Позначки


Источник: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Г.В. Бачинська; Прикарпат. ун-т ім. В.Стефаника. — Івано-Франківськ, 2001. — 19 с. — укp.
Аннотация: Проаналізовано імена та прізвища переселенців з Польщі на територію Тернопільщини. Встановлено обсяг онімної та апелятивної лексики, що відображено в основах досліджуваних прізвищ, розкрито роль різних класів цієї лексики у творенні проаналізованих прізвищ. Словотвірно-структурний аналіз прізвищ переселенців на Тернопільщину дозволив встановити, що усі вони виникли в результаті двох способів деривації – лексико-семантичного, який виявився домінуючим у процесі творення досліджених прізвищ, і морфологічного. Охарактеризовано власні імена переселенців, що дає змогу визначити основні особливості іменникa. За результатами дослідження імен і прізвищ переселенців показано, що, маючи регіональні особливості, вони (імена та прізвища) є частиною загальноукраїнського анропонімікону.
Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника

Бачинська Галина Василівна

УДК 811.161.2’373.23

Антропонімікон переселенців

з Польщі на Тернопільщину

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:        доктор філологічних наук, професор

Бучко Дмитро Григорович,

Тернопільський державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, завідувач кафедри українського та загального мовознавства.

Офіційні опоненти:        доктор філологічних наук, професор

Полюга Лев Михайлович,

Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, м. Львів, провідний науковий співробітник.

кандидат філологічних наук, доцент

Масенко Лариса Терентіївна,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри сучасної української мови.

Провідна установа:        Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, кафедра історії та культури української мови, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “ 26 ” червня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника.

Автореферат розісланий “ 25 ” травня  2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент                                Н.Я. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Aктуальність дослідження. Антропоніми, або власні особові назви, становлять своєрідну і дуже важливу частину словникового складу мови. Процеси становлення і розвитку антропонімів тісно пов’язані зі звичаями та особливостями духовної культури народу, його історією. В системі власних іменувань людей, що складалася протягом тривалого часу і включала спочатку імена, а згодом прізвиська, патроніми, андроніми і сформовані на їх основі прізвища, знайшли відображення різні сторони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльності народу на різних історичних етапах. Тому антропоніми, а зокрема імена та прізвища, є важливим джерелом для дослідження не тільки мови, але й історії, матеріальної і духовної культури народу.

В історії розвитку української антропоніміки умовно можна виділити два періоди: давній і новітній. Давній період репрезентується працями ономастів-немовознавців, наприклад, етнографів М.Сумцова (“Малорусские фамильные названия”), В.Охримовича (“Про сільські прізвища”), М.Корниловича (“Огляд народних родових прізвищ на Холмщині й Підляшші”). Новітній період в історії розвитку антропоніміки починається з праці І.Франка “Причинки до української ономастики” (1905 р.), яка не втратила своєї наукової цінності й до нашого часу. З мовознавчих праць на першому плані стоять цінні розвідки В.Сімовича, в яких автор на основі великого історичного матеріалу простежує структуру українських хресних імен.

Системне наукове вивчення українського антропонімікону загалом припадає на середину ХХ ст., що відображено у фундаментальних працях, дисертаційних дослідженнях та окремих статтях Л.Гумецької, Ю.Редька, а відтак П.Чучки, М.Худаша, Р.Керсти, М.Демчук, М.Сенів, Ю.Карпенка, Р.Осташа та інших. Незважаючи на наявні певні досягнення у дослідженні історичної та сучасної антропонімії різних регіонів України (найповніше вивчені прізвища Закарпаття (П.Чучка), Бойківщини (Г.Бучко), давньої Лемківщини (С.Панцьо), Буковинської Наддністрянщини (Л.Тарновецька), Гуцульщини (Б.Близнюк), Верхньої Наддністрянщини (І.Фаріон), Опілля (Г.Панчук), та ін., залишаються ще не дослідженими антропонімікони багатьох історико-географічних теренів України, в тому числі й прізвища українців-преселенців з Польщі на територію України.

Згідно з підсумковим документом Другої світової війни, до складу Польщі відійшли споконвічно компактно заселені українцями землі Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, так зване Закерзоння. Таким чином, кордон між Радянським Союзом і Польщею встановлено по лінії, визначеній у 1920 р. міністром закордонних справ Англії Д.Керзоном (звідки й “лінія Керзона”, а територія західніше цієї лінії, заселена українцями, закерзоння). Українське населення з цих територій, близько 450 тисяч чоловік, на підставі радянсько-польського договору від 16.08.1945 р. було переселено на територію України, з них майже третина – на територію Тернопільщини.

