоїть – наче копиця сіна – гора Манастир [562 м над п.м.].

Околиці Терки це захопливий краєвид для маляра.
У селі Терка від самого його закладення 1463 року аж до депортацій української людности 1946-47 років мешкали майже всуціль самі Русини [по-сучасному Українці] і трохи було Поляків, а ще було трохи жидів. Русини, складаючи абсолютну більшість у Бескидських селах кривди, ані полякам ані жидам не чинили жодної. Читати далі

“Нам про це треба голосно говорити”.

Позначки


Академія присвячена “Акції Вісла” 28 квітня 1947 року – насильній депортації українців з земель Закерзоння на північно-західні території Польщі. Читати далі

“Чому люди винні не понесли жодної кари там де тисячі людей терпіло?”

Позначки


 15.06.97
 
Бєщади-Закерзоння

Я був в Бєщадах
там де мої батьки народились.
Там де мій дідусь є похованиий.
… там де тужив батько
Бєщади! Чому моїх родичів
звідтам вивезли? Читати далі

“документувати все, що залишилося після виселених українців “

Позначки


http://www.nasze-slowo.pl/
«Праця важливіша від слів»

Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №16, 2013-04-21

«Цвинтарі – повні людей, без яких світ не міг би існувати», – ці слова, записані в 1950-ті роки німецьким письменником, лауреатом Нобелівської премії Гайріхом-Теодором Беллем під час його подорожі Ірландією, стали девізом товариства «Маґурич». Займається воно передусім рятуванням, інвентаризацією і документацією сепулькрального мистецтва (мистецтво влаштування місць поховання та кладовищ – ред.), хрестів, придорожніх капличок та різноманітних об’єктів церковного мистецтва, залишених без опіки насамперед на теренах, звідки виселено українців. Крім того, проводить ремонтні роботи на єврейських, німецьких і польських цвинтарях у південно-східній Польщі та в західній Україні. Протягом 26 років відремонтовано 120 цвинтарів, зокрема 100 українських, та врятовано майже 2000 кам’яних об’єктів, здебільшого надгробків.

Молодь з «шашкевичівки» допомагає на цвинтарі. Фото з архіву «Маґурича»

Молодь з «шашкевичівки» допомагає на цвинтарі.  Фото з архіву «Маґурича»

Проте українці мало знають про товариство «Маґурич», а ще менше включаються в його діяльність. Підраховано, що з понад тисячі волонтерів, які працювали досі в «Маґуричі» та групі «Надсяння», яка лягла в підвалини товариства, українців було всього двадцять… Читати далі

“казки Східної Словаччини.”

Позначки


За цим посиланням http://www.lemko.org/pdf/Bajky5_1976.pdf
можна почитатиі народні казки Східної Словаччини.

Цікаво які казки розказували у нас по селах Бескидського трикутника над Сяном.

З повагою,
Вайда Олег.

“Лемківська писанка… має свої характерні і впізнавані ознаки. “

Позначки


Тетяна Кашуба, Закарпаття онлайн

25 квітня 2013р.
У закарпатському Перечині представили мистецтво лемківської писанки (ФОТО)
Сьогодні у самісінькому центрі закарпатського міста Перечин під відкритим небом відбувся фестиваль «Свято лемківської писанки».

У закарпатському Перечині представили мистецтво лемківської писанки (ФОТО)

Приурочений до прийдешнього свята Воскресіння Господнього, фестиваль його органзатори вперше “винесли” на відкрите повітря, розповів голова Закарпатської організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Василь Мулеса.

«Це вперше фестиваль лемківської писанки «вийшов» на вулицю – раніше він влаштовувався завжди у приміщенні, наприклад, у районному будинку культури. Але, проведення свята під відкритим небом дає надію, що таким чином мистецтво розпису лемківської писанки ще більше «піде в люди», все більше популяризовуватиметься», – розповів Василь Мулеса.

Лемківська писанка, каже голова обласної організації тоариства «Лемківщина», має свої характерні і впізнавані ознаки. Читати далі

“відійшли до Польщі і не знати на що були призначені?”

Позначки

,


http://oun-upa.org.ua/articles/from_halasa.html

СТРАТЕГІЇ 1945–1947 РОКІВ НА ЗАКЕРЗОННІ

Розмовляв Богдан Гук, «Вісник Закерзоння», № 7-9, 2002 р.

