Позначки


Оксана ДЖМІЛЬ

Як мало ми знаємо про свій народ! А те, що українці поділяються на етнічні групи і саме тому мають багатогранну культуру, досі не всім відомо. Один сімферополець (українець!), наприклад, вельми здивувався, дізнавшись, що гуцули – українці. Тривалий час життя „західняків” вважалося чужим наддніпрянцям. Але ці відмінності лише поверхові. Сподіваємося, що ця рубрика допоможе вам дізнатися більше про українську культуру й не ритися в запилених фоліантах. Сьогоденна розповідь присвячена бойкам.

БОЙКИ, українське плем’я верховинців, що населяє обидва узбіччя середньої частини Карпат (звідси Бойківщина). Назву „бойки” виводять від частого вживання населенням частки “бойє” у різних значеннях. Гадають, що бойки – нащадки давнього слов’янського племені білих хорватів, яких Володимир Великий приєднав до Київської держави. Їхнє походження виводили навіть від кельтів (бої), але ця гіпотеза безпідставна. Подекуди бойки цураються своєї назви, вважаючи її за образливу, і називають себе верховинцями (С. Рабій-Карпинська). Ця традиція закріпилася навіть у літературі: радянські видання західноукраїнських казок – наприклад, „Казки Верховини” (а не „Казки Бойківщини”). На Закарпатті назва бойки не дуже поширена. Інша назва – бойчуки.
Територія Бойківщини займає увесь Високий Бескид. Бойки відрізняються від сусідів мовою, одягом, будівництвом, звичаями. До недавнього часу бойки носили одяг домашнього виробництва: полотняні штани й сорочки, киптар або сердак, широкополий капелюх (бриль), ходаки (легке, міцне шкіряне взуття) і широкий шкіряний пояс; жінки носили полотняні сорочки, спідниці – мальованки та білі полотняні плахти; бойківська сорочка вишивана хрестиковим геометричним візерунком, рідше з рослинним орнаментом, виконаним одним (чорний або червоний) або двома кольорами (чорний і червоний, червоний і синій); такі ж кольори й на бойківських писанках із архаїчним орнаментом (хрестикові або ромбові конструкції – знак засіяного поля, матері-землі). В архітектурі на Бойківщині зберігся своєрідний тип бойківської хати (з ґанком) і трибанних церков із характерними опоясаннями. Деякі перекази, наприклад, про Святославову могилу, про короля Данила та ін., свідчать про участь Бойківщини в спільноукраїнських історичних процесах.
Бойки як активна етнічна група виплекали плеяду видатних діячів. Серед них був Юрій Дрогобич (справжнє прізвище Котермак) – перший доктор медицини в Україні, професор університету в Кракові 1488 р., згодом професор і ректор Болонського університету – найпершого в Європі. Талановитий бойко здобув діамантовий перстень – знак приналежності до найсвітліших умів Європи, і навіть перший серед українців видав за кордоном друковану книгу – латинською мовою (астрономічний прогноз на 1483 р.). Юрій Дрогобич був і прекрасним латиномовним поетом – передвісником раннього бароко (таким чином, бароко як процес зародилося в Україні). Найвеличнішим серед синів Бойківщини був Іван Франко (у радянські часи його етнічна приналежність не згадувалася). Він перший ґрунтовно дослідив культуру й побут бойків і навіть походження назви свого племені. У 1930-х рр. почав видаватися „Літопис Бойківщини” (Самбір).

Advertisements