Українська антропонімія Закерзоння, за винятком Лемківщини, історична антропонімія якої з кінця XVIII – поч. XIX ст. аналізувалася у працях І.Красовського, С.Панцьо та Є.Вольнич-Павловської, не була ще об’єктом спеціального монографічного дослідження. Сучасна (маємо на увазі ХХ ст.) українська антропонімія інших (поза Лемківщиною) територій компактного проживання українців, що залишилася в межах Польщі, не аналізувалася ні українськими, ні польськими дослідниками, оскільки для перших переселенці не були корінними жителями тих чи інших досліджуваних територій, а тому їх прізвища не вивчалися і не вивчаються, а для других – вони уже опинилися за межами їхньої країни. Тому для повної і всебічної характеристики сучасного українського антропонімікону актуальним залишається вивчення цього жанру лексики усього українського населення, в т.ч. і переселенців з Польщі, які компактно проживали там до середини ХХ ст. Важливість нашого дослідження зумовлена ще й тим, що його результати певною мірою розширюють і доповнюють знання в галузі української ономастики, перед якою стоїть важливе завдання виявити окремі регіональні особливості українських прізвищ і водночас простежити спільні риси, що об’єднують ці антропоніми в лексичну підсистему національної української мови. Актуальним є наше дослідження і в тому плані, що в ньому аналізуються особові імена українців, а саме цей клас сучасної української антропонімії вивчений дуже мало.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми “Дослідження української мови на лексичному, граматичному та словотвірному рівнях” кафедри українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Об’єктом дослідження стали імена та прізвища українців-переселенців, які після Другої світової війни були насильно виселені із споконвічно заселених українським етносом територій – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини і переселені на Тернопільщину.

Предметом дослідження є лексична база прізвищ та їх словотвірна будова, а також особливості іменникa мешканців досліджуваної території.

Мета роботи – зібрати й проаналізувати імена та прізвища українців, що були переселені на територію Тернопільської області. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження необхідно було вирішити такі основні завдання:

1.        Охарактеризувати онімну та апелятивну лексику, відображену в основах прізвищ переселенців.

2.        Виявити семантичні групи апелятивної лексики, які мали здатність до антропонімізації.

3.        Укласти інверсійний словник прізвищ і на його основі дослідити їх словотвірну структуру, з’ясувати функціонально-семантичне навантаження та продуктивність прізвищетворчих формантів.

4.        Визначити ареальне поширення основних словотвірних моделей прізвищ.

5.        Зіставити найпродуктивніші моделі прізвищ переселенців з відповідними моделями прізвищ Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини та Опілля.

6.        Дати характеристику власних імен жителів Закерзоння в період прізвищетворення та в середині ХХ ст.: показати етимологічні групи імен, календарні імена та їх народнорозмовні варіанти, словотвірно-структурні варіанти імен.

7.        Визначити статистичну організацію іменникб (найуживаніші імена першого десятка; широковживані імена другого десятка; маловживані і рідкісні імена – в жіночій і чоловічій підсистемах іменникб).

8.        Здійснити зіставлення статистичних матеріалів імен досліджуваного регіону з ідентичними матеріалами інших ареалів України.

9.        Укласти алфавітний покажчик прізвищ українців – переселенців.

Методи аналізу. Основним методом нашого дослідження є описовий та його основні прийоми інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Використовуємо також зіставний метод. З конкретних лінгвістичних прийомів дослідження застосовуються прийоми словотворчого та семантичного аналізу. При визначенні складу різноманітних груп антрополексем та антропоформантів застосовується кількісний аналіз, а при встановленні території функціонування окремих антрополексем – деякі прийоми ареальної лінгвістики.

Джерела фактичного матеріалу. Джерельною базою дослідження послужили списки переселенців з Польщі на Тернопільщину, які зберігаються в Тернопільському державному обласному архіві (фонд Р-2781, опис 1), а також матеріали, частково зібрані експедиційним шляхом.

Внаслідок опрацювання архівних матеріалів укладено картотеку, що нараховує понад 6000 антропонімів, в тому числі 5800 прізвищ. Під час експедиції записувались також імена, які використовувались при аналізі іменникa переселенців.

Наукова новизна дослідження. У науковий обіг уперше в українській мові введено новий антропонімний фактичний матеріал із майже не досліджуваного раніше регіону. Географічна та історична специфіка Закерзоння дозволяє передбачити існування в антропонімній системі названого регіону архаїчних елементів, які не вживалися на інших територіях України.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали й результати дослідження стануть у нагоді при розробці теоретичних і практичних проблем ономастики, зокрема при укладанні антропонімних атласів та словників. Фактичний матеріал та результати його аналізу будуть корисними у дослідженнях з лексикології, діалектології, словотвору; при читанні спецкурсів з ономастики; при висвітленні таких важливих проблем, як мова і суспільство, взаємодія мов тощо.

Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані у шкільних курсах “Народознавство” та “Краєзнавство”.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на наукових семінарах та на засіданнях кафедри українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Наукові доповіді з теми дисертації виголошувалися на Всеукраїнських наукових конференціях “Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 1995), “Українська пропріальна лексика” (Київ, 2000), а також щорічних звітно-наукових конференціях викладачів Тернопільського державного педагогічного університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в чотирьох статтях і тезах доповідей на різних конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу , чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (243 номінації, з них 41 іноземними мовами), списку умовних скорочень та додатків.

Робота містить 20 таблиць, 2 рисунки, 6 діаграм. Додатки представлені словником прізвищ переселенців та інверсійним словником. Обсяг роботи 167 сторінок машинописного тексту, обсяг додатків 58 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, основні завдання, об’єкт і методика дослідження, характеризується джерельна база дослідження, розкривається наукова новизна дисертації, її теоретичне і практичне значення.