Розмова з Василем Галасою–“Орланом”, заступником провідника
Закерзонського краю Ярослава Старуха–“Стяга” з політично-пропаґандивної праці

Василь Галаса–“Орлан”

У яких обставинах та коли почався Ваш контакт з тими українськими землями, які 1945 році відійшли до Польщі і не знати на що були призначені?

— Договір, укладений у 1939 році міністрами закордонних справ III Райху Ріббентропом і таким же міністром СССР Молотовим, визначив землям Закерзоння територіяльні обриси більш-менш подібні до нинішніх. Ці землі знайшлися тоді у складі Генерального губернаторства. Опинилася в них, а потім переважно в Кракові вся наша політична еміграція, яка вийшла з польських в’язниць. За часу 1939 по 1941 роки краєвим провідником на українських землях Генерального губернаторства був Роман Шухевич, організаційним референтом Василь Кук, а Ярослав Старух був референтом пропаганди. Під цю пору велася там нормальна організаційна праця. Зокрема важливою була підготовка похідних груп та пунктів переходу кордону з совітами. Цими пунктами переносилася до УРСР література з Кракова та переходили ними зв’язкові.

Терен Закерзоння перестав відігравати передову роль разом з вибухом війни в 1941 році. Читати далі

“фільм “Отець Кадило”, розповідає про життя і служіння греко-католицького священика Василя Шевчука, який протягом 1945-1948 років був капеланом Перемиського куреня УПА на Закерзонні під псевдонімом “Кадило””

Позначки


Презентація фільму “Отець Кадило” у Тернополі

http://www.hurtom.com

afisha otec Kadylo

У суботу, 13 квітня 2013 року, о 16:00, у м. Тернопіль, у приміщенні кінозалу Українського дому «Перемога» відбудеться показ документального фільму “Отець Кадило”. Під час презентації фільму відбудеться зустріч із режисером, автором сценарію і дослідження Тарасом Бабенчуком, істориками та громадськими діячами.

Документальний фільм “Отець Кадило”, розповідає про життя і служіння греко-католицького священика Василя Шевчука, який протягом 1945-1948 років був капеланом Перемиського куреня УПА на Закерзонні під псевдонімом “Кадило”. Читати далі

“Та все ж Дрогобицьку область ліквідували. Чому?”

Позначки


дрогобичДрогобицька область на карті України

 Анатолій ВЛАСЮК, Дрогобич, Львівська обл.

Ні, я не ставлю під сумнів географічні знання читачів газети «День». Дрогобицької області на карті України не існує. Поки що. Хоча вона була майже двадцять років (з 1939-го до 1959-го). Нині вона є складовою частиною Львівської області.

Час від часу в умах науковців, а відтак і політиків, виникає ідея перекроїти карту України. Одні області хочуть збільшити, інші — зменшити, а деякі — взагалі стерти з лиця землі. Ідея благородна, бо її автори переконані, що в результаті адміністративного перерозподілу вдасться поділити економічні та соціальні показники окремих регіонів. І якби дійсно визначальними в цьому процесі були лише економічні фактори, можна було б сподіватися на позитивний результат від втілення цієї ідеї в життя. Читати далі

“Брошура присвячена бойківським та лемківським хижам.”

Позначки


f14Шановні Краяни!
У вкладенні Сянок Музей етнографічний

хочу подати Вам скан брошури, котру продають у скансені в Сяноку.
Брошура присвячена бойківським та лемківським хижам.
У ній можна побачити схеми хат, зокрема зі Скородного.
Є цікаві світлини Романа Райнфуса з виглядом бойківських хиж, зокерма в с. Криве коло Прислопу та инші цікаві світлни бойків за 1930-ті роки.

З повагою,
Вайда Олег.

«Невдала книжка»

Позначки


http://litakcent.com/

Приводом до написання цієї статті став черговий виток дискусії навколо «Волинської трагедії», що виражався у рецензії Ґжеґожа Мотики на книжку Володимира В’ятровича «Друга польсько-українська війна. 1942—1947», відповіді В’ятровича та контрвідповіді Мотики. Тільки що дискусія ця відбувалася на сторінках краківсько-вроцлавського двомісячника «Nowa Europa Wschodnia» (NEW), недоступному українському читачеві (перекладено лише перший текст, власне рецензію Мотики п. т. «Невдала книжка») Читати далі

Терени Дрогобицької та Львівської областей Української Совітської Соціялістичної Республіки в 40-их роках.

