Позначки

,


Там, де грегочуть Бескиди

В. І. Гетьман, головний спеціаліст Державної служби заповідної справи Мінприроди України “Українське слово”, №4, 24 січня 2007 р., http://www.ukrslovo.kiev.ua/

Неподалік м. Сколе у Львівській області є особливе місце, край мальовничих середньогірських ландшафтів, унікальних у Європі дрімучих букових пралісів 170–180-річного віку, крутих схилів і диких звірів, де в лютому 1999 року на площі 35 684 га було створено національний природний парк «Сколівські Бескиди». Розташований НПП «Сколівські Бескиди» у межах гірського масиву Східних Бескидів (Західні Бескиди — на території сусідньої Польщі), які є північно-західною частиною витягнутого вздовж головної осі Українських Карпат одного із пасом цих гір — Зовнішніх, або Скибових, Карпат. Власне, самі Східні Бескиди включають гірські ландшафти Верхньодністровських і Сколівських Бескидів. На території останніх і розміщений національний парк. Найвищою гірською вершиною НПП «Сколівські Бескиди» є гора Парашка (1268 м).
Сколівські Бескиди… Щось таємниче, казкове і водночас ніжне, приємне і ласкаве відчувається у цьому топонімі, назві гірського краю, якого Бог обдарував природою надзвичайної краси і благодаті. Вишукана естетична цінність бескидських ландшафтів, етнографічна специфіка бойківського краю, гостинність місцевих жителів забезпечують високий рекреаційний потенціал парку. Таємничі чари вікових величних лісів, безмежні панорами гір на фоні синього неба, численні гірські потоки прозорої води, напоєне медовими пахощами квітів повітря і цілющі мінеральні джерела, смарагдові полонини приваблюють, зачаровують і дають відпочинок. Тут бував Іван Якович Франко, гірські стежки пам’ятають опришків…
Це край талановитих народних умільців, самобутні вироби яких (різьблені дерев’яні речі, вишивки, килими, намиста, кераміка, предмети одягу) цінуються далеко за межами Карпат.
Парк приваблює гомінкими гірськими потоками, галасливими водоспадами річки Кам’янки. Відомий також водоспад Гуркало на Малій Річці біля с. Корчин. Перекати трапляються на всіх потоках та ріках парку, але особливо мальовничі вони на р. Рибник Майданський, Павловому та Чудиловому потоках.
Цікава будова земної поверхні Сколівських Бескидів. Зокрема, асиметричні геологічні складки-луски (хребти) тут, ніби скиби на зораному полі, налягають одна на одну, створюючи своєрідний скибовий рельєф (Орівська скиба). У місцях виходу пісковиків поширені скельні утворення («бескити», «бескеття»), взяті часто під охорону як геологічні пам’ятки природи. Зсув-урвище на корінному схилі долини р. Рибник Майданський є цікавим пізнавальним об’єктом для еколого-освітніх екскурсій і польових практик студентів-географів.
Загалом, у Бескидах гірські хребти, як правило, мають широкі, округлі та лагідні гребені і відносно похилі, м’які схили. Міжгірні долини просторі (хоча й не без вузьких: згадаймо легендарну Тухлю, історичне село в долині р. Опор, — із «Захара Беркута» Івана Франка), що сприяє їхній доступності і зручності в рекреаційному освоєнні.
Особливо гірські схили Бескидів зручні для звичайного (відпочинкового, сімейного чи компанійського) гірськолижного туризму. Класичним прикладом у цьому відношенні є широковідома гора Тростян, підніжжя якої знаходиться за 2 км від смт Славське Сколівського району на Львівщині. Саме Славське розташоване у живописній долині рік Опір і Славської. І все це — у мальовничих Бескидах, недалеко (25 км) до національного природного парку «Сколівські Бескиди»!
Гора Тростян справедливо вважається центром гірськолижного спорту і туризму. За висоти 1300 м над рівнем моря вона, зрозуміло, не може змагатися за протяжністю гірськолижних трас з Альпами, де найбільше у світі гірськолижних курортів (Австрія, Швейцарія, Франція, Італія). Але досить добре витримує конкуренцію за складністю спуску. Так, найважчим є стрімкий центральний схил, який, без сумніву, подарує захоплюючі хвилини спортивних випробувань тим, хто насмілиться спуститися по ньому. Складности трасам також надають снігові горби, що формуються сотнями лижників. Новачкам гірських лиж Тростян запропонує відносно пологий західний і пейзажний північний схил. Усього на горі — п’ять канатних і один крісельний підйомники. Ще чотири підйомники — на інших схилах навколо Славська.
