Позначки


Йосип СОЗАНСЬКИЙ, заступник голови громадського товариства «Бойківщина ХХI століття”.

Цієї воістинно історичної події — презентації у столиці України Києві Всеукраїнського громадського товариства «Бойківщина ХХI століття» — з нетерпінням і радісною бентегою чекали бойки з-під височенних гір карпатських — Говерли, Пікуя, Маківки, з берегів Стрия, Дністра, Прута, Ужа, Опора, — як і всенької України — «від Сяну до Дону». Звук гучних трембіт у руках смуглявих, обвітрених карпатськими вітрами бітлян, — Миколи Михайлика і Федора Гоцура — під плескіт дніпровських хвиль сповістили про початок радісного дійства. Наче в теплих материних долонях відчули себе присутні від пісенних куплетів, виконаних старосамбірчанкою Тетяною Деркач і турківчанином Василем Дубравським. Слова голови Всеукраїнського громадського товариства «Бойківщина ХХI століття» Петра Косачевича, мовлені на сцені про те, що бойки з Франківської землі приїхали до берегів Дніпра, аби разом із столичними бойками пошанувати велетів української нації Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка, були нагороджені вдячними оплесками. А ще Петро Іванович повідомив, що бойки, влившись у громадську організацію, привезли на урочистості, пов’язані з її презентацією, пісні та музику давніх часів і сучасних. Окрім того, розповів допитливій публіці історію виникнення товариства, зазначивши зокрема, що ще на початку першого тисячоліття візантійський філософ, вчений-історіограф, етнограф, дослідник, краєзнавець Багрянородний дав чудову позитивну характеристику працьовитим, гордим і талановитим бойкам, які вже тоді були сформовані як етнографічна група в гирлах Дунаю, Вісли, Дніпра, Стрия. У ХIХ столітті це ж підтвердив учений-етнограф Іван Гнатюк. Помітний вклад у розвиток культури бойків вніс свого часу Великий Бойко, письменник-демократ Іван Франко. Властиво цей захід і присвячувався 150 – річчю від дня його народження. Здійснилася його мрія про створення об’єднання «Письменники Бойківщини». Відродження культури, традицій і обрядів бойків, створення у 16 областях України товариств «Бойківщина» спричинилися до того, що Міністерство юстиції України зареєструвало товариство як Всеукраїнську громадську організацію. Взято до уваги і те, що у Турці з 1992 по 2003 роки три рази проведено Всесвітні бойківські фестини і Перший світовий конгрес бойків. Знаменною подією є ще й те, що засновано асоціацію людей на прізвище Бойко. Після цього полинули зворушливі звуки найдревніших музичних губних бойківських інструментів, обізвались стоголоссям трембіти. Мій сусіда, убілений сивиною киянин, радісно проронив: «Вірите, вік прожив, а таких інструментів не бачив. Це — диво!» А витворювали їх бойки-віртуози Олексій Ясенівка, Мирон Сверлович, Іван Тяжкун, Степан Сверлович. Затихли оплески, а за декілька хвилин почулися нові. Аплодували бойки, кияни вже солістці-турківчанці Анастасії Доманській. Її колискові пісні перенесли кожного з зали до світу свого дитинства, замріяного, далекого. А хіба в давні часи весілля, забава обходились без чарівних звуків скрипки, цимбалів. Сопілки?

Тут, у столиці, присутніх радували своєю майстерністю колектив «Бескид» з села Либохора і особливо виділялись сестри-скрипальки Василина і Леся Ігнатиш. Зауважу, що Василина на Третіх Всесвітніх бойківських фестинах «З чистих джерел» на конкурсі удостоїлася звання «Княгиня Бойківщини», де головою конкурсної комісії була народна артистка України Ніна Матвієнко. До речі, музичні співані коломийки сестер не мають аналогів на аматорській сцені. Протягом тривалого часу в полі зору не лише слухачів, але й мистецтвознавців є народний фольклорний ансамбль пісні і музики «Бойківські переспіви» Народного дому Турківського районну — неодноразовий лауреат обласних конкурсів автентичних фольклорних колективів. Перевага митців не лише у таланті, але й у тому, що їм вдається зазирнути у прабабівську скриню і видобути з неї правдиві бойківські перлини. А кому з сільських аматорів сьогодні вдається відтворити давні-прадавні вечірки, на яких прядуть льняне прядиво на «німецькій куделі», в’яжуть, гаптують, вишивають, лагодять одежу, взуття тощо? Парубки з дівчатами при цьому співають, жартують. Розминкою служать танці. Задля цього парубки приходять з музикантами. І так забавляються — заслухаєшся…

