Позначки

, ,


Джерело: http://www.citylife.com.uabojkivski-eksponaty

Не дивіться, хлопці, в очі бойківчанці, — приблизно так застерігає відома пісня, — інакше закохаєтеся і втратите сон і вночі, і вдень». Коли бойкам закидають, що у них погані дороги, ті відразу знаходять відповідь: «Зате у нас найкращі жінки. А от у Європі такі жінки, як у нас дороги». А подивитись і справді було на що.

Народний фольклорний ансамбль трембітарів та дримбалів із села Бітля, народні троїсті музики «Бескид» з села Либохора Турківського району, народний фольклорний колектив пісні і музики «Бойківські переспіви» з міста Турка, народний ансамбль пісні і музики «Плай» з селища Славське Сколівського району на Львівщині, народний ансамбль «Бойківчани» з Ужгорода та народний фольклорний колектив «Музики» Великоберезнянського районного будинку культури Закарпатської області, народний ансамбль танцю «Веселка» з міста Долина Івано-Франківської області вразили присутніх самобутністю давніх традицій і споконвічних обрядів. Гостей та учасників свята вітали голова Всеукраїнського товариства «Бойківщина ХХІ століття» Петро Косачевич, почесний член товариства «Бойківщина» у Великобританії Роланд Франко — внук найславетнішого із синів Бойківщини Івана Франка, заступник міністра культури України Ольга Бенц-Шокало, директор відділу архітектури і побуту Карпатського краю Музею народної архітектури і побуту України поблизу села Пирогів Київської області Євгенія Гайова.
Історією і побутом бойків зацікавилися почесні гості презентації — заслужений художник України доктор мистецтвознавства Михайло Белень, лауреат премії імені Марійки Підгірянки вишивальниця Ірина Свйонтек, заслужений художник України Іван Марчук.
Саме мешканця міста Турки, що на Львівщині, Петра Косачевича бойки обрали головою товариства. За словами голови товариства «Бойківщина» з Великобританії Ніни Гринаш, цей невтомний чоловік нікому не дає заснути.
— Знайшов нас навіть у далекій Англії, — дивується пані Ніна. — Пригадуєте, як сказав Франко: «Прийшов я в Турку — ходять бойки, як по шнурку»? Коли мене запитують, чому ж він так сказав, відповідаю: «Бо там високі гори, звідти — гора, звідси — долина, але бойки завжди долають усілякі вершини, усілякі перешкоди, йдуть уперед і добиваються поставленої мети».
Презентація товариства переконливо і яскраво засвідчила, що бойки дорожать своїм родоводом, зберігають та примножують власні традиції, звичаї та обряди.
«Боє» — це «так»

Є різні версії походження слова «бойко». Одні пояснюють його частим вживанням мешканцями цих країв слова «боє», що означає «так». Інші вважають, що слово «бойко» походить від назви кельтського племені «бої», ще інші виводять це слово від антропоніма «Бойко», утвореного від праслов’янської форми імені Бой.

З найдавніших часів бойки відомі як скотарі. Вони користувалися так званим волосько-руським правом і не знали панщини, бо платили своїм панам данину в натуральній формі із скотарсько-лісового господарства. Займалися деревообробкою, виготовленням поташу (соди), давніше — чумакуванням.
На Бойківщині народилися гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, письменники Іван Вагилевич та Антін Могильницький, композитори Філарет Колесса та Омелян Нижанківський, політичний діяч Степан Бандера.
За словами голови Івано-Франківського обласного громадського товариства «Бойківщина» Дарії Петречко, для бойків характерні прив’язаність до родини, господарства, кмітливість, маломовність, невибагливість до їжі та умов життя, надійність, загострене почуття власної гідності, сентиментальність і войовничість водночас.
— Серед дослідників слов’янського регіону Карпат бойки мають репутацію найчистішої української групи, — розповідає Дарія Іванівна під час перегляду виставки виробів декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва бойків. — Вони не мають ні помітних румунських домішок, як гуцули, ані значних польських і словацьких впливів, як лемки. Відомий український антрополог Федір Вовк, сучасник Івана Франка, встановив подібність антропологічних рис бойків з українцями Полтавщини, а також із сербами і хорватами.
«Не дивіться, хлопці, в очі бойківчанці, — приблизно так застерігає відома пісня, — інакше закохаєтеся і втратите сон і вночі, і вдень». Коли бойкам закидають, що у них погані дороги, ті відразу знаходять відповідь: «Зате у нас найкращі жінки. А от у Європі такі жінки, як у нас дороги».
Місця компактного проживання представників цієї етнічної групи на Івано-Франківщині — міста Богородчан, Долина, Болехів, Калуш, селище Рожнятів. А серцем Бойківщини є Турківщина — унікальна гірська зона, яка славиться своїми ріками: Дністром, Стриєм, Сяном, найвищою вершиною Львівщини — горою Пікуй, гірськими хребтами, історичними місцями, самими бойківськими селами і чудовими людьми. Доля історично етнічних частин української землі Бойківщини — як зболене віками тіло. З мешканців цих земель прагнули насміхатися всілякі зайди, хотіли зруйнувати чисту, як струмки-потоки, душу горян. Не вдалося. І досі горять-палають їх ватри, не вмирають самобутні ремесла, відроджується мистецтво.

Вдягну я горсик

Від гуцулів та лемків бойки відрізняються звичаями, будівництвом (в архітектурі Бойківщини зберігся тип хати з ґанком і трибанної церкви) і, звичайно, одягом. Художник-модельєр народного одягу Христина Дувірак вважає, що в жіночому бойківському вбранні основою є сорочка з широким призібраним при зап’ясті і зверху біля вуставки рукавом.
Вуставка вишита і також призібрана при шиї. Манжет в основному широкий, хоча є й так звані брижі, зібрані в манжет. Це зборки, по яких зверху наноситься вишивка. Такі самі зборки можуть бути на спідниці. Ще трохи вишивки сорочка мала на грудях, які дуже часто прикривалися коралями. Майже в усіх сорочках розлогий комірець з маленькою вишивкою. В одній сорочці може бути кілька різних орнаментів: на манжеті — один, на вуставці — другий, на грудях чи на комірці — третій. Причому нитки одні й ті ж самі, а орнамент різний.
Бойківські сорочки короткі, жінки заправляють їх у спідниці. Спідниця призібрана, часто плісирована, з двома-трьома рядами вишивки по низу. Дуже цікавий, на думку художниці, бойківський фартушок, який не має аналогів у представників інших етнічних груп. Його зшивали з двох кусків полотна, яке було вузьким, а тому по шву посередині знизу догори вишивали орнамент низинкою, хрестиком чи гладдю.
Ще одна цікава деталь в одязі жінок-бойківчанок — камізелька, або ж горсик. Її шили або з сукна, або з оксамиту чи плюшу і вишивали рослинним орнаментом гладдю чи бісером (пацьорками). На голові жінки в основному носили хустки, трохи давніше — намітки. Взуття було подібне до постолів, хоча міщани носили чоботи і туфлі (навіть на підборах, з пасочком — класичну туфлю-черевик). У музеях можна побачити так звані довбанки — аналог сабо.
Чоловіча сорочка часто мала вишивку на грудях, на манжетах, носилася навипуск, деколи заправлялася в портки або райтки (галіфе).

Advertisements