Теги


Різдвяно-новорічна обрядовість українців Бойківщини (кінець ХХ -початок XXI ст.)
http://www.librar.org.ua
Різдвяно-новорічна обрядовість українців Бойківщини (кінець ХХ – початок XXI ст.)

ГРОМОВА НАТАЛІЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації обумовлена поставленою метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації 310 с. (обсяг основного тексту 192 с.). Список використаних джерел і літератури містить 519 позицій.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Кожна незалежна країна в сучасному світі дбає про збереження духовності і культурно-обрядової спадщини власного народу. Духовна культура українців та їх етнографічних груп завжди посідала важливе місце в наукових дослідженнях учених. Традиційна обрядовість українців, що складалася віками і є цілісною та досконалою етнопедагогічною системою, має бути відроджена після десятиліть забуття в часи радянської влади.

Бурхливі зміни в змісті продуктивної діяльності та умовах побутового життя населення по всій Європі, які особливо яскраво проявилися протягом ХХ століття і продовжують прискорюватися на початку ХХІ, об’єктивно приносять з собою небезпеку втрати національної самобутності кожного народу, його духовних коренів, що не компенсується досягненнями сучасної освіти і виховання. Певним чином, науково-технічний прогрес суспільства призводить не до підвищення загальної культури людей, а до її зниження, іноді спостерігається заміщення цієї культури маргінальними, псевдоінтернаціональними звичками, які не сприяють єднанню держави. В історичній перспективі все це загрожує втратою суверенної державності в тих народів, які не спромоглися утримати національно-культурну ідентичність.

Український народ піддавався чужим впливам протягом сотень років своєї історії, тому, здобувши незалежність і державність, особливо гостро потребує національно-духовного відродження. Особливо цікавими для пізнання народних звичаїв і обрядів є етнографічні групи в складі цілісного українського етносу, які в умовах компактного розселення у відносно віддалених районах досить повно зберегли історичну культурно-обрядову спадщину. У цьому сенсі дослідження календарних зимових свят та обрядів українців Бойківщини є актуальним для з’ясування витоків і підґрунтя традицій українського етносу, коренів його духовної культури.

Професійних наукових досліджень функціонування сучасної етнокультури українців мало, етнографи зазвичай звертаються до традиційного періоду кінця ХІХ – початку ХХ ст. Міграції населення, урбанізація, впливи професійного мистецтва, друкованої продукції, радіо та телебачення, розвиток художньої самодіяльності суттєво змінили календарну обрядовість у наш час. Дослідження цих змін, інновацій та трансформацій є необхідним для передбачення тенденцій, за якими розвиватиметься народна культура українців в найближчому майбутньому, для обґрунтування державної політики, спрямованої на збереження національної ідентичності українського народу.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах держбюджетної науково-дослідної теми „Історія української державності нової та новітньої доби”, затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер № 06БФ046-01), прямо пов’язана з дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дослідження є різдвяно-новорічна обрядовість бойків.

Предметом дослідження є сучасні звичаї та обрядодії, приурочені до Різдвяних, Новорічних та Водохрещенських свят українського населення Бойківщини, зміни у їх формі та мотивації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі виявлених архівних матеріалів, проведених польових досліджень та опрацьованої наукової літератури визначити особливості сучасної різдвяно-новорічної обрядовості бойків як частини святково-обрядової культури українського народу. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних дослідницьких завдань:

– проаналізувати стан історіографії та джерельної бази дослідження;

– простежити побутування сучасної різдвяної обрядовості на Бойківщині;

– розкрити досліджуване явище в порівняльному загальноукраїнському контексті;

– визначити внутрішньолокальні особливості бойківських різдвяних традицій;

– виявити ступінь збереженості традицій та мотивації при виконанні тієї чи іншої обрядодії;

– з’ясувати причини трансформацій зимових календарних свят бойків;

– дослідити функціональне та естетичне навантаження народних обрядів для сучасних селян Бойківщини, важливість дотримання ними традицій народного календаря.

Географічні межі дослідження – це територія історико-етнографічного регіону України Бойківщини. За сучасним адміністративним

поділом, її територія охоплює частину Рожнятівського і майже весь Долинський райони Івано-Франківської області (за сучасним адміністративним поділом, всередині Долинського району виділена Болехівська міська рада); Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області; Воловецький, частини Міжгірського та Великоберезнянського районів Закарпатської області. В основному увага приділена сільському населенню зазначеного регіону, оскільки переважна більшість населення Бойківщини – селяни; проте для порівняння наводиться також інформація про святкування різдвяних свят в окремих районних центрах Бойківщини.Хронологічні межі дослідження визначено періодом 1991-2006 років, тобто часом незалежного існування нашої держави. Водночас зроблено екскурси в минуле, з’ясовано рівень побутування різдвяної звичаєвості в умовах посилених утисків та заборон на святкування радянською владою в період з 1939 до 1991 років. Для порівняння і простеження тенденцій та змін у різдвяно-новорічній обрядовості бойків також використані матеріали, що висвітлюють час найбільшого (і найкраще зафіксованого) побутування народних традицій – кінець ХІХ – перша половина ХХ століття. Для визначення витоків традиційних зимових обрядів автор зверталася до матеріалів і більш раннього періоду.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи об’єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження. При розробці теми використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, аналогії, періодизації, хронологічний, класифікаційний, історико-порівняльний, картографічний, синхронний (розроблений де Соссюром), етнографічної нарації. Емпірична інформація з досліджуваної теми отримана за допомогою польових (спостереження, опитування, інтерв’ю) та кабінетних (аналіз архівних документів) методів.

Наукова новизна. Вперше поданий повний опис усіх обрядодій, приурочених до Різдва, Нового року і Водохреща на Бойківщині у кінці ХХ – на початку ХХІ століття. Показані внутрілокальні відмінності у бойківській зимовій звичаєвості на рівні закарпатської та прикарпатської частин Бойківщини, а також на рівні окремих сіл. У дисертаційному дослідженні показано зникнення деяких архаїчних звичаїв, втрата або зміна їх мотивації. Запропоноване пояснення причин цих трансформацій. Уперше в сучасній українській етнології висвітлені не лише традиції, а й нововведення в сучасній різдвяній обрядовості бойків, перш за все пов’язані з діяльністю церкви. Зроблені певні прогнози щодо перетворення цих інновацій у традиції, а також стосовно переведення деяких традицій до розряду пережитків у найближчому майбутньому. Визначена важливість дотримання всього комплексу різдвяних обрядодій для жителя сучасного карпатського села. Це дало змогу простежити зміни в народних уявленнях про сакральний та профанний час. Пояснена потреба бойків у традиційних народних театральних формах (рядження) на фоні сучасних інформаційних технологій. Уперше показано вплив туризму на комерціалізацію громадського життя під час святкування Різдвяних свят на Бойківщині.

