Позначки


Ганна Горинь,
кандидат історичних наук
Писанкарство

Писанкарство в Карпатах, як і на інших територіях України, своїм корінням сягає глибокої праісторії і донині залишається одним із кодів міфопоетичного світосприймання і світовідображення.

Українські писанки знає увесь світ. Вони є своєрідним національним символом. Це один із найяскравіших феноменів орнаментального мистецтва України. У Карпатах побутує легенда, що з писанки почався світ. І доки будуть писати писанки, а на свято Юрія палитимуть вогні, доти існуватиме світ. Донині верховинці пам’ятають також настанову, що писанка – це оберіг. Писанки карпатського регіону вражають загадковістю орнаментальних мотивів, складністю та вишуканістю композиції, колористичним багатством. Донині збережено кілька способів оздоблення ритуального яйця (фарбування, вишкрябування і восковий розпис), відповідно до яких побутували „галунки” (“крашанки”, „фарбанки”); „шкрябанки” („драпанки”, “різьбянки”); „писанки”. Для Карпат найбільш характерна воскова техніка розпису писальцем (на Гуцульщині) або шпилькою (на Бойківщині та Лемківщині). Горянам відомо чимало переказів про таїну процесу писання писанки, починаючи з добору яєць, виготовлення барвників і писальця. Існували також спеціальні замовляння, які повинні були забезпечити успіх праці. А ще мали бути світлими думки, щоб не нашкодити писанкою собі й тому, кому вона загадувалася. Найкращою порою писання вважали час до схід сонця. Починали писати здебільшого у живний четвер, великодню суботу, дівчата і жінки, подекуди навіть чоловіки. Нам відомі імена кращих писанкарок – Г.Кокуцяк, Г.Линдюк, П.Линдюк (із Космача); С.Довганюк (з Тюдова) ; І.Семчук, Г.Семчук (із Замагори); Ю.Вуювич (з Лобови біля Нового Санчу). Однак, як правило, писанки залишаються анонімними творами народного мистецтва.

Найвідомішими осередками писанкарства були Космач, Яворів, Річка, Снідавка, Криворівня, Голови, Замагора, Чорний Потік, Виженка, Путила, Розтоки, Довгопілля (на Гуцульщині); Верхнячка, Підгородці, Славськ, Велика Лінина, Ясениця, Замкова, Тернівка, Цинява (на Бойківщині); Височани, Луковиця, Чертіжне, Чорноріки, Ропиця Руська (на Лемківщині). Кожен із них мав локальну виразність писання, орнаментики, композиції.

Писанки кожної етнографічної групи українців Карпат мали свої стильові ознаки. Наприклад, на Лемківщині писанки небагаті на вибагливий орнамент, прості, одно- або двоколірні. Поширений тут розпис шпилькою дозволяв виконувати лише порівняно прості елементи орнаменту – риски і крапки, а з них компонувати пасочки – сонечка, зірки, хрестики, квіти, гілки, сосонку. У селах біля Нового Санчу і на Пряшівщині писали по-іншому: на пофарбованому яйці шпилькою або ножем візерунки видряпували. До найпоказовіших ознак лемківських писанок зараховуємо чітко виражений характер орнаментальних мотивів, які творені з краплеподібних елементів. Їх ритмічне повторення, вільне розміщення на загальному тлі творять ефект динаміки, лаконічності і простоти форми.

Лемківські писанки близькі до бойківських. На Бойківщині так само провідними були техніка воскового писання і вишкрябування, а творений шпилькою орнамент складався з крапок і рисок. Орнаментальні мотиви бойківських писанок найчастіше утворюються багаторазовим повторенням одного елемента. Тут переважав геометричний орнамент, рослинний і зооморфний були локальними. Бойківські писанки в основному двоколірні, тло однотонне (синє, зелене, бузкове, фіолетове, чорне).

Особливо виразною є своєрідність гуцульських писанок, що забезпечується незліченністю орнаментальних мотивів, з-поміж яких є дуже архаїчні, відомі у світовому мистецтві. Їх народні назви: „безконечник”, „штерна”, „сорокаклинці”, „княгинька”, „раховане”. Оригінальність гуцульських писанок виявляється також у назвах: Одні походять від узорів, інші – топонімічні („космацькі”, „ясінські”) та антропонімічні („Настунька”, Парасочка”).

Гуцульські писанки оздоблені багатоколірним геометричним орнаментом, в який з великою вибагливістю і мистецьким тактом залучали зооморфні елементи (олені, баранчики, коні, риби, півні). Зрідка траплялися сюжетні розписи. Часто в орнамент впліталися написи „Христос воскрес”, „Веселих свят”. Художня мова писанкового розпису гуцулів значною мірою умовна. Це мініатюрні твори, які вимагали неабиякого мистецького хисту, оскільки гуцулка писала їх без жодних попередніх розрахунків чи ескізів. А тому кожна її писанка є неповторною.

Писанки це невід’ємний елемент весняної обрядовості. На Великдень їх святили, крашанки першими споживали з-поміж святкових страв, з ними пов’язані й гаївки. На Гуцульщині склалася певна традиція обдаровування писанками: у живний четвер писанки дарували дітям, в неділю „за прости-біг”, в обливаний понеділок – дівчата хлопцям, у вівторок – молодиці чоловікам. Писанка пов’язана з культом предків, тож несли її до могил рідних, обдаровували бідних і подорожніх „за прости-біг”. У звичаї кидати шкарлупу на воду збереглася комунікативна функція писанки як елемента зв’язку з потойбічним світом.

Писанка була оберегом від грому, вогню, від зурочення, мала магічне значення у побуті й господарському житті. На Лемківщині писанку або свіжі яйця клали у фундамент новобудови. У національній землеробській традиції відомою є функція писанки як жертви землі. Зокрема, у Карпатах вона виявляється у Юріївській обрядовості, коли ритуальне яйце котили по ярині, а потім закопували в землю. На Пряшівщині при першому вигоні худоби писанку закопували під поріг стайні. На Бойківщині в окремих селах шкаралупу писанок кидали на грядку з городиною, на Лемківщині завішували на плодові дерева: щоб родило. Писанками прикрашали хату, розвