Позначки


Тустань: фортеця і святилище
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/11/27/36354/

Ірина СТРИЖЕВСЬКА

Диво природи, архітектури й історії – так іще називають фортецю “Тустань”, або Ури­цькі скелі, що на Сколівщині. Офіційно вона є одним із семи чудес України й перебуває під опікою Національного парку “Сколівські Бескиди” й Державного історико-культурного заповідника “Тустань”. 1999 р21_1.jpgо­ку Урицьким скелям надали статус пам’ятки природи національного значення, а з 2001-го вони перебувають у державному реєстрі нерухомих пам’яток археології національного значення.

Чудернацькі, химерні й оповиті загадками Урицькі скелі упродовж століть привертали увагу мандрівників.

Народна легенда пов’язує виникнення комплексу Урицьких скель із міфічними велетами, які жили тут. Один із них попросив нечистого за ніч створити палац. Але коли над ранок заспівали півні, то й палац, і сам велет стали камінням.
Так виглядала фортеця у давнину

У Тустані свого часу побували королі Данило Галицький і Казимир Великий, письменник Іван Франко, Бальтазар Гакет, Іван Вагилевич, Антін Бельов­ський, Антін Петрушевич, Корнило Устияновичі та багато інших.

Назва важливого обронно-митного пункту походить від сполучення слів “Тут стань!” Кожен, хто проходив через це місце, мусив зупинитися, заявити свої наміри, іноді й данину сплатити, а тоді рухатися далі.

Унікальна пам’ятка природи й дерев’яної забудови

За висновками фахівців, Тус­тань є унікальною пам’яткою не лише України, а й усієї Європи. Адже тут на скелях є сліди від дерев’яної забудови ІХ-ХІІІ сто­літь. Більше ніде в Європі не збереглися дерев’яні фортеці з цього періоду. Природні скелі разом із дивовижною архітектурою на висоті 40-80 м над рівнем долини робили її величною і неповторною, та водночас неприступною.

Понад тридцять років Ури­цькі скелі та фортецю Тустань досліджував відомий львів­­­­­-с­ький учений Михайло Рожко. Саме він на основі археологічних розкопок і слідів старих часів зробив докладну графічну реконструкцію фортеці. Вона на 90 від­сотків дає змогу побачити архітектуру тогочасної Тустані. Відтак тепер відомо, що дерев’яна забудова існувала на трьох скельних групах: Камені, Малій Скелі й Острому Камені. За весь період існування (а це п’ять століть) фортеця пережила п’ять будівельних періодів дерев’яної забудови. Самі скелі були природними стінами, а проміжки між ними будівельники заповнили дерев’яними колодами, застосовуючи зрубну конструкцію. У скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази і вруби. Таким чином нині на скелях залишилося майже 4000 слідів від дерев’яних конструкцій.

Важливе значення мають й археологічні знахідки від часів X століття. Тут знайшли металеві, шкіряні вироби, скло, кераміку. Коли ж розкопали в скель­ній основі цистерну, глибина якої сягала 14 м, і криницю (глибина 30 м), то виявили фрагменти шести одвірків, брусів, кілків-тиблів, стовпові конструкції галереї, дощок із врубками “ластів­чин хвіст”, драниці, ґонти, а також дерев’яні ложки, лопату, шкіряні підошви, фрагменти шкіряних виробів, кераміку. Серед металевих виробів – хрестик-енколпіон, щиток персня із вигравіруваним птахом, бронзову булаву першої половини XIII ст., кувалду, сокиру, наконечники арбалетних стріл, втульчасті й черешкові наконечники лучних стріл, наконечники списів, фрагмент меча, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок.

Хорвати, митники й польські володарі

Першими територію нинішньої Тустані наприкінці IX століття почали освоювати хорвати, які входили до союзу сло­в’янських племен. Саме тоді почали розбудовувати місто-фортецю Тустань. Центральна частина населеного пункту розташувалася на площі 3 га на скельній групі Камінь і навколо нього. Дитинець розміщувався на самому скельному плато. Вже в XIII ст. поселення розрослося і в долині між і навколо скель, і на територію сучасного села. На території фортеці проживали лише її оборонці – невеликий, добре вишколений чоловічий гарнізон. Мешканці окольного граду ховалися на території фортеці в разі нападу ворогів.

