Позначки


http://litopys.org.ua
ДУЛЇБИ, БУЖАНЕ І ВОЛИНЯНЕ, ЧЕРВЕНСЬКІ ГОРОДИ, ЛЇТОПИСНІ „ХОРВАТИ”, „БІЛА ХОРВАТІЯ” І ХОРВАТСЬКЕ ПИТАННЄ.

На захід від Деревлян сидїли Дулїби. „ДулЂби же живяху по Бугу, кде нынЂ Волыняне“, „Бужане зань сЂдять по Бугу, послЂ же Волыняне“, каже Повість про них 1), поясняючи не тільки місця осад, але й переміни племінного імени. Хоч деякі дослїдники ще й досї хочуть бачити в Дулїбах, Бужанах, Волинянах осібні племена, що одні по других поступали в сій території 2), але такої думки не можна подїляти.Сама по собі дуже неправдоподібна гадка, що одно українське племя випихало друге в такій стадії оселої кольонїзації як VIII-IX вік і в такій далекій від кольонїзаційних пертурбацій території, як Побуже. До того-ж імя Волинян очевидно — назва полїтична, взята від міста, а не племінна. Слова ж Повісти, що Бужане сидять і досї по Бугу, подтверджують, що мова йде тут про переміну імени, а не племени 3). Ми маємо перед собою історію заміни старої племінної назви пізнїйшими, полїтичними назвищами. Сї полїтичні назви дуже численні на сїй території, і се вказує на сильний розвій тут міського, громадського житя.

Імя Дулїбів, старе, прасловянське імя, що має свої паралелї в хорутанських Дулїбах, в чеських і моравських Дулїбах. Очевидно, воно було початковим, тому й виступає в згадцї Повісти про Обрів — Аварів, як вони примучували колись сих самих Дулїбів. В XI в. се імя вже вийшло з уживання, його заступили пізнїйші назви Бужан, Волинян, Червнян. Імя Волинян при кінцї XI в., видко, було найбільше прийнятим, і новійший редактор, стрівши імя Дулїбів і Бужан, пояснив сї назви сучасною — Волинян. Значіннє дулїбського імени неясне; в деяких словянських діалєктах воно має значити тепер дурного чоловіка (рос. Дулеб, болг. Дулуп) 4), та не знати в якім звязку стоїть се значіннє з історичними Дулїбами.

Імя Бужан Повість, чи лїпше сказати — поясненнє, приписане одним з останнїх її редакторів, виводило від р. Буга. Само по собі можливо, що племя зване на правітчинї Дулїбами, на нових осадах прозвано було Бужанами. Але той факт, що в переказї Повісти про Обрів Дулїби виступають під своїм старим іменем уже по розселенню, і те, що ми знаємо на їх території місто Бужськ (теперішнїй Буськ в Галичинї)- робить більш правдоподібним, що імя Бужан пішло не від Буга, а від міста Бужська, як полїтичного центра 5). Назва Бужан супроти того мала б такий же полїтичний характер, як і инша назва-Волинян 6).

Назву Волинян Повість наводить як сучасну, значить вона була росповсюднена в другий половинї XI в. Дїйсно, хоч в оповіданню лїтописи про ті часи не стрічаємо її, за те маємо назву для краю: Волинь (під р. 1077)  7). Значіннє її добре відгадав Длуґош (а може знайшов се обясненнє в сьвіжій ще традиції або в своїх джерелах) Волинська земля, каже він, прозвалась, від Волиня, замка, що був колись на устю Гучви в Буг 8). Дїйсно в подїях початку XI в. (під р. 1018) стрічаємо місто Волинь чи Велинь, на Бузї; воно, очевидно, було полїтичним центром краю, але в давнїших часах, бо з кінцем X в. таким центром став новозаснований Володимир, і Волинь стратив своє значіннє. Коли-ж він його мав? На се могла-б дати відповідь одна звістка, коли-б ми її могли напевно приложити до наших Волинян. Масуді згадує племя Валїнана 9), що „за давнїх часів“ мало власть над иньшими словянськими народами, але потім ся держава розпалась. При всїх трудностях, які вона дає, приналежність сїєї звістки до Волинян має деяку правдоподібність. Вона переносила-б геґемонію міста Волиня на IX вік. Але і без неї не можемо класти сю геґемонїю пізнїйше як на X в. 10).