У I розділі “Історія та сучасні проблемні питання вивчення українських імен та прізвищ” розкриваються основні здобутки української антропоніміки, зокрема у дослідженні імен (слов’янських автохтонних та християнських), прізвищ (в діахронії та синхронії), прізвиськ. Визначаються найважливіші проблеми, що стоять перед ономастичною наукою, в тому числі шляхи формування та становлення українських прізвищ, критерії їх класифікації.

Одна з найважливіших проблем антропоніміки – час становлення українських прізвищ та їх остаточна стабілізація – по-різному визначається в ономастичній літературі: у XIII-XIV ст.(І.Сухомлин), у XVII ст. (О.Неділько), у кінці XVIII-на поч. XIX ст. (Ю.Редько, П.Чучка). А М.Худаш, досліджуючи українську історичну антропонімію, дійшов висновку, що про українські прізвища в сучасному юридичному розумінні цього терміна можна говорити тільки починаючи з 30-х років XIX століття.

Іншою важливою проблемою у вивченні українських прізвищ є їх класифікація. У слов’янській ономастиці маємо немало спроб класифікації антропонімів, у т.ч. і прізвищ. Труднощі у класифікації прізвищ пов’язані, в першу чергу, з невизначеністю часу їх появи та остаточної стабілізації, а також з неоднозначним розумінням словотвірних процесів у класі прізвищ та змішуванням їх зі словотвором тих імен та апелятивної лексики, на базі яких творилися прізвища.

Науково обґрунтовану і дуже детальну класифікацію українських антропонімів, що вживалися як додаткові іменування при особовому імені до остаточної стабілізації прізвищ, подав М.Худаш у праці “До питання класифікації прізвищевих назв XIV-XVIII ст.”, виділивши три групи цих назв: апелятивні, апелятивно-антропонімні та власне антропонімні.

Сучасні прізвища дослідники східно-слов’янських прізвищ аналізують переважно у двох аспектах: за семантикою твірних основ та за словотвірною структурою самих прізвищ.

У розділі дається критична характеристика класифікаційних схем прізвищ відомих українських, російських, польських ономастів; аналізується розуміння семантичного та морфологічного способів словотворення стосовно прізвищ (П.Чучка), пояснюється поняття первинності та вторинності у словотвірній структурі прізвищ (М.Бірило, Г.Бучко), зверається увага на наявність неоднозначних моментів у визначенні структури ряду прізвищ, а іноді й цілих прізвищевих моделей.

У II розділі “Семантика твірних основ прізвищ переселенців на територію Тернопільської області” розглядається онімна та апелятивна лексика, що лягла в основи прізвищ переселенців із Закерзоння.

Вирішальну роль у творенні прізвищ переселенців, як і українських прізвищ в цілому, відіграли антропоніми – імена різної етимології та структури, та прізвиська різної мотивації та семантики.

У розділі дається загальна характеристика іменникa переселенців, реконструйованого з прізвищевих основ, та детально аналізуються різні структурні варіанти християнських імен, що побутували на крайньому заході української етнічної території в час прізвищетворення

Основу іменникб становлять християнські імена православного календаря, і дуже обмежено в основах прізвищ виступають власне католицькі імена або латинізовані форми православних імен.

Розгалужена структурна варіантність імен та порівняно багата словотвірна структура українських прізвищ спричинилися до того, що окремі імена стали лексичною базою кількох десятків прізвищ, зокрема від імені Іван та його варіантів утворено 63 прізвища, Федір – 41, Григорій – 38, Михайло – 34, Петро – 26, Василь – 24, Матвій –23, Семен – 22, Степан – 27, Павло – 18, Антон – 17, Андрій – 13, Сава – 16, Пантелеймон – 13, Прокіп – 12, Хома – 12.

Основи прізвищ переселенців розкривають багатство словотвірної варіантності власних імен, вони дозволяють відтворити гнізда імен, що побутували на Закерзонні.

Оскільки українські прізвища творилися спонтанним шляхом і їх успадкування відбувалося переважно по чоловічій лінії, то і переважна більшість відіменних прізвищ фіксує в основі народнорозмовні варіанти чоловічих імен різної словотвірної структури: повні безсуфіксні імена (Августин, Антон, Герасим, Гліб, Денис, Євген, Кіндрат, Макар, Микита, Назар, Омелян, Самійло і под., від яких утворено 130 прізвищ, досліджуваного нами регіону, що становить 10% від усіх прізвищ, мотивованих чоловічими християнськими іменами; усічені імена: Ван  (< Іван), Гарас (< Герасим), Зень (< Зеновій), Кузь (< Кузьма), Сис (< Сиса) (усього 68 прізвищ – 5,3%); суфіксальні імена: Гнатко, Захарко, Іванко, Романко, Яремко і ін. (разом 609 прізвищ – 47,7%), усічено-суфіксальні імена: Вацко (< Ваць + -ко < Василь), Грицко (< Гриць + -ко < Григорій), Мацько (< Маць + -ко < Матвій), Стецько (< Стець + -ко < Степан) ( разом 473 прізвища – 37%).

