Позначки


http://www.besahy.com

БОЙКІВСЬКА АРХІТЕКТУРА

З давніх часів славиться Бойківщина своїми мистецькими традиціями. Зокрема архітектура посідає чільне місце в культурній діяльності місцевого населення, принесла йому загальне визнання. І це цілком природно, адже на Бойківщині споконвіку був ліс – чудовий будівельний матеріал. Народні майстри будували хати з галереями, водяні млини, церкви, дзвіниці, які ми сьогодні вважаємо шедеврами. Впродовж століть вироблявся неповторний бойківський стиль, в якому відобразилися кмітливість, спостережливість, естетичні смаки та уподобання будівничих.

Бойківщина. КарпатиВ західній частині Карпат, де рельєф знижений, грядоподібний, села розташовані ланцюгом між грядами. Східніше умови для поселень гірші. Річкові долини, особливо поперечні – круті та вузькі. Гори сягають тут висоти 1800 м. Найбільше поселень у долинах Опору, Стрия, Мізунки. Ще східніше гірські масиви вищі, долини звужені. Тут заселені лише верхні долини Тереблі і Тересви. Витягнуті вздовж рік одновуличні села з часом змінювали початкове планування. Коли кількість населення збільшувалась, виникало питання, де розташовувати нові сім’ї. Так з’являлися нові вулиці, паралельно до головної, особливо – в розширених ділянках долин; іноді утворювались окремі групи дворів або хутори. Подекуди поселення розросталось не по долині, а по вищих місцевостях і, таким чином, зникав видовжений тип поселення, поступаючись місцю скупченому.
Бойківщина. КарпатиСкупчені поселення з’являлись найчастіше в улоговинах, при злитті рік. Вони характеризуються багатовуличним плануванням, компактністю і мають форму неправильного багатокутника. Цей тип поселення виник у різні часи і з різних причин. Деякі скупчені поселення, особливо на підступах до перевалів, утворились на місці давніх слов’янських городищах (Тустань, Старий Самбір, Корчин, Підгородці), інші виросли із старих дворищ. Скупченість поселень пояснювалась необхідністю використовувати для посівів більше землі. Вулиці в поселеннях скупченого типу іноді сходяться в центрі села, часто своїм розташуванням нагадують хаотичну сітку. Навіть головна вулиця круто звивається. Деякі з цих поселень згодом стали містами, наприклад Турка.
Окрім видовжених і скупчених поселень, поширеними були розкидані села. Це поселення, в яких садиби споруджували в долині або по схилах. Такий характер розселення був зручний тим, що давав змогу зводити стодоли та інші господарські будівлі серед полів. Виникненню цього типу поселень сприяли звуження річкових долин, розкиданість орних земель. Кожний господар будувався на своїй ділянці, тому цей тип поселень має характер хутірського. Такими поселеннями є Славсько, Погар, Камінне.

Садиба – це комплекс житлових і господарських будівель разом з двором, городом і садом, які становлять індивідуальне господарство селянина. Всі будівлі взаємозв’язані. В одних і тих же приміщеннях люди жили й працювали. В хаті не тільки спали і їли, але й тримали іноді молодняк худоби, пряли, виконували інші роботи. Водночас селяни спали влітку не тільки в хаті, але й у коморі, сінях, стодолі. Від характеру заняття мешканців залежали форми та розміри двору, кількість господарських будівель.

На Бойківщині головним заняттям населення було землеробство. Сприяли цьому відносно спокійніші форми рельєфу, пологіші, ніж в інших частинах Карпат, схили. Про це давнє заняття населення свідчать велика розораність схилів, деградованість ґрунтів, наявність солом’яного даху в традиційних будівлях, окремого великого приміщення для обмолоту зернових – боїща, і, врешті, скупченість поселень у долинах, що давала йому змогу зберігати більше земель для полів. Про землеробський характер заняття бойків свідчить давній звичай класти хліб у фундамент при закладанні підвалин, що нібито має забезпечити добробут у майбутньому.
Розміщуючи будівлі в садибі, селянин завжди намагався віднайти і використати найцінніше з навколишнього середовища. Орієнтація головного фасаду на південь є головною вимогою при забудові сіл Бойківщини.