Трапляються у Бескидах кам’яні розсипи, стрімкі урвисті скелі — «греготи», «бескиди» (форми так званого гольцевого скульптурного рельєфу). Від перших («греготів») пішла назва розташованих поряд, південніше, в Івано-Франківській області, гір Горган (що також входять до Зовнішніх, Скибових Карпат), а від других («бескидів») — гори Бескиди. Зазвичай частіше ці скопища каміння зустрічаються у скелястих і менш доступних Горганах. Але справжні кам’яні поля (так звані «куруми») характерні для альпійського високогір’я, районів Півночі і Сибіру (взнаки дається морозне вивітрювання, багаторічна мерзлота).
Назву гір «Бескиди» дехто пов’язує з племенем якихось «бессів», що жили тут, або, за іншою версією, з грецьким словом, що означає «пасовисько, полонина». Можливо, вірогідніше друге… Втім, Бескиди споконвіку були прабатьківщиною нашої української народности — бойків (між ріками Сяном і Лімницею). Хоча… було кельтське плем’я бойїв, що протягом ІІІ — І століть до Р. Х. «борознило» простори Центральної і Східної Європи (в межах сучасної Австрії, Південної Німеччини, Північно-Східної Італії, Чехії, Словаччини, Угорщини, чи Паннонії). Під тиском ворожих і сильних тоді гетів і даків бойї знайшли пристановище (тобто сховалися) десь тут — у Карпатському краї. У І ст. до н. е. згадується ж бо Бойська пустеля (рівнина), що знаходилась у басейні р. Тиса. Це про що говорить? — Що, крім північних схилів Карпат, бойки обживали й південні (де протікає р. Тиса). Зазначимо, що кельти в ті часи були найбільш високорозвинутим народом. Можливо, кельти-бойї, а то й «бесси», асимілювавшись із місцевим людом, прибрали назву бойків-українців! Чогось у вимові бойків часто трапляється буквосполучення — «боє». Пам’ятаймо також, що І. Франко — славетний бойко!
Та вернімося до природи цього чарівного краю. Особливо багате у межах НПП «Сколівські Бескиди» — ландшафтне різноманіття. У північній частині парку сформувалися ландшафти крайового низькогір’я, почленованого допливами річки Стрий, із залишками ялицево-букових лісів. Значну частину парку займають середньогірні сильно розчленовані зворами (яругами) ландшафти із смерековими, смереково-ялицево-буковими і ялицево-смереково-буковими лісами. Для них характерні порівняно великі абсолютні висоти — до 1100–1200 м, значна стрімкість схилів і велика залісненість. Долини потоків, які течуть у місцях поширення твердих ямненських пісковиків, мають вигляд мальовничих ущелин. Одна з них — долина Кам’янки — охороняється, як геоморфологічна пам’ятка природи. Ознайомитись із особливостями геоморфологічної будови території національного природного парку можна на екологічних стежках та маршрутах, прокладених по хребту г. Парашка (туристичний маршрут м. Сколе — с. Майдан) та по хребту Зелем’янки (екологічна стежка «Павлів потік — урочище Святослав»).
Утім, доволі цікава історія урочища Святослав! Йдеться про трагічну загибель на початку ХІ ст. у Сколівських Бескидах київського князя Святослава. Про цю подію історичні документи мовчать, просто вони відсутні. Бо ж скільки в нас чого пропало?!.. Так, у квітні 1718 р. згоріла багатюща бібліотека Києво-Печерської лаври, у якій зберігалися літописи, акти княжої доби (а підпалили її, між іншим, підіслані Петром під виглядом ченців агенти). Щодо кончини князя Святослава існують лиш перекази, що передаються з покоління у покоління. Та з літописних джерел відомо, що після смерти Володимира Великого почалася суперечка між його синами за батьківський престол. До слова, доволі сивоборода українська біда… Якщо коротко — думаю: всі вони (сини Володимира) були ж не від одної матері, а жінок князі брали (так було заведено) — з «усього світу». Від того — не одна, синівська, кров. Святополк Окаянний, який убив Бориса й Гліба, хотів прибрати і третього брата — Святослава, головного претендента на князівський трон. Святослав шукав допомоги у свого тестя — угорського короля, але в долині побіля нинішнього м. Сколе його наздогнали дружинники Святополка. У збройній сутичці Святослав загинув. Було це у рік смерти батька — князя Володимира (1015 р.). Відтак, поширення в народі переказів про смерть Святослава і послужило причиною для найменування місцини Урочищем Святослава.
