Позначки


http://www.nbuv.gov.ua

УДК 572.9
ББК 63.3 (4Укр) Михайло МЕЛЬНИКОВИЧ
БОЙКІВСЬКА РОДИННА ЗВИЧАЄВІСТЬ ТА ОБРЯДОВІСТЬ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ
СТОЛІТТЯ
Здійснено дослідження звичаїв та обрядів, пов’язаних з народженням дитини, а також проведено аналіз методів виховання
дітей на Бойківщині.
Ключові слова: сім’я, народження та виховання дитини, обряд, традиція, ритуал, мораль.
Духовна культура у процесі розвитку нації відіграє одну з основних її складових і виконує важливі
суспільні функції. Саме культурні особливості допомагають ідентифікації людських спільностей за етнічною
чи соціальною ознакою, а також збереженню їх самобутності та внутрішньої консолідації. Мало наукової
літератури і про родинні звичаї та обряди на Бойківщині, які стосуються народження й виховання дитини.
Про них писали Іван Франко, Володимир Гнатюк, Володимир Охримович, Михайло Зубрицький та інші
дослідники бойківського побуту.
Актуальність даної статті викликана загрозою поступового відмирання родинного побуту, звичаїв та
обрядів на Бойківщині в другій половині XX – на початку XXI століття. Тому ми взяли за мету хоч би
частково розкрити цю проблему.
Таким чином, об’єктом даного дослідження є бойківська родина другої половини ХІХ – середини ХХ
століття. Предметом вивчення виступають родинні звичаї та обряди на Бойківщині, які пов’язані з
народженням і вихованням дитини.
Метою дослідження є безпосередній аналіз родинної звичаєвості й обрядовості на Бойківщині першої
половини ХХ століття та вироблення шляхів їх збереження. Тим самим поданий матеріал несе відповідну
практичну значимість, оскільки може бути використаний при написанні узагальнюючих праць з української
етнології, історії, політології та культурно-наукового обміну й туризму.
Етнографічні матеріали засвідчують, що в усіх місцевостях Бойківщини велика увага приділялася
традиційним звичаям і обрядам, що пов’язані з народженням дитини. Згідно з народними віруваннями,
дотримання й виконання відповідних звичаєвих настанов і обрядів – необхідна передумова успішного
народження, здоров’я і благополуччя матері, дитини та щасливої їхньої долі.
Цей комплекс обрядовості поділяють в етнографії на чотири групи: допологові, власне пологові,
післяпологові та обрядові дії, що знаменують “приєднання” дитини до роду, громади1.
Допологові охоплюють низку ритуальних, магічних дій і звичаїв, що виконувалися вже під час весілля
і спрямовувалися на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів, розплітання коси молодої
хлопчиком, влаштування першої постелі молодих на необмолочених снопах та ін.2.
Вагітну жінку на Бойківщині називали “грубою”. Цей період вагітності був обставлений низкою
оберегів,
Пологи, або як ще їх називали на Бойківщині злоги, народини, відбувалися в домашніх умовах, але без
сторонніх. Постіль породіллі намагалися відгородити “завісою” (рядном чи іншою тканиною), щоб оберегти
її та немовля від поганих очей. Приймала пологи повивальна бабка, котру заздалегідь запрошували6. У різних
місцевостях Бойківщини її називали: кушарка, вава, бабка. Саме від її знань та вмінь залежали значною
мірою успішні пологи, життя і здоров’я матері й дитини. Тому повивальна бабка користувалася пошаною в
народному середовищі7.
Крім безпосередніх заходів щодо прийняття дитини, повивальна бабка виконувала певні обрядові дії,
що також додавало їй поваги: розв’язування вузлів, відмикання замків, розплітання кіс та інше для
полегшення родів, відсікання пуповини хлопчикові на сокирі, поліні, а дівчинці на веретені, гребені, щоб
прищепити їм навички до основних видів сільськогосподарської праці. Бабці навіть надавалося право
охрестити хвору, вмираючу дитину. Пуповину зав’язували конопляним прядивом – матіркою, “щоб дитина
була плодовитою”, “щоб у жінки діти велися”. Коли вже не хотіли мати дітей, то зав’язували лляним
прядивом. Зав’язуючи, повивальна бабка примовляла: “Зав’язую щастя, здоров’я і многії літа”, “Зав’язую тобі
щастя і здоров’я, і вік довгий, і розум добрий”8.
Вагомим ритуалом після народження дитини була перша купіль. Вона супроводжувалася певними
діями і словесними формулами, в яких зберігся відгомін давніх вірувань у магічну силу води, слова й
першого (ініціального) стикання дитини з різними життєво необхідними предметами. Перша купіль
розглядалася не лише як очищення, а й як охорона дитини від злих духів. До першої купелі додавали
свяченої води, клали лікарські трави, шматок хліба чи трохи зерна, кидали срібні або золоті монети.