Такий же сценарій був у бітлян у Палаці мистецтв у Києві. Олексій Ясенівка з Ольгою Сверлович справно «гнули» коломийку на бочці. Від турківських аматорів-фольклористів у вправності намагалися не відстати й ентузіасти з смт. Славське — ансамбль пісні і музики «Плай» Сколівського району. Сусіді турківчан мали сценарій дещо іншого жанру. У них переважали віночки бойківських пісень жартівливих, ліричних народних, виспівували й коломийки. Чітко визначальним у своєму жанрі був і народний ансамбль «Веселка» з м. Долина Івано-Франківської області. Вони, до речі, і на мистецькому гала-концерті в м. Турка на Першому світовому конгресі бойків, не мали собі рівних. У захопленні був від успіху бойків у сценічному мистецтві правнук Івана Франка Рональд Франко. Це він висловив у своїй вітальній промові: палко привітав сучасних бойків з презентацією Всеукраїнського громадського товариства «Бойківщина ХХI століття» та ще склав щиру подяку за те, що успішно продовжують справу, якій присвятив усе своє життя його прадід Іван Франко. Тут же на сцені Петро Косачевич від товариства на пам’ятку вручив нащадку Івана Яковича сувенір-емблему, який би нагадував про товариство. Від аматорів сцени Старосамбірщини відзначилась коломийками лауреат Міжнародного конкурсу художніх читців Тетяна Деркач. А коронні номери демонструвала солістка, лауреат кількох міжнародних і Всеукраїнських фестивалів народної творчості Марія Свястин. Талановита співачка на високій ноті проспівала пісні: «Гей, ковалю!» та «Мала мати єдиного сина». Троїсті музики с. Ріп’яни Старосамбірського району теж мали велику популярність у глядачів, коли злагоджено виконували домашньої заготовки, жартівливу пісню «Гей-га, сітьом гаром». Миловидна солістка Оксана Бусько з Тернопілля не новачок на професійній сцені. Бог наділив її оригінальним талантом. І це вона довела своїм співом у Палаці мистецтв. Заворожила присутніх своєю піснею «Обіцяла я матусі», слова до якої написав її батько, письменник Ярослав Сачко. Херсонські музики, скрипалі також милували публіку своїми мелодіями, співом. В основному це були співані коломийки. Їх можна сміливо залучати до скарбниці бойківського автентичного фольклору. А створив ансамбль троїстих музик на півдні України ентузіаст-скрипаль, голова Херсонського товариства «Бойківщина» Микола Славич. Голос професійного вокаліста, правнука замордованого московитами єпископа УГКЦ Йосифа Коциловського — Володимира Коциловського (бойка родом із Старосамбірщини) знають любителі естрадної сцени України, світу. Це — голос оперного співака. Натхненно, щиро подарував він публіці «Два кольори» та «Ясени». Молода подружня пара, відомі солісти кияни-бойки — Василь Касенич і Олена Єрсак — на одному диханні проспівали пісні «Така краса», «Хай щастить». Чудовий настрій отримала публіка і від виступу фольклорних ансамблів — дитячого колективу з Ужгорода, а також колективу «Музики» з Великоберезнянського районного будинку культури із Закарпаття. Їхня програма була багатожанровою. Зворушливим до сліз, хвилюючим, піднесеним було закінчення мистецького бойківського свята у столиці України. Самодіяльні митці винесли на сцену макет великої писанки — символу християнського єднання українців усіх етнічних груп: бойків, гуцулів, лемків, поліщуків, подолян. Після віршованих куплетів усі учасники зустрічі, весь зал піднесено заспівав «Христос Воскрес!».

Культурно-мистецьке свято «Відлуння бойківського краю» доповнили виставки з музеїв «Бойківщина» міст Турки, Долини, Донецька, Закарпаття, що були розміщені у малому виставочному залі і фойє Палацу мистецтв. На них експонувались вишивка, одяг, народні ремесла, твори образотворчого мистецтва, кераміка, вироби з металу, дерева. Представила свої праці — картини, малюнки — і юна либохірчанка Марія Фатич. Милувалися люди оригінальною вишивкою відомого майстра із Чернівців — Миколи Шкрібляка та Іллі Веселовича. Відмічались духовною тематикою і праці майстрині з Турки — Розалії Канарєєвої. Унікальні роботи бісером, такі як писанки й тарілки, показала народна майстриня із Ужгорода — Марія Купар. Досить велику колекцію із своїх портретних графічних творів представив на перегляд глядачів академічний скульптор, художник, педагог, доктор мистецтвознавства, заслужений художник України із Закарпаття — Михайло Белень. Виділялись на виставці роботи майстрині із Донецька — Ірини Комарницької. Добрими художніми роботами та вишивкою було представлено музей «Бойківщина» з м. Долина Івано-Франківської області.

Цікавою виставкою відзначились експонати із Закарпатського музею народної архітектури та побуту — директор Габріела Андял. Різноманітністю експонатів вирізнявся музей з м. Турка Львівської області — завідуюча Руслана Вовчанчин, яка була керівником виставок від товариства. Мистецьку літературу представили з м. Рівного, професор Богдан Яремко та поет з Львівщини — Михайло Романович і краєзнавець Петро Зборовський. Усі ці події відбуваються напередодні підготовки та проведення IV Всесвітніх бойківських фестин, що відбудуться з 26 по 29 липня 2007 року в центрі бойківського краю, в основному на Турківщині та ближніх районах. Отож одночасно запрошуємо вас, шановні читачі, до підготовки та участі у фестинах. Звичайно, що це вимагає чималої підготовки, немалих коштів і матеріальних засобів. Тож подаємо наш розрахунковий рахунок і надіємося на вашу співпрацю та фінансову допомогу, що прискорить та покращить стан підготовки та проведення фестин.

Філія-ощадбанк №6317 м. Турка р/р 26003301180 ЗКПО 33356773 МФО 385275 Також подаємо нашу адресу та телефони: 82500, Львівська область, м. Турка, вул. Міцкевича, 25 тел/факс (03269) 4-10-98, 3-91-62.

Йосип СОЗАНСЬКИЙ, заступник голови громадського товариства «Бойківщина ХХI століття”.