Лексичною базою для 1280 прізвищ переселенців стали 250 чоловічих імен. Точну кількість їх визначити не вдається, оскільки окремі усечіні і усічено-суфіксальні варіанти імен можуть мати неоднозначну мотивацію, тобто їх можна виводити як від різних християнскьих імен, так і від окремих слов’янських автохтонних відкомпозитних імен, наприклад: Вах – від Івах або Вахтисій; Дан – від Данило або Богдан; Дос – від Євдосій або Феодосій; Мит – від Дмитро або Митрофан.

Жіночі імена рідко використовувалися для творення спадкових назв. Лише 72 прізвища переселенців фіксують в основі 35 жіночих християнських імен. Незначна кількість жіночих імен в основах прізвищ є характерною рисою не тільки для української антропонімії, але і для антропонімійних систем інших слов’янських народів. Це пояснюється загальновідомими факторами: по-перше, здавна існувала традиція називати дитину за батьком; по-друге, кількість жіночих імен набагато менша, ніж чоловічих. Серед прізвищ переселенців, утворених від жіночих імен, наявні рідковживані сьогодні імена: Віра, Катерина, Параска.

Широко представлені в основах прізвищ переселенців і давньослов’янські автохтонні імена-композити, відкомпозитні деривати та імена й прізвиська відапелятивного походження. Значна кількість прізвищ переселенців, які утворені від давньослов’янських відкомпозитних імен, свідчить про те, що на території Закерзоння довгий час паралельно з християнськими вживалися також і давньослов’янські імена, пор. такі прізвища: Божко (< Божидар [Ил., 60]), Войтюк (< Войтихъ [Мор., 46]), Годиш (< Годиславъ [Ил., 138]), Дух (< Duch<oslaw> [Sv., 75]), Сулило (< Сулимиръ [Ил., 317]).Слов’янські особові власні імена всіх трьох зазначених класифікаційних розрядів після прийняття християнства поступово втрачали свою первісну функцію особових власних імен і набули функції прізвиськ, які згодом  масово закріпилися як прізвища.

Прізвищеві основи переселенців не завжди дозволяють однозначно встановити, чи вони походять від слов’янських відкомпозитних імен, чи від імен християнських, оскільки в багатьох випадках початкові склади одних і других є омонімічними, а для деривації цих імен використовувалися одні і ті ж суфікси. Наприклад, прізвища Вітик, Галак могли утворитися від християнських імен Віталій, Галактіон або слов’янських відкомпозитних імен: Віт-ик (< Вітомиръ, Вітославъ), Гал-ак (< Галимиръ, Галиславъ). В інших випадках важко також встановити, чи лексичною базою певного прізвища є автохтонне відкомпозитне чи одночленне відапелятивне ім’я або ж пізніше прізвисько, оскільки слов’янські імена-композити чи одночленні відапелятивні імена творилися від основ слів загальновживаної лексики, внаслідок чого скорочені, особливо суфіксальні деривати перших імен могли ставати співзвучними з відповідними загальнорозмовними лексемами, наприклад, прізвища Барна, Галан могли утворитися від автохтонних слов’янських відапелятивних імен або ж пізніших прізвиськ.

Винятково важливу роль у творенні прізвищ переселенців відіграли також слов’янські автохтонні відапелятивні імена, які є неособовими назвами (“nomina impersonalia”) і які практично не відрізняються від пізніших індивідуальних прізвиськ (за класифікацією прізвищевих назв М. Худаша вони входять до складу власне антропонімних назв). Ці антропоніми утворилися від загальних назв на означення: а) знарядь праці, предметів повсякденного вжитку та їх частин: Бич, Воротилко, Габла, Гаманута, Гелета, Желіско, Затирач; б) звірів, птахів, риб, комах: Баран, Бусько, Ватула, Гавран, Галан, Гергель, Коблик, Ментус; в) рослин, їх частин та плодів, а також грибів: Береза, Була, Дуб, Дуля, Кобильоха, Мандибура, Маслюк; г) різних видів їжі, продуктів харчування та напоїв: Бриндза, Будзик, Бурда, Варениця, Вергун, Грис, Книш, Малага; д) назв одягу, взуття та їх частин, тканин та прикрас: Бриль, Бунда, Бурка, Гуняк, Капець, Ковтко; е) явищ природи і різних часових понять: Ливень, Мороз, Перун, Середа, Слота, Хмара, Шаруга.

Широко використовувалися для утворення прізвищ імена та імена-прізвиська розряду “nomina personalia” (за класифікацією прізвищевих назв М. Худаша – апелятивно-антропонімні прізвищеві назви): а) лексеми, що вказують на зовнішні ознаки людини: Бородій, Великий, Гладкий, Грубий, Зубаль, Кудлак, Носаль; б) лексеми, які характеризують людину за її вдачею, характером: Бистрак, Бігун, Бурмило, Верескля, Гордий, Мрук, Суровий; в) лексеми, що вказують на колір волосся та шкіри осіб: Білий, Бурий, Гнідий, Жовтий, Сірий, Чорний, Рижко; г) лексеми, що вказують на мовленнєві особливості їх першоносіїв: Гакало, Свистун, Шептак, Шепеляк, Штокало.

Для творення прізвищ переселенців використовувались і апелятивні означення особи: а) назви особи за професією чи родом заняття: Боднар, Бляхар, Водиляк, Возняк, Воляр, Дудар, Кушнір, Стадник; б)  назви осіб за відношенням до військової справи: Гусар, Гетьман, Джура, Денека, Майор, Пушкар; в) назви адміністративних посад: Війтик, Возний, Присяжний, Поштар, Суддя, Солтис; г) назви церковнослужителів та їх помічників: Владика, Дяк, Клебан, Ксьондз, Попик, Паламар; д) назви осіб за їх етнічною приналежністю: Венгер, Волох, Лемик, Литвин, Лях, Мовдовець, Москаль, Подоляк, Угрин.

Особливу групу в антропоніміконі переселенців становлять прізвища на

-ський, мотивовані відойконімними прикметниками. Такий спосіб ідентифікації особи чітко виділяв її у певному середовищі, в результаті чого відойконімні прикметники на –ський закріплювалися як прізвища. Більшість відойконімних прізвищ мотивовані назвами населених пунктів, що знаходяться в сусідстві з місцем локалізації прізвища: Гурецький (Гура, Тарн. пов.), Дембицький (Дембиця, Тарн. пов.), Жегестовський (Жегестів, Новий Сонч. пов.) Луковський (Лукове, Сянік пов.), Пацлавський (Пацлав, Сянік пов.), Устяновський (Устянова, Сянік пов.); інші, які мотивовані ойконімами Львівщини, Івано-Франківщини, Тернопільщини, вказують на міграційні процеси, що мали місце у давніші періоди: Доброгорський (с.Доброгорія), Добрянський (с.Добряни), Зубрицький (с.Зубриця), Капустинський (с.Капустинці), Качурівський (с.Качорівка), Ковальський (с.Ковалівка), Комаровський (с.Комарівка), Лозинський (с.Лозина), Самборський (м.Самбір).

У кінці другого розділу аналізуються прізвища переселенців іншомовного походження, найбільшу групу серед яких, закономірно, складають прізвища, лексична база яких запозичена з польської мови.

Загальна характеристка лексичних баз прізвищ переселенців подана в таблиці 1.

Таблиця 1

Лексична база прізвищ переселенців

Лексична база прізвищ        К-сть прі-звищ        %

Церковно- слов’янські імена        Християнське чоловіче ім’я        1282        22,1

Християнське жіноче ім’я        72        2,79

Автохтонні особові власні імена        імена композити        13        0,22

відкомпозитні імена        377        6,5

відапелятивні імена та  прізвиська        nomina “personalia” nomina “impersonalia”        633        10,91

1356        23,39

Апелятивні назви        Професія, соціальний стан        418        7,21

Місце походження і проживання        1170        20,17

Етноніми        95        1,64

Андроніми        94

Іншомовні лексеми        174        3,0

Непрозорі назви        120        2,07

Разом        5804        100

Наведені кількісні дані можуть зазнавати певних поправок, оскільки віднесення конкретних антропонімних лексем до тих чи інших семантичних груп пов’язане з певними труднощами, що викликані такими факторами: багатозначністю апелятивної лексики, специфічним значенням окремих слів діалектної лексики та відсутністю її в наявних словниках. У випадку омонімічності та багатозначності слів перевагу віддаємо найбільш типовому або особовому значенню слова.

У третьому розділі дисертації “Словотвір прізвищ переселенців” виділяються два способи творення українських прізвищ – лексико-семантичний та морфологічний, результатом чого є два словотвірно-структурні типи прізвищ – первинні та вторинні.

Лексико-семантичний спосіб творення прізвищ полягає у зміні функції базової назви – особове ім’я, прізвисько або апелятивне означення особи, не зазнаючи жодних формально структурних змін, ставало спадковим іменуванням.

За семантикою твірних основ прізвища первинні, або семантичного способу творення, поділяються на такі групи: а) прізвища, тотожні з церковно-христинськими іменами різної структури: Августин, Антон, Гнатусько, Данилець, Дань, Дих, Зень, Кита, Кузь, Федьо, Юзьо; б) прізвища, тотожні з давньослов’янськими іменами-композитами та відкомпозитними усіченими і усічено-суфіксальними іменами: Казимир, Богун (<Богунbгъ [Mal., 65]), Лютак (<Лютомир [Mal., 97]), Малик (<Маломир [Uл., 317]), Путар (<Putislaw [Sw, 83]), Радош (<Радислав [Mop., 97]), Святко (<Святослав [Mal., 114]); в) прізвища, тотожні з давньослов’янськими відапелятивними іменами та прізвиськами: Баран, Вовк, Ворона, Голова, Гречка, Зуб, Личко, Мороз, Смут, Сонечко; г) прізвища, тотожні з апелятивними характеристиками особи: Боднар, Бляхар, Венгер, Волох, Гусар, Грабар Дудар, Кравець, Косар, Кухар.

У групу прізвищ, утворених семантичним способом, включаємо також складні назви: Білозір, Білоус, Варивода, Водоніс, Купибіда, Новосад, Сироїд, Твердохліб. З огляду на те, що сучасні прізвища-композити – це колишні прізвиська або антропонімні апелятиви, ми схильні теж вважати їх утвореннями лексико-семантичного способу.

До прізвищ, утворених семантичним способом зараховуємо й назви іншомовного походження: Гемба, Гоцко, Дергай, Збожний, круль, Кукуляк, Заремба.

