Позначки


http://www.nbuv.gov.ua

Доц. Т.О. Гонтар, канд. істор. наук – НЛТУ України
РОЛЬ ДЕРЕВА В ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ
Розглянуто функціональне використання деревини в традиційній культурі українців Карпат у ХІХ – поч. ХХ ст.
Ключові слова: ремесло, художній промисел, теслярство, столярство, ложкарство, бондарство, діжка, коновка, гурчіл, полонник, берівка, двійнята, бокла.
Doc. T.P. Hontar – NUFWT of Ukraine
The role of wood in the traditional culture of the Ukrainians
This article considers functional use of wood in the traditional culture of the Ukrainians
living in the Carpathians in the XIX-XX centuries.
Keywords: handi craft, artistic craft, wood-carving, carpentery, spoonary, barrel,
bucket, hurchil, ladle, berivka, twins, bokla.
Стаття написана на основі різних джерел: польових матеріалів, зібра-
них в гірських селах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей,
збірок музейних колекцій Львова, Коломиї, Івано-Франківська, а також наро-
дознавчої літератури. Часткове висвітлення функціонального використання
деревини в народній культурі карпатських українців знаходимо в окремих
статтях та в монографічних дослідженнях ХІХ-ХХ ст.
Традиційна українська культура ХІХ – поч. ХХ ст. характеризується
широким використанням у карпатському регіоні, багатому на ліс, деревини
різних порід: ялини, сосни, ялиці, бука, граба, тиса, ясена, дуба, липа, верби
та ін. Наявність багатої та різноманітної сировини стимулювало розвиток у
ХІХ ст. у карпатських селах деревообробних ремесел та промислів.
Ремесло – це виготовлення різноманітних виробів на замовлення спо-
живача. У ХІХ ст. ремесло було поширене у містах і селах. У селах воно спі-
віснувало з сільським господарством. Народні промисли, виникнувши на ос-
нові домашніх ремесел, були пов’язані зі ринком. Це було виготовлення виро-
бів на продаж. Розвиток народних промислів супроводжував процес відок-
ремлення ремесла від землеробства.
Інтенсивний розвиток ремесел і народних промислів у карпатських се-
лах був зумовлений низкою причин: наявністю сировини, давніми традиціями,
потребою народу у виробах. З тієї причини, що сільське господарство в гірсь-
ких селах не могло забезпечити селян продуктами харчування, заняття ремес-
лами та промислами давало додатковий прибуток сім’ї. У досліджуваний пері-
од в карпатських селах розвивалися різні деревообробні промисли, а саме: тес-
лярство, столярство, стельмаство, видовбування, ложкарство, бондарство.
Розглянемо деякі з них. До найдавнішого виду обробки деревини на-
лежало видовбування. Технікою видовбування виготовляли кадовби (великі
діжки для зберігання зерна), жлукто (посуд для зоління білизни), ступи, мір-
ки, черпаки, ночви, корита, човни, пасківники. Найкращим деревом для ви-
довбування вважалася верба, береза, липа, груша. Для виготовлення кадовбів
середину порохнявої колоди спочатку випалювали, а потім – видовбували за
допомогою ножів та різців.
При виготовленні ночов та корит (для замішування тіста, для розби-
рання свині) колоду дерева спочатку розрізали навпіл, після чого видовбували
Науковий вісник, 2006, вип. 16.4
1. Соціально-філософські аспекти “дерева-символа” 39
кожну половину. Технікою видовбування виготовляли і сільнички, які стояли
на столі. Більша за розміром довбана сільничка, зроблена у вигляді півкруг-
лої чи чотирикутної скриньки з накривкою, висіла на стіні поблизу печі, щоб
під час приготування їжі сіль була під рукою.
У карпатських селах були поширені дерев’яні довбані миски круглої
або чотиригранної форми з трохи розведеними стінками. Їх виготовляли з
м’якого дерева – верби або ялини. У закарпатських мисках – тяльках – з про-
тилежних боків залишали плоскі вінця.