Ще одна анальоґічна назва на території Дулїбів, але в инакшій формі-се Червенські городи, „грады Червенскыя“  11). Так на початку XI в. звуть ся городи сусїдні з Червенем (се теперішнє Чермно, на південь від Грубешова). По анальоґії з Волинянамн, Бужанами, Лучанами, людність сього Червенського края могла зватись, а певне — і звалась Червнянами. Здогадують ся, що ся назва лишила свій слїд в імени Червоної Руси, Russia Rubra.

Що до Лучан, як я вже сказав, не можемо певно сказати, чи була то дулїбська територія, чи ні. Не виключено, що були се Дулїби, але могла ся теритоторія доперва пізнїйше бути притягненою і прилученою до дулїбської землї 12).

В кождім разї на території Дулїбів стрічаємо кілька полїтичних назв-від імен міст, і сї ймення заступили стару, племінну назву, Питаннє, чи були се загальні назви для цїлої дулїбської землї, що наступали одна по одній? чи були се часткові назви, ймення певних частин дулїбської території, що ґруповались коло поодиноких міст і могли істнувати в тім самім часї, одна коло одної? Ще найскорше імя Волинян могло бути загальним, судячи по назві Волини, бо вона вже в другій половинї XI в. прикладаєть ся до цїлого Володимерського князївства, що містило в собі і старий Волинь, і Червень і Бужськ, і навіть Луцьк. Але й тут могло статись перенесеннє з части на цїле; тільки як би зовсїм певними бути, що звістка Масуді сюди належить, то мусїли-б ми волинській назві дати ширше значіннє: Волинська держава могла-б тодї виходити навіть за етноґрафічні дулїбські межі, хоч се не виключало-б тїснїйшого значіння Волиня, як центр всїх Дулїбів. Мені більш правдоподібним знаєть ся, що в усїх тих назвах маємо імена дрібнїйших округів, і вони часом могли істнувати разом — нпр. назва Бужан могла прикладати ся до південно-західньої частини дулїбської землї, країни верхнього Буга, а назва Волинян до північної частини, країни середнього та нижнього Буга. Але устє Гучви (Волинь), Чермно і Володимир лежать так близько один коло одного, що в своїй ролі полїтичних центрів сї городи могли хиба наступати один по однім, правдоподібно — в тім порядку, як я тут подав сї імена: найперед Волинь, потім Чермно, накінець Володимир. В певних моментах Волинь, а може й Бужськ міг мати більше значіннє, виростати на центр всїх Дулїбів, а навіть і ще більших територій, але певних доказів того не маємо. Не підлягає сумнїву льокальне значіннє імени Лучан, але не знати вже, чи се дулїбська територія.

Для означення етнографічних границь Дулїбів ми взагалї маємо дуже мало підстав. Лїтопись каже тільки, що се був басейн Буга — вислянського  13). На полудневім заходї, в басейні Стира, лежала територія Лучан-що до своєї етноґрафічної приналежности непевна. На півночи, на середнім Побужу — Берестейська волость вагала ся в XI-XII в. між Київом та Володимиром і взагалї не була міцно звязана з рештою Волини; її окремішність можна толкувати й етноґрафічними й полїтичними причинами. На заходї натрапляємо на трудне питаннє про західню руську кольонїзацію взагалї й її племенне імя спеціально, і я мушу його трохи ширше пояснити.

Звичайно приймаєть, ся що на заходї за Дулїбами сидїло руське племя Хорватів. Сей погляд опираєть ся на звістках Констанина Порфирородного про Білу Хорватію  14), і на згадцї Повісти, що між руськими народами вичисляє Хорватів 15). Але згадка лїтописи дуже виглядає на інтерполяцію: лїтописна статя збирає до купи названі перед тим племена, кажучи, що вони „живяху в мирЂ“, і до сього реєстру дописано Хорватів, про котрих перед тим нема мови — виглядає се на приписку пізнїйшого редактора, що почав з сеї фрази робити повний катальоґ руських племен і між иньшими дописав і Хорватів, знайшовши згадку про них в дальшій части (під 993 p.) 16). Нї тут, нї де лїтопись нїчого не каже, де ті Хорвати жили, і нема нїяких певних вказівок на якесь хорватське племя, якусь хорватську територію у нас, а хоч пробовано ріжними способами означити територію тих Хорватів 17), одначе нїякого опертя сї проби не мають, окрім звістки Константина, і якогось народу, що звав би себе Хорватами, ми на сїй території на певно не знаємо.