Практичне значення дисертації полягає у можливому використанні її матеріалів професійними творчими колективами та учасниками художньої самодіяльності (зокрема, при постановці вертепів та колядування, що було здійснено автором роботи на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2004, 2005 та 2006 роках).

Теоретичні узагальнення, результати і висновки дисертації допоможуть дати об’єктивну наукову оцінку значенню обрядів та традицій українців.

Матеріали дисертації можуть бути використані у викладанні історії України у навчальних закладах усіх типів, при підготовці вузівських курсів з етнології, культурології, українознавства, а також спецкурсів, спецсемінарів, при написанні курсових, бакалаврських, дипломних і дисертаційних робіт.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути корисними у формуванні державної етнокультурної політики, спрямованої на дотримання духовної єдності народів України.

Апробація роботи. Основні положення, проміжні результати та висновки роботи протягом 2005-2007 років обговорювалися на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Матеріали дисертаційного дослідження були також оприлюднені на наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція студентів і молодих науковців “Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії” (до 50-річчя кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка) (Київ, 2005); Міжнародна наукова конференція молодих учених “Сучасна методологія вітчизняної та зарубіжної етнології” (Київ, 2006 року); конференція, приурочена до дня науки на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2006); Міжнародна практично-наукова конференція, приурочена до 85-ліття від дня заснування Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України на тему “Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (Київ, 2006); V Всеукраїнські щорічні науково-практичні читання “Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України”, присвячені Павлу Чубинському (Бориспіль, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 5 статтях автора у наукових фахових виданнях, що входять до переліків ВАК України.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” простежено стан наукової розробки проблеми та даний огляд джерельної бази дисертації.

У підрозділі 1.1. “Історіографічний огляд проблеми” поданий аналіз праць українських та зарубіжних етнологів від ХІХ століття до сьогодення, на сторінках яких тією чи іншою мірою висвітлена різдвяно-новорічна обрядовість українців Бойківщини. Серед українських учених першими дослідниками народної культури цього краю були члени “Руської трійці” (30-40 роки ХІХ ст.) – М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Я. Головацькому належать одні з найперших описів та спроб наукового пояснення народних обрядів та пісень в Галичині та Закарпатті.

Аналіз зимового обрядового фольклору на загальноукраїнському матеріалі подали у своїх працях О. Потебня1, О. Пчілка2, Хр. Ящуржинський3, М. Сумцов4 та ін.

Багато зробив для вивчення культури бойків І. Франко. Його перу належать численні праці про походження українського вертепу5, колядок6. Важливим у сфері аналізу усної народної словесності бойків є також доробок В. Гнатюка.7

Народний календар північно-західної частини Бойківщини відобразив у своїй праці М. Зубрицький.8 Дослідник подав народні назви свят, обрядодії та вірування, з ними пов’язані.

Період кінця ХІХ – на початку ХХ століть став плідним для розвитку етнографічних студій на Західній Україні і вивчення різдвяних звичаїв бойків зокрема. Наукова діяльність етнографів була зосереджена в межах Етнографічної комісії, заснованої в 1898 р. при Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові. Створення Етнографічної комісії дало можливість широко розгорнути екпедиційн

роботу з метою збирання етнографічного матеріалу, систематизувати та узагальнювати вже існуючі етнографічні праці.Наприкінці 20-х – у 30-х роках ХХ століття у ряді міст Західної України діяли дрібні регіональні осередки для збору і вивчення пам’яток народної культури. Серед них етнографією бойків займалися товариства “Бойківщина” в Самборі (засноване в 1928 р.), “Верховина” в Стрию (1931 р.) та “Етнографічне товариство Підкарпатської Русі” в Мукачевому (1934 р.). У часописах цих товариств знаходимо кілька цінних розвідок з різдвяної обрядовості бойків.9

Цінною для нашого дослідження є праця П. Богатирьова “Магические действия, обряды и верования Закарпатья”,10 базована на синхронному методі, який дає можливість дізнатися про сучасну мотивацію виконання тієї чи іншої обрядодії.

Глибокі теоретичні праці про Різдво, базовані на широкому порівняльному українському та світовому матеріалі, видали К. Сосенко11 та І. Свєнціцкий.12

Радянська доба в етнології, так само, як і в інших гуманітарних науках, позначена перш за все втручанням офіційної ідеології в науку. Літературу радянського періоду, що стосується святкової культури, можна умовно поділити на дві групи: історія формування нових радянських обрядів та дослідження традиційної (“дожовтневої”) обрядовості. Праці з пролетарської обрядовості, написані переважно в 1970-1980 роках13, носять швидше агітаційний, ніж дослідницький характер. Тобто в них відображена не дійсна картина народних святкувань ХХ століття, а рекомендована партією. Загальна характеристика традиційної народної обрядовості мала часто негативне забарвлення: свята трактувалися як пережитки, витвори нерозумної селянської уяви. Дохристиянські обряди все ж засуджувалися менше, ніж релігійні нововведення.

Глибокий аналіз зимової календарної обрядовості міститься в працях російських вчених В. Чичерова14 та В. Проппа15.

В радянській Україні (ця тенденція зберігається і зараз) основні етнографічні студії проводилися вченими в межах народознавчих установ – передусім у створеному в Києві у 1936 році Інституті українського фольклору АН УРСР (тепер – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України) та у львівському Музеї етнографії та художнього промислу, започаткованому в 1951 р. (сучасна назва – Інститут народознавства НАН України). Надзвичайну пізнавальну цінність для нашого дослідження мають роботи працівників цих установ О. Курочкіна16, Й. Федаса17, Р. Кирчіва18, а також колективна монографія “Бойківщина”19.

В останні півтора десятиліття вийшли друком численні етнологічні праці з народної обрядовості, написані на загальноукраїнському матеріалі. Серед них – роботи В. Борисенко20, І. Волицької21, М. Гримич22, М. Тиводара23 тощо.

Святково-обрядова культура населення інших регіонів України висвітлена у цілій низці праць24, що дає можливість висвітлити різдвяну обрядовість бойків на загальноукраїнському тлі.

У 1967 р. в екзилі, а з 1992 р. в Україні поновлена діяльність закритого у 1939 році науково-культурологічного товариства “Бойківщина”. У Дрогобичі видаються часопис “Літопис Бойківщини” та газета “Бойки”, в яких публікуються і розвідки з різдвяної обрядовості бойків.25

Таким чином, маємо достатньо наукових праць з різдвяної обрядовості на загальноукраїнському матеріалі. Досліджень, присвячених висвітленню традицій святкування Різдва на Бойківщині, менше. Узагальненої праці про сучасний період розвитку різдвяних звичаїв та обрядів на Бойківщині немає взагалі. Тому при дослідженні цієї теми виникла необхідність залучення широкого кола джерел.