Бойківська хатаОсновними будівлями в бойків є хата і стайня. Як і по всій Україні, бойківська хата в плані має форму прямокутника. Це давало змогу максимально спростити роботи при зведенні стін, а особливо даху. Будівля складається з трьох приміщень. Особливістю її є те, що хата розташовується між коморою та сіньми (комора, хата, сіни). Це, за словами бойків, роблять з метою її утеплення. Такий план конструкції править за основу всього житлового будівництва. Він є невід’ємним елементом всіх типів хат, подекуди з певними доповненнями і змінами. Будували бойки з природного матеріалу – ялиці і смереки, добре знаючи їх технічні та естетичні властивості. Ялицю використовували на зруб, на дошки йшла смерека. Останню вибирали в рідкому лісі, де дерево росло повільніше і мало щільнішу структуру, а отже могло зберігатись роками. Стайня, господарські приміщенняЗаготовляли ліс взимку або восени, коли дерево мало низьку вологість. Площу під хату вибирали близько біля річки чи потічка. Варто зазначити, що у бойків виробилися певні вірування, пов’язані і вибором місця. Якщо територію перетинала стежка, то це була зла прикмета. На облюбованому під забудову місці по кутках клали хліб. Якщо за ніч він зникав, вважали місце непридатним для обійстя. Одначе цих вірувань не завжди дотримувались. Найбільше при закладанні будівлі брали до уваги віддаль від річок, потоків, доріг, лісів, рівень ґрунтових вод тощо.

Зруби зводили з кругляків, плениць та брусів. Можна припустити, що найдавніші помешкання будували з кругляків, які на кутах зв’язували примітивними замками (півдугами). Це вимагало менших затрат праці. Пізніше колоди розколювали на дві частини. Це робили за допомогою сокири і свердла. Наприкінці XIX ст. колоди розрізали трацькою пилою і на тартаках. Бруси в’язали в “замки”. При закладанні нижнього вінця (підвалини, трам’я) в кожний кут сипали жито чи інше збіжжя, “щоб хліба було багато”. В деяких місцевостях клали гроші. Стіни (протеси) робили високими. Це оберігало житло (у давнину більшість хат були курними) від пожежі, запобігало отруєнням чадним газом. Між пленицями закладали мох як своєрідний утеплювач. На Бойківщині хат не білили, за винятком сіл Старосамбірського і Турківського районів Львівської області. Стеля була із товстих плениць (повал), які клали на грагар (брус), що простягався від зовнішньої стіни комори аж до сіней. Проте в сінях стелі не було, тому хата добре вентилювалась. У верхній частині зрубу на півметра нижче стелі вмонтовували з трьох боків по дві гряди. На них клали для сушіння льон, дрова. В коморі гряди розміщували при задній стіні. їх використовували, як жердки для одягу. На видовжених поперечних підвалинах настеляли поміст. Таким чином утворювалась відкрита галерея, що прикривалася звисаючим дахом. Дах будівель здебільшого високий, утричі більший від зрубу. Такої висоти досягали завдяки конструкції крокв, а також острішками, які продовжували стріху.

Бойківська хата Бойківська хата

Крили дах китицями з житньої соломи, які пошивали від кута хати з другої лати, а гузир (падолок) спирався на першу лату. Покритий таким способом дах довше зберігався, а уступи, утворені сніпками, оперізуючи горизонтально будівлю, прикрашали її. Добре крита хата з причілка була схожа на ялицю. Цікаво, що застосовували такий спосіб покриття переважно у тих районах, які входили до складу Галичини. Продимлена солома ніби консервувалась, робилась смолистою, менше гнила.

Розташування одностулкових дверей має усталену традицію, яка виходить з принципу зручності та доцільної організації приміщень. У будівлі четверо дверей. Двоє з них припадають на сіни, одні виходять на господарський двір. Вони відчиняються в бік сіней, а ті, що з хижі – в сіни. Це робиться з метою економії житлової площі. Двері розміщуються на відстані від 1 до 1,5 м від зовнішньої стіни. Як видно з планів, на головному фасаді є двері до комори. Не можна було робити вихід з комори до хати. Це порушувало традиційний інтер’єр житла, створювало протяги. Віконні прорізи в бойківських хатах розширюються назовні, внаслідок чого при малих розмірах вікна до кімнати проникало більше сонячного проміння.

Важливе місце в старовинній бойківській садибі посідають господарські будівлі. Серед них виокремлюється стайня. Складається вона з двох частин, розділених боїщем (стодолою). Вздовж усієї протилежної від входу стіни стайні тягнеться половник (прибудова, куди зсипали полову, іноді клали сіно). Якщо інтер’єр старого житла (особливо курних хат) створював безрадісне враження, то до господарських будівель відчувалася підвищена увага ґазди, вражала різноманітність і своєрідність складених там предметів, господарського інвентаря.