Локальною специфікою відзначався бойківський гурчіл. Це був довба-
ний посуд циліндричної чи конусоподібної форми з вузькою шийкою, що
накривалась дерев’яною кришкою. Він служив для зберігання коров’ячого та
овечого молока. Техніка видовбування була основною в ложкарстві – дерево-
обробному промислі, пов’язаному із виготовленням ложок, полонників, чер-
паків. У кожній сім’ї селяни виготовляли ложки для власного вжитку, однак у
ХІХ – на поч. ХХ ст. в багатьох гірських селах, особливо в гуцульських, лож-
карство існувало як промисел. Так у Косівському повіті було 80 ложкарів, а у
с. Прокурава працювало 94 ложкарі.
Ложки виготовляли з ялівцю, липи, явора, бука, осики. Деревину для
ложок заготовляли взимку, сушили та розрізали на відповідні бруски. Інстру-
ментом для виготовлення ложок, полонників, черпаків була сокира, ніж та
спеціальний різець. За допомогою різця виробу надавали потрібної форми.
Ложки були овальної чи яйцевидної форми.
Для приготування та насипання страв існували великі ложки – варехи,
варішки. Ложкарі виготовляли також великі ложки з отворами, якими витягу-
вали вареники. Крім цього, ложкарі видовбували полонники для пастухів на
полонинах. Полонинський полонник – це велика довбана ложка з довгою
вертикальною ручкою, яка використовувалась при виготовленні овечого сиру
бриндзи. Полонник був і мірою місткості (близько 1 л). Широкого розпов-
сюдження в ХІХ ст. набув бондарський промисел, хоч він належить до знач-
но молодших народних промислів.
Бондарство – це виготовлення різноманітних місткостей із клепок-дуг:
бочок, діжок, коновок, цебриків, барилець. Деревину для виробів бондарі за-
готовляли взимку, висушуючи її протягом року чи півроку. Із висушених по-
лін за допомогою сокири кололи клепки-дуги, обстругували їх рубанком та
ножем. Складали певну місткість за допомогою широкого обруча складача: в
нього вкладали першу клепку, підтримуючи її спеціальним пристроєм, що
звався тримач. Бондарський промисел вимагав вправності і досвіду майстра.
Коли бондар склав усі клепки, він їх скріплював круглими чи плоскими обру-
чами. Залежно від величини місткості, бондарний виріб мав два чи три обру-
чі. На поч. ХХ ст. дерев’яні обручі були замінені металевими обручами.
Після цього майстер вставляв днище чи два днища (у дводонному по-
суді). Для вставлення днища підбивали нижній обруч вгору, а вставивши дно,
зсували обруч на попереднє місце.
Найпоширенішим видом бондарських виробів були діжки, що мали
різні назви: станва, бодня, кадовб, гордів, полибичок. Вони були у формі зрі-
Національний лісотехнічний університет України
Символ дерева у світовій культурі 40 та художній творчості
заного конуса (ширші внизу, вужчі вгорі). На Гуцульщині та закарпатській
частині Бойківщини виготовляли діжки, що були ширші в середній частині.
Їх робили із спеціальних вигнутих (калюхатих) клепок. Форма бочок, діжок в
карпатських селах була така ж сама, як і в інших регіонах України: в Цен-
тральному Подніпров’ї, Поділлі, Поліссі.
Тісто для хліба розчиняли у бондарному посуді, що звався загальнос-
лов’янським терміном діжа, діжка, а на Лемківщині – фаска. Хлібна діжа ма-
ла форму зрізаного конуса. Клепки скріплювали два обручі. Накривали діжу
кришкою. З хлібною діжею було пов’язано багато повір’їв та обрядів. Діжа
була уособленням багатства сім’ї. Її рідко позичали один одному, вважаючи,
що достаток покине (з діжею) дім.
Багато видів бондарного посуду були призначені для молока та мо-
лочних продуктів. Для доїння корів та овець у карпатських селах виготовля-
ли дерев’яні дійниці скіпці, зроблені зі смерекових чи букових клепок. Скіпці
були круглої конічної форми, ширші вгорі. Одна з виступаючих клепок слу-
жила ручкою. Передня частина скіпця була вищою, щоб молоко не виливало-
ся під час перенесення. Клепки скріплювали двома обручами. Місткість скіп-
ців коливалась від 7 до 12 літрів.
У бойківських селах бондарі виготовляли для доїння овець дійницю у
вигляді круглої чи еліпсоподібної діжки, ширшої вгорі. Така дійниця мала
два вуха з вирізами для пальців.
Для зберігання овечого молока в бойківських селах побутувала доїль-
ниця еліпсоподібної форми з наглухо закріпленою кришкою, в якій був отвір.
Доїльниця була ширшою внизу, вужчою вгорі, клепки трималися двома обру-
чами. Своєрідністю форми відзначалися коновки для молока. Це був бондар-
ний посуд заввишки від 20 до 40 см у формі зрізаного конуса. Клепки трима-
ли два плоскі обручі. Одна з клепок утворювала ручку. Коновки накривали
дерев’яною накривкою.
Для збивання масла карпатські бондарі виготовляли маснички (мас-
лянки, боденки, збушки). Масничка, зроблена з липи, сливи, ялини або верби,
мала форму зрізаного конуса. Вона складалася з трьох частин: дерев’яної бо-
чечки, куди наливали сметану, верхньої частини (навершника, збушка) та
довгої палиці з деревяним кружком, яким збивали сметану.
Овечу бриндзу карпатські українці тримали і транспортували з поло-
нини у бербениці. Це були високі (до 80 см) вузькі бочечки бондарної робо-
ти, виготовлені з ялинових чи букових клепок, скріплених трьома плоскими
обручами. Багато видів посуду бондарі виготовляли для води та хмільних на-
поїв. Найпоширенішим посудом для перенесення та зберігання води була ко-
новка (конва, кондайка, водоніска).
Коновка для води своєю формою нагадувала коновку для молока, але
була більшою за розміром. Передня частина, навпроти клепки з ручкою, була
вищою. Клепки скріплювали двома плоскими обручами.
Відсутність в сім’ї коновки для води була ознакою крайньої бідності,
про що свідчить бойківський вираз: “Бодай ти горшком воду носила”.
Бойківські бондарі, крім коновок, для води виготовляли путні. Путня була еліп-
Науковий вісник, 2006, вип. 16.4
1. Соціально-філософські аспекти “дерева-символа” 41
соподібної форми, ширшою вгорі, вужчою внизу. Один бік її був плоским,
щоб вода під час несення не виливалася. На плоскому боці путні була одна
подовжена клепка, з отвором для пальців, яка служила ручкою.
Карпатські бондарі виготовляли посуд для алкогольних напоїв.
Найбільш поширеними були барильця (барило, барилка, баклага, чубелів). Це
був дводонний посуд циліндричної чи бочкоподібної форми з отвором звер-
ху, який закривався чіпком. Клепки скріплювались двома широкими плоски-
ми та кількома (6-8) ліщиновими обручами. Барилки подібної форми і з та-
ким самим функціональним призначенням були поширені і в центральних
областях України.
На Бойківщині горілку тримали у берівці (барівка, боденка). Це був різ-
ної величини бондарний посуд у формі зрізаного конуса (ширший внизу) з наг-
лухо закріпленою кришкою, в якій був отвір для наливання напою, носик для
виливання та ручка-дуга. У жартівливій бойківській пісні згадується барівка:
Миколаю, я вмираю.
Біжи по горівку,
Та не бери малу фляшку,
Візьми си берівку.
Окрему групу становив бондарський посуд для транспортування їжі
та солоної води, а саме: двійнята, трійнята, пасківник, бокла.
Для перенесення їжі в поле під час польових робіт, сіножаті були
двійнята (близнята, дзвінята). Двійнята – це дві бондарної роботи коновочки,
з’єднані в одне ціле: з одного шматка дерева робили дві клепки, які зверху за-
кінчувалися ручкою. Їх накривали покришками, які мали вирізи для ручки.
Для посвячення великоднього печива та харчових продуктів бондарі
виготовляли спеціальний посуд пасківник, паскар, пащене цибря, пасканча.
Пасківники були круглої чи еліпсоподібної форми в основі, внизу ширші.
Клепки тримали два плоскі чи ліщинові обручі. Дві вищі клепки утворювали
вуха з отворами. Зверху накривались дерев’яною кришкою, на якій була руч-
ка-дуга. Кришка пасківника закривалася засувкою (замком), кінці якої прохо-
дили через отвори у вищих клепках.
Карпатські бондарі виготовляли спеціальний посуд для транспорту-
вання та зберігання солоної води-ропи, якою були багаті гори. Носили ропу у
боклі – посуді циліндричної форми з двома днами. В одній із клепок був от-
вір для наливання та виливання ропи.
* * *
Аналіз досліджуваних деревообробних ремесел та промислів кар-
патських українців свідчить, що вони мають загальноукраїнську основу. Од-
нак, внаслідок різних причин, деревообробні ремесла та промисли карпатсь-
кого регіону відзначалися специфічними рисами: побутуванням певних видів
посуду (гурчіл, скопець, коновки тощо), своєрідністю його форм та терміно-
логії.
Література
1. Кобільник В. Матеріальна культура села Жукотина Турчанського повіту. – Самбір,
1937. – С. 13-22, 26-31.
Національний лісотехнічний університет України
Символ дерева у світовій культурі 42 та художній творчості
2. Козакевич М. Дерев’яний посуд та вироби з лози, рогози і соломи// Довідник по фон-
дах Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР. – К.: АН
УРСР, 1956. – С. 100-113.
3. Шухевич В. Гуцульщина, т. I. – Львів, 1901. – С. 250-264; Гуцульщина. – К.: Освіта,
1983; Лемківщина, т. I. – Львів, 1999.
4. Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне мистец-
тво. – Львів, 1992. – С. 18.
5. Шухевич В. Гуцульщина. Ч.1. – Львів, 1901. – С. 248.
6. Гонтар Т.О. Народне харчування українців Карпат. – К.: Освіта, 1979. – С. 50.
7. Гуцульщина. – К.: Освіта, 1987. – С. 749.
8. Кобільник В. Матеріальна культура села Жукотина Турчанського повіту. – Самбір, 1937.
УДК392:398.3 (477.83/86) Аспір. Л.М. Горошко – Інституту
народознавства НАН України
СИМВОЛИ ВОДИ І СВІТОВОГО ДЕРЕВА ЯК КОМПОНЕНТИ
СВІТОТВОРЕННЯ
Розглянуто питання співвідношення символів води і світового дерева у процесі
світотворення. Окреслено космогонічну функцію світового дерева та функцію води
як першооснови, еквівалента первісного хаосу. З’ясовано, що ці символи у загальній
схемі світотворчого процесу ототожнюються із чоловічим і жіночим началами, які,
поєднуючись, творять світ.
Ключові слова: вода, світове дерево, світотворення, деревце, символ, обряд.
Doctorate L.M. Horoshko – Ethnology Institute of NAS of Ukraine
The symbol of water and world tree as a components
of the creation of world
The guestion of the correlation of the symbols of Water and World Tree in the process
of the creation of World is described at the article. The cosmogonical function of the World
Tree and the function of the Water as the first-basis, the equivalent of primary chaos is
described. It is elucidated these symbols at the universal scheme of the process of the creation
of World identify with the masculine and female elements that create the World together.
Keywords: water, world tree, creation of world, small tree, symbol, rite.
Аналізуючи літературу, що торкається символу Світового дерева, впа-
дає у вічі те, що його образ втілює універсальну концепцію світу, яка засвід-
чується практично всіма культурами або у “чистому” вигляді, або у варіантах
(“дерево життя”, “дерево плодючості”, “дерево центру”, “дерево сходження до-
гори”, “небесне дерево”, “шаманське дерево”, “містичне дерево”, “дерево піз-
нання” та ін.); водночас у більшості народів Вода сприймалася жіночим еле-
ментом творення. Виникає питання: яким чином співвідносяться ці два симво-
ли у загальній матриці світотворення.
Цікавим дослідженням у цьому контексті є розвідка Р. Кіся, який дос-
лідив застосування води в обрядовості з продукуючою метою [3]. М. Маєрчик
на основі етнографічного матеріалу розглянула шляхи трансформації символу
світового дерева, виділивши чотири етапи цього процесу: світове дерево – ку-
пальське, троїцьке та весільне деревця, весільні коровай, прапорець, маяліш
тощо – простий художній образ – ліричний образ дерева [6].
З огляду на фрагментарний розгляд питання співвідношення цих сим-
волів в етнографічній літературі, хотілося б детальніше його розглянути. У

Advertisements