Позначки

,


О.С.Стрижак:

Хто ж вони, бойки? Інтеграційні пронеси, що з розвитком суспільно-економічних стосунків охопили майже всю територію України, менш нівелююче діяли в гірських районах, де довгий час не тільки консервувалися старі, а часом формувались і нові етнографічні групи. На Лівобережній Україні, приблизно в трикутнику Переяслав-Хмельницький—Білопілля—Полтава, помічено групу географічних назв, до складу яких входить компонент Бойк-. Це села Бойківка, або Бойківська Слобідка, і Бойківщина в колишньому Золотоніському повіті, х. Бойків (Іванів Бойків у XVIII ст.) в районі Полтави і в колишньому Хорольському повіті, поселення Бойківка на Зіньківщині, Бойківський у Кременчуцькому повіті, Бойкове на р. Голтві та ін. Є тут і Бойкова могила (с. Бацмани), і Бойків став, і багато подібних. Аналогічні назви зустрічаються і на Правобережжі; наприклад, х. Бойка, або Бойків, занотовано на Бердичівщині, села Бойки — в колишніх Вінницькому и Слонімському повітах, Бойкова— в повітах Олександрійському (там же Стара Бойкова і Бойківка) та Лисаветградському, Бойків — на Херсонщині, присілок Бойківка — на Ольгопільщині та ін. Є вони і па Нижньонаддніпрянському Лівобережжі (с. Бойківка у колишньому Олександрівському повіті), у Таврії {х. Бойків па Мелітопольщині) і навіть у Криму (гора Бойка в районі Мангупа) та ін. Про деякі з них, наприклад, про гору Бойка поблизу с. Соколиного (Крим) і х. Бойків (Іванів Бойків), точно відомо, що вони походять від прізвищ. Та й не тільки ці назви, але й ряд інших того ж походження. Прізвище Бойко на Україні належить до дуже поширених. Укажемо, що тільки на Полтавщині нами занотовано його в обласному центрі, в Гадячі, Зінькові, у ряді сіл Гребіпківського, Чорноуського та інших районів. У XVIII ст. ці прізвища зустрічаються в описах Новгород-Сіверського намісництва, м. Воронькова, сіл Гуджулів, Рибців та іп. Багато таких прізвищ носять козаки армії Богдана Хмельницького. Так, Кирилъ Бойковъ 1649 р. числивсь у Голтвянськін сотні, 1660 р. Семен Бойко мешкав у Харкові, а 1683 р. Федька Бойко проживав у Луцьку. Це прізвище, очевидно, давнє, бо ще 1410 р. якийсь Бойко жив у Києві. Є такі прізвища в Галичині (в с. Серафинцях колишнього Городенського повіту, м. Самборі та ін.), на Закарпатті. У XVII сг. воно відоме в Білорусії, а ще в XIV ст. навіть у Сербії. Серед похідних від нього вкажемо на Бойченко (Наддніпрянщина), Бойчук (Поділля й Підкарпаття; опришок Іван Бойко був одним із послідовників Довбуша), Бойкало (Львів), Бойків, Бойкович, Бойкевич, Бойчешок, Бойчик, Боннун та іп. Шляхетський герб Бойча у Польщі відомий з 1390 р. Поселення, назви яких до свого складу включають компонент Бойк-, тягнуться від Чернігівщини, Слобожанщини, Степової України через Полтавщину, Правобережжя і до крайнього заходу. Особливо багато їх на Лівобережній Україні. І ось тут, майже в центрі згаданою нами лівобережного «бойківського» трикутника, знаходиться великий ареал назв, похідних від слова Грунь (це річки Грунь-Черкес, Грунь-Московська, Грунь-Суха, Грунь-Мала і ряд інших), переплетених топонімами, похідними від слів Коломия, Покуття та ін. Так, с. Коломийцівка на Ніжинщині знаходиться поблизу с. Бойківщини, р. Коломійцева Долина па Зіньківщині протікає неподалік від х. Бойкова, с. Коломийці на Решетилівщині розміщене за декілька кілометрів від іншого х. Бойкова, с. Коломиці на Драбівщині поблизу мас с. Бойківку, а Коломийці і Бойки, що розмістилися на південний захід від м. Сум, мають у своєму районі ще й с. Покутні. Якщо до цього додамо, що загальні слова типу «бескид», «бескед» — крутизна, обрив, непрохідний яр. «бескеття» —-обрив, обриви, яри відомий український словникар Б. Д. Грінченко нотує переважно на Полтавщині і… в Карпатах (Бескид, бескедина, Бескиди, бескидський, бескидувати тощо), то не можемо утриматися, щоб не сказати: «Але всі ці східнослов’янські назви нагадують карпатські!» Згадаймо лише: слово «грунь» відоме в Карпатах від краю й до краю (крім повсюдного розпросторення його як невласної назви, тут є декілька поселень і р. Грунь — притока Збруча), а славна Коломия і Покуття!? Але найголовніше Бойківщина! Хто не знає на Вкраїні бойків, лемків і гуцулів — представників трьох гірських українських груп («племен»), талановитих й оригінальних у своїй творчості, самобутніх у пісні, неповторних у музиці? Геніальний бойко Іван Франко на весь світ прославив українське слово, думку й культуру. Якщо походження слів «гуцули» (від румунського hotul (є й інші версії – Ant) — розбійник, що виникло, очевидно, у зв’язку з масовим повстанським рухом опришків та ін.) і «лемки» (від частки лем—лиш, вживаної у цих говорах) вже в основному ясне, то інакше стоїть справа з назвою бойків. Ми вже говорили, що прізвище Бойко в XIV—XV ст. відоме на широкій території, що охоплює Балкани, Польщу, Прикарпаття і Наддніпрянщину, а коли ж воно виникло, якщо вже тоді поширилося на пів-Європи? Грецький імператор Костянтин VII Багрянородний, який жив у X ст., писав, що на кордоні Білої Хорватії, на яку нападають печеніги, з Білою Сербією, є місце, яке називається Бойки. Якщо пригадати, що білі хорвати жили в Прикарпатті, то ясно, що вже тоді десь були тут і бойки. Я. Головацький пише, що назва бойків згадується під час переселення сербів із Підкарпаття на Балкани, тобто біля 638 р. А відтепер уже недалеко й до племені бойів, як називалися кельти, що жили протягом III—І ст. до нашої ери в межах сучасної Австрії, Південної Німеччини, Північно-Східної Італії, Чехословаччпни, Угорщини (Паннонії) та ін. У І ст. до нашої ерп згадується Бойська пустеля, що знаходилась у басейні Тиси. Якщо ж пригадати, що р. Тиса починається на Закарпатті, а бойки живуть не тільки на північних (між ріками Лімницею і Сяном), а й на південних схилах Карпат (дехто заперечує цс твердження), то дуже природним для тодішніх бойів було, відступаючи перед ворожими і сильними гетами й даками, утікати не тільки у басейн Дунаю, але й у Карпати. Адже в горах легше було сховатися, зберегтися. Прийшлі слов’яни, як і романці, звичайно, асимілювали місцеве населення, але при цьому, можливо, прийняли назву бонів, трохи її видозмінивши (наближення до слова «бойкий» — бойовий). Однак цій теорії суперечить інша, за якою бойки так прозиваються тому, що в їхнім діалекті дуже поширеною є частка боє, яка означає «так». Тобто бойки називаються від слова «боє», як лемки — від слова «лем», лишаки — від «лиш» і т. д. Що ж лягло в основу цієї племінної назви: частка боє чи назва кельтів-бойів? І те, й інше — дуже ймовірне. А де ж істина? До цього ще додамо, що на Лівобережну Україну бойки зайшли, мабуть, ще в XIV ст., коли князь Вітовт, готуючись до битви з ордою хана Едигея, яка відбулася 1399 р. па Ворсклі, набирав жителів Підкарпаття для зміцнення східних рубежів своєї держави. Це, мабуть, тоді були перенесені із Карпат на крайній схід землі українського народу назви типу Самбір, Вислока, Новосанківка, Чечва, Зіньків, Реут і т. д. Чи не відтоді поширились і на Лівобережній Україні слова «бескет», «бескеття», які перекликаються з таємничими Бескидами?

Джерело: http://www.halychyna.ukrbiz.net/boyky.html

Advertisements