Утвореннями лексико-семантичного способу вважаємо прізвища, співвідносні з якісними і відносними прикметниками: Білий, Квасний, Малий, Мудрий, Сірий, Сухий, Теплий, Хитрий, Чорний; Городний, Дубровний, Загородний, Задорожний, Церковний, Шкільний.

Порівняння первинних прізвищ з їх загальною кількістю показує, що семантичний спосіб переважав при творенні прізвищ від християнських імен, автохтонних слов’янських відапелятивних імен та прізвиськ, а також від апелятивних означень особи і зокрема від відойконімних прикметників. Саме завдяки цим групам прізвищ забезпечується такий високий процент (75%) прізвищ семантичного способу творення в антропонімії переселенців із Закерзоння.

Лексична база первинних прізвищ характеризується кількісними показниками, які подані в таблиці 2.

Таблиця 2

Первинні прізвища переселенців

Базова  назва        Загальна кількість прізвищ        Кількість первинних прізвищ

в абсолютних одиницях        в  %

Християнське чоловіче ім’я        1282        699        54,52

Християнське жіноче ім’я        72        11        15,27

Разом від християнських імен        1354        710        52,44

Автохтонні особові власні імена        імена композити        13        11        84,62

відкомпозитні імена        377        314        83,29

відапелятивні імена та прізвиська        1989        1452        73

Апелятивні характеристики особи        1683        1548        91,98

Андроніми        94        0

Іншомовні лексеми        174        159        91,38

Непрозорі назви        120        120        100

Разом        5804        4314        74,33

Морфологічний спосіб творення прізвищ полягає в одночасній зміні функції і структури іменування – особове ім’я, прізвисько чи апелятивне означення особи ускладнювалися певними словотвірними формантами і переходили в спадкові родові найменування.

Прізвищетворчими формантами прізвищ переселенців стали патронімні суфікси -ич, -ович(-евич); посесивні -ів, -ов, -ев, -єв, -ин, -ін, які з давніх часів вживалися слов’янами для іменування дітей за батьками, а також ряд багатозначних суфіксів переважно з первісним значенням суб’єктивної оцінки, які в більшій чи меншій мірі в різний час набули патронімічного значення. Серед останніх виділяються -ак(-як), -чак, -ук(-юк), -чук, -ський, -цький, -ик, (-ік, -ек), -ок, -ець, -ко та деякі інші. Єдина безафіксна модель вторинних прізвищ – форма родового відмінка однини. Таким чином, антропонімія переселенців, як і українська антропонімія в цілому, не має спеціальних прізвищетворчих формантів. Вона використала у своїх цілях системні можливості української мови і пристосувала їх до ономастичної системи, врахувавши при цьому її можливості та потреби.

Сполучуваність прізвищетворчих формантів з твірною основою не залежить від її значення, проте в окремих випадках спостерігається певна тенденція до використання тих чи інших формантів у творенні прізвищ, мотивованих відповідними базовими назвами. Так, патронімний формант -ович, посесивний -ів та поліфункціональний -ук(-юк) формували переважно прізвища від чоловічих християнських імен: Абрамович, Артемович, Василів, Герасимів, Іванюк, Стасюк, Феденюк, лексичною базою прізвищ з формантом -ак(-як) виступають найчастіше слов’янські відапелятивні імена та прізвиська: Бараняк, Вовчак, Дроздяк, Качуряк, Коропчак, Ломак, Сичак, а посесивний формант -ин, який сполучається тільки з іменниками на -а, закономірно, використовувався в основному при творенні відандронімних прізвищ: Антонишин, Василишин, Вовканин, Гнатишин, Данилишин, Ільчишин,  Кравчишин, Луканин, Михайлишин.

Продуктивність основних формантів у творенні прізвищ переселенців із Закерзоння показана в таблиці 3.

Таблиця 3

Продуктивність прізвищетворчих формантів

№        Формант        Кількість прізвищ        % від кількості вторинних прізвищ        % від загальної кількості прізвищ        Місце

1.        -ак(-як),-чак        534        35,84        9,11        I

2.        -евич,-ович        264        17,72        4,51        II

3.        -ук(-юк), -чук        223        14,97        3,81        III

4.        -ин        129        8,66        2,2        IV

5.        -ів(< -ов)        109        7,32        1,86        V

6.        -ич        79        5,31        1,35        VI

Порівняння найпродуктивніших моделей вторинних прізвищ переселенців з відповідними прізвищевими моделями сусідніх територій свідчить про єдиний західний ареал української антропонімної системи, при цьому найбільше спільних моментів у структурі прізвищ Закерзоння і Бойківщини.

При структурно-словотвірному аналізі прізвищ переселенців виникає ряд моментів, які не мають однозначного рішення. Причиною цього є багатозначність, а іноді функціональна невизначеність ряду суфіксів, що входять у структуру прізвищ. Тому багато іменувань, а іноді цілі структурні моделі можна кваліфікувати як прізвища первинні і вторинні, тобто як прізвища неоднозначної словотвірної мотивації. В першу чергу це стосується моделей на -ик, -ко, -ук(-юк), -ак(-як), -ець, -ан, -ун, -ій. Подвійну мотивацію має також частина прізвищ із суфіксом -ський.