Маленьке господарське приміщенняБойківське народне будівництво характеризується багатством форм, вдалим вибором пропорційних співвідношень окремих частин, стриманістю у художньому оздобленні. Це стосується і господарських будівель. Найважливішими будівлями у традиційній бойківській садибі були стайня, куча, шопа, оборіг. У загальних рисах ці споруди всюди майже однакові. За розмірами, кількістю їх у садибі можна судити про заможність власника. Серед господарських будівель виділяється стайня. Під цією назвою розуміються всі приміщення у споруді: стаєнка, боїще, стодола. Будівлі стаєнь відокремлені, а заразом з хатою утворюють так звану “довгу хату”. Частина господині. БойкиСтайні ставили найчастіше паралельно до хати або боком, утворюючи разом зі стіною, протилежною до фасадної, широке подвір’я. Стайня – найважливіше приміщення в будівлі. Заходили до стайні по широкому помості, нахиленому однією стороною до самої землі. Серединою приміщення, від дверей до протилежної стіни укладають бертницю (дерево, витесане з чотирьох боків, покладене нижче помосту, по ньому стікала сеча, зсували гній). Підлога покладена перпендикулярно до бертниці з перерізаних вздовж на дві половини колод півколом донизу. Стеля дощата на поперечних “бальках”. У стайні з одного боку ставлять коней, з другого – корів. До стін на всю ширину стайні підвішені драбини, а нижче їх -жолоби. Між коровами і кіньми є перегородка – “перебойка”. У куті за дверима є прича з дощок, піднята над підлогою. Тут ночував господар, чекаючи приплоду.

Господарська будівля. БойківщинаБоїще використовували для молочення снопів, віяння зерна. Долівка найчастіше глиняна. її вбивали довбнями чи праником, або заганяли на ніч овець. Зрідка ставили дерев’яну підлогу. Стелі не було. У протилежній від входу стіні є вихід до притули. У заможних селах трапляються стайні дуже великих розмірів, довжиною до 20 м. Стіни таких стаєнь найчастіше складені зі смерекових брусів товщиною 20×25 см. Дах чотирисхилий, дуже високий і стрімкий. Особливістю цього типу стайні є те, що при них ставили ще й комори. У заможних господарів завжди було дві комори. ГосподаркаОдну з них при хаті використовували для зберігання одягу, зерна, запасів їжі, цінностей. Це було приміщення господині. Комора при стайні використовувалась для зберігання різного знаряддя, зерна. Тут всім опікувався господар (“ґазда”). Таким чином, у садибі, представленій окремими будівлями, трапляються стайні двох типів: з висунутим допереду боїщем і з воротами на рівні стін.
Склеп або пивницю будували найчастіше під хатою (коморою або сіньми), під шпихліром. Часто ставили недалеко від хати, місце вибирали сухе, на пагорбі. У східній Бойківщині траплялись пивниці поряд по 3-5 штук. Розміщали їх на громадській території. Це були різні за розмірами, формою і розташуванням споруди, але загалом вони створювали цікаві архітектурні ансамблі. Найпоширенішим типом пивниці є яма, яка завершується трисхилим солом’яним дашком; біля входу її зашивали дошками і ставили двері.

 

Майстерня. Кузня. Бойківщина

 

 

Майстерня. Кузня. Бойківщина

 

 

Майстерня. Кузня. Бойківщина

 