Оповіданнє-ж Константина завдає такі трудности, що більше затемнює справу, нїж прояснює. Він каже, що полудневі Хорвати й Серби вийшли з Білої Хорватії та Білої Сербії, й уміщує сї білі краї між Баварією й Угорщиною, в сусїдстві Нїмеччини  18). Дуже правдоподібно, що в сїм означенню Константин виходив із відомостей про полабських Сербів, хибно прийнявши їх за однопременників полудневих Сербів. Що до Хорватів, то нам відомо з иньших джерел Хорватське племя, що сидїло десь між Лабою й Одрою  19). Виходячи з звістки про руських Хорватів (властиво — здогадів про їх осади) і з звістки Константина, що на Білих Хорватів нападають Печенїги, припускають звичайно Білу Хорватію, що тягнула ся по карпатському підгірю від басейна Лаби над верхнїй Днїстер (або як приймають иньші-на полудневім згірю Карпатів), в теп. північній Угорщинї. Та з того виходить таке диво, що на сїм просторі сиділи поруч себе три одноіменні народи, які належали до трьох осібних ґруп — чеської, польської та руської, а взявши сюди ще тих полудневих еміґрантів, будемо мати якийсь містичний хорватський мікрокосм, до котого входили народи всяких можливих словянських галузей 20).

В дїйсности означеннє північної, Білої Хорватії у Константина (і не у нього одного) могло опирати ся просто на созвучности імени Карпатів 21). Коли-ж припускати, що в основі сього означення лежить якась реальна звязь з іменем Хорватів, то можлива двояка гадка. Або в X в. в прикарпатських краях „Хорватія“ була ґеоґрафічною назвою, як память по колишнїх (полудневих) Хорватах, що тут сидїли перед своєю міґрацією на полудень, і тодї Хорватами пізнїйше звались у їх сусїдів ріжноплеменні народи, які сидїли на сїй території, — як назва кельтських Боїв перейшла на Нїмцїв Боюваріїв і Чехів — Богемів, а назва Скитії переходила на її пізнїйших осадників, — отже ся назва не мала-б нїякого етноґрафічного значіння 22), — або Константин в своїй історії про хорватську міґрацію виходив із факту, що в прикарпатських краях за його часи жили якісь Хорвати. Що до першого здогаду, то трудність лежить в тім, що цїла Константинова історія про міґрацію Хорватів з прикарпатських країв дуже не певна; як я вже згадував, в сучасній науцї вона має все менш віри, дуже трудно класти її в основу яких небудь виводів, а з тим дуже тяжко і припускати, що прикарпатські краї мали загальну назву Хорватії. Що до другої гадки, то тут зараз повстає питаннє — які-ж Хорвати звістні нам напевно в тих краях ? Знаємо з иньших джерел тільки Хорватів між Лабою й Одрою, і властиво звістки Константина про Білу Хорватію і всякі иньші досї вигребані 23), всї можуть бути приложені до сїєї західньої Хорватії, а про якусь східню Хорватію нїщо не говорить. Вказівку на східнє положеннє Хорватії бачили в згадцї Константина, що на Хорватію нападають Печенїги; але Печенїги, згадані у Константина, могли навідуватись і до західнїх Хорватів, непокоячи сусїднїх Угрів,-тут не було б нїчого неможливого (пор. напади Печенїгів і Половцїв на Угорщину в XI в.). Друга подробиця в оповіданню Константина, що мовляв вказує на східнї Карпати — се згадане у нього „місце зване  Βοΐκι“, на пограничу Білих Сербів: в нїм довго бачили, і до нинї частенько бачать наших Бойків  24). Але дуже мало імовірности в сїм: за далеко се для Сербів на схід, тай не видно, щоб імя Бойків коли мало такий розголос  25).

Зістаєть ся отже для тої карпатської Хорватії тільки наша лїтопись. Але вона так мало і недокладно знає про західнї наші краї, а її згадки про Хорватів такі голі, що тільки комбінуючи їх з Константином і можна було викомбіновати руську поднїстрянську Хорватію. Виходить зовсїм безнадїйній круг, і тому я вважаю, се питаннєм відкритим: сумнївна річ, чи було українське племя зване Хорватами і не знати, де воно сидїло 26). Разом з тим зістаєть ся питаннєм-як далеко на захід ішли границї Дулїбів і яке племінне імя мали українські осадники карпатського згіря  27).

 

 

 

 

 

 

 

Примітки

 

1) Іпат. с. 6, 7.

2) Такий погляд ще недавно обороняв Шахматов в цитованій статї (Къ вопросу объ образ. рус. нар. с. 19); я спинив ся на нїм близше в своїй статї: Спірні питання староруської етноґрафії.

3) В такім значінню доповняли фразу про Бужан і деякі пізнїйші переписувачі — див. нпр. лїтописець Перяслава Суздальського або Тверську лїтоп.