У IV розділі “Власні особові імена переселенців” визначаються особливості чоловічого та жіночого іменникa. Чоловічий іменнuк у післявоєнний період включає 180 імен, з яких 120 вжито в повній, офіційній формі, інші – гіпокористики, демінутиви та некодифіковані форми імен.

Найпопулярнішим чоловічим іменем в середині ХХ ст., як і в період прізвищетворення, на території Закерзоння було ім’я Іван. До чоловічих імен першого десятка належать імена Іван, Михайло, Василь, Степан, Петро, Дмитро, Микола, Григорій, Йосип, Андрій. Усі вони є традиційними, часто вживаними іменами в Україні.

Жіночий іменник переселенців представлений 83 іменами у повній офіційній формі і 23 іменами, вжитими у словотвірно-структурних варіантах. До жіночих імен першого десятка належать імена Марія, Анна (Ганна), Катерина, Єва, Текля, Параска, Анастасія, Софія, Юлія, Олена. У першому десятку найуживаніших жіночих імен Закерзоння два фактори вирізняють цей іменнuк від сучасного іменникa мешканців сіл, наприклад, Бойківщини: по-перше, наявність серед найпродуктивніших жіночих імен Єва і Текля, які сьогодні в Україні належать до найрідше уживаних; по-друге, вживання імен Софія, Юлія і Олена, адже практично усі носії досліджуваного нами антропонімікону були вихідці із сіл. У селах Бойківщини, Гуцульщини, Опілля такі імена зовсім не вживаються чи належать до найменш уживаних імен.

Найтиповішими і найпоширенішими іменами на досліджуваній території є християнські імена грецького, латинського і давньоєврейського походження. Інші імена – слов’янські автохтонні та нові запозичені в іменникy переселенців репрезентуються поодинокими прикладами.

Аналіз антропонімікону українців-переселенців з Польщі на Тернопільщину дозволяє зробити такі висновки:

1. Лексичною базою прізвищ переселенців із Закерзоння виступають християнські та слов’янські автохтонні імена, прізвиська та апелятивні означення особи.

Аналіз відіменних прізвищ свідчить, що найчисельнішою групою імен, від яких творилися прізвища, були чоловічі християнські імена (біля 250), переважно православного календаря в українській адаптованій формі у різних словотвірних варіантах (від повних імен утворено 130 прізвищ, від усічених – 68, усічено-суфіксальних – 473, суфіксальних – 609). Найбільша кількість прізвищ мотивована популярними українськими іменами, вжитими у численних структурних варіантах: від імені Іван та його варіантів утворено 63 прізвища, Федір – 41, Григорій – 38, Михайло – 34, Степан – 27, Петро – 26, Василь – 24. Найчастіше прізвища утворювались від суфіксальних варіантів імен.

Від жіночих імен утворено всього 72 прізвища. Проте роль жіночих іменувань у формуванні прізвищ визначається не тільки особовими іменами, але й андронімами, які стали лексичною базою 94 прізвищ.

2. Слов’янські автохтонні імена у час формування прізвищ майже не вживалися у функції хресних імен. Проте вони залишили помітний слід в антропонімії переселенців, виступаючи основами прізвищ, зокрема значну роль відіграли відкомпозитні імена в найрізноманітніших структурних варіантах (377 прізвищ).

3. Слов’янські автохтонні відапелятивні імена та індивідуальні прізвиська стали базою 2988 прізвищ. Найповніше в основах прізвищ відображена лексика таких трьох семантичних розрядів: 1) назви на означення зовнішніх і внутрішніх рис людини; 2) назви предметів і знарядь праці; 3) назви, що репрезентують фауну та флору.

4. Відапелятивні прізвища переселенців відображають найрізноманітніші види діяльності, якими займалися в минулому жителі крайнього заходу української етнічної території, помітною є також група прізвищ, в основах яких відображена етнічна приналежність їх першоносіїв, а також родинні відношення.

Одну з найчисельніших груп становлять відойконімні прізвища, утворені від відповідних відносних прикметників, мотивованих назвами населених пунктів як самого Закерзоння, так і сусідніх територій. При цьому нема великої різниці у кількості прізвищ, що відображають у своїх основах назви населень сьогоднішньої Польщі і України. Це свідчить про колишню етнічну єдність цих територій. Ойконіми віддалених територій рідко фігурують в основах прізвищ.

З лінгвістичної точки зору апелятивна лексика, закладена в основах прізвищ переселенців, носить загальнонаціональний характер. До її складу входять також застарілі і запозичені слова. Застаріла лексика стосується передусім назв професій, предметів побуту. Загалом основи прізвищ відтворюють ті ж лексико-семантичні групи лексики, які залучаються до прізвищетворення й іншими слов’янськими та сусідніми неслов’янськими мовами.

5. Лексична база усіх проаналізованих прізвищ характеризується такими  показниками: християнські імена – 24,89%; слов’янські автохтонні композитні і відкомпозитні імена – 6,72%; автохтонні відапелятивні імена та прізвиська – 34,3%; апелятивні означення особи – 8,85% (в т.ч. відойконімні прізвища становлять – 20,17% від усієї кількості прізвищ) і іншомовна лексика – 3,0%; неясні і сумнівні прізвища – 2,07%.

6. На основі укладеного інверсійного словника досліджена словотвірна структура прізвищ переселенців із Закерзоння. Як і українські прізвища в цілому, вони творилися двома способами – лексико-семантичним та морфологічним.

