№ 21 (396) 8 — 14 червня 2002

ДО ПИТАННЯ ПРО МАСОНСЬКУ ЗМОВУ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ
Автор: Кость БОНДАРЕНКО
Тему цієї статті навіяв запис програми «Подвійний доказ» на каналі «1+1». Сам процес запису програми показав, що в суспільстві домінує певною мірою викривлене уявлення про масонів, більше того — масонство, яке, через ореол таємничості, досі постає перед непосвяченим обивателем (профаном — відповідно до масонської термінології) у міфологізованому вигляді.

Масони у світі, зокрема й у сучасній Україні, існують. Це об’єктивний факт. Їхня історія налічує близько трьох століть, протягом яких із ними не змогли впоратися ані церква, ані офіційні структури, ані борці з таємними організаціями й різноманітними вигаданими «змовами». Більше того — масони не втратили свого таємничого шарму та продовжують непокоїти уми громадськості. Одні масонів бояться, інші намагаються потрапити до їхнього братства, а треті просто мовчки працюють у масонських ложах, удосконалюючись самі й осягаючи суть людини й Буття, а також намагаючись удосконалити світ, у якому вони живуть.

Корінням масонство сягає в пізнє середньовіччя. Попри легенду, відповідно до якої масони (в перекладі з французької — «каменярі», звідки й друга назва членів течії — «франкмасони» — «вільні каменярі») з’явилися як перші будівельники стародавнього іудейського храму часів царя Соломона (Х століття до н.е.), предтечі масонства знаходяться в історично ближчих до нашого часу епохах. Це і представники гностичних течій, поширених у Європі в середньовіччя й переслідуваних офіційною Церквою, і послідовники вчення Піфагора з Кротона, і адепти забороненого таємного вчення тамплієрів, і представники реформаторських течій у католицькій церкві. Фактично масонство стало продуктом того часу, який підготував прихід епохи Просвітництва. Це часи Людовика ХІУ у Франції, часи Карла ІІ й реставрації Стюартів в Англії, часи епохи первинного накопичення капіталу в Європі. Це часи пізнього бароко й рококо в мистецтві. Найосвіченішій частині людства здавалося, що старі релігії не відповідають духові часу. Більше того — необхідна якісно нова спільність, котра може об’єднати мислячих людей, шукаючих — із метою змінити порядок речей у суспільстві на користь балансу між раціональним та ірраціональним.

Так виникає масонство — напіворден, напівсекта, напіворганізація. Одним словом — «братерство вільних каменярів». Уся діяльність масонів, об’єднаних у ложі, просякнута символізмом і символікою. Вони глибоко віддані традиціям, і ці традиції протягом кількох століть непорушні. Для масонів величезну роль має ритуал, якого старанно навчають новоприйнятих братів. Кількісний і персональний склад масонських лож, а також зміст робіт і деталі ритуалу утримуються в суворій таємниці від світу «профанів». У ритуалі масонів відчувається вплив стародавніх містерій, ініціацій секти асасинів у Передній Азії й Ордену тамплієрів. Бажаючи продемонструвати рівність усіх релігій, масони шанують Великого Архітектора Світу (рахуючи, що ця субстанція має різноманітні назви в різних релігіях — Бог, Саваоф, Яхве, Аллах, Єгова тощо) та вважають рівноцінними за кількістю знань і внеском в розвиток світової цивілізації і Біблію, і Коран, і Талмуд, й інші священні книжки. За великим рахунком, масонство — це спроба уніфікувати людські знання, аби з їхньою допомогою усвідомити світ.

В Україні перші масони з’являються вже в оточенні гетьмана Івана Мазепи. Хоча предтечами масонства дослідники називають соратника Богдана Хмельницького Юрія Немирича (кальвініста за віросповіданням, котрий навчався в Оксфорді й пов’язаний із багатьма представниками вченого світу) й останнього гетьмана, який перебував під сильним впливом Івана Виговського. За бажання можна знайти деякі ранньомасонські нотки в Гадяцькому трактаті, підготовленому Немиричем і Виговським 1658 року. Проте теорія про існування масонства в Україні такої ранньої доби виглядає не досить переконливо. Імовірнішою є версія, згідно з якою перші українські масони з’являються в середовищі післямазепинської еміграції (батько й син Орлики, Андрій Войнаровський та інші). Саме цієї пори — на початку ХVІІІ століття — масонство проникає й у Московську державу. Проникає воно, скоріш за все, через Голландію й Німеччину, а головним носієм його в Москві, а пізніше — в Санкт-Петербурзі стає шотландець і найближчий сподвижник Петра І Якоб Брюс, котрого неосвічені московські сучасники вважали «чорнокнижником». Можливо, саме завдяки масонам Петро замислився над програмою державних перетворень. Але це може бути сприйняте лише як гіпотеза.