4) Первольф Slavische Völkernamen, Archiv VIII с. 10. Див. ще замітку M. Соколова в Трудах Саратов, уч. ком. XXIV (1908).

5) Сю гадку висловив Барсов2 с. 101, против неї Андріашев op. c. 7.

6) Се не одинокий випадок, де Повість замість від міста виводить назву людности від ріки-такий же вивід Полочан від р. Полоти.

7) Іпат. с. 140.

8) Hist. Polonica 1. І (вид. Пшездзєцкого с. 22). На устю Гучви в Буг є справдї городище, що від часів ходаковського й уважаєть ся місцем Волиня.

9) Варіянти: Вальмана або Валяна, Валїамана, Валінбаба, Влинбаба.

10) Гаркави op. c. 135 і 127 (Виїмки с. 53). За Масуді повторив се Ібрагім ібн-Якуб-Аль Бекри вид. Розена с. 46. Де-котрі бачили в сїй Валїнавї балтийський Велинь-Юлїн, але там князїв не знаємо. Див. новійше — Вестберга Комментарій на записку ибн-Якуба, 1903 с. 60, і Маркварта Streifzüge с. XXXVI і 101. Про сю звістку ще далї, в гл. VII і в прим. 4.

11) Іпат. с. 101, 105.

12) 3 сїєї пізнїйшої приналежности, очевидно, виходив і Длуґош, пишучи (Hist. Polonica, вид. Пшездзєцкого, І с. 62): Dulebyanie a duce eorum Dulyeba vocitabantur, qui postea Wolhanye (замість: Wolhynyanye) sunt et nunc Luczanye appellati. Сї слова Длуґоша вказують на той час, думаю, коли Луцьк став полїтичним центром Волини, що й дїйсно було в XIV-XV віках. Тому не можна напевно вважати се відгомоном якоїсь старої традиції.

13) Барсов2 с. 102 думав, що ся територія займала „верхівя обох Бугів“, Шахматов (с. 19)-що лежала на Богу. Про Бог не можна думати, з огляду на положення Волиня, від якого дістали імя Волиняне; а думати про Буг і Бог разом-се вже вповнї довільний здогад,

14) De adm. 13, 30, 31.

15) Іпат. с. 7.

16) Ся лїтописна статя стоїть в звязку з попереднїм вичисленнєм „словянского язика в Руси“ (с. 6), і фраза: „й живяху в мирЂ“ служила переходом до дальшої статї: „ИмЂяхуть бо обычая своя“. З початку вона виглядала мабуть так: „и живяху в мирЂ Поляне, и Древляне, и Северо, и Радимичи, и Вятичи, и ДулЂби“-як раз ті народи, про яких говорило ся перед тим і низше. Хорвати й Тиверцї — се додатки пізнїйшої руки (такі додатки пізнїші переписувачі робили й далї — пор. варіанти пізнїйших компіляцій). Таке саме й поясненнє про Дулїбів. Тільки про Хорватів сей редактор нїчого не вмів пояснити, бо мав голе імя в оповіданню про Володимира, де зовсїм можливо, що мова іде не про руське племя.

17) Напр. Барсов2 с. 95 міркував таким чином: імя Хорватів показує; що вони жили по Карпатах, бо сї звуть ся Горбами (Хръби, Хріпи); на хорватську кольонїзацію, каже він, тут вказують хороґрафічні й топографічні назви від верхівя Вислока, Білої й Сяна до Тиси з її притоками Бодрогом, Самошом і Красною на полудень, до Днїстра на схід, а на північ до Висли. Одначе наведені Барсовим назви по більшій части не мають нїчого спільного з Хорватами; щож до звязку імен Хорватів з Горбами-Карпатами, то ся гадка Шафарика (І. 10. 10) відкинена новійшими фільольоґами-див. Гротъ ИзвЂстія с. 88, Geitler в Rad Jugoslav. Ak. XXXIV, Первольф в Archiv VII. 626, Соболєвский в Чтеніях київські VI с. З, Поґодїн с. 88, й ин., хоч сю гадку й пробують відогріти (нпр. Веселовский op. c. 14). Кілька назв (з яких чотири) в карпатських краях (Барсов 1. с., Піч в Sitzungsberichte der Böhm. Gesellschaft dr. Wis. 1888 с. 246), що справдї мабуть ідуть від слова Хорват, нїяк не можна положити підвалиною для виводів, що тут була хорватська територія.