Також відомо дві фольклорні версії стосовно поховання Святослава у Карпатах. Перша — разом з тілом князя у могилу було покладено його бойове спорядження, друга — князь був похований за давнім (ще з часів прадавньої Аратти, держави трипільської цивілізації, VІ–ІІІ тис. до Р. Х.) культовим обрядом трупоспалення. Насипану могилу і всю долину назвали Святославовою. Можливо, достовірність місцезнаходження могили і, відповідно, народнопоетичного топоніма з часом буде достеменно підтверджено археологічними дослідженнями. Бо, як сказано, диму без вогню не буває…
Та повернімось до чарівної природи «Сколівських Бескидів», з їхнім багатющим біотичним різноманіттям. Гляньте лиш — яке тут різнобарв’я рослин!.. Одних занесених до Червоної книги України маємо понад 50 видів. Так, ранньою весною з-під снігу з’являються суцільні фіолетові килими з квітів шафрана Гейфеля, трохи пізніш зацвітають відомий нам з дитинства підсніжник білосніжний, чи звичайний (пам’ятаєте, як ми його змалку збирали?), білоцвіт весняний… У травні в Бескидах цвітуть орхідеї — билинець довгорогий, чи комарниковий, зозулинець салеповий, пальчатокорінник травневий. Цвіте на кінець весни всім знайома цибуля ведмежа (черемша), тендітна і красива лунарія оживаюча зі світло-ліловими, білими або фіолетовими квіточками, а також — отруйна! — з родини пасльонових — скополія карніолійська. Влітку зір милує арніка гірська, астранція велика, любка дволиста, лілія лісова, зозулині сльози серцелисті… В темнохвойних лісах росте баранець звичайний. Восени на луках з’являються лілові квіти пізньоцвіту осіннього… З одного боку, все це добре, та з другого — усі ці рослини у Червоній книзі!
Різноманітний і видовий склад фауни. Тут можна натрапити на оленя благородного, кабана дикого, куниць — лісову і кам’яну, ведмедя бурого (у межах національного парку їх аж 24!). З рідкісних видів водиться борсук, горностай, кіт лісовий, рись (виявлено 19 особин). У 1965 році з Біловезької Пущі сюди завезено 10 зубрів, які добре прижилися і дають потомство. Зазвичай багате пташине царство — тетереви або тетеруки (з їхнім весняним бурмотінням), рябчик (орябок), дятли зелений і трипалий, шишкар ялиновий, плиска гірська, щеврик гірський, беркут, шуліка рудий, сова сіра, сокіл сапсан, а також занесені до Червоної книги України — глухар (глушець), підорлик малий, сорокопуд сірий і навіть суто поліський «житель» — лелека чорний.
Густа річкова мережа, яку утворюють притоки річок Стрий та Опір, робить цю територію особливо привабливою для літнього туризму, а довгі пологі гірські схили сприяють розвитку гірськолижного спорту. Серед вкритих хвойним лісом хребтів у мальовничій гірській улоговині, на берегах р. Опір, розташоване м. Сколе — центр зимового туризму. Перспективними у цьому плані є також урочища Павлів Потік, Зелем’янка (Сколівське лісництво), долина р. Велика річка, долина р. Кам’янки (Дубинське лісництво), урочище Панасівка (Коростівське лісництво).
На околицях парку розташовані традиційні курортні місцевості — Східниця, Сколе, Славське. Особливе значення має суміжне смт Східниця, де знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоровниця — курорт «Східниця» з великими запасами мінеральних вод типу «Нафтуся» (гідрокарбонатно-натрієвих з підвищеним вмістом органічних решток). Окрім того, на території парку налічується близько 30 мінеральних джерел різної бальнеологічної дії. Джерела лікувальних мінеральних вод відомі в долині р. Рибник Майданський, околиці с. Новий Кропивник, між населеними пунктами Корчин і Верхнє Синевидне. Відпочивальників приймають близько 50 санаторіїв, пансіонатів, баз відпочинку і туристичних кемпінгів.
Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського літописного міста-фортеці «Тустань» (X–XIII cт.) на Урицьких скелях (Підгородцівське лісництво), що й сьогодні вражають відвідувачів своєю суворістю і непідступністю. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.1994 р. ця історична місцевість оголошена Державним історико-культурним заповідником «Тустань». Тустань — княж-град, наскельне місто-фортеця, яке існувало впродовж півтисячі років (ІХ–ХІІІ ст.) Як оборонний пункт літописна Тустань існувала до ХVІ cтоліття включно. Фактично укріплення розміщувалось на трьох скельних групах: Камінь, Острий Камінь та Мала Скеля, що нині — біля села Урич на Львівщині. У ХІІІ ст. через Тустань (!) проходив історичний шовковий шлях — трансконтинентальний: з Китаю в Португалію. Чому? — Тустань була одним з основних пунктів торгівлі галицькою сіллю (мінерал galit — кам’яна сіль — від того й топонім західноукраїнського краю — «Галичина»!). Історичні (писемні) та археологічні дані свідчать — Тустань була митницею з ІХ до середини ХV століть.