Завдяки закритому характеру лож і уривчастих відомостей про їхню діяльність (масони не ведуть докладної документації й тому їхню історію можна відтворити лише з допомогою дослідження залишених символів у пам’ятниках літератури, архітектурі, в історії, а також за наслідково-причинним рядом), історія цього руху залишиться погано вивченою. Більше того — ніхто не зможе довести, що історія цього руху розвивалася саме так, а не інакше. І завжди знайдеться спокуса що-небудь приписати масонам або що-небудь відняти, заперечити причетність масонів до тієї чи іншої історичної події. Тому подальшу реконструкцію історії масонського руху в Україні, викладену нижче, слід сприймати лише як версію або гіпотезу. Позаяк багато матеріалів не можуть поки що через різні причини стати надбанням широкої громадськості.

У ХVІІІ столітті масонські ідеї поширюються серед багатьох козацьких шляхетських родів. Завдяки масонству українська шляхта, навіть перебуваючи під російським пануванням, чітко відчуває пульс Європи, намагається переймати європейську моду. Проте спроби створити свою потужну ложу в Україні успішно реалізуються лише наприкінці століття — завдяки, передусім, старанням Григорія Сковороди. Тоді ж з’являється проект «Україна» як наслідок старань українських масонів, котрі бажають зберегти самобутність і ідентичність цієї землі. Згідно з однією з версій, «Україною» спочатку називалася одна з лож на Лівобережжі, яка невдовзі почала пропагувати цю назву — замість вельми поширеної завдяки старанням офіційної російської влади форми «Малоросія». Представник старого шляхетського роду Василь Капніст, один із діячів масонського руху, 1791 року їздив із романтичною й навіть утопічною місією до двору пруського короля з проханням про військову допомогу для визволення України. До цього самого періоду відносяться такі твори як «Історія Русів» (одна з перших спроб створити міфологізовану історію для майбутнього проекту «Україна») й «Розмова Малоросії з Великоросією» — насичений символами документ, свідчить про самобутність історичних традицій українців.

Але в другій половині ХVІІІ століття у світі відбувається низка подій, яка призвела до того, що про масонів почали говорити — причому активно. По-перше, наступає епоха Просвітництва. Вольтер, Дідро, Руссо, Монтень, Корнель, Гельвецій та інші йдуть у ложі й намагаються передати свої знання людству, зробити людство раціональним. По-друге, масони Нового Світу створюють державу, яка, за їхнім задумом, має відповідати уявленню масонів про ідеальну державу — Сполучені Штати Америки. УСІ батьки-засновники США були масонами та прибічниками високих ідеалів. Інша річ, що їм попався не вельми вдячний народець — нащадки втікачів-сектантів із Європи й нащадки засланих розбійників. Тому теорія та практика суттєво розійшлися… По-третє, Велика французька революція, у роки якої масони відкрито почали пропагувати свої ідеї — свободи, рівності, братерства. Проте революція продемонструвала: окремі масони хочуть встановити ідеальне суспільство з допомогою сили — винищуючи сотні й тисячі чоловік, не згодних або не готових сприйняти високі ідеали. Пізніше французьке масонство перейшло до взаємного винищування. Першою ластівкою суперечностей, що намітилися, став конфлікт між старшим і молодшим поколіннями. Онучка масона Корнеля Шарлотта Корде вбиває масона Марата. Потім масон Робесп’єр відправив на гільйотину масона Дантона. Нарешті масони відправлять на ешафот самого Робесп’єра. У результаті до влади прийде масон Наполеон, котрий розв’яже війну проти свого ж «брата» Олександра, російського імператора.