Позначки


Шановні Краяни!

хочу подати карту 1940 року з теренами Дрогобицької та Львівської областей Української Совітської Соціялістичної Республіки.

ukraine.1940.west-previewЯ звичайно, знав що з 1939-1941 та в роках 1944-1945 кордони совітської України були до Сяну.

Знав, що Перемишль в ці роки був у складі совітської України бо місто якраз є на правому березі Сяна.

Але з тої карти із подивом пізнав, що й містечко Бірча також було у складі Дрогобицької области аж до 1945 року. Читати далі

Про “військову карту околиць Сянока за 1940 рік”

Позначки


(SANOK)_1940Олег Вайда: “хочу подати Вам цікаву совітську військову карту околиць Сянока за 1940 рік.

Натрапив на неї в інтернеті.

Назви перекручено безбожно, але все таки тут є багато цікаво, зокрема назви сіл та присілків, котрих тепер уже й немає після депортацій українців.

У період з 1939 до 1944/березень 1945 правий берег Сяну був під більшовицькою займанщиною, зокрема і район Сянока Вільховець (Olchowiec) .

А Лісько та Бірча взагалі були, здається до березня 1945 року, районними центрами Дрогобицької области.”

“317-я стрелковая дивизия утром 24 сентября сбила противника с высоты 666 (южная опушка леса севернее Скородне) и, преследуя его, одним полком захватила Дверничек, а вторым — Лютовиску.”

Позначки


http://www.k2x2.info/

Глава вторая

В предгорьях

Вся Восточно-Карпатская операция, осуществленная войсками 1-го и 4-го Украинских фронтов, по ходу своего развития может быть разделена на три этапа. Первый — наступление 1-й гвардейской армии, включение в наступление 18-й армии и выход войск к Главному Карпатскому хребту (9–30 сентября 1944 г.); второй — преодоление Главного Карпатского хребта (1–17 октября 1944 г.); третий — преодоление полосы укреплений по южным склонам Карпат и выход на Венгерскую равнину (18 октября — 6 ноября 1944 г.). Читати далі

“до середини 1942 року Угорщина намагалася розділити Галичину на дві частини: південну (нині Івано-Франківська область) приєднати, а північну (Львівська і Тернопільська області) залишити німцям.”

Позначки


КАРПАТСЬКО-ДУКЛЯНСЬКА ОПЕРАЦІЯ вересень 1944

всім, хто цікавиться історією нашого рідного Краю на Закерзонні, зокрема історією Бескидського Трикуту.
Дуклянська операція відома своєю чорною сторінкою.
Адже щоби здобути перевал Дуклянський совітські генерали поклали десятки тисяч солдатів, а насамперед молодих хлопців-українців з українських сіл Бескидів, котрі навіть не пройшли початків військового вишколу. А їх погнали на німецькі кулемети. І майже всіх там на схилах Дуклі положили трупами.
Ситуація на Дуклі схожа з ситуацією під час форсування Дніпра, коли совіти гнали таких самих ненавчених хлопців-українців на німецькі кулемети.
Називали тих молодих хлопців і чоловіків чорносвитниками бо навіть іформи їм ніхто не видавав військової. Зброя також була не в кожного.
Отже Дукля то страшна трагедія нашого народу, як трагедія на Дніпрі 1943 року.
Сподіваюсь, що ця карта схема поможе знати більше про історію (трагічну її сторінку) більше.
Вайда Олег.