Семантичним способом утворювалися прізвища від антропонімів – імен різної етимології та структури, прізвиськ та апелятивних означень особи, в т.ч. відойконімних прикметників. Найпродуктивнішими лексемами, що стали прізвищами без спеціального прізвищетвірного оформлення, були християнські імена, зокрема їх суфіксальні варіанти (69,79%) та апелятивні означення особи, переважно агентивні назви (91,98%). Саме ці групи лексики забезпечили дуже високу частку (75%) первинних прізвищ в антропонімійній системі переселенців, порівняно з іншими регіонами України.

7. Лексичною базою прізвищ морфологічного способу творення є усі ті класи антропонімів та апелятивних означень особи, від яких утворювались первинні прізвища. Засобами морфологічного способу творення прізвищ переселенців із Закерзоння виступають власне патронімні суфікси -ович (-евич), -ич, -овець, -инець; посесивні форманти  -ів (-ов, -єв, -їв), -ин  та ряд поліфункціональних суфіксів, які здавна використовувалися для вираження патронімічності.

Найпродуктивнішим формантом вторинних прізвищ переселенців є суфікс -ак (-як), -чак, який не мав ніяких обмежень щодо своїх сполучувальних можливостей. Друге і третє місце відповідно займають патронімний суфікс -ович (-евич) та поліфункціональний -ук (-юк), -чук. Посесивні форманти -ів та -ин  також були досить продуктивними у формуванні прізвищ переселенців, при цьому кількісна перевага прізвищ на -ин досягається завдяки використанню саме цього суфікса при творенні прізвищ від андронімів.

8. Порівняння найпродуктивніших моделей вторинних прізвищ переселенців з відповідними прізвищевими моделями сусідніх територій свідчить про єдиний західний ареал української антропонімійної системи, при цьому найбільше спільних моментів у структурі прізвищ Закерзоння і Бойківщини.

9. Визначення ареалів поширення окремих структурних моделей прізвищ (не враховуючи їх словотвірний характер) показує, що прізвища на -ський переважають у Перемишлянському, Сяноцькому, Грубешівському, Любачівському повітах, на -ко – у Перемишлянському, Сяноцькому, Ярославському, Любачівському; на -ик – у Перемишлянському, Сяноцькому, Лисківському, Любачівському.

10. Аналіз власних імен переселенців із Закерзоння показує, що кількісний склад чоловічого і жіночого іменникa досить великий: 180 чоловічих і 106 жіночих імен. Репертуар імен практично не відрізняється від іменникб інших регіонів. Абсолютна перевага при виборі імені надавалася церковно-слов’янським іменам, з яких найуживанішими були: чоловічі імена – Іван, Михайло, Василь, Степан, Петро, Дмитро, Григорій, Йосип, Андрій, Микола, Павло, Антон; та жіночі – Марія, Анна, Катерина, Єва, Текля, Параска, Анастасія, Софія, Юлія, Агафія. Для іменування дітей на досліджуваній території використовувалися християнські імена як в канонічній  формі, так і адаптованій, характерній для української етнічної території.

Словотвірні варіанти імен дуже бідні як в кількісному, так і в якісному плані, оскільки аналізовані документи мають офіційний характер.

11. В цілому офіційна антропонімійна система переселенців із Закерзоння на Тернопільщину носить український загальнонаціональний характер як у плані використання особових імен, так і в плані наявності відповідних словотвірно-структурних моделей прізвищ. Лексична база прізвищ зберігає деякі архаїзми української мови та відображає діалектні особливості західного регіону України.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:

1.        Прізвища прикметникового типу українських переселенців з Польщі // Актуальні проблеми українського словотвору. – Івано-Франківськ, 1995. – С.21-23.

2.        Апелятивні назви в основах прізвищ українців, депортованих з Польщі на Тернопільщину // Мандрівець, 1999. – № 5. – С.89-92.

3.        Найпоширеніші структурні моделі прізвищ переселенців Бережанщини // Питання філології. – Тернопіль, 1997. – С.103-105.

4.        Прізвища на -ич, -ович, -евич українців-переселенців з Польщі на територію Тернопільщини // Наукові записки Тернопільського державного педагог. ун-ту. – Серія: Мовознавство. – Тернопіль, 1998. – С.51-54.

5.        Прізвища на -ак(-як), -чак українців-переселенців на території Тернопільщини // Наукові записки Тернопільського державного педагог. ун-ту. – Серія: Мовознавство. – Тернопіль, 1999. – С.160-165.

6.        Особливості жіночого іменникa // Українська пропріальна лексика. – Київ, 2000. – С.7-12.

7.        Особливості чоловічого іменникa // Наукові записки Тернопільського педагогічного ун-ту. – Серія: Мовознавство. – Тернопіль, 2000. – С.21-28.

8.        Найпоширеніші моделі прізвищ українських переселенців з Польщі // Національна наукова конференція, присвячена 150-річчю від дня народження Івана Верхратського. – Тернопіль, 1996. – С.39.

9.        Словотвір прізвищ Козівщини // мовна освіта в контексті завдань української середньої і вищої школи. – Тернопіль, 1995. – С.60-63.

Advertisements