Інтер’єр бойківської хати

Головний вхідДавні будівлі вражають своїм виглядом, вдалим дотриманням пропорцій, завжди доречним декоративним оздобленням, доцільністю і раціональністю. Кращі зразки архітектури витримали випробування часом і стали пам’ятниками культури, свідчать про високу майстерність, художній смак їх творців.
На стінах бойківських хат добре виділяються завжди маленькі вікна. У будівлях XVIII та XIX ст. обв’язки вікон робили з масивних брусів, у пази яких закріплювали стесані по краях вінці зрубу. Частини верхнього та нижнього вінців, які підтримують зовні обв’язку, оздоблювали східчастою різьбою. Оригінальності бойківським хатам надавали помости (призьби) та галереї (присінки), (ґанки), на яких у теплу пору виконували різні роботи, відпочивали. Галереї мали невисокі (з трьох-чотирьох брусів) зрубні огорожі, які на верхньому і нижньому вінці оздоблювалися декоративною різьбою, найчастіше у вигляді кривої лінії. В огорожі галерейки ставили масивні арки – портали, звужені і заокруглені догори, прикрашені декоративною різьбою. Ці арки були опорою для прогону та підкреслювали вхід до будинку.
Бойківська хатаОригінальний вигляд бойківських хат пояснюється дуже високим і крутим дахом, широким піддашшям, яке захищало стіни, вікна і двері від дощу. Декоративна різьба в оздобленні бойківських хат стримана. Різьбою прикрашали ті архітектурні деталі хати, які потрібно було виділити, підкреслити. І майстрам надзвичайно влучно вдавалося поєднати ці різьблені прикраси з усією архітектурою хат. Найчастіше художньою різьбою прикрашали верхні частини одвірків, портали галерей. Оздоблювали різьбою також завершення кронштейнів, стовпів, зрідка сволоки. Здебільшого різьбою прикрашали ті деталі, які можна було розглянути на відповідній відстані. Дрібну різьбу використовували рідко. 

Традиційно простір народного житла розподілявся таким чином, щоб кожен кут і суміжні зони мали певне призначення. Тільки виділивши місце для відпочинку, їжі, праці, могла розміститися в ньому велика родина.

 

Бойківська хата.

 

 

Бойківська хата

 

Вона має курне опалення. Коли палилося в печі, дим виходив на хату, тому стеля і сіни в ній чорні від сажі. Нижню частину стін зрідка обшкрябували склом або річковими черепашками і мили гарячою водою, тоді дерево ставало темно-жовтого кольору. В стелі є отвір, через який дим виходив на горище. Маленьке віконце пропускало мало світла. Деякою мірою робила житло світлішим біла піч. За піччю дерев’яне ліжко з грубих дощок, застелене соломою і вкрите веретою домашнього виробництва. Над ліжком висить колиска. Під стінами – лави. Між ними невеликий стіл-скриня з масивною дубовою лядою. У кутку, зліва від дверей, мисник для посуду. Посуд простий, переважно дерев’яний, за винятком кількох глиняних горщиків для приготування їжі. Під стелею з трьох сторін гряди. На них сушили дрова, вудили м’ясо, димили цибулю та часник.
Долівка глиняна. Для ночівлі членам сім’ї служила піч, привілейоване місце на ній, особливо взимку, відводилося дітям. При печі та попід стінами – лавки. Батько та мати спали на ліжку. Жодна прикраса, ніщо барвисте не тішить ока, немає розмальованої кераміки, ані ікон.
Унікальний підсвічникВеселіше порівняно із житлом виглядає комора. У ній зліва є жердка, на яку вішали верхній одяг. На полицях тримали запаси продуктів, різноманітний посуд – барильця, близнюки, мацьки, полумацьки (мірки для виміру овечого сиру і збіжжя), корито, у якому розчиняли тісто, гелетки на сіль, муку, насіння, прилади для сукання мотузків, сувої білого полотна і сукна, пасма пряжі (мітки, полумітки). У сінях є ручна ступа для товчення зерна, жорна, бочка на капусту, граблі, коса, за дверима стоїть драбина на горище.