Підрозділ 1.2. “Джерельна база дослідження” містить характеристику, класифікацію та аналіз джерел даної роботи, що складаються з архівних матеріалів та опублікованих праць.

Цінні матеріали з різдвяної обрядовості Бойківщини містяться в Наукових архівних фондах рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. Нами використані одиниці збереження із фондів 14-2 (Наукові праці), 14-3 (Збірники), 14-5 (Експедиції), 28 (фонд В.М. Гнатюка) та 29 (фонд Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові). Основну масу віднайденого нами матеріалу становлять зібрані у радянські роки записи колядок і щедрівок; також наявні тексти вертепних драм, етнографічні описи різдвяних обрядодій.

Значний інтерес становлять неопубліковані матеріали, що містяться у Науковому архіві Інституту народознавства НАН України у Львові. Інформативними у плані різдвяної обрядовості бойків є польові щоденники учасників експедицій на Бойківщину у 70-х–80-х роках ХХ століття Р. Кирчіва26, Ю. Гошка27, В. Фриза28.

Нами також використано декілька архівних одиниць збереження з Архіву кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка. Це матеріали студентських етнографічних практик початку ХХІ ст. переважно у селах Дрогобицького району Львівської області.

Основним джерелом для дисертації стали матеріали автора, зібрані методами опитування та інтерв’ювання під час комплексних та індивідуальних польових експедицій на Бойківщину. Усього автором дисертації протягом 2004-2007 років було обстежено 27 сіл та міст Львівської області, 18 сіл Івано-Франківської області та 15 сіл Закарпатської області. Опитано біля 300 чоловік, в основному активних учасників зимових обрядів. Особливу цінність становлять матеріали, зібрані методом спостереження у селах Тисів Болехівської міськради та смт Верховина Івано-Франківської області, селах Орявчик та Ялинкувате Сколівського району Львівської області безпосередньо під час Різдвяних та Водохрещенських святкувань. Наші матеріали відповідно паспортизовані і зберігаються у архіві кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.29

Серед опублікованих праць нами використані збірки колядок, щедрівок, сценаріїв вертепів. Особливу цінність становлять збірки зимового обрядового фольклору, видані Я. Головацьким30, В. Гнатюком31, О. Деєм32.

Святкування Різдва та Нового року відбито на сторінках періодичних видань. У газетах обласних та районних центрів Бойківщини (зокрема, “Новини Підгір’я” та “Рідна земля” у Рожнятові, “Добре слово” у Сколе, “Голос Самбірщини” у Самборі, “Високий замок” у Львові, “Світ молоді” в Івано-Франківську та інші) публікують статті з порадами про рецепти страв святвечірнього та різдвяного столу, друкують тексти колядок та сценарії вертепів, вірші про Різдво.33

Отже, існує велика кількість джерел, вивчення яких дає змогу глибоко дослідити різдвяну обрядовість бойків на сучасному етапі. Проведений порівняльний аналіз сучасного стану зимової святково-обрядової культури бойків-горян з культурою попередніх часових періодів та інших регіонів України дає можливість простежити тяглість бойківської традиції та її єдність із загальноукраїнською.

У другому розділі “Традиції та інновації у відзначенні Різдва на Бойківщині” в історичному розвиткові розглянуті обрядодії, приурочені до Нового року, Святого вечора та Різдва.

Підрозділ 2.1. “Загальна характеристика сучасних бойків” містить інформацію про походження субетноніму “бойко”, самоідентифікацію бойків, етнографічні межі Бойківщини, внутрішні відмінності між закарпатськими та прикарпатськими бойками, поселення, основні види господарської діяльності,

сучасний стан бойківської родини у зв’язку з масовими виїздами населення на заробітки за кордон, роль церкви та священика у житті горян, специфіку життя в селі та важливість дотримання традицій народного календаря для бойків на сучасному етапі. Встановлено, що найповніше дотримання традицій спостерігається у трьох-чотирьохпоколінних сім’ях, де під одним дахом проживають старші люди, які знають, як правильно виконувати обряди, і малі діти, яким цікаво брати участь у обрядодіях. Великий вплив на календарну обрядовість бойків мають сільські священики, що користуються у населення високим авторитетом.У підрозділі 2.2. “Відзначення Новорічного свята 1 січня” простежена історія встановлення дати Новорічного свята у зв’язку з плутаниною у юліанському та григоріанському літочисленнях. У результаті Новий рік на Бойківщині тепер святкують два рази, оскільки, як зазначають самі бойки, невідомо, який Новий рік (1 чи 14 січня) є справжнім. Традиційних обрядодій, приурочених до цього дня, фактично немає, навіть ялинку у деяких оселях встановлюють перед Різдвом, а не перед Новим роком.

У підрозділі 2.3. “Святий вечір у циклі різдвяно-новорічних свят” вказується, що відзначення Святого вечора є фактично найважливішою датою у всьому різдвяно-новорічному циклі свят, саме в цей день здійснюється найбільше обрядодій, найкраще збережена форма їх виконання і глибинна суть. Частина населення Бойківщини ще дотримується архаїчних обрядодій приготування обрядового хліба “керечуна” (“василяника”); виготовлення і ритуального встановлення “діда” (“дідуха”) – традиційного вівсяного снопа, що раніше мав відношення до культу родючості і культу предків, а тепер для все більшої кількості людей символізує солому, на якій народився Ісус Христос, або й самого маленького Ісусика в яслах; розтрушування соломи по підлозі; запалення свічок на могилах родичів; обв’язування фруктових дерев солом’яними перевеслами та лякання їх сокирою; імітування дітьми звуків домашніх тварин для того, щоб вони велися у господарстві; зв’язування ложок після вечері для того, щоб наступний рік худоба під час випасу “трималася купки”, або, щоб уся сім’я була разом тощо. Майже вийшли з ужитку давні звичаї обв’язування ніжок столу ланцюгом (щоб вороги мовчали або, щоб сім’я увесь рік була разом); стелення на порозі вивернутого догори вовною кожуха та викладання під ноги сокири; встановлення під стіл повного відра води (щоб корова давала багато молока); усного запрошення до столу морозу, пташок, різних природних сил, душ предків та ін. Відносно добре збережені святвечірні дівочі ворожіння про шлюб, які виконуються також на Андрія, оскільки дівчата у всі часи хотіли знати, з ким вони будуть у парі; менше ворожать про долю (за підкинутою догори кутею, димом свічки тощо). Форма виконання деяких обрядодій редукована у зв’язку зі змінами в інтер’єрі хат – напр., щоб не забруднити стелю, кутю можуть підкидати невисоко (втрачена мотивація ворожити за кількістю зернин, що прилипли до стелі), солому не розтрушують по всій підлозі, а ставлять у ящичку чи мішечку під стіл тощо.

Підрозділ 2.4. “Трансформація різдвяних звичаїв та обрядів” висвітлює традиції та інновації у обрядовості Різдва (7 січня), Марії або Збігбородиці (8 січня) та Степана (9 січня). У деяких сім’ях ще дотримуються давніх звичаїв купання на Різдво в річці обрядового хліба і снопа, ритуальне качання хліба по підлозі, вимітання соломи з хати на Степана та ін.

Вранці на Різдво більшість членів сім’ї відвідує вранішню церковну службу, в той час ті, що залишилися у хаті, очікують на прихід полазника. Архаїчного звичаю заводити у ролі полазника до хати барана, коня чи вола вже ніде не дотримуються. Роль полазників виконують переважно маленькі хлопці, бажано порядні, з хороших сімей. Досі вірять, що той, хто першим зайде на Різдво до хати, принесе господарям долю чи недолю на увесь наступний рік; поганою прикметою, як і раніше, вважається, якщо першою приходить жінка. На думку М. Глушка, первісно слово “полазник” означало у далекому минулому для праукраїнців робочу худобу, оскільки “лаз” – це викорчувана ділянка лісу, яку обробляли “наїздом”, тобто за допомогою тяглової сили – вола34. Це однозначно засвідчує той факт, що полазник-віл передує полазникові-барану, і тим паче полазникові-людині.

Звичай гостювання, відомий повсюди в Україні, є чи не найважливішою різдвяною традицією. Основна функція різдвяної гостини – людська комунікація, оскільки у будні дні селяни багато працюють, часу на розмови з односельцями майже немає. У бойків існують певні правила етикету за святковим столом, яких дотримуються і досі. “Протягом віків у бойків виробились неписані правила поведінки в гостях. Поганим тоном вважалося багато, лакомо їсти, тому будучи в гостях, треба було останнім починати і першим закінчувати їсти… Внаслідок цього правила побутує звичай весь час припрошувати гостей до їжі, тому гості, з’ївши одну ложку чи другу страви, чекали, щоб їх просили.”35

У підрозділі 2.4. “Різдвяне колядування” проаналізовані збережені до нашого часу на Бойківщині колядки та форми колядницьких обходів у цьому регіоні.

Аналіз сучасного бойківського зимового обрядового фольклору дозволив нам виділити наступні види колядок залежно від часу їх створення та сюжетної основи: величальні, релігійні, апокрифічні (поєднання перших і других) та повстанські.

Давні величальні колядки, у яких віддається шана та звучать побажання добробуту господарю та його родині, виконуються на Бойківщині все менше. Серед них найкраще збережені колядки для дівчини. В основному тут співають (в родинному колі, під час церковних служб, у колядницьких обходах хат) релігійні (християнські) колядки, де прославляються не людина, а Бог. Саме цей, найпізніший за часом виникнення вид колядок, що постали не у народному середовищі, а написані, за словами І. Франка, “простими братчиками і послушниками монастирськими, світськими, духовними та дяками”36, вважається сучасними бойками власне “колядками”, а давні твори зимового обрядового фольклору називають “хатніми колядами”, “щедрівками” або й просто “піснями”. Серед релігійних колядок на Бойківщині найбільше виконуються такі загальновідомі на Україні пісні, як “Бог предвічний”, “Нова радість стала”, “Во Вифлеємі нині новина”, “Небо і земля нині торжествують”, “Темненькая нічка” та інші.

У наш час ще побутують апокрифічні колядки, у яких біблійні події подані не в точних формах євангельського оповідання, а видозмінені за вимогою народно-поетичного світогляду або під впливом апокрифів.37 Ці твори є надзвичайно цікавими для етнолога та фольклориста, оскільки поєднують у собі елементи дохристиянського та християнського світогляду.

Повстанські колядки постали найпізніше і є відображенням історичних подій другої половини ХХ століття – боротьби ОУН-УПА за незалежність України. Основні мотиви цих пісень – прагнення волі для гнобленої Росією України. Нам вдалося записати на Бойківщині дві повстанські колядки, одна з яких, “Сумний Святий вечір”, є надзвичайно поширеною ще і в наші дні, вона часто виконується під час різдвяних гостин. Так звані “пожовтневі” (радянські) колядки, в яких замість народження Христа прославляється революція, п’ятикутна зоря, колгоспна праця та інші “здобутки” радянської влади, за словами інформаторів, ніколи особливо популярними на Бойківщині не були і під час ритуальних обходів не виконувалися.

Схвальне ставлення церкви до

релігійних колядок зумовило живучість обряду колядування на Бойківщині. Традиційно мають колядувати чоловіки, проте у зв’язку зі знелюдненням сіл та через інші причини у багатьох селах зараз існують мішані чоловічо-жіночі ватаги колядників. Вколядовані гроші повністю віддаються на церкву, тому цю форму колядницького обходу ми позначили умовною назвою “коляда на церкву”; серед самих бойків такі групи називаються “коляда”, “велика коляда” (на противагу “малій коляді” – вертепу), “церковні”, “хорова”. В деяких селах ще збережена традиція співати господарю та його родині давні величальні колядки. Переважно ці твори виконуються ватагою церковних колядників у хаті, після того, як надворі була проспівана християнська колядка. За нашими польовими матеріалами, лише у кількох селах Болехівської міськради Івано-Франківської області та сусіднього Стрийського району Львівської області досі існує так звана “коляда до дівчат” – різдвяний обхід молодими парубками тих осель, у яких живуть “відданиці” (дівчата на виданні) і виконання їм спеціальних “дівоцьких” коляд, основна ідея яких – побажання скорого щасливого шлюбу. Колядують на Бойківщині також і діти, які, на відміну від дорослих колядників, не збираються у великі ватаги, а ходять по кілька чоловік, зароблені гроші залишають собі. В основному вони вітають близьких сусідів і родичів.Колядницький обряд уже майже втратив свою давню ціль – силою слова принести у родину добробут, врожайність полів і садів та плідність худоби і набув християнського звучання – прославити народження Месії.

У третьому розділі “Сучасні тенденції розвитку Новорічних та Водохрещенських свят” розглянуті обрядодії, приурочені до Старого Нового року, другого Святого вечора і Водохреща, а також зимове обрядове рядження на Бойківщині.

У підрозділі 3.1. “Вертеп як основна форма бойківського різдвяного рядження” досліджується роль та місце обрядових масок на Бойківщині у наш час. Визначено, що основним видом різдвяного обрядового рядження є вертеп. В наш час на Бойківщині побутує виключно живий вертеп, який є більш пізньою формою у порівнянні з ляльковим вертепом.