Саме на цей час припадає розкол масонства на кілька лож, які досі діють в автономному режимі та майже не перетинаються. Найбільшими ложами в сучасному світі є «Великий Схід Франції» й «Об’єднана Ложа Англії», різноманітні за внутрішньою будовою. Крім того, існують інші ложі, які мають вплив, приміром, в Україні, але не визнані іншими ложами.

Але повернімося до історії. Катерина Друга, дізнавшись про Французьку революцію, заборонила діяльність масонів у Росії. Саме звідси — її конфлікт із Потьомкіним, котрий протегував масонам, і відверті репресії проти масона Радищева. Від двору в останні дні життя Катерини було усунуто всіх придворних, котрі співчували масонам. Катерина боялася змови проти монархії, вважаючи: якщо масони стратили короля у Франції, то вони на цьому не зупиняться.

Масонство поступово починає відновлювати свої позиції за часів Павла Петровича — спочатку нерішуче, таємно. Офіцери та дворяни, учасники перевороту 1801 року, унаслідок якого Павла вбили, також були масонами — включно з двома старшими синами Павла — Олександром і Костянтином. Лідером і організатором перевороту був граф Микита Панін. До масонства були прихильні й колишній канцлер Російської імперії Олександр Безбородько, котрий, як вважається, сприяв українським масонам у їхніх спробах створити в Україні потужну ложу.

На початку ХІХ століття в Україні виникають дві досить великі ложі — харківська й полтавська. У харківській домінували ідеали Сковороди, тут заправляв його учень, ректор і засновник університету Василь Каразін. Учасники ложі видавали альманахи, пізніше перейшли до вивчення етнографічного матеріалу, окремі (Квітка-Основ’яненко і Гулак-Артемовський) намагалися писати твори українською мовою. Гулак-Артемовський, будучи великим майстром харківської ложі, за переказами, створив проект ідеальної Конституції, проте заповідав покласти його в могилу разом із своїм тілом — мовляв, коли людство, нарешті, досягне розуміння високих ідеалів масонства, тоді Конституцію можна буде витягти й використовувати для блага суспільства. Полтавська ложа пов’язана передусім з діяльністю письменника Івана Котляревського, автора «Енеїди» й «Наталки Полтавки». Обидві ложі діяли в правовому полі Російської імперії, не готуючи радикальних дій. Той самий Котляревський відомий як автор вірнопідданих од, що славлять царедворців. Це повністю відповідає принципам масонства, котрі ніколи відкрито не виступають проти режимів у державах, де вони діють, а їхні ідеали, як правило, далекі від революції.

Хоча бувають і винятки. Після війни 1812—1814 років спостерігається зрощення руху незадоволених дворян, котрі бажають змін у державі, з масонським рухом. Рилєєв, Пестель, брати Муравйови-Апостоли та брати Бестужеви були масонами. Одна з лож утворилася в Кам’янці на Черкащині. Ще одна — в Умані, у маєтку графа Волконського. До речі, Уманська ложа, маловідома й маловивчена, була російсько-українсько-польською, і її заснування припало на 90-ті роки ХVІІІ століття. Її діяльність була нерозривно пов’язана з ім’ям графа Щенсного-Потоцького, засновника знаменитого парку «Софіївка». Польська шляхта привнесла в діяльність ложі елемент революційності, пов’язаної з костюшкіанськими віяннями й надіями на відродження Великої Польщі. Відповідно й парк «Софіївка», побудований Потоцьким і його синами, насичений масонською символікою й ідеями Великої Польщі. Після смерті Потоцького ложа не втратила свого антиімперського характеру та стала одним із центрів формування декабристського руху. Можна чітко простежити зв’язок між уманськими масонами й масонами Петербурга. Адже крім виступу декабристів на рахунку ложі — організація й активна участь у польському повстанні 1830—1831 років, а згодом — і організація польського еміграційного уряду у Франції — так званого середовища готелю Ламбер. Маленьке провінційне містечко Умань було зручним місцем конспіративних зборів так само, як і Кам’янка.