18) De adm. гл. 80-33. Виводи про Білу Хорватію і Білу Сербію на підставі його оповідання у Шафарика (II § 31), критикував їх Рачки: Biela Chrvatska i biela Srbija і в полєміцї з проф. Ґротом, репрезентантом традиційного погляду (ИзвЂстія Константина Багрянороднаго о Сербахъ и Хорватах. 1880)-Rad jugoslovanske Akademije т. LII i LIX, пор. вказівки Крека 2 с. 323-6, статї Яґіча і Обляка в Archiv fur slavische Philologie т. XVII і XVIII, також у Вестберга Комментарій на записку Ибрагима Ибн-Якуба, розвідка 12, Маркварта Streifzuge гл. 6. Історія і дрібна біблїографія у Нїдерле II гл. 5.

19) Розумію підроблений фундаційний привилей празької катедри (див. в гл, IX); імена племен і місць тут певно не видумані.

20) До такого дивовижного виводу мусїв прийти пок. Рачки в своїй взагалї дуже критичній розвідцї Biela Hrvtska i Biela Srbija, бо не увільнивсь зовсїм, не вважаючи на весь скептицизм що до звістки Константина, від Шафарикового (майже загально принятого) погляду на Велику Хорватію, від чеських гір до середнього Днїстра (Шафарик II §31). Та що! по всїх поступах критики підримує такий вивід in optima forma Останнїй випуск Sl. Starožitnosti Нїдерле (272, 279), що хоче прецїнь бути сінтезом славістичних розслїдів останнїх десятилїть.

21) Особливо в старонїмецькій (північній) формі Harfadha (Harfadha fjoll Герваравсаги — одні толкують се імя як „Карпатські“, иньші-як „Хорватські“ гори). Коли-б знатє, що ся назва була звістна на полуднї, вона могло б дуже добре пояснити нам всю сю історію з Хорватією.

22) Сей погляд дотепно розвинув що до руських Хорватів неб. Крижановський в своїй розвідці „Забужная Русь“ (Собраніе сочиненій II, 1890, с. 342 і далї) і кінець кінцем до сього ж погляду, що се імя має „топічне“, ґеоґрафічне значіннє приходить Маркварт (с. XXXIX). Що назва „Chrobacya“ в приложеню до привислянських країв має тільки історичне (властиво конвенціональне) значіннє, признавав і Т. Войцєховский в своїй книжцї, що носить се імя (Chrobacya с. 2-3), а К. Потканьский в своїй розвідцї Kraków przed Piastami (Rozprawy wydz. hist.-phil. т. XXXV) нарештї зовсїм зіґнорував сих конвенціональних польських Хорватів (пор. його Lachowie с. 208). Клаіч і Кос під Білими (свобідними, незалежними) Хорватами розуміють державу Само. Вестберґ також кладе Білу Хорватію на чесько-словацькі краї, за те Білу Сербію переносить на Галичину, здаєть ся — з огляду на  Βοϊκι. Маркварт вертаєть ся до Хорватії на Вислї, і т. д.

23) Horiti короля Альфреда, Хорватін (так принаймні поправляють) у Масуді, Хорвати лєґенди про св. Вацлава. Недавно Маркварт поставив здогад, що загадкове місто в словянських краях арабської ґеоґрафії IX в. (і відти у ібн-Росте, Кардизі й ин.), читане досї як Джарваб, Джарват, Хурдаб, треба читати „Хорват“ і розуміти тут Краків (Streifzüge с. XXXIV). Вповнї довільний здогад!

24) В курс пустив сю гадку Шафарик, і ще в 1894 р. неб. Партацький в сїй справі вів горячу полеміку з проф. Верхратським в фейлєтонах „Дїла“. На виданих Їречком Karten zur Geschichte des h. Oester. Ung. Reiches (1897) теж виднїють ся  B o i k i  на Днїстрі (мапа VI).

25) Правдоподібнїйше бачити в Βοΐκι  покручену назву Boiohem’a- Чехії, як приймають тепер переважно.

26) Нїдерле заявив, що не може згодити ся з моїм скептичним становищем супроти сеї поднїстрянської Хорватії, але нїчого не міг вказати на доказ її істнованнє. (Slov. star. II с. 2 65-6); його виклад сього питання — взірець довільности і неаргументованности, взагалї частих в його претенсійній, але досить слабко зробленій працї.

27) Істнованнє кількох назв „Дулїби“ в басейнї верхнього Днїстра могло-б вказувати на пограниче дулїбської території (Дулїби коло Ходорова, другі — під Стриєм, третї коло Бучача), але таким відокремленим назвам не можна признавати особливого значіння.

 

 

 

Advertisements