Позначки


Оксана КУШІЦЬКА
Іван ДМИТРІВ

19/03/2010

ВІДОМИЙ У ДІАСПОРІ ТА УКРАЇНІ ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ЖУРНАЛІСТ, ЩИРИЙ УКРАЇНЕЦЬ І ПАТРІОТ ЛУКА КОСТЕЛИНА 23 БЕРЕЗНЯ ВІДЗНАЧАЄ ПОВАЖНИЙ ЮВІЛЕЙ – 80 ЛІТ ЖИТТЯ. З РОСИ І ВОДИ, ЮВІЛЯНТЕ!

Повсякчас, долаючи життєву крутизну, почуваєш себе впевненіше, коли поруч з тобою надійне плече. І не тільки фізичне, але й духовне теж. Хай то буде навіть на віддалі, але серцем відчуте. У нас іноді кажуть, що незамінних людей, мовляв, немає… Неправда. Є такі люди. Лука Костелина є саме з таких. Нам випало щастя знатися з паном Луком впродовж майже десяти літ. А тому є  безпосередніми свідками, як він тонко відчуває плин часу, вловлює новонароджені тенденції в житті української громади на теренах США. Людина величезної душі, людина безсумнівної честі, сумління та чистої селянської гордості. Пан Лука — це яскраве втілення української інтелігенції, справжнього поняття національної еліти. Саме такі люди завжди складали і складатимуть основу української національної гордості у світі.
Народився нинішній ювіляр 23 березня 1930 року в бойківській родині Ілька та Олени Костелинів у гірському селі Ялинкувате (Сколівський район Львівщини), що заховалося у міжгір’ї  чудових Карпат, прикрашених гордими смереками, зеленим буком та пахучими полонинами. Батьки змалечку прищепили Луці любов до України. Адже тато по тодішнім міркам був доволі освіченим, крамарював, працював рахівником, брав активну участь у роботі «Просвіти». А ще Ілько Костелина за часів польської окупації вступив у 1936 році до ОУН. Звісно, все це позначилось на вихованні Луки.
Перше вересня 1939 року – початок Другої світової війни, 17  вересня 1939-го – анексія Сталіним Західної України, майже два роки більшовицького терору, 22 червня  1941 року – напад Гітлера, ще три роки – й знову наближення червонозоряних «визволителів» до теренів Галичини. Довелось родині перебиратись по той бік Карпат, а звідти в Європу, зокрема, в Німеччину. У таборі для переміщених Лука Костелина закінчив українську гімназію. У 1949 році  подався за океан, осівши у Чикаго.
Так, Лука Костелина  витримав удари долі, але рубці на серці, гадаємо, залишились. Одначе пан Лука ніколи не втрачає почуття гумору, свого справді бойківського незнищенного оптимізму. Мріяв про журналістський фах, для чого закінчив заочні курси українознавства Українського вільного університету (Мюнхен, ФРН). Проте доля розпорядилася інакше: Лука Костелина у 1951 році вступив на комерційний відділ  De Paul університету, де студіював менеджмент та фінанси. Відтак, ставши до праці, продовжив навчання за  магістерською програмою з  індустріального керівництва.
У 50-60-х роках ХХ сторіччя був активістом Республіканській партії. Служив  два роки (1954-56) в американському війську, був гарматником  – вичисляв координати.
За фахом останні роки перед пенсією працював керівником операцій в  алюмінієвій фірмі.
За понад 60-літнє проживання в Чикаго Лука Костелина брав активну участь у громадському та релігійному житті української громади, належав до різних українських організацій, був головою осередку СУМ в Чикало, першим організатором частин юнацтва при осередку, заступником голови Чиказького відділу УККА. Учителював у суботній школі українознавства, викладав історію та географію в старших класах.
Попри зайнятість, пан Лука удосконалював свій журналістський хист. Був співредактором сумівського журналу «СІЧ» (Сумівський інформатор Чикаго – циклостилеве видання), видавав Бюлетень батьківського комітету при Школі українознавства, дописував до українських газет про громадські події в Чикаго. Опрацював і  зредагував книжечку про осередок СУМу  ім. Павлушкова в Чикаго з нагоди 10-ліття  його діяльності (1959 р.), був головним редактором пропам’ятної книжки  «Собор Поколінь» парафії свв. Володимира і Ольги з нагоди 40-річчя (2008 р.).
Звісно, найбільша радість у пана Луки – це його родина. Побрався  у 1953 році  з чарівною бойківчанкою Марічкою (дівоче прізвище Лисецька), уродженкою села Підбереж (нині  Долинський район Івано-Франівщини). Подружжя виховало двійко діток. Донька  Ліля закінчила магістратуру,  син Орест – лікар. Для пані Марії і пана Луки сьогодні неабиякою радістю є їхні внуки. Ліля подарувала дідусеві і бабусі дві дівчинки-квіточки – Ларису (студентка університету) і Тамару, які змалку щебечуть українською мовою. Троє спадкоємців в Ореста – Стефан, Седрик, Брайсик.
А про участь родини Костелинів в різних акціях, імпрезах, конференціях і щедрі пожертви на потреби храмів, української громади Чикаго можна говорити годинами. Либонь, саме тому Лука і Марія Костелина мають особисту подяку від Глави УГКЦ – Верховного архиєпископа Києво-Галицького Блаженнішого Любомира кардинала Гузара (за офіру на будівництво Патріаршого собору у Києві). Відзначив журналістську працю Луки Костелини у газеті «Українське Слово» і Предстоятель УПЦ КП – Святійший Патріарх Київський і всі Руси-України Філарет, нагородивши орденом святого Архистратига Михаїла. Має ювіляр і багато інших громадських відзнак та нагород.
Любить пан Лука подорожувати по світу, займатися фотографуванням, цікавиться астрономією.
Сповна віддався журналістиці після виходу на пенсію. За його участі «Українське Слово», де пан Лука тривалий час був заступником редактора, воістину стало першовідкривачем тих життєвих пластів і тем, які остерігалися зачіпати інші газети в діаспорі. Ось ти спілкуєшся з людиною щодень (чи майже щодень). І спілкування це обертається у царині здебільшого робочій. Але зачіпає і особистісні аспекти, родинні проблеми та багато чого іншого, що у своїй сукупності зветься плином людського життя. І так триває рік, п’ять, сім…
Тепер, коли за плечима пана Луки вісім десятків, ми перебираємо в пам’яті сотні епізодів, деталей, подій, щоб і для себе, і для читачів «Українського Слова» прояснити його сутність. Бо ж ця людина — неординарне явище не тільки в українській діаспорі, а й в українському суспільстві загалом. І ця значимість наростала, множилась роками і набула такої масштабності і ваговитості саме сьогодні. Не у зв’язку з ювілеєм. У зв’язку з нинішнім станом української громади, де особливо виразно, надто переконливо засвітилися всі — і великі (чи за чинами, статками, чи за єством, що далеко не завжди тотожне) особистості, і пересічні українці різних хвиль імміграції.
Своєю кипучою (саме так!) енергією, невгамовною діяльністю Лука Костелина плекає культ доброти у кожній людині, яка його навіть ніколи не бачила, але читала хоч раз те, що він пише, або те, що виходить з-під його журналістської руки. Скільки нарисів, репортажів, інформацій написано ним особисто! А перегорніть підшивки американських газет «Національна Трибуна», «Америка», «Україна і Час», «Свобода», «Церковний Вісник» парафії свв. Володимира і Ольги в Чикаго.. Скільки там тепла до людини!
У той же час пан Лука  — борець за доброту, борець проти кривдників, проти несправедливості в ставленні і до окремої, конкретної людини, і до людей взагалі, і в українській громаді в цілому. Борець відважний, часто безоглядний і невідступний.
Йому не байдуже, що діється в Україні. Він виріс із бойківської землі, вкорінений у неї і в свій народ глибоко-глибоко. Тому й не пориває зв’язків з отчою землею. За роки незалежності України дев’ять разів долав чималу відстань через океан до рідних теренів. І приїжджав не з порожніми руками. То поофірував дещицю власних заощаджень на художні роботи в церкві у рідному селі  Ялинкувате. То горянам-землякам підсобив у добудові початкової школи, оплативши матеріали та роботу майстрів…
Скільки треба було пережити, увібрати в душу краси і печалі, болю простих людей, щоб отак мужньо і потужно допомагати українцям у цей нелегкий час становлення державності. Пан Лука і нині безстрашно підставляє свою сиву голову під будь-які буревії, його очі завжди випромінюють тепло і надію…
Це справді подвиг — не пристосовуватися, шукаючи собі хосен. А боротися. Виборювати найголовніше —правду,  справедливість,  людяність. Відстоювати Україну. Бодай тут, за океаном. Боротися словом. Словом гострим, не фальшивим, принциповим. Яке чорне називає чорним, а біле — білим.
Світлого ж Вам, пане Луко, неба і снаги нездоланної ще принаймні на три десятиліття!

Advertisements