Теги


Зачіски варварських племен і народностей

http://ua.textreferat.com/

У житті Стародавньої Греції та Стародавнього Риму істотну роль відігравали варварські племена і народності. В основному це були германські племена, які вторгалися на територію Західної римської імперії й, починаючи з IV ст., призвели до занепаду ра­бовласницького ладу в Західній Європі. У V ст. германці захопи­ли всю територію Західної римської імперії: у Північній Африці поселилися вандали, Італії — остготи, Британії — англи й сакси, Галлії — франки, в Іспанії — вестготи. Варварами також назива­ли кочові племена скіфів і сарматів.

Варварські племена та народності перебували у стадії розкла­ду первіснообщинного ладу і мали нижчий рівень суспільного й культурного розвитку порівняно з античними рабовласницькими державами. Основна маса населення складалася з вільних вироб­ників — воїнів, що займалися мисливством, скотарством і земле­робством. З розкладом первіснообщинного ладу поступово виділя­лася родова знать, яка зосередила у своїх руках багатство й владу.

Відносини варварів з античним рабовласницьким суспільством були дуже різноманітними. Це наклало свій відбиток на подаль­ший розвиток варварських племен, і поступово вони вже значною мірою стали носіями зачатків нових суспільних відносин, що прийшли на заміну рабовласницької системи й розвинулися пізні­ше у феодалізм середніх віків.

Перші відомості про скіфів, які населяли причорноморські степи від гирла Дунаю до Дону, сягають VII ст. до н. е. Скіфи були переважно кочовими скотарськими племенами. Підтримую­чи тісні стосунки із Стародавньою Грецією, вони підпадали під певний вплив античної культури. В костюмі це виявлялося лише у прикрасах, озброєнні та окремих деталях. Чоловічий костюм складався з сорочки, штанів, каптана, які виготовляли з грубої тканини та із шкіри. Каптани підперезували шкіряним поясом з металевими бляхами, прикрашеними чеканкою. Одяг також до­повнювали хутром. Чоловіки носили довге розпущене волосся, що вільно спадало на плечі, повну бороду і вуса. Волосся підв’язували лобною пов’язкою або підтримували металевим обо­дом (рис. 1.47).

Жіночий костюм складався з довгої сорочки та каптана. Зачіс­ка у жінок була дуже простою. На довге розпущене волосся наді­вали високий конусоподібний ковпак із трикутною прикрасою над чолом, а поверх накидали покривало (рис. 1.48).

На початку І тис. до н. е. кельти розселилися по всій Західній Європі й утворили ряд племінних союзів і народностей, з яких найзначнішими були галли та бритти. Бу­дучи основним об’єктом римської експан­сії, майже всі кельтські народності до по­чатку нашої ери втратили самостійність.

Чоловічий костюм кельтів складався з туніки, штанів, плаща, пов’язки на стег­нах у вигляді спідниці — кілт. Взуття ма­ло назву «galliсае», тобто галльське (галоші). Його виготовляли з шматка шкіри.

Досить своєрідно кельти прибирали го­лову. Чоловіки носили довге волосся, заче­сане від чола назад, що вільно спадало на плечі та спину. Його підтримували металевим ободом. Представники родової знаті іноді заплітали бічні пасма волосся в ко­си або дрібні плетінки, що спускалися спереду на плечі та груди (рис. 1.49).

Рис. 1.47 Рис. 1.48.

Чоловіча скіфська зачіска Жіноча скіфська зачіска

Знатні кельти, особливо в Галлії, майже завжди голили бороду, але відрощували довгі густі вуса, які іноді звисали аж до грудей.

Жіночий костюм складався з довгої, прямого крою спідниці, підперезаної ши­роким поясом із бляхами та пряжкою. Інколи спідницю підтримували шлейка­ми, її доповнював безрукавий ліф або корсаж із шкіри. Жінки з середовища ро­дової знаті носили довгу туніку — плащ. Довге розпущене волосся часто підтри­мували ободами. Бічні пасма волосся іно­ді заплітали в коси (рис. 1.50).

Протягом другої половини І тис. н. е. давні германці розселялися на території між ріками Рейном і Ельбою.

Чоловічий костюм германців складав­ся з туніки, нарамника з грубої тканини й плаща із шкур тварин. Пізніше з’явили­ся штани.

Давні германці мали довге волосся, розпущене по плечах та спині або підв’я­зане пучком, який стирчав зверху і мав найрізноманітніші вибагливі форми (рис. 1.51). Рабам і злочинцям у деяких племенах вистригали волосся на тім’ї. Типовим було відрощування повної довгої бороди, проте чоловіки деяких племен нерідко голили бо­роди й носили тільки довгі вуса (франки, скандинави).

Основа зачіски у германських жінок — завжди розпущене довге волосся, розділене спереду проділом і підтримуване ободом або пов’язкою на чолі. Іноді бічні пасма заплітали в коси чи пле­тінки, що спускалися на плечі й груди.

У жінок багатої верхівки варварських племен і народностей зустрічалися зачіски, які нагадували римські в пізній період, а також деякі візантійські. Такі зачіски нерідко доповнювали сітка­ми (рис. 1.52 а, б),

Багаті жінки носили блискучі масивні металеві прикраси, зо­крема золоті, часто покриті яскравою кольоровою емаллю, а також прикраси із золотого дроту. Чоловіки прикрашалися не менше, ніж жінки.

Рис. 1.49. Чоловіча кельтська зачіска

Рис. 1.50. Жіноча кельтська зачіска Рис. 1.51. Чоловіча зачіска

давніх германців

Типовими прикрасами були нашийні обручі, брасле­ти, які надівали на руку вище та нижче ліктя, біля зап’ястя, а та­кож персні, застібки фібули, пряжки для поясів, брошки й різні бляхи та пластинки, якимді або оздоблювали пояси, або носили їх як нагрудні прикраси. Поширеними були й діадеми та обручі на голову. Орнаментальне декорування прикрас, частин і елемен­тів одягу зводилося переважно до двох типів: суто геометрично­го орнаменту та орнаменту так званого тваринного мотиву. Перший тип набув найбільшого розвитку в кельтів у формах складних переплетінь мотузяного узору, в яких переважали спі­раль та інші криволінійні, примхливо зігнуті фігури. Другий тип був поширений серед скіфів, а в поєднанні з плетеним орнамен­том — у давніх германців.

Рис. 1.52. Зачіски знатних жінок

а — германка; б — скандинавка

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.

2. Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. — К.: Мис­тецтво, 2003. 26 с.

3. Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.

4. Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. — 320 с.

5. Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. – М.: Артист, 2000.

6. Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. – с. 63.

7. Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб 1910. – 176 с.

8. Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Науко­ва думка, 1996.

9. Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографіч­ний словник. – К.: Наукова думка, 1996. — 112 с.

10. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.

11. Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направле­ння. – М.: 2003.

12. Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.

13. Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво, 1978. – 192 с.

14. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова думка, 1993. – 168 с.

15. Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Бі­лозуба та ін. — К., 1961.

16. Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.

Advertisements