Український ляльковий вертеп виник, за концепцією І. Франка, під впливом польської шопки і є комбінацією двох абсолютно різнорідних, не пов’язаних аж до XVIІ ст. елементів: народної світської лялькової драми з її сміховою культурою та церковної різдвяної містерії, в якій мова йде про народження Ісуса, прихід трьох царів та Ірода.38 Ці дві лінії – світська і народна – яскраво простежуються і в сучасному живому вертепі.

Персонажний склад живого вертепу значно менший, ніж лялькового – останній міг нараховувати більше тридцяти ляльок. Обов’язковими учасниками живого вертепу є: “пастушки” (двоє чи троє), “царі” (троє), “ангел” (або два “ангели”), “цар Ірод” та його “воїн”, “жид” (“Мошко”) і “жидівка” (“Сура”), “циган” з “циганкою” або “циганчам”, “смерть”, “чорт”, іноді “козак” (“запорожець”), “стрілець”, “дід” і “баба” та ін. Дуже рідко у вертепі зображають “Діву Марію” та “Йосипа”; так само лише у кількох селах ми зустріли зооморфні маски – “ведмедя” і “кози”. Усі ці персонажі, так само, як і в народній грі “Маланка”, відомій на Буковині та Гуцульщині, в народній уяві поділяються на “чистих” і “нечистих”. До останніх належать “жиди”, “цигани”, “чорт”, “смерть”.

Сюжет вертепу розгортається навколо біблійної історії народження Ісуса Христа у Вифлеємі. В процесі фольклоризації вертеп, як і християнські колядки, набув багатьох українських рис: “пастушки” вбрані в український народний одяг, замість традиційних трьох “царів зі Сходу” поклонитися Ісусові приходять князі Роман, Данило, Володимир Мономах чи ін., “козак з-за Дніпра” та “стрілець” (виразники ідеї національної єдності України) просять у маленького Ісусика щастя і долі для України тощо.

На наше переконання, народна лінія у вертепі, представлена грою “нечистих” ролей, є значно цікавішою за релігійну. Сценічна гра “чистих” персонажів, передовсім це стосується “пастирів” і “царів”, не відзначається високою акторською майстерністю. Їхні обличчя під час виконання своїх ролей часто байдужі, очі подекуди опущені додолу, слова вони промовляють швидко, іноді навіть нерозбірливо, ковтають закінчення. Персонажі, які знаходяться на сцені, проте у цей момент не виступають, можуть відверто нудитися, позіхати, переступати з ноги на ногу, перемовлятися між собою.

Натомість “нечисті” маски поводяться значно активніше і мобільніше, говорять виразно, втягують глядачів у гру. Саме цим ролям властива ритуальна антиповедінка, тобто поведінка навпаки, заміна тих чи інших регламентованих норм на їхню протилежність. “Жиди”, “цигани”, “смерть” і “чорт”, за словами інформаторів, “вертеп’ят”, “роблять збитки”, тобто бешкетують: чіпляються до гостей у хаті та до перехожих і машин дорогою, лоскочуть дівчат, лякають дітей, можуть щось вкрасти у хаті, в основному їстивне, щось перекинути і розбити, вивести зі стайні худобу і чимось годувати. Менше зафіксовано випадків знесення воріт, хвірток та малих архітектурних форм, еротичних елементів у поведінці “Сури” та “циганки”. Ритуальний аспект антиповедінки – через показ негативних сторін людської натури довести необхідність дотримання загальноприйнятих норм моралі у будні – в наші дні поступово зникає. Бешкети ряджених все більше сприймаються як розвага, гра. Окрім того, у постановках вертепів на сцені (сільських клубів, шкіл, на районних конкурсах вертепів) бешкети у зв’язку з їх невідповідністю до норм християнської моралі фактично відсутні взагалі.

Підтримка священиками вертепних обходів (які також віддають гроші на церкву) зумовила значно краще збереження вертепів, які діють у всіх обстежених нами селах, ніж інших, більш архаїчних видів рядження. Так, обхід “діда” і “баби” у переддень Йордану зафіксований нами лише в с. Вишків Долинського району Івано-Франківської області, ходіння “за циганами” – тільки в с. Баранівці Самбірського району Львівської області. У результаті аналізу костюмів, текстів та ритуальної поведінки ряджених “діда” і “баби” ми прийшли до висновку, що їхні образи були втілені пізніше в масках “жида” і “жидівки” у різдвяному вертепі.

Традиційно учасники сільських вертепів обходять лише жителів свого села. Проте з поступовим поширенням туризму на Бойківщині (яке йде все ж значно повільніше, ніж на Гуцульщині) вертепи почали виступати і на гірськолижних базах. Гроші, отримані від туристів, учасники вертепів залишають собі.

Підрозділ 3.2. “Зміни у святкуванні Нового року за старим стилем” висвітлює народні святкування 13-14 січня. Старий Новий рік на Бойківщині називається “межисвята” (між “Першими” – Різдвяними – і “Другими” – Водохресними святами). Вже в самій цій назві відчувається, що це свято – незначне. Це локальна специфіка Бойківщини, оскільки в центральних регіонах України, на Буковині і Гуцульщині свято Василя дуже пишно відзначається як в традиційний період, так і в наш час. Зокрема, на Бойківщині не побутують народні ігри “Маланка” і “Коза”. Щедрують на Бойківщині не напередодні Нового року, а перед Водохрещам. Проте тут досі виконується обрядодія “в’язати Василя”, що означає привітання чоловіків на ім’я Василь, також ще побутує звичай новорічного посівання.

В підрозділі 3.3. “Ступінь збереження водохрещенської обрядовості” простежений зв’язок між першим (6 січня) та другим (18 січня) Святими вечорами. Оскільки вони мають і інші назви – Дідів вечір

та Бабин вечір (Бабинець), приходимо до висновку, що ці вечори первісно мали поминальний характер, а також в них втілена ідея рівноваги між чоловічим і жіночим началами (що відчутно і в обхідних обрядах: колядувати мають традиційно чоловіки, а щедрувати – жінки). Вечеря на другий Святий вечір скромніша, ніж на перший, головною стравою вже є не кутя, а посвячена вранці цього дня святвечірня вода. Важливою обрядодією Бабиного вечора залишається ставлення господинею хрестиків над усіма дверима та вікнами в хаті і стайні, а також окроплення святою водою хати, господарських споруд і городу що мають оберігати обійстя від нечистої сили (переважно це робить господар). Звичай передйорданського жіночого щедрування на Бойківщині вже майже занепав, що пов’язано, на нашу думку, з несприйняттям язичницьких щедрівок церквою.Тут також розглянуті обрядодії Водохреща, основною з яких є освячення води у церкві або на ріці. Жителі Бойківщини, так як і повсюди на Україні, в наші дні ще вірять у цілющі властивості святої води, які вона зберігає протягом року. Нею лікують різні хвороби, передовсім головний і зубний біль, запалення горла. Після завершення Водохресних свят хати людям освячує святою водою священик. У післясвятковому очищенні хат відчувається давнє дохристиянське протиставлення свят і буднів: оскільки в сакральний час була дозволена інша поведінка і мораль, ніж у профанний, а також у свята, як вірили, активізувалася нечиста сила, то після їх завершення необхідно було змити з себе все лихе.

У висновках підсумовуються основні положення дисертації, що виносяться на захист:

– Проаналізовано стан історіографії та джерельної бази з даної проблематики і з’ясовано, що у вітчизняній етнологічній науці немає узагальнюючих праць, присвячених сучасній зимовій обрядовості українців Бойківщини. Дослідники народного календаря переважно зосередили свою увагу на вивченні традицій святкування Різдва в Україні в період наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Залучення широкого кола джерел як архівних, так і зібраних автором в польових експедиціях протягом 2004-2007 років, дозволило визначити регіональні особливості святкування Різдва на Бойківщині на сучасному етапі та проаналізувати причини зникнення одних та виникнення інших обрядодій в різдвяно-новорічному циклі свят.

– Простежено, що різдвяно-новорічний цикл на Бойківщині, як повсюди на Україні, складається з трьох основних свят – Різдва, Старого Нового року та Водохреща, а також ритуальної вечері напередодні цих свят. Святкування Нового року 1 січня, званого на Бойківщині “державним” Новим роком, є новотвором радянського періоду, який добре прижився на усій території України, дещо гірше – в гірських областях. Відзначення Святого вечора та Різдва зберігає багато архаїчних рис, зокрема збережена аграрна символіка багатьох обрядодій. Проте спостерігається тенденція зміни аграрної мотивації народних звичаїв на християнську. Віздначення свята Василя на Бойківщині, на відміну від більшої частини України, мало насичене обрядодіями. Вечір напередодні цього дня тут взагалі не має назви і фактично не святкується. Свято Водохреща в зазначеному регіоні зберігає переважно релігійне значення, основною обрядодією якого є освячення води в церкві. Святою водою господарі й тепер, за традицією, кроплять оселю та увесь двір від усього нечистого. У надвечір’я Йордану на Бойківщині традиційно щедрували, проте сьогодні щедрування на Бойківщині стрімко зникає у зв’язку з несприйняттям народних щедрівок церквою. Завершує різдвяно-новорічний цикл свят день Івана (20 січня).

– Доведено, що бойківська культура при наявності субетнічних особливостей розвивається і функціонує в руслі загальноукраїнської народної традиції. Основа зимової обрядовості бойків є такою самою, як і в населення інших історико-етнографічних регіонів України, та в багатьох європейських народів загалом. Спільними є обряди колядування, щедрування, посівання, освячення води, набір святкових страв. На Бойківщині у зв’язку з природно-географічними (гори) та історичними (відносно пізнє встановлення радянської влади) умовами значно краще збережені народні традиції, ніж у інших областях України, в тому числі і на сусідній Гуцульщині, де негативний вплив має підвищена загальна комерціалізація обрядової культури.

– Визначені внутрішньолокальні особливості бойківських різдвяних традицій на рівні окремих бойківських сіл та навіть окремих родин. Це стосується як часу виконання обрядодій (зокрема, вмивання в річці на Святий вечір, вранці на Різдво або вранці на Старий Новий рік), так і специфіки виконання того чи іншого обряду. Різним є й ступінь збереженості народних традицій у різних поселеннях. Так, майже повсюди зникли обряди щедрування, колядування до дівчат, архаїчні обрядодії обв’язування ланцюгом столу, ставлення під стіл повного відра води тощо. Певні відмінності у народній термінології, формі та мотивації обрядодій спостерігаються між двома історичними частинами Бойківщини – галицькою та закарпатською, що протягом десятиліть знаходилися у складі різних держав.

– Виявлено, що мотивація багатьох різдвяних обрядодій є зміненою, або й втраченою. Через нерозуміння їх давнього значення багато звичаїв виходять з активного вжитку. Деякі обрядодії не зникають зовсім, а перетворюються на ігрові форми і поповнюються новими, вже розважальними елементами. Ритуальні бешкети (“антиповедінка”) учасників вертепу перетворюється на гру. Деякі обрядодії ще зберігають свою давню мотивацію – вживають певні страви для набуття їх властивостей (бути здоровими, як часник); зв’язують ложки, щоб худоба/сім’я трималися купи; вірять у лікувальні властивості йорданської води, оздоровлюючі та очисні властивості води, якою миють святвечірній посуд тощо.

– З’ясовані причини трансформацій традиційної зимової обрядовості бойків. Це загальна світова урбанізація, перехід до постіндустріального суспільства; репресії з боку радянської влади щодо вертепів та інших народних обрядів; в наш час – високий авторитет церкви у населення, що призводить до зміни давньої аграрної мотивації різдвяних обрядів на християнську або до повного зникнення обрядодій, що мають явний язичницький характер; масовий виїзд населення Західної України на заробітки за кордон, через що знелюднюються карпатські села, відбувається змішання обрядових чоловічих і жіночих ролей у неповних сім’ях, українська етнокультура запозичує деякі елементи західноєвропейської обрядовості; вплив засобів масової інформації, які непрофесійно пропагують народну культуру, поширюють в усій Україні модель уніфікованого відзначення свят, без врахування етнічної та локальної специфіки українських історико-етнографічних областей.

– Досліджено, що попри численні трансформації та інновації, дотримання основних обрядодій народного календаря, у тому числі різдвяних, є для більшості бойків на сьогодні обов’язковим. Традиційно народний календар на селі був законом, це своє значення він зберіг і дотепер. Свята підтримують комунікацію між односельцями, оскільки основні святкування відбувається не в межах однієї родини, а в межах усього села. Показовими в цьому плані є обходи колядників, полазників, щедрівників, посівальників, учасників вертепу. У результаті дослідження встановлено, що традиційна зимова святково-обрядова культура на Бойківщині, особливо у віддалених гірських селах, у повних сім’ях збережена досить добре порівняно з іншими регіонами України. У

світлі світових глобалізаційних процесів дотримання народних традицій має дуже велике значення. До такої думки вже прийшли провідні науковці в країнах Західної Європи, де збереження надбань традиційної етнокультури є предметом особливої турботи держави. Зокрема, культурна спадщина ретельно вивчається державними та приватними установами, регулярно проводяться фольклорні фестивалі та змагання. В умовах інтеграції України у глобальний економічний та культурний простір актуальність вивчення та збереження власної національної культури надзвичайно посилюється. 

Основні положення та висновки дисертації викладені у публікаціях:

 

1. Сучасні різдвяні віншувальні традиції села Тисів Болехівського району Івано-Франківської області. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск. 18. – К., 2005. – С. 87-93.

2. Сучасні дівочі святвечірні ворожіння про шлюб на Бойківщині. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 20. – К., 2005. – С. 100-106.

3. Святий вечір в сучасному бойківському селі (на матеріалі села Орявчик Сколівського району Львівської області). // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Випуск 21. – К., 2006. – С. 89-96.

4. Сучасні магічні обрядодії на Бойківщині, приурочені до Різдвяного циклу свят. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія Історія. – Випуск 82-84. – К., 2006. – С. 19-20.

5. Різдвяні свята бойків у працях вчених-етнографів ХІХ – на початку ХХ століть. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Серія Історія. – Випуск 87-88. – К., 2006. – С. 71-74.

 

 

Анотація

 

Громова Н.О. „Різдвяно-новорічна обрядовість українців Бойківщини

(кінець ХХ – початок ХХІ століття)”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

У дисертації на основі залучення широкого кола джерел та аналізу наукової літератури досліджуються традиції різдвяно-новорічних свят на Бойківщині в роки незалежності України. Розглядається різдвяно-новорічний цикл на Бойківщині, який складається з трьох основних свят – Різдва, Нового року та Водохреща. Важливе значення надається висвітленню ритуальних Святвечорів напередодні Різдва та Водохреща. На прикладі зимового календаря святкувань бойків простежується, що бойківська культура при наявності субетнічних, регіональних особливостей, розвивається в руслі загальноукраїнської народної традиції. У дисертації окреслюються внутрішньолокальні відмінності бойківських різдвяних традицій між двома історичними частинами Бойківщини – галицькою та закарпатською. З’ясовано, що у наш час мотивація багатьох різдвяних обрядодій є зміненою або й втраченою, чимало звичаїв взагалі виходять з активного вжитку. Разом з тим доведено, що у порівнянні з іншими регіонами України основа різдвяно-новорічної обрядовості на Бойківщині збережена краще. Висвітлюються та аналізуються причини змін та трансформацій традиційної зимової обрядовості бойків.

Ключові слова: бойки, Бойківщина, Різдво, Новий рік, Водохреща, сніп, керечун, колядування, щедрування, вертеп, полазник, обряд, мотивація.

 

Аннотация

 

Громова Н.О. „Рождественско-новогодняя обрядность украинцев Бойковщини (конец ХХ – начало ХХІ века)”. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 – этнология. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

В диссератции рассматривается современная зимняя календарная обрядность украинского субэтноса Карпат – бойков. Проанализировано состояние и характер источников по данной проблеме, установлена степень исследования проблемы в украинской историографии. Автор рассматривает цикл зимних календарных прадников на Бойковщине, который традиционно состоит из Рождества, Нового года и Крещения. Особое внимание уделяется рассмотрению обрядов ритуальных Сочельников – рождественского и крещенского. Отдельные разделы посвящены двум наиболее сохранённым рождественским обрядам – колядованию и вертепу. Рассмотрена как история формирования этих обрядов, так и их современные формы на Бойковщине.

На примере святочного календаря бойков доказывается, что бойковская народная культура является неотъемлимой частью украинской народной культуры в целом. Вместе с тем автор рассматривает внутрилокальные различия в зимней календарной обрядности бойков, в первую очередь отличия между закарпатской и галицкой частью Бойковщины. Также отмечены различия между празднованием Рождества в разных сёлах этой историко-этнографической области.

Особое внимание уделяется проблеме изменения архаичной мотивации рождественских обрядов. Объясняются причины трансформации формы и содержания ритуалов рождественско-новогоднего цикла праздников на Бойковщине. Доказывается, что при всех изменениях зимняя календарная обрядность бойков сохранена в наше время значительно лучше, чем обрядность других историко-этнографических областей Украины, в том числе соседней Гуцульщины.

Ключевые слова: бойки, Бойковщина, Рождество, Новый год, Крещение, сноп, керечун, колядование, щедрование, вертеп, полазник, обряд, мотивация.

 

Annotation

 

Gromova N.O. „The Christmas-New Year Rites of the Ukrainians of Bojkivshchyna (end of XX – beginning of XXI)”. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in history, specialization 07.00.05 – ethnology. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2007.

The thesis researches Christmas-New Year rites in Bojkivshchyna during Ukraine’s independence and is based upon analysis of scientific literature and a large amount of information sources. The paper depicts Bojkivshchyna Christmas-New Year cycle, consisting of three main holidays: Christmas, New Year and Epiphany, and places special emphasis on the description of ritual Holy-evenings on the eve of Christmas and Epiphany. Using calendar of Bojkos’ winter holidays as an example, the author shows that the folk culture of Bojkivshchyna develops in line with the overall Ukrainian folk culture, at the same time keeping its sub-ethnic and regional traits. The thesis analyses local differences between Bojkos’ Christmas holidays in two historic parts of Bojkivshchyna – those originated from Galychyna and Zakarpatya. The author found out that motivation for many Christmas ceremonies was changed or lost; many rites cease to be actively used altogether. However it is proved that the basis of Christmas-New Year rites in Bojkivshchyna is retained better if compared to other Ukrainian regions. The paper describes and analyses reasons for changes and transformations of the traditional Bojkos’ winter rituals.

Key words: the Bojkos, Bojkivshchyna, Christmas, New Year, Epiphany, sheaf, kerechun, Christmas carol singing, shchedruvannya, vertep, polaznyk, rite, motivation.

 

1 Потебня А. Объяснения малорусских и сродных народных песен. – Т. II. Колядки и щедровки. – Варшава, 1887.

2 Пчилка О. Украинские колядки. // Киевская старина. – 1903. – № 1. – С. 152-175; № 4. – С. 132-160; № 5. – С. 192-230; № 6. – С. 347-394.

3 Ящуржинский Xр. Культ хлеба в малорусских колядах //

Киевская старина. – 1893. – Т. 43, декабрь (№ 12). – С. 408-416; Ящуржинский Xр. Колядки религиозно-апокрифического содержания. // Киевская старина. – 1895. – № 2. – С. 207-217.4 Сумцов Н. Научное изучениие колядок и щедривок. // Киевская старина.– 1886. – Т. 14. – Кн. 2. – С. 237-266.

5 Франко І. До історії українського вертепа, історично-літературні студії й матеріали ХVІІІ в. // Франко І. Зібр. тв. у п’ятидесяти томах. – Т. 36. – К., 1982. – С. 170-375; Франко І. Нові матеріали до історії українського вертепа. // Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка. – Львів, 1908. – Т. 82.– С. 30-52.

6 Франко И. Замечательные колядки. // Киевская старина. – 1889. – Т. 24. – № 1. – С. 231-233; Франко І. Наші коляди. // Франко І. Зібр. тв. у п’ятидесяти томах. – Т. 28. – К., 1980. – С. 7-41.

7 Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності. // Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. – К., 1966. – С. 78-95.

8 Зубрицький М.Народний календар. Народні звичаї і говірки, прив’язані до днів у тижні і до рокових свят. // Матеріали до українсько-руської етнольогії. – Львів, 1900. – Т.3. – С. 33-60.

9 Зокрема, Мисевич О. Різдвяні звичаї й пісні із с. Веремінь. // Літопис Бойківщини. – Самбір, 1938. – Ч. 10; Турянська М. Бойківські звичаї з Різдвяних свят, Нового року й Йордану. // Літопис Бойківщини. – Самбір, 1934. – Ч. 3. – С. 23-27 та ін.

10 Богатырев П. Вопросы теории народного искусства. – М., 1971. – С. 167-296.

11 Сосенко К. Різдво-Коляда і Щедрий вечір: Культурологічна оповідь. – К., 1994.

12 Свєнціцкий І. Різдво Христове в поході віків (Історія літературної теми й форми). – Львів, 1933.

13 Косуха П. Наши праздники и обряды. – К., 1987; Науменко Г. Нова радянська обрядовість, її місце в патріотичному та інтернаціональному вихованні трудящих. // Народна творчість та етнографія. – 1981. – № 1; Прогресивні народні традиції в збагаченні радянського способу життя. – К., 1986; Советские традиции, праздники и обряды: Опыт, проблемы, рекомендации. – М., 1986; Соціалістична обрядовість на Україні. – К., 1983 та ін.

14 Чичеров В. Зимний период русского народного земледельческого календаря XVI-XIX веков. – М., 1957.

15 Пропп В. Русские аграрные праздники. – Л., 1963.

16 Курочкін О. Українські новорічні обряди: “Коза” і “Маланка” (з історії народних масок). – Опішне, 1995.

17 Федас Й. Український народний вертеп (У дослідженнях ХІХ-ХХ ст.). – К., 1987.

18 Кирчів Р. Етнографічне дослідження Бойківщини. – К., 1978; Кирчів Р.Ф. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. – Львів, 2002.

19 Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження. – К., 1983.

20 Борисенко В. Традиції та життєдіяльність етносу (на матеріалах святково-обрядової культури українців). – К., 2000.

21 Волицька І. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX – поч. XX ст. – К., 1992.

22 Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (Когнітивна антропологія). – К., 2000.

23 Тиводар М. Традиційне скотарство українських Карпат ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст. Історико-етнологічне дослідження. – Ужгород, 1994.

24 Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. – К., 1987; Шухевич В.О. Гуцульщина. – Ч. IV. – Верховина, 1999; Лемківщина: Історико-етнографічне дослідження. – Т. ІІ. Духовна культура. – Львів, 2002; Різдво на Лемківщині. Фольклорно-етнографічний збірник. – Львів, 2004; Холмщина і Підляшшя: Історико-етнографічне дослідження. – К., 1997; Кожолянко Г. Народознавство Буковини. Новорічно-різдвяна обрядовість буковинців. Навч. посібник. – Чернівці, 2001; Поділля: Історико-етнографічне дослідження. – К., 1994; Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. – Львів, 1997. – Вип.1 Київське Полісся. 1994; Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. – Львів, 1999. – Вип.2. Овруччина. 1995; Сумцов М.Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. – Харків, 1918 та ін.

25 Рабій М. Колядки та щедрівки Західньої Бойківщини. // Літопис Бойківщини. – Ч. 1/35 (46). – Філядельфія, 1982. – С. 8-30; Гайда Ю. Повір’я, звичаї та обряди бойків Турківщини. // Бойки. – № 1-12/1996, 1-12/1997, 1-6/1998 (22-52). – Дрогобич, 1998. – С. 205-210 та ін.

26 Бойківська етнографічна експедиція. Червень-липень 1975 р. Щоденник № 1 Кирчіва Р. // Архів ІН НАНУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Од. зб. 215. – 99 арк.; Бойківська етнографічна експедиція. Червень 1977 р. Щоденник № 5 Кирчіва Р. // Там само. – Од. зб. 240. – 63 арк.

27Гошко Ю. Експедиція 1975 р. “Бойківщина” // Архів ІН НАНУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Од.зб. 217. – 32 арк.; Гошко Ю. Польові матеріали бойківської експедиції 1976 р. // Там само. – Од.зб. 227. – 67 арк.

28 Наукова експедиція співробітників ЛВ ІМФЕ ім. М.Т. Рильського АН УРСР у гірські райони Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської обл. з 5 по 18 травня 1985 р. – Звіт молодшого наукового співробітника Фриза В. про роботу, виконану під час наукової експедиція у гірські райони українських Карпат з 4 по 16 травня 1985 р. // Архів ІН НАНУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Од.зб. 331. – 30 арк.

29 Науковий архів Кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Ф. 3. – П. 3-5. – Од. зб. 32-95.

30 Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Головацким. – М., 1878. – Ч. ІІ. Обрядные песни. – 844 с.; Ч. ІІІ. Разночтения и дополнения. Обрядные песни. – 523 с.; Ч. ІІІ. Разночтения и дополнения. Отделение ІІ. Обрядные песни. – 556 с.

31 Колядки і щедрівки. Зібрав В. Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1914. – Т. 35. – 270 с.; Т. 36 – 380 с.

32 Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року / Упоряд., передмова і прим. О. Дея. – К., 1965. – 804 с.

33 Зокрема: Весь світ нині звеселився. Вертеп. // Рідна земля. – 7 січня 1994. – Число 2 (181); Во Вифлеємі нині новина (Сценарій вертепу для дорослих). // Новини Підгір’я. – Рожнятів, 1990. – 8 грудня. – С. 3; Над вертепом звізда ясна. (Сценарій вертепу) // Новини Підгір’я. – Рожнятів, 1990. – 29 листопада. – С. 8; Михальчак І. Вчимось колядувати. // Голос Самбірщини. – № 2 (1130). – 13 січня 2006 року. – С. 1 та ін.

34 Глушко М. Походження “полазника” як звичаю зимової календарної обрядовості українців (нова концепція). // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 3. – С. 84-85.

35 Гребеняк Д. Основні атрибути обрядового харчування бойків в кінці ХІХ – початку ХХ ст. // Бойківщина. Історія та сучасність. – Львів, Самбір, 1995. – С. 117.

36 Франко І. Наші коляди. // Франко І. Зібр. тв. у п’ятидесяти томах. – Т. 28. – К., 1980. – С. 37, 10.

37 Ящуржинский Xр. Колядки религиозно-апокрифического содержания. // Киевская старина. – 1895. – № 2. – С. 207.

38 Франко І. До історії українського вертепа, історично-літературні студії й матеріали ХVІІІ в. // Франко І. Зібр. тв. у п’ятидесяти томах. – Т. 36. – К., 1982. – С. 183.

 


 

Advertisements