У суботу 14 серпня 2010 року у стінах, хоча й напівзруйнованої, але ще живої церкви святої Параскеви відбулася Служба Божа пам’яті пращурів наших зі села Криви.
А перед тим від вівторка 10 серпня до п’ятниці 13 серпня ми впорядкували цвинтар: викосили траву, вирубали густі, непролазні чагаринки,  вигребли та повиносили сміття.
Навели трохи ладу в стінах церкви та навколо неї. Також викосили траву, трохи розчистили стіни від землі при вході та по краях стін, коло входу. Вирівняли майданчик за колишнім іконостасом, вислали за ним землю кам’яними плитами.
……………
А вже в суботу була Служба Божа пам’яті депортованих мешканців села КРИВИ (Криве над Сяном).
Ми були під час молитви, як перші християни. Бо молитву правили не у розкішному храмі, а просто на камінні, просто неба (церква без даху нині).
Це була спільна молитва нащадків, предків яких вигнали з прабатьківських земель. Одних у 1946 році вигнали до совітської України, інших через рік у 1947 році виловили по лісах та виселили під час операції Вісла на північний захід Польщі для подальшої асиміляції між поляками.
Але через 63 роки нащадки зібралися разом і засвідчили:”Знаємо, любимо, пам’ятаємо Рідний Край, Святу Землю Предків.”
До служби з’їхалися нащадки кривчан з Великої України: Києва, Крима, Херсонщини, Галичини, а також з Польщі: Щецинка, Ольштина, Прибалтики  й інших північних та західних куточків Польщі.
Також були гості-поляки, які щиро поставилися до цієї події й прийшли також вшанувати мешканців села Криви, а може й вибачитися перед нащадками за кривди, що їх колись заподіяли українцям їхні одноплемінникі.
Службу вів о. доктор Мирон Михайлишин з Ряшева. Служба йшла нашою рідною українською мовою і трохи були вставки польською, бо були присутні й гості-поляки.
Також у службі брали участі польські священники Амадеуш Іжек з Ветлини та Зенон Бєщад з Дверника, які також звернулися до присутніх із проповіддю та божим словом.
Вже після молитви отець Амадеуш дуже тепло нас прийняв у своїй парафії у Ветлині, дав місце для ночівлі та відпочинку.
А наступного дня під час проповіді на святі Успіння Божої Матері просто перевершив усі добрі враження про себе.
О. Амадеуш казав своїм парафіянам, що істинне християнство полягає у любові до ближнього, що треба вчитися пробачати кривду, але й самому навчитися каятися за подіяну кривду.
А далі він сказав таке:”Сьогодні серед нас на цій службі є українці, предків яких дуже тяжко скривдили наші одноплемінники, заподіли їм страшну кривду й горе, смерть їхніх близьких, вигнавши їх з прабатьківських земель.
Давайте попросимо за це у них прощення”.
І тоді встали всі люди, які були у храмі (близько 100 осіб-поляків) і дружно тричі сказали:”Пробачте, пробачте, пробачте”.
Від хвилювання я не можу сьогодні загадати, як саме казали поляки, по-польському “darujcie” чи по-укранському “пробачте”.
Здається, все таки казали “пробачте”.
Я стояв і не вірив, що таке може сказати польський священник. Мабуть він матиме ще проблеми від польських шовіністів.
А може й має постійно зараз, бо завжди приязно ставиться до українців.
Отже у вкладженні пропоную світлини зі Служби.
Це дуже добре, що ми чуємо, клич Рідної Землі, а серед поляків, як виявилося є різні люди.
На щастя, є і з добрим чуйним серцем.
Отже дорога до порозуміння є і вона, як виявилось, відкрита.
Треба лише нам, полякам і українцям, РАЗОМ той шлях пройти, зробити крок назустріч.
Мабуть все ж таки треба знайти у собі сили вибачитись одне перед одним за кривди, заподіяні одне одному.
Старшим нашим людям, які безпосередньо пережили жахи Терки, Павлокоми таке зробити буде не просто.
Нам молодшим,можливо, трохи легше.
А потім спільно вшанувати загиблих з обох сторін і вчитися будувати нові добрі стосунки на засадах взаємної поваги.
Треба розвіяти той морок недовіри, який між нашими народами сіють недалекі діячі та теперішня неоімперська Москва.
Бо історія вже не раз вчила, що без незалежної України, й незалежній Польщі важко встояти.
Буде Незалежна Україна, буде й Польща. Разом ми зможемо долати сучасні геополітичні виклики.
Особливо важлива єдність між нашими народами, польским та українським, на тлі відродження новітніх імперських амбіцій Кремля. Чи була випадковою трагедія під Смоленськом? Я особисто не знаю, але маю сумніви.
Спільна молитва українців і поляків у Кривім над Сяном наочно засвідчила, що прості люди готові й можуть порозумітися між собою, поставитись одне до одного по-людяному та щиросердно.
Шкода, що деякі обтяжені владою чиновники місцевого рівня (а може й вище) не готові зробити крок на зустріч і з розумінням поставитися до прагнення українців відвідувати могили предків, сприйняти належно бажання українців вшанувати пам’ять предків встановленням спільного Хреста пам’яті на цвинтарі коло церкви.
Якось мене не дуже переконує відмова місцевої влади у встановленні Хреста пам’яті на підставі виключно того, що українська сторона на дотрималася всіх процедур узгодження у вищих інстанціях Республіки Польща.
Мені видається, що при бажанні ДОПОМОГТИ місцева влада могла би й надати таку згоду, а не відкласти прийняття рішення на один рік.
Поживемо, побачимо, чи складе іспит на свою европейскість, толерантність місцева влада гміни Лютовиська.
Із добрими вітаннями,
Вайда Олег.
Advertisements