Закарпаття у військових операціях і міжнародних відносинах (1944-1945 роки)

http://www.zakinppo.org.ua/

Юрій Шимон, методист кабінету суспільно-гуманітарних дисциплін ЗІППО Щойно восени 1995 року утвердилася істина у точній даті звільнення України від нацизму. Доти її відзначали влітку: наприкінці липня 1944 року радянська армія відвоювала найзахідніше село сучасної Львівської області. З ініціативи голови Закарпатської обласної державної адміністрації Сергія Устича президент України Леонід Кучма, образно кажучи, на четвертому році незалежності відновив «український статус Закарпаття». Отже, день взяття Чопу (28 жовтня 1944 року) увійшов таки у вітчизняну історію етапною віхою.
Звільнення України від нацистської Німеччини та її союзників Угорщини та Румунії виявилося надзвичайно кровопролитним. Під час однієї оборонної та одинадцяти наступальних операцій тут у січні 1943 — жовтні 1944 років збройні сили у СРСР втратили 3,5 мільйона осіб.
Проте поступово, хоч і повільно фронтова лінія на східному театрі військових дій Другої світової війни переміщувалася чимдалі в напрямку західноукраїнських земель і Карпатського регіону. Читати далі

“без суда, следствия и даже письменного обвинения было депортировано около 10% населения западных районов Украинской и Белорусской ССР”

Позначки


http://wolgadeutsche.net

ИОСИФ CТАЛИН — ЛАВРЕНТИЮ БЕРИИ:

«ИХ НАДО ДЕПОРТИРОВАТЬ…»


Иосиф Сталин — Лаврентию Берии: «Их надо депортировать…»: Документы, факты, комментарии / Вступ. ст., сост., послесл. Н. Бугай. — М.: Дружба народов. 1992,—288 с.: ил.

ISBN 5-285-00049-1

Иосиф Сталин — Лаврентию Берии: «Их надо депортировать...».В сборник включены ранее засекреченные материалы НКВД и НКГБ СССР, сухо и бесстрастно фиксировавшие наиболее драматические страницы в истории нашей страны — насильственное выселение отдельных групп населения и целых народов с мест их исконного проживания (депортация). И.В. Сталин, Л.П. Берия пытались таким путем ослабить напряженность межнациональных отношений, возникшую в результате их собственных просчетов и ошибок. Читати далі

“дослідники майже не знайомі із цими джерелами і вони практично не введені до наукового обігу.”

Позначки


Нові джерела щодо примусового переселення українців у 1944-1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області)

Поряд із голодомором, Другою світовою війною однією із найтрагічніших сторінок у новітній історії України були депортаційно-переселенські акції проти українців Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підсяння у 1944-1946 роках, в результаті яких сотні тисяч наших співвітчизників були вивезені з рідних домівок і часто позбавлені елементарних умов існування.

В історіографії це питання знайшло своє відображення здебільшого на рівні узагальнюючих цифр і фактів. Конкретна статистика стосовно окремих повітів і сіл майже не розроблена. Дана стаття покликана частково заповнити цю прогалину.

Об’єкт нашого дослідження – документи Управління у справах евакуації українського, польського, чеського, словацького населення при Раді Міністрів УРСР.

Вищеназвані документи – першоджерело усіх публікацій щодо депортаційно-переселенських процесів українців у 1944-1946 роках. Читати далі

“Депортація проводилася відповідно до «Директиви НКВС СРСР про виселення соціально-чужого елементу з республік Прибалтики, Західної України та Західної Білорусії й Молдавії», підписаної народним комісаром внутрішніх справ СРСР Лаврентієм Берією.”

Позначки


Посол Республіки Молдова в Україні Іон Стевіле, шукає в Полтавській області сліди 5 тисяч співвітчизників, яких перед Великою вітчизняною війною депортували в Україну. Жуков на параді у Кишиневі / Фото : fotki.yandex.ru/users/viktor3951 Жуков на параді у Кишиневі / Фото : fotki.yandex.ru/users/viktor3951 (збільшити) Як передає кореспондент УНІАН, про це посол заявив журналістам у Полтаві. «У 1941 році 18-20 червня, було депортовано близько 5 тис. молдаван. Чоловіків перевозили в 4 ешелонах, 3 із яких направили в Козельщину (Полтавська обл.) і 1 – у Сумську область. Читати далі

Голосом тихого смутку

Позначки


Повна версія відеозапису “Вічний поклик серця ” “Голосом тихого смутку”
зі встановлення Хреста Пам’яті депортованим 1944-1946 рр. в селі Луг у 2011 році
на лемківсько-бойківському пограниччі регіональним міжрайонним лемківським товариством «БЕСКИДСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО» http://www.beskydy.lemky.com