Таким в загальних рисах був традиційний інтер’єр бойківської хати…

Бойківська церква. ДрогобичСьогодні Бойківщину вважають своєрідним заповідником найцікавіших зразків народної церковної архітектури.
Це підтверджується не тільки великою кількістю однотипних збережених храмів, а й історичними джерелами. Так, наприклад, у Генеральних візитаціях церков Старосамбірського деканату за 1766 рік, які зберігаються в Національному музеї у Львові, подаються докладні описи відвіданих візитаторами церков. Ці документи містять докладні характеристики церков, у яких зазначено, з якого матеріалу вони збудовані, способи обробки дерева, кількість верхів і заломів кожного верху.
Бойківська церкваБойківські храми тридільні і триверхі. Цей тип храму ніде в Європі і в світовій архітектурі не має таких оригінальних форм, як в Україні, зокрема на Бойківщині. Походження цих об’ємнопросторових форм бойківських церков дослідники пояснюють різними джерелами: кам’яними ромен-ськими храмами, вірмено-кавказькими хрестоподібними в плані спорудами, візантійським типом церков. Водночас вони стверджують, що триверхі церкви можна побачити на мініатюрах “Ізборника Святослава” 1072 року і Київської “Псалтирі” XI ст. У давніх українських колядках також співається про “церкви з трьома верхами”. Тридільність властива також для пам’яток українського мурованого будівництва XIII, XIV, XV ст. Але, як би це не було, бойківський будівничий створив свої традиційні форми трикамерної церкви. Цей поділ на три приміщення підтверджується вимогами Літургії: в західній частині церкви, так званому бабинці, стояли жінки і просто захожі, в наві відбувалося богослужіння, вівтар, як і в інших церквах, був відгороджений царськими і дияконськими вратами і мав спеціальне приміщення.
Дзвінниця. ДрогобичРозосередження сіл, бідність селян не сприяли будівництву великих сакральних споруд, тому бойківська церква невелика. Звідси особлива увага до композиційних засобів і архітектурно-художнього завершення. Утаємниченість і монументальність – основні якості бойківських церков, їх своєрідні риси. Конструктивно бойківська церква складається з трьох майже квадратних зрубів. Перекривають їх пірамідальні верхи. Прагнення будівничих надати верхам більшої висоти та стрімкості спричинило застосування архітектурної конструкції “залому”, як називають в Україні своєрідну форму, коли на зрізану на певному рівні чотиригранну зрізану піраміду ставили невисокий вертикальний зруб, який в свою чергу, накривали чотиригранною зрізаною пірамідою.
Бойківська церква. Фото: Роксолана ПоцюркоУ деяких церквах над основними чотирикутними зрубами є восьмикутні покриття – це результат впливу бароко. Восьмикутник сприяв створенню гри світлотіней, контрастному співвідношенню форм, закладених в архітектурі кам’яного бароко. Але творчий інстинкт майстрів, стійкість народних традицій дали можливість не копіювати такий чи інший засоби стилю, а виявити різноманіття традиційної зрубної техніки. Восьмикутник був відомий віддавна, тому хоч і був він у даному випадку перенесений з круглих форм кам’яного бароко на дерево, став органічним і в зрубному будівництві. Барокові риси лише пом’якшили, зробили більш обтічними форми перекриттів. Незважаючи на невеликі розміри, дрібну фактуру ґонту, яким обшивали верхи, церкви виглядають монументально. Ця монументальність не є випадковою, оскільки певна система пропорцій в сакральних будівлях доведена до максимальної точності.
Інтер’єр бойківських церков відкривається для відвідувача, ніби театральна сцена: через фігурне прорізаний прохід з бабинця до нави видно різьблені решітки іконостасу, а далі через царські врата потрапляємо до престолу з кивотом (місце, де знаходиться чаша з “Божими Дарами” для причащання віруючих). Іконостас повторює форму підкупольного простору нави. Внутрішнє просторове багатство підкреслюється грою світлотіней, зумовленою розташуванням джерел світла. Маленькі віконця освітлюють тільки наву, творячи контраст із затемненим бабинцем. Над навою – хори, продовження яких із-зовні набирає форми галерейки. На ній виступали церковні співаки.
Сьогодні на Бойківщині налічується понад 250 дерев’яних храмів. Серед них найбільше збудованих в другій половині XIX ст. – на початку XX ст. і тільки зрідка трапляються церковні споруди ХУІІ-ХУШ ст.

“Довгі хати”. Цей тип будівель в минулому на території Західної Бойківщини становив до 80%. Рідше трапляються такі будівлі в центральній і східній частинах. “Довгу хату” будували у трьох варіантах, які залежали від форми та місця розташування “боїща”. У першому варіанті боїще розміщене на рівні стін інших приміщень і має один вхід – широкі ворота. Другий варіант (Старосамбірський, Турківський райони Львівської області) – боїще виступає допереду і має, крім широких громіздких воріт, ще двоє бічних дверей. Особливістю цієї будівлі є те, що конструктивно вона складається з двох зрубів – стайні і хати, з’єднаних стіною половника, воротами, дахом. Часто при цьому варіанті споруду оперізує половник. Розташування господарських приміщень під одним дахом з житлом було зумовлене бажанням наблизити їх до житла, утеплити їх, зекономити матеріал. Третій варіант “довгої хати” споруджували бідніші селяни. У ньому боїще поєднане з сіньми, що надає будівлі особливого архітектурного рішення: сіни далеко більші, ніж звичайно, і мають два входи (широкі ворота на завіз збіжжя і вбудовані в них двері для щоденного використання). У сінях є хатній і господарський реманент. Таким чином, вони виконують подвійну функцію. Сіни, які виконують функцію стодоли, крім Бойківщини, відомі на Лемківщині.

Advertisements