Завдяки своєрідним археологічним «документам» — численним пазам і врубам, що висічені на скелях у місцях існування дерев’яної забудови, вдалося виконати наукову реконструкцію з достовірністю на 90 відсотків і відтворити п’ятиповерховий житловий комплекс загальною висотою понад 18 м. Все це свідчить про високий рівень нашої матеріальної культури у ті часи, і не тільки у великих центрах України-Руси, а й на далеких окраїнах.Архітектурно-археологічні дослідження Тустані з 1971 р. проводить відомий дослідник М. Рожко. Власне, вони і привели його до відкриття не відомої раніше у слов’янському світі окремої середньовічної наскельної фортифікації.
Через територію національного парку проходять автомобільна і залізнична транспортні артерії міжнародного значення, що робить його економічно перспективним, особливо для іноземних туристів. Зображення трембітаря, що трапляється по дорозі, — немов візитна картка НПП «Сколівські Бескиди». У межах національного парку і довкола нього розвивається сільський туризм, який дає змогу тутешнім мешканцям отримувати у наш час альтернативні прибутки, що значно залежатиме від чистоти та незайманости місцевої природи.
Для ближчого і повнішого ознайомлення з територією національного природного парку «Сколівські Бескиди» можна здійснити короткі мандрівки двома еколого-пізнавальними стежками. Це свого роду «світлини» у природу національного парку. Одним із найцікавіших об’єктів НПП «Сколівські Бескиди» є долина річки Кам’янка, правої притоки річки Опір, до якої, власне, і вирушимо.
Еколого-пізнавальна стежка «Долина річки Кам’янка» розпочинається від автобусної зупинки «Дубина», поряд з якою розкинувся дубовий гай віком за 100 років. Далі маршрут іде до мосту через річку Опір. На мосту варто зупинитися і помилуватися чудовою панорамою долини Опора. З лівого боку видно гирло р. Кам’янка. Відразу за мостом, наліво, — дорога на турбазу «Карпати», а в кількох десятках метрів, прямо, — контрольно-пропускний пункт НПП «Сколівські Бескиди».
Маршрут продовжується уздовж р. Кам’янка в напрямку мальовничого водоспаду. Вище по руслу є ще декілька водоспадів, але цей — найкрасивіший. Це улюблене місце відпочинку екотуристів. Тут вода широкою завісою спадає з шестиметрової висоти. Величезні брили пісковику, що в хаотичному безладді нагромадились у руслі, «дикі» прямовисні скелі на лівобережжі, за які чіпляються корінням ялиці та смереки, справляють незабутнє враження. У сонячні дні над водоспадом грає веселка. Вище водоспаду долина річки розширюється. Тут влаштовано місце для відпочинку, можна розпалити багаття, розміститися на нічліг із наметом.
Приблизно за півкілометра від водоспаду, вліво, стежка підіймається стрімким схилом до унікального для національного парку природоохоронного об’єкта — урочища Журавлиного. Тут, на оліготрофному (верховому, бідному на підземне живлення) глибокому сфагновому торфовищі, росте (що Ви думаєте?) тайговий мешканець — «північний виноград» — журавлина болотна (рос.— клюква), а також бобівник трилистий, росичка круглолиста, очерет звичайний та ін. Тільки одна засторога — в урочищі Журавлиному забороняється розпалювати вогнища, влаштовувати ночівлі — це зона регульованої (тимчасової) рекреації парку.
Маршрут еколого-пізнавальної стежки «Бучина» прокладено долиною Павлового потоку у межах Сколівського лісництва. Стежка починається біля входу до зони відпочинку «Павлів потік» і проходить поряд із двома діючими туристичними базами — «Гуцулка» та «Пролісок», що робить її рекреаційно привабливою. Початок стежки — на березі ставу, де влаштована рекреаційна ділянка, обладнана дерев’яними лавками, місцями для вогнищ, мангалами. Поряд з місцем відпочинку розташована криничка «Оксана», де завжди, навіть у дуже гарячу пору, витікає чиста холодна вода.
Далі Вам доведеться пройти крізь штучно створений водоспад, зімкнуте 40–50-річне ялицеве насадження та біля джерела «залізної води», котре витікає з розщілини між каменями. Через значний вміст окислів заліза джерельна вода має специфічне червоне забарвлення.
Після джерела стежка повертає праворуч та переходить через потік. Тут починається урочище Бучина (яке й дало назву стежці) з великою ландшафтною поляною. За поляною стежка заходить у смерекове насадження, на узліссі якого влаштовані полянки для відпочинку, з місцями для вогнищ. Закінчується стежка біля ялицевого лісу віком понад 100 років.

Advertisements