Позначки

,


http://aryaoros.com.ua

Коли горвати були ще білими…

Про історичні реконструкції Ярослава Ороса та Івана Кушлика

Рано чи пізно вони мали зустрітися… За логікою притягання подібного. За законом гуртування гарних людей. Тому, нарешті, що українці щораз глибше починають шукати власні корені і в тій царині роботи вистачить на всіх: романтиків, прагматиків, ідеалістів і навіть безнадійних скептиків. Хоча обидва – Іван та Ярослав – здається якнайідеалістичніші віруючі. Певна річ, у кожного – своє уявлення про божество, бачення власного місця і ролі у світі, покликання і найперших завдань та стратегічної перспективи. Їх поєднав день сьогоднішній силою обставин, можливо й задля того, щоб завтра змогли доповнити один одного і спільно продовжити справу, варту уваги поважних людей…

Журналіст і літератор Ярослав Орос подорожував автівкою зі стольного Києва, де мешкає з сім’єю уже десятки літ, на рідне Закарпаття до батьків. Після того, як минули Яремче і проїхали з десяток кілометрів, в Татарові, ліворуч від дороги, де швидкоплинний Прут у глибокому руслі робить гарний невеликий вигин, щоб заховатись відтак за сусідньою горою, побачили рядочок дерев’яних хатинок, що зливалися в одну продовгувату споруду. Їх не можна було, зрештою, минути просто так, бо поставлені в такому гарному місці, що магічно хочеться стриножити коня і завітати на часинку-другу до ошатної оселі. Тим паче, що великі готичні букви «Білі горвати», так по-господарськи дбайливо підсвічені темного карпатського надвечір’я (у горах ніч настає швидко), відразу обіцяють щось небуденне кожному подорожувальнику. А Ярослав, як здогадуємось, був «не кожний», і навіть не належав до категорії «непересічний». Автор великого збірника «Заповіти білих горватів», куди ввійшли шість романів включно з одноіменним, він виносив, сказати б, виплекав у собі цивілізацію наших предків-арійців, у якій білих горватів помістив чи не на найпочесніше місце. Орос сотворив той унікальний арійський світ у власній голові не заради банальних літературних вправ, заробітку чи якогось іншого формального штукарства, – він живе ним і в ньому, з одного боку – слідкуючи за змінами, які там відбуваються, а з другого – ревно дотримуючись споконвічних ритуалів і правил, що, видно, сформували його самого і формують спосіб життя «нині, завтра і вовіки віків». Це фактично історична реконструкція, оперта на вивченні розмаїтих джерел і густо замішана на літературному таланті автора. Але водночас це і своєрідний футуристично-методологічний посібник, з якого можна пізнати минуле і передбачити майбутнє. Звісно, коли покласти в основу арійське світовідчування, як його розуміє і пропонує Ярослав, раз і назавжди відчути себе – за прикладом пращурів – частиною Природи, незнищенною клітинкою єдиного енергетично-інформаційного поля Всесвіту.

Іван Кушлик – натхненник проекту і власник «Білих горватів» – бізнесмен з Івано-Франківська і колишній військовий багатоборець, відчувши поклик далеких предків із сивої давнини, спромігся розпочати таку ж реконструкцію, як і Славко, лишень …на місцевості. Романтично-ідеалістична жилка, поєднавшись у ньому із завзятістю прагматика, уже дала дивовижний результат – комплекс «Білі горвати». У планах, які без перебільшення можна назвати фантастичними, як для звичайної людини – відтворення серед густого пралісу цілого селища білих горватів, такого собі острівця арійства взірця початку третього тисячоліття, де мали б оселитися наші краяни-сучасники. Усе це, вочевидь, не означає, що хтось кличе когось до каганця, кінної тяги та виключно ведмежих шкур… Зовсім ні, є тут і сателітарне телебачення, і найсучасніші очисні споруди (до речі, не надто поширене явище в цих краях), і електробойлери в кожному номері. Та й сам 45-річний Іван Кушлик водить свого «мітцубісі» не менш віртуозно, ніж розповідає як місцевий майстер виготовив для його закладу дубові стільці з високими спинками. Певна річ, що все тут – від гаварецького посуду до величезного гіпсового барельєфу на стіні – підпорядковано одній меті: змусити людину хоч на мить призупинитись, замислитись над щораз швидшим бігом такого короткого людського життя, його метою і справжніми чи позірними вартостями, занурившись у чарівний світ старовини, часточку якого Іван Кушлик зі своєю командою дерзновенно прагне воскресити. Насамперед, звісно, духовно, хоча також через елементи матеріальної культури. А загалом, найцікавіше, що впадає у вічі з перших хвилин перебування: вдалося уникнути поширеного останнім часом дещо солодкавого побутового етнографізму, що набуває своїх особливостей залежно від регіону України: натомість «Білі горвати» може аж надто суворо тематично задивлені в історичну минувшину і відрізняються від подібних закладів (якщо такі взагалі існують) такою ж мірою, як готичний собор з чистими стінами відрізняється від усуціль покритої мальовидлами сільської каплиці.

Молоді художники, що з’їхались сюди недавно на пленер з цілої України (дехто навіть з малими дітваками), не мали клопоту з вибором тем чи сюжетів. По дві картини зі свого доробку залишили «Білим горватам», зате добре відпочили і попрацювали одночасно. Ярослав Орос прибув на зустріч з дружиною Оленою. Гріх було б твердити, що його проникливе, гранично відверте звернення до молодих майстрів пензля знайшло відгук геть чисто у всіх серцях. Вихованим в атмосфері сучасної ерзац-культури, вірніше її християнських або часто й псевдохристиянських проявів, деяким митцям годі було збагнути одразу надто радикальні Оросові твердження про інтернаціональну релігію, власну історію, ментальну тяглість поколінь, що має силу закону, та подібні «дивовижі». Проте невдовзі він таки зумів знайти порозуміння навіть з тими, хто був налаштований спочатку вельми критично, і автор цих рядків на власні очі бачив, як наступного дня вчорашні опоненти подали собі руки.

До грандіозних планів розвитку «Білих горватів» у Татарові хочеться вписати і від себе бодай один пункт. Молоді художники, натхнені словом Ярослава Ороса, могли б проілюструвати наступні видання його книги «Заповіти білих горватів». А Іван Кушлик, узявшись за таке перевидання, – внести цей твір до списку пропозицій для відвідувачів свого комплексу. Від цього однозначно виграли б усі.

Advertisements