Місто-фортеця Тустань була важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської лінії оборони пів­денно-західних рубежів Київ­ської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Завдяки вдалому територіальному розташуванню і неприступності ця фортеця вдало “вписалася” у міжнародні торгові шляхи як контрольний пункт до карпат­ських перевалів. Зрештою, про це є не лише історичні здогадки, а й відомості археологічних розкопок. Тут знайдено кілька арабських монет дирхемів, які датують ІХ-ХІ століттями.

Місто-фортеця Тустань була прикордонним і митним центром між Галицько-Волинським князівством й Угорщиною, а згодом – між Польщею та Угорщиною.

Перші письмові згадки про Тустань датують кінцем ХІV століття. Їх є кілька. Перша – в літописі 1333-1384 років підканцлера короля Казимира Янка з Чарнокова та 1340-го в польського історика Яна Длугоша. Друга – в листі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року. У ньому йдеться про певні надання Владислава Опольського новозаснованій Галицькій католицькій дієцезії. У фундації за­значено про юрисдикцію архі­єпископа над містом Рогатином і градами Олеськом і Тустанню, про десятину прибутків від солі в Дрогобичі й Жидачеві.

У середині XIV ст. Тустань захопив польський король Казимир Великий. Він її відбудував. Тоді вона була доволі відомою і перебувала на рівні з такими містами, як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, Галич й інші. Але вже 1398 р. фортеця знову опинилася під владою перемишль­ського католицького єпископа. Згодом нею володіли різні поль­ські магнати та шляхтичі.

Як місто-фортеця Тустань проіснувала до кінця XVI століття? У люстрації Дрогобицької соляної жупи (1565 р.) вказано, що “…в Тустані беруть мито від купців, які йдуть горами, минаючи Дрогобич”. Але вже в наступному столітті Тустань втратила роль митниці й почала занепадати. Адже, по-перше, стабілізувалися стосунки між Польщею й Угорщиною. По-друге, перша розширила свої кордони на схід. По-третє, країни цент­ральної Європи розробили власні поклади солі. По-четверте, настали зміни у військовій техніці, а відтак і в тактиці ведення бою.

21_2.jpg
Урицькі скелі й досі захоплюють багатьох туристів

На що звернути увагу

Століттями до Тустані прямують тисячі мандрівників. А ще в минулому столітті, в травні 1914 ро­ку, на цьому місці відбулися студентські фестини, присвячені століттю від дня наро­дження Тараса Шевченка. Від­тоді на скелях є напис: “І вражою злою кров’ю волю окропіте!” Пізніше тут свої криївки мали вояки УПА з куреня “Бойки”
ім. Богдана Хмельницького. Восени 1944 р. і в травні 1945-го в урочищі Церківне перебували бійці УПА куреня “Підкарпатського”.

А ще в Тустані є найбільше у всіх Карпатах наскельних зображень-петрогліфів. Здебільшого це солярні знаки – символи Сонця, тут їх майже три сотні, зображені вони у вигляді кіл, дисків, спарених і концентричних кіл. Історики переконані, що з’явилися вони в період раннього заліза.

У давнину Урицькі скелі використовували як святилище.

Тут можна побачити зображення вершника на коні, вовка й лося, які виконано в однаковій техніці, “танцюючих чоловічків”, “рогу достатку”, “колеса Юпітера”, “п’яти поєднаних спіралей”.

Та, безперечно, найцікавішим є двометрове зображення люд­ського обличчя, зроблене на скелі. Воно округле, а риси від­творено місяцеподібними заглибленнями, тому повіки прикриті. Цілком можливо, цей комп­лекс є святилищем астрономічно-календарного типу, пов’язаного з рухом Cонця.

У давньоруські часи на скелях Тустані з’явилися зображення сокир і хрестів. Останні встановлювали християни, а сокирами язичники вшановували свого бога – Перуна.


Advertisements