І знов-таки — наявний конфлікт концепцій у масонському русі: адже Олександр Павлович, проти якого збиралися виступати масони-декабристи, був також масоном! Можливо, він належав до іншої гілки масонства. Зважаючи на все, декабристи стали послідовниками течії, яка оформилася у вигляді «Великого Сходу Франції». Олександр був ближчий до Об’єднаної Ложі Англії (ОЛА). До речі, до першої ложі належав, приміром, Олександр Пушкін. До другої — його учитель Василь Жуковський, письменник Олексій Костянтинович Толстой (перший — вчитель Олександра Другого, другий — його приятель). Вважається, що до ОЛА належав (або міг належати) і сам імператор Олександр Другий. Перша ложа запропонувала революційний шлях розв’язання проблеми побудови ідеального суспільства в Росії, друга — еволюційний. Скасування кріпосного права в Росії може розглядатися як частина масонського проекту, біля витоків якого стояв ще сподвижник Олександра Першого масон Сперанський.

У 40-х роках київська молодь спробувала відродити діяльність лож, істотно підірвану в часи Миколи Першого. Молоді люди (Костомаров, Куліш, Шевченко, Білозерський та інші) звернулися до Івана Мартосу, чиї предки були відомі тим, що належали до українського масонства, і попросили його налагодити зв’язки з польським еміграційним середовищем у Парижі. Зокрема — з масоном і людиною, котра бажала відродження вільнодумства в Україні Михайлом Чайковським. Відомо, що Тарас Шевченко передавав Чайковському, під чиїм літературним впливом перебував, рукопис «Гайдамаків», оскільки сюжет і низку фактів для поеми запозичив із «Вернигори» Чайковського. До вирішення справи про заснування ложі в Києві тут зібралися створити парамасонське об’єднання — «Братство святих Кирила та Мефодія». Чайковський передав в Україну два тексти — орієнтований на польське суспільство твір Адама Міцкевича «Пельгжимка» і адаптований для українського споживача текст-травестію «Закон Божий, або Книга буття народу українського». Микола Костомаров пізніше на суді підтверджував: цей текст він лише переклав українською. Навіть наприкінці життя, коли професору Костомарову нічого не загрожувало, він усе одно не визнав свого авторства. Слідство в справі кирило-мефодіївців також вбачало коріння братства в діяльності Михайла Чайковського. Але наші дослідники наполегливо приписують «Закон Божий» перу саме Костомарова.

Полеміка між масонами з різних лож досить цікава. Близький до «Великого Сходу Франції» Шевченко закликав «дочекатися Вашингтона», ввести однодумність (ланцюжок від Робесп’єра й Пестеля). «Великий пересмішник» Козьма Прутков (Олексій Толстой і брати Жемчужникови) в притаманній їм манері відповіли «Проектом про запровадження однодумності в Росії» — жорсткою, іронічною й нищівною пародією.

Але наприкінці ХІХ століття масони знову замикаються в своїх морально-етичних пошуках. Вони формують ліберальний світогляд, стають грунтом для проростання в Росії центристських політичних партій. Більшість масонів сформували партії кадетів і октябристів після революції 1905 року. В усіх чотирьох думах була представлена критична маса масонів. Пізніше російські масони стояли біля витоків Лютневої революції 1917 року й формували Тимчасовий уряд. Важливий факт: масони не планували революцію, вони її очолили, бажаючи захистити Росію від смути та безвладдя.

У Галичині, передусім у Львові, діяли одночасно кілька лож із досить суворими внутрішніми правилами й досить ретельним добором членів. Перші нагадування про масонські ложі в Галичині відносяться до середини — другої половини ХVІІІ століття. Протягом наступного століття вони відігравали помітну роль в історії всієї Галичини. Недарма багато будинків у Львові досі прикрашені масонською символікою.

Масонська ложа «Нова Польща», котра діяла на початку ХІХ століття в усій Галичині й об’єднувала і німців, і українців, і поляків, стала згодом своєрідною «скринькою Пандори». Адже саме з поділу «Нової Польщі» на польську й русинську (українську) групи починає формуватися основа ідеологічного, а пізніше й етнічного конфлікту українців і поляків у Галичині. До наших днів дійшли імена галицьких масонів — Городинського, Шухевича, Грохольського, Чубатого, Згерського, Вселячинського, Мохнацького. Відомі й назви галицьких масонських лож і таємних товариств — «Сарматія», «Вільні галичани», «Товариство польського народу»… Масоном був, приміром, Іван Франко. І вірш «Каменярі», який довгий час подавався в шкільних хрестоматіях як приклад революційної творчості поета, насправді є квінтесенцією бачення шляху розвитку масонського руху.