Подекуди до першої купелі дівчаток доливали меду, молока, клали голку, хлопчикам клали молоток,
обценьки, щоб умів майструвати. У наші дні до цих та інших предметів додалися ручка й олівець, “аби дітина
була розумною, та й добре сі вчила”. Коли хтось заходив до хати під час першої купелі, повинен був укинути
монету. Воду з першої купелі годилося вилити вранці в куток, куди ніхто не заходив. А щоб дитина добре
спала, купіль виливали за третю межу або клали під подушку солому з-під поросяти9.
Вірування в магічну силу води простежується і в народних очисних обрядах жінки-породіллі та
повивальної бабки. Вважалося, що жінка після пологів “нечиста” й може зашкодити людям, що стикаються з
нею, негативно вплинути на врожай, сімейний достаток тощо. Тому годилося якнайшвидше охрестити
дитину, після чого повивальна бабка проводила обряд “очищення” породіллі та себе (зливки, очищення,
зливання, проща, злиття на руки та ін.). Скрізь на Бойківщині цей обряд відбувався зі свяченою або
“непочатою” водою (вперше зачерпнутою вранці з криниці). Кушарка скроплювала породіллю, до трьох
разів давала їй напитися води або змивала зовнішнім боком долонь її руки й лице, проказуючи молитви чи
побажання. Породілля, у свою чергу, зливала на руки повивальної бабки, обдаровуючи її підносила хліб, сіль,
трохи полотна, хустку або намітку тощо. Народно-звичаєва процедура очищення доповнювалася церковним
ритуалом “виводу” через 35 днів від пологів, після чого породілля вважалася цілком очищеною10.
Подекуди в народних обрядах збереглися обсушування дитини після першої купелі біля палаючої печі
(Воловецький р-н), запалювання свічки після народження дитини, світло якої, згідно з віруваннями, оберігало
породіллю і немовля від злих сил, та ін.
Упродовж кількох днів після народження дитини звичаєво в бойків було відвідування породіллі
заміжніми жінками з родини, сусідами, подругами з вітаннями й обов’язковим принесенням традиційних для
такої оказії продуктів (меду, цукру, сиру, масла, калача, каші, сирих яєць тощо)11.
Цей звичай належить також до групи післяпологових обрядових дій, які означають і прилучення
дитини до ширшого родинного й позародинного колективу. Ще більше дана тенденція виражена в інших
післяродових актах: виборі імені (за церковним календарем відповідно до дня народження чи, як було
поширеніше, надання новонародженому імені дідуся, бабусі або когось іншого з предків); хрещенні з
обов’язковою участю хресних батьків, яких запрошували з родини або друзів. У деяких місцевостях
запрошували “в куми” кілька пар. Згодом похресник називав їх нанашка, нанашко. Якщо в сім’ї “не
велися” (
нести до хреста лише на правій руці; при ній мали бути традиційні обереги (часник, сіль, шматок хліба)
13.
Куми обов’язково приносили в подарунки полотно (крижму), а в наш час ще й цукор та інші солодощі.
Вірили бойки в магічну силу крижми. Якщо хресні батьки не принесли її, то вважалося, що дитина пізно
почне ходити, говорити. Частування гостей, серед яких головними особами вважалися кушарка й куми,
супроводилися примовляннями й побажаннями. Складовою хрестин були й спеціальні обрядові пісні, вони
возвеличували новонароджене дитя, його батьків, висловлювали подяку кушарці та різні добрі побажання:
А в нашого кума весела гостина.
Ний ся му ховає на радість дитина14.
Традиційно визначали й набір страв на хрестини. Обов’язковою в ньому була каша, мабуть, як
залишок давніх жертвувань у вигляді зернових. У деяких місцевостях ми зафіксували цікаві обрядові дії із
кашею: кушарка або хресний батько за столом піднімали горщик із кашею, бажаючи добра й щастя, мов
“зірок на небі”. Звичаї, пов’язані з кашею, знаходимо і в інших субетнічних регіонах. Зокрема, на Поділлі тра-
диційним було “молити кашу”, “розбивати кашу”, тобто розбивати горщик із кашею, якою частують гостей,
котрі платять за це пожертвами для дитини, породіллі чи кушарці15.
Після хрестин практикували також різні охоронні дії для захисту дитини та матері від шкідливого
впливу злих сил і духів, “поганих очей” – вроків. У колиску клали гострі металеві предмети (ніж, ножиці,
голку), вірячи в їх магічну силу. На руку дитині пов’язували червону стрічку або нитку “від уроків”.
Спеленану дитину перев’язували червоною крайкою.
Через рік після народження на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині досить урочисто відбувався
обряд першого постригу з участю кумів і з гостиною, що символізував прилучення дитини до роду. Цей
звичай мав традиційні ритуальні елементи: спочатку кум чи кума вистригали волосся над чолом, потилицею,
вухом це волосся пускали за водою, спалювали або зберігали16. Бойки дітей не стригли до семи років.
Вважалося, що перше волосся дитини акумулює життєву силу, яка необхідна для подальшого її розвитку17.
Народна традиція покладала на батьків основний обов’язок – добре виховати дитину, виростити
повноцінну людину: “Умів дитину народити, умій і вивчити”, “Не той батько, що зродив, а той, що до ума
довів”. Згідно з традиційним звичаєвим правом, батьки повністю відповідали перед громадою за виховання
дітей не лише малолітніх, а й дорослих. Матеріали судових справ й етнографічні дані засвідчують, що у
випадках провин дітей, порушення ними усталених морально-етичних норм каралися і їхні батьки. Тому
вихованню дитини в сім’ї приділялася велика увага18.
Крім турботи про нормальний фізичний розвиток дитини (“Ой щоб спало, не плакало, та щоб росло,
не боліло на головку і на тіло”, щоб виросло “здоровим, дужим та добрим мужем”), у народі наголошувалася
потреба змалку виховувати, навчати дитину. Уже колисковою піснею закодовуються в душі дитини такі
першорядні якості, як працьовитість, чесність, доброта, шанобливе ставлення до вітця-неньки, “людей
старших”: “Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках“, “Тоді учи, як упоперек на лавці
лежить, а як подовж ляже, то вже його тєжко вчити”, “Гни тоди, як іще дубчик, а не тоди, як уже кілок стане”,
“Як не навчиш Івасє, то Івана пізно буде”. У багатьох прислів’ях, сентенціях висловлюється принципова
настанова народної педагогіки – виховувати й навчати дитину з раннього віку19.
Оскільки народження дитини розглядалося як поява майбутнього господаря, продовжувача справи
батьків, основна увага в сім’ї зверталася на трудове виховання. Підготовка дітей до праці ґрунтувалася на
прямій передачі досвіду від батька синові, від матері дочці. Досягши семи років, хлопчик уже ставав
пастухом (пас корів, овець, телят), дівчинка – пряхою (навчалася прясти), нянькою (доглядала менших братів
і сестер), помагала матері в хатньому господарстві. З 12 років хлопець повинен був опанувати всі види
“чоловічого діла” і працювати разом із дорослими, а дівчина знати жіночі роботи: прясти, ткати, жати, шити
одяг, варити їжу тощо20.
Основний принцип трудового виховання в сім’ї – “Ніхто не сміє дармувати”. Він неоднаково
реалізувався у великих і малих сім’ях (коло обов’язків в останніх було ширшим), у бідних і заможних, мав не
лише надавати практичну допомогу батькам, а й прищепити любов, прив’язаність до праці, обов’язковість,
нетерпимість до неробства й байдикування. Тому тема праці посідала чільне місце навіть у дитячому
фольклорі, іграх, забавах.
Пильна увага приділялася в сім’ї й інтелектуальному розвиткові дитини. Цінності розумових якостей,
знань людини яскраво виражені в народних прислів’ях: “Не бажай синові багатства, а бажай розуму”, “Розум
скарб людини”, “Знання робить життя красним”. Те, щоб дитина швидше “приходила до розуму”,
УДК 572 Стр. 3 из 5
mhtml:file://D:\%20Galychyna%2012-13\Мельникович.mht 30.06.2009
“змислила”, з колиски стимулювалося піснею, різними “забавлянками”, “пестушками, “утішками”,
навчанням рідної мови, розмовами з нею, а далі й оповідями казок та інших доступних сюжетів, аби
побачити, як дитина реагує на них, сприймає, запам’ятовує. Дуже істотним у бойківській педагогіці є наголос
на потребі розвитку в дитини не розуму взагалі, а “розуму доброго”, тобто такого, що буде приносити добро21.
Настанови народного виховання застерігають від потурання дітям, надмірного пещення їх (“Дитині
дай волю, так сам підеш у неволю”, “Хто дітям потаче, той сам плаче”), рекомендують навчати добрими
вчинками, прикладами, розумним словом (“Що посієш то й пожнеш”, “Учи дітей не страшкою, а ласкою”),
водночас не застерігають і від крутіших заходів, у тому числі батьківського покарання, коли воно потрібне
(“На круте дерево треба крутого клина”, “Вітець по-батьківськи поб’є, по-батьківськи й помилує”, “Мамині
побої не болять”)22.
Значну роль у процесі виховання відігравали хресні батьки, сусіди, громада. Церква покладала на
хресних батьків обов’язок виховати дітей добрими християнами. Якщо дитина на вулиці не сказала
дорослому “помайбі” (не привіталася), то він мав право зробити зауваження, а при потребі і вдарити23.
У сімейній педагогіці бойків було багато такого, що походило від традицій патріархальних устоїв і їх
пережитків. Але переважно засади сімейного виховання, його практика ґрунтувалися на здоровій житейській
основі, праці.
Зібрані матеріали про звичаї та обряди, пов’язані з народженням і вихованням дитини, доносять до нас
багаті архаїчні елементи й різноманітність їх локальних варіантів. У побутуванні вони не завжди
осмислювалися відповідно до первісної магічно-символічної значущості. Проте оберігалися порівняно
стійко, оскільки народна традиція поєднувала їх із життєво важливою функціональністю, успішним наро-
дженням, здоров’ям матері та дитини, благополуччям і щастям новонародженого. Це – основні мотиви
всього комплексу народних звичаїв і обрядів, їх практично-раціональних і магічно-ілюзорних, забобонних
елементів.
У наш час і в цій сфері народних традицій сталися значні зміни. Забулися, злегковажилися не лише
різні магічні ритуали, а й чимало раціональних моментів, які мали охоронно-профілактичне значення,
посилювали сприйняття гуманістичної сутності акту народження дитини, символізували прийняття
народженого в сімейний і громадський колектив. Ті моменти традиційної родильної обрядовості, що
зберігаються (відвідування породіллі, обдарування матері й дитини, перша купіль, гостина тощо), побутують
здебільшого без їх колишнього ритуально-магічного забарвлення.
1 Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. – Львів–Нью-Йорк, 1998. – С.26.
2 Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – К., 1966. – С.48.
3 Архів автора. Польові записи. Зошит №1. – С.21.
4 Чмелик Р. Мала українська сім’я другої половини ХІХ – початку ХХ століття. – Львів, 1999. – С.20.
5 Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995. – С.526.
6 Воропай Олекса. Звичаї нашого народу, етнографічний нарис. – Мюнхен: Українське видавництво, 1966. – Т.2. – С.31.
7 Охримович В. Знадоби для пізнання народних звичаїв та поглядів правних // Житє і слово. – Львів, 1895. – Т.3. – С.296–307.
8 Зубрицький М. Велика родина в Мшанці Старосамбірського повіту // ЗНТШ. – 1906. – Т.73. – С.118.
9 Архів автора. Польові записи. Зошит №1. – С.56.
10 Луців В. Звичаї й обичаї на Бойківщині // Бойківщина. Монографічний збірник матеріалів про Бойківщину з географії, історії,
етнографії та побуту. – Філадельфія, Нью-Йорк, 1980. – С.424.
11 Архів автора. Польові записи. Зошит №1. – С.56.
12 Там само. – С.30.
13 Андрухів І.О. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944–1990 роки. Історико-правовий аналіз. – Івано-Франківськ, 2004. – С.34.
14 Луців В. Звичаї й обичаї на Бойківщині // Бойківщина. Монографічний збірник матеріалів про Бойківщину з географії, історії,
етнографії та побуту. – Філадельфія, Нью-Йорк, 1980. – С.421.
15 Чмелик Р. Мала українська сім’я другої половини ХІХ – початку ХХ століття. – Львів, 1999. – С.36.
16 Архів автора. Польові записи. Зошит №1. – С.16.
17 Товстуха Є.С. Чари: Лікувально-оздоровчі та ужитково-етнічні традиції українців. – К., 2001. – С.75.
18 Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995. – С.56.
УДК 572 Стр. 4 из 5
mhtml:file://D:\%20Galychyna%2012-13\Мельникович.mht 30.06.2009
19 Зубрицький М. Велика родина в Мшанці Старосамбірського повіту // ЗНТШ. – 1906. – Т.73. – С.120.
20 Архів автора. Польові записи. Зошит №1. – С.56.
21 Там само. – С.31.
22 Чмелик Р. Мала українська сім’я другої половини ХІХ – початку ХХ століття. – Львів, 1999. – С.23.
23 Андрухів І.О. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944–1990 роки. Історико-правовий аналіз. – Івано-Франківськ, 2004. – С.44.
This article tells about the Boyky’’s families, their spiritucal culture, every day life, customs and traditions associate with born and educate
of the children.
Key words: family, born and educate of the children, customs, traditions, morals.
УДК 572 Стр. 5 из 5
mhtml:file://D:\%20Galychyna%2012-13\Мельникович.mht 30.06.2009

Advertisements