Позначки

, ,


mohyly-01-pykulychy-foto-ju-hawryluka

Юрій ГАВРИЛЮК

Фото автора статті

Листопад – місяць пам’яті… Могили, про які повинні пам’ятати українці, розкинуті по всіх усюдах, де в першій половині ХХ ст. гриміла українська зброя та проливалася кров за волю. Краще, щоб була це кров ворогів, але від кулі не сховаєшся – якщо маєш відвагу вийти в поле… Цю відвагу мали українці з Надсяння, які в листопаді 1918 року послухали наказу: Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону! Багато могил, які тоді виросли, знищив час, який перетворив чимало українських цвинтарів на чагарники. До знищення пам’ятників, як хоч би в Пикуличах, була причетна вже людська рука. Після розвалу комуністичного режиму українська громада доклала немало зусиль до віднайдення та відновлення місць поховань і меморіалів. Усе ж попереду ще багато праці. Перемишль, колишня столиця Володаря Ростиславича, з якої почалося становлення могутнього Галицького князівства, на початку ХІХ ст. став важливим осередком українського національного відродження, „Атенами над Сяном”. Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя – Львів, – писав про це місто філолог та історик Євген Грицак. 4 листопада 1918 року в центральній частині Перемишля, в якому діяла місцева Українська Національна Рада, встановлена була українська влада. Лівобережна частина міста, т. зв. Засяння, опинилася в польських руках. 11 листопада польські війська, які прибуди із Кракова, захопили місто. Могили вояків, які загинули під час боїв у Перемишлі та на його околицях, й інших учасників визвольних змагань збереглися і на території самого міста, і на цвинтарях у деяких селах: Молодовичі, Селиська, Мальговичі, Грушовичі, Корівники, Радруж. На перемиському міському цвитарі при вул. Словацького спочивають офіцери й стрільці Української Галицької Армії, які загинули під час боїв чи померли згодом від ран, і члени Української Національної Ради. В окремому родинному гробівці спочиває її голова Теофіль Кормош (тут розміщено також таблицю, присвячену двом уродженцям Надсяння, які полягли в бою під Крутами 29 січня 1918 р.).

mohyly-09-selyska-bila-peremyshla-foto-ju-hawrylukaСтаранням української громади Перемишля останнім часом відновлено могили солдатів УГА, що віддали свої життя у 1918-1919 роках: Олександра Бия, Юліяна Козла, Симона Шкреметка, лікаря, вченого, публіциста та суспільного діяча полк. Михайла Коса (1863-1930) та Михайла Демчука (1881-1941). На цвинтарі біля Успенської церкви на Вовчанській вулиці під таблицею „За волю Вітчизни” спочиває Тарас Богдан Фільц (загинув 17 листопада). Окреме значення має Український воєнний цвинтар при вулиці Пикулицькій, на якому поховано вояків УГА й Армії Української Народної Республіки, які в 1918-1921 роках перебували в таборі для полонених, та інтернованих, розташованому в селі Пикуличі. Місцем боїв у листопаді 1918 р. було також село Селиська, що недалеко від прикордонної Медики. Тут на опущеному цвинтарі попри одну з вулиць села зберігся по-мистецьки виконаний пам’ятник „Борцям за волю України”, поставлений, мабуть, при не збережених уже могилах стрільців УГА, які загинули 17 листопада 1918 року. На пам’ятнику викарбувано прізвища Марка Сеника (нар. 1890 р.), Івана Сороки (нар. 1869 р.), Миколи Стисла (нар. 1895 р.), Олекси Мартишка (нар. 1899 р.) та Ефрозини Щирби (нар. 1899). Бетонний монумент виконаний якісно і сьогодні ще у дуже доброму стані, але розташований на узгір’ї біля дороги цвинтар, на якому збереглося декілька кам’яних хрестів, занедбаний. При церкві в Молодовичах поховано офіцера УГА Лева Пашковського (нар. 1889 р.), випускника української гімназії в Перемишлі, який поліг 22 листопада 1918 р. поблизу Нижанковичів (таблицю з написом знищено). На цвинтарі біля церкви в Мальговичах збереглися могили Петра Голуба та Панька Чури, які загинули 4 листопада 1918 року (з написами „Поліг за волю України”). У цьому селі народився Григорій Піпський (1896-1918), який поклав життя в битві під Крутами. У селі Корівники, що на самій межі Перемишля, в родинному гробівці поховано четара УГА Петра Микиту, який загинув у листопаді 1918 р. В Грушовичах похований стрілець УГА Теодор Федечко (загинув 1919 р.). У Радружі, в Любачівському повіті, на цвинтарі біля найціннішої дерев’яної церкви на території Польщі спочиває Михайло Старосілець, який 19.ХІІ.1918 р. „положив своє життя за волю рідної землі”. Перелічені українські могили над срібнолентим Сяном

mohyly--korivnyky-bila-peremyshla-foto-ju-hawryluka – це лише частина поховань із періоду, коли українці та поляки пробували відновити втрачену на декілька сторіч раніше державну межу, яка є найкращою запорукою добросусідства. А про рівень цього добросусідства найкраще засвідчує ставлення до могил нещодавніх ворогів.

Джерело: http://nadbuhom.free.ngo.pl/art_1787.html