Франко наприкінці 70-х років певний час був членом однієї з львівських лож (найімовірніше, «Сарматії», до якої належав і Юліан Романчук, український політичний діяч і віце-спікер Австрійського парламенту). Проте пізніше він захопився соціалістичними ідеями, намагаючись поєднувати діяльність у ложі й соціалістичний світогляд. Це спричинило конфлікт — спочатку в ложі (вірш «Сивочолому», присвячений Романчуку — лише далекий відгомін цього конфлікту), а пізніше — й у соціалістичному русі в Галичині. 1899 року Франко остаточно розходиться з радикалами на кшталт Павлика й ініціює Національно-демократичну партію, в якій потім протягом сорока років домінували масони.

На початку ХХ століття в Росії відзначено спробу ототожнити масонів із єврейським рухом — сіонізмом. Це ототожнення проростає з циркулярів шефа царської охранки Зубатова, котрий боровся з революціонерами й масонами. До перших він відносив «євреїв, студентів і очкариків», до других — інтелігенцію. Для кращого розуміння завдань філерів зобов’язували стежити за «жидами» й «масонами». Пізніше в свідомості чорносотенного демона, випущеного зубатовцями, ворог «віри, царя й батьківщини» перетворився на якусь монстроподібну істоту — «жидо-масона». На додачу «жидо-масон» одержав негативне ідеологічне підкріплення у вигляді «Протоколів Сіонських мудреців» — фальшивки, сфабрикованої на межі століть і покликаної свідчити про нібито існуючу «всепланетну змову» євреїв, об’єднаних у структуру на кшталт масонської ложі. Конфлікт між масонами та православною церквою в Росії сприяв тому, що «хрестовий похід» проти масонства фактично освятив Синод. Таким чином, масони в Росії були поставлені поза законом — їх оголосили ворогами християн, посібниками іудеїв, людьми, котрі виступають проти монархії. До речі, лише троє з відомих більшовиків викликали підозру в причетності до масонського руху — Троцький, Луначарський і Чичерін. Перший — через захоплення окультизмом, інші — через широту поглядів і отриману освіту, а також через невластиве більшовикам «чистоплюйство». Але окультизм Троцького не обов’язково випливав із його перебування в ложі. Точнісінько так само, як і окультизм Гітлера. Тим більше, що окультизм лише побічно стосується масонства.

Революція 1917—1921 років в Україні також вивела вгору цілу плеяду масонів. Грушевський, Петлюра, Скоропадський, Дорошенко були масонами. Це не заважало їм виступати одне проти одного. У будинку на вулиці Прорізній у Києві (де нині знаходиться відоме в політичних і творчих колах кафе «Барабан»), розпочинаючи з 1913 року збиралася масонська ложа, до складу якої входив і Михайло Грушевський — людина, котра спробувала прищепити галицькі масонські традиції на Наддніпрянщині. У листопаді 1918 року члени цієї ложі з кодовою назвою «Рада» створили український національний комітет, що очолив революційну боротьбу проти масона Скоропадського. Знову — різні напрями в масонському русі, різні ложі, різні традиції.

Після революції, в умовах еміграції, Великий майстер ложі Сидір Моркотун звинуватив Симона Петлюру в причетності до погромів в Україні та звернувся до нього з відомою відозвою: «Геть, кате українського народу, із ложі!» У такий спосіб відбулося вигнання Петлюри з ложі. Сам Моркотун у роки революції обіймав скромну чиновницьку посаду. У цьому також виявляється одна з особливостей масонства: людина, котра займає високе становище в ложі, може в реальному людському житті бути абсолютно непомітним обивателем.

В умовах еміграції час від часу ложі подавали знаки, які засвідчували їхнє існування. Відомо, що до середовища масонів належав відомий діяч українського націоналістичного руху Микола Сциборський, котрий покритикував деякі розділи праці іншого націоналістичного ідеолога, Володимира Мартинця «Забронзовуймо наше минуле», особливо в частині ставлення Мартинця до українських масонів. Скандал в українському еміграційному таборі виник і 1937 року коли почала поширюватися чутка про прийняття до ложі гетьманича Данила, сина еміграційного гетьмана Павла Скоропадського та спадкоємця булави. Але реально говорити про те, що масони й надалі протягом піввіку відігравали якусь важливу роль, не доводиться.

Саме тут можна перервати виклад історичних фактів і перейти до відповіді на низку запитань, які цікавили ведучих згаданої телепрограми.

Запитання перше. Чому люди йдуть у масони?

Відповідь спробую сформулювати в такий спосіб. На певному етапі розвитку інтелект людини може вступати в конфлікт із загальноприйнятими канонами й аксіомами, а також — з існуючими в суспільстві інститутами. Людині властиво перебувати у вічному пошуку. Зазначте — людині розумній. Обиватель «без мрії» задовольняється комфортабельним становищем, вважаючи, що у відносному теплі й затишку може дожити до старості та смерті. Людина розумна, як правило, є нонконформістом за натурою. Вона не знаходить відповіді на поставлені запитання в офіційній Церкві — і починає вступати в конфлікт із нею. Її не влаштовує класична фізика, що пояснює світ і природу, — і вона приходить до метафізики. Вона бачить недосконалість натовпу — й починає вдосконалювати себе. Вона шукає нове розуміння Бога, нове розуміння призначення Людини. Як правило, старання людини (найчастіше не спрямовані на участь у масонському русі) помічають члени ложі — і пропонують їй вступити до їхнього братства. Прецеденти виходу з ложі чи виключення з братства вільних каменярів — досить рідкісні.

Запитання друге. Чи правлять масони світом?

Міфом є переконання деяких завзятих критиків масонства про нібито існуючу піраміду, яка керує світом. Насправді масони практично не вникають у політичні розклади в суспільстві. Моє звернення до українських масонів по консультативну допомогу опозиції в дні кризи 2000—2001 років не принесло результату — масони зайняли нейтральну позицію, мотивуючи це небажанням брати участь у політиці. Проте в середовище масонів часто приходять люди думаючі, успішні, котрі встигли багато чого зробити, відомі широким масам. Участь у русі дає їм можливість: а) морального самоочищення й самовдосконалення; б) спілкування з рівними собі людьми, також задіяними в різноманітних сферах діяльності; в) можливість надання кар’єрної взаємодопомоги в ім’я загальних цілей. Тепер уявімо ситуацію. Прем’єр-міністром стає людина, котра виявила бажання в майбутньому стати масоном. Вона приходить у ложу і стає учнем, без права голосу, без права обіймати посади в ложі. Чи можна її перебування на своїй посаді вважати «результатом масонської змови»? Хоча такі політичні діячі, як Вудро Вільсон, Арістид Бріанн, Уїнстон Черчілль, Ентоні Іден та інші були масонами. А ось Гітлер, Сталін і Муссоліні — не були…

Запитання третє. Чи суперечить рух масонів християнській релігії?

У сенсі догм і обряду — можливо. У сенсі визнання Заповідей, Писання й інших атрибутів — ні. Більше того, масоном може бути лише людина, котра вірує в одну з релігій. Атеїстів у масонський рух не приймають (от чому викликає сумніви масонство Троцького й інших більшовиків). Більше того: масонство жодною мірою не заміняє релігію, це не релігія.

Чи існують масони в Україні нині? Так, існують. Їх багато — у середовищі політиків, економістів, бізнесменів, банкірів, журналістів, письменників, дипломатів. Їхня діяльність не афішується. Самі вони воліють знаходитися в тіні. Діють вони, об’єднавшись у ложі різного спрямування. Основними центрами розвитку масонства традиційно є Київ, Львів, Одеса, Харків. Одна з гілок українського масонства вирішила діяти цілком відкрито — час від часу з’являються повідомлення про діяльність цієї ложі. В інших ложах дотримуються давнього правила: масон може говорити про свою причетність до діяльності ложі, але не може називати імена товаришів. Тому точний список усіх масонів України й надалі залишатиметься за сімома печатями.

Можливо, воно і правильно. Адже в нашому житті повинна залишатися хоч якась Таємниця. І віра в надприродні можливості масонів. Дорослі також хочуть вірити в казки. Нехай ці казки печатями мають політичний характер. Але все одно — вірити хочеться. Хоча б у людей, котрі, можливо, живуть за стіною й у перерві між прибиранням, дачею, роботою, вихованням дітей втілюють своє хобі — просто правлять світом.

Advertisements