Теги

,


В. Фляк, голова Миколаївської обласної громадської організації “Наша доля”

Більше півстоліття минуло з тих пір, як з території Польщі в Україну були переселені десятки тисяч людей. Більшість їх народилися і виросли в Польщі. У паспорті місцем народження в них зазначена Польща. Коли в 1939 р. почалася Друга світова війна і на Польщу напала фашистська Німеччина, територія, на якій вони проживали, була приєднана до Радянського Союзу. Цей факт відомий в історії як возз’єднання Західної України з УРСР. Після війни в Європі почався процес переділу кордонів. Післявоєнний польський уряд, діючи в інтересах свого народного господарства, виступив з ініціативою обміну територіями між Польщею і Радянським Союзом. Ця ініціатива, як стверджували тодішні високопоставлені польські чиновники, була доброзичливо зустрінута радянським урядом. Газета “Известия” за 22 травня 1951 р. писала: “Уряд Польської Республіки звернувся недавно до Уряду СРСР із проханням обміняти невелику прикордонну ділянку території Польщі на рівну прикордонну ділянку території СРСР внаслідок економічного тяжіння цих ділянок до суміжних районів СРСР і Польщі. Уряд СРСР погодився з пропозицією Уряду Польської Республіки”. Результатом взаємних погоджень став “Договір між Польською Республікою і Союзом Радянських Соціалістичних Республік про обмін ділянками державних територій”, укладений у Москві 15 лютого 1951 року. Обидві країни домовилися що СРСР поступається Польській Республіці, у порядку взаємного обміну, ділянкою державної території в Дрогобицькій області загальною площею 480 кв.км. Ця ділянка була включена в територію Польської Республіки. Польська Республіка, зі свого боку, поступилася Радянському Союзові прикордонною ділянкою польської території в Люблінському воєводстві з тією ж площею 480 кв.км. Договір ґрунтувався на принципі взаємного обміну “кілометр на кілометр”. Самі поляки відверто заявляли, що основним мотивом для ініціативи обміну територіями для Польщі стали запаси нафти зі значною кількістю діючих свердловин, а також запаси природного газу, що були на території, яку передавав Радянський Союз. Зі свого боку, СРСР діставав завдяки договорові більш зручне залізничне сполучення. Переконуючи свій парламент підтримати ідею обміну територіями, польський уряд гарантував, що докладе всіх зусиль до того , щоб переселення людей з переданої СРСР територіальної ділянки було здійснено в найбільш сприятливих умовах, щоб поляки не зустрілися з труднощами, і щоб їхні інтереси були забезпечені належним чином. Сейм Польської Республіки 26 травня 1951 р. прийняв рішення про ратифікацію, а Президент Польщі 28 травня 1951 р. ратифікував Договір про обмін ділянками територій від 15 лютого 1951 р. Аналогічне рішення було прийнято Верховною Радою СРСР 31 травня 1951 р. Таким чином, прикордонна ділянка України стала територією Польщі. Оскільки сторони умовилися, що передача обмінюваних ділянок і відселення населення мали бути закінчені кожною стороною не пізніше шести місяців із дня вступу договору в силу, почалося інтенсивне переселення з уже польської країни українців в Україну. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про обмін державних територій між СРСР і Польською Республікою”. Партійні органи провадили так звану масово-політичну роботу серед населення Нижньо-Устріцького, Хирівського і Стрілковського районів Дрогобицької області. Багато переселенців 51-го року з цих районів опинилися й у Миколаївській області. Після отримання Україною незалежності стало питання про те, щоб якось відшкодувати ті втрати, що понесли переселенці. Виходячи з того, що причиною переселення стала Друга світова війна, яка привела до переділу кордонів, у Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” був внесений пункт, який зараховує до учасників війни осіб, що після 9 вересня 1944 року були переселені на територію України з території інших країн. З 1 січня 2004 року цей пункт був виділений у законі окремо, так, щоб влада на місцях уже не могла тлумачити його інакше. Тому багатьом переселенцям, з яких раніш вимагали різні мислимі і немислимі довідки, стало можливим одержати статус учасника війни. Але щодо переселенців 51-го року влада на місцях усе перевернула з ніг на голову. Вони представляють справу так, що нібито переселення відбувалося не з території іншої країни, а з території УРСР на іншу територію УРСР, тому, на їхню думку, ці переселенці під чинність закону не попадають. Насправді, як вказують офіційні документи, спочатку територія була передана Польщі, а потім уже з польської території почали переселяти українців в Україну. Тому Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту” поширюється на цих переселенців повною мірою. Наскільки поверхово деякі чиновники на місцях підходять до вирішення проблем переселенців з обміненої території говорить хоча б такий “незначний” факт. У своїх офіційних документах про події тої пори вони оперують терміном Польська Народна Республіка. Але в п’ятдесят першому році, коли підписувався договір про обмін, поляки не мали такої держави. Польська Народна Республіка (ПНР) була проголошена тільки через рік, коли польський сейм 22 липня 1952 року прийняв нову конституцію. Небажання розібратися в юридичній стороні питання приводить до комічної ситуації, коли управління соціального захисту населення власне захистом зовсім не займаються. І населенню доводиться самому захищати свої права, та ще й захищатися від державних чиновників. У місті Первомайську Миколаївської області першою домоглася своїх законних прав переселенка з Нижньо-Устріцького району Гурова Софія Степанівна. Після того як їй відмовили в присвоєнні статусу учасника війни, вона звернулася до суду. Вивчивши матеріали справи, Первомайський міськрайонний суд виніс справедливе рішення на користь Гурової С.С. Управління праці і соціального захисту Первомайської міськради спробувало було оскаржити рішення суду в обласному апеляційному суді. Але там їм сказали категоричне ні, і рішення Первомайського суду залишили в силі. Таким чином, Софія Степанівна довела, що правда на її боці. Миколаївська облорганізація “Наша доля” офіційно заявляє про свій намір розібратися в мотивах державних чиновників чинити перешкоди людям в одержанні законного статусу учасника війни і користуватися призначеними пільгами. Якщо в діях чиновників будуть виявлені корисливі мотиви або елементи недбалого ставлення до своїх обов’язків, ми будемо вимагати їхнього справедливого покарання.

Джерело: http://www.mnru.mk.ua/viewstory.php?sid=4075

Advertisements