Позначки


автор матеріалу: Ірина АНДРІЙЧУК

Трембіту бойки роблять зі смереки, в яку вдарила блискавка, — таке дерево міцне, не всохне, не трісне. А вже як дмухнути в неї, то звук буде — на всі Карпати. Таке розповів Михайло Хай, відомий збирач і виконавець народної інструментальної музики, обрядових пісень та епічних дум, доцент кафедри музичної фольклористики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського — донедавна консерваторії. Саме трембіта провістила початок презентації книги пана Хая «Музика Бойківщини» у книгарні-кафе «Цитрус» на Бессарабці. Її потужний звук контрастував з нівелюючою міською маскультурою, натовпами дівчаток-Барбі різного віку та фанфанами-чоловіками… Власне, ця найбільша дудка є натяком на духовну потенцію і терплячість українців, на деякі негативні особливості національного характеру. Наприклад, тамування власних почуттів та приховування інтересів, що «вороги» визначають як «дулю в кишені», а українці — ніяково — «Моя хата скраю».

А кращі національні риси можна знайти у фольклорі — нашій викристалізуваній віками колективній свідомості — і прозорому, неупереджено-дитячому сприйнятті світу. Експерт з етнографії Хай ставиться до спадщини бережно, по-реконструкторськи, не виціджуючи з безмежного фольклорного джерела блазнір-сько-шароварні ресторанні хіти.

Присутні на презентації Ніна Матвієнко, Петро Гончар, Кирило Стеценко, що були тут у ролі глядачів, одними з перших купили книгу. Приємною розвагою для друзів та гостей став невеличкий концерт, на якому можна було почути автентичні, «необроблені» перли (етнографи сумно жартують: «була пісня — взяли і обробили») у виконанні композиторів Олексія Кабанова та Олександра Перцева, — теж ознака особливого ставлення музичної богеми до фольклору.

Книжок, аналогічних «Музиці Бойківщини» (вона вийшла за підтримки пана Вільяма Нолла з Канади у видавництві «Родовід»), за радянських та пострадянських часів виходило одна-дві. (Але меценатство у культурній сфері — це окрема тема для іншої статті.) За значенням і глибиною проникнення в тему працю Михайла Хая можна поставити в один ряд із дослідженнями Миколи Лисенка, який першим почав грунтовно вивчати конструкції народних музичних інструментів, репертуар, прийоми гри і виконання окремих музикантів. Це — підсумок двадцятирічної дослідницької діяльності, експедицій у глухі села Бойківщини, спілкування з носіями культурних традицій — народними музиками. У книзі подано географію побутування скрипки, дримби, цимбал, баса, любовно наведено діалектичні назви всіх поширених на території інструментів та їх окремих частин.


Advertisements