Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Білі хорвати — слов’янське плем’я, що жило в VIX століттях на території півдня Польщі, усієї Чехії і північної частини Карпатських гір у витоках та середній течії Дністра.

Хорвати утворили союз племен, після розпаду якого їх частина переселилася на захід та південь. Вони згадуються у творах Констянтина VII Багрянородного (913—959) як мешканці Великої («Білої») нехрещеної Хорватії (їхнє державне утворення) [1]. Константин VII виводить від них південнослов’янських хорватів, які переселилися на Балканський півострів за правління візантійського імператора Іраклія (610—641).

Білі хорвати були також відомі на Русі. Зокрема, Нестор називає їх серед слов’янських племен:

По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,— [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами

[2].

Білі хорвати займалися хліборобством, скотарством і бджільництвом, вели війни з сусідами — франками, мадярами, поляками, візантійцями і русинами. Остання згадка Нестора про хорватів стосується походу Володимира І у 993 році:

У рік 6501 [993]. Пішов Володимир на Хорватів. А коли вернувся він із війни хорватської, то тут печеніги прийшли по тій стороні [Дніпра] од Сули. Володимир тоді пішов супроти них і встрів їх на Трубежі коло броду, де нині Переяславль

[3].

За різними теоріями, більшість білих хорватів склали основу чеського етносу (хорвати у Чехії також називалися “чорними”). Також вважається, що частина хорватів сформували етнічну основу населення сучасних Прикарпаття, Закарпаття і Галичини.

Ймовірно, білі хорвати розчинилися у нових етнічних формаціях, оскільки після 10 століття у писемних джерелах згадки про це плем’я відсутні.

У сучасній хорватській історичній науці популярною є “сарматська” версія походження народу.

Вперше назва племені хорватів згадується в зв’язку з містом Танаїс, що знаходився в гирлі річки Дон, що впадає в Азовське море. Історичні хроніки були записані грецькою мовою в ІІІ столітті н.е. Хорвати згадуються за часів правління правителя Танаїса – Савромата ІІ (175-211 н.е.). Там згадувалося достойне ім’я Хорват (Choroathou). Інша згадка про хорватів припадає на правління Рескупоріда (Rescuporides), сина Савромата ІІ – Хорват Сандарсієв (Choroathus Sandarsion), як одного із чотирьох архонтів Танаїса. Якщо не зважати на грецьке закінчення “-os”, то в обох записах будемо мати власне хорватське ім’я на старому кайкаючому діалекті (Kaikavian) [4].

[ред.] Див. також

[ред.] Посилання

[ред.] Джерела

  • Ідзьо В. С. Ранньослов’янське суспільство і ранньослов’янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів: СПОЛОМ, 2004. — 288 с.
  • Леута О.І. Старослов’янська мова: Підручник. — К.: Вища шк., 2001. — 255с.
  • Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження/ Відповідальний редактор д.ф.н. проф. Я. Закревська. Редакційна колегія: П.Гриценко, Л.Коць-Григорчук, І.Сабадош, Л.Палюга, Н.Хобзей. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. — 368с.
  • Лідія КОЦЬ-ГРИГОРЧУК Лінгвістично-географічне дослідження українського діалектного простору. — Нью Йорк — Львів: Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 2002. — 268с.
  • “Hrvati I Srbi dva stara, razlicita naroda” – (Croats and Serbs two old and different nations) by Dr. O. Dominik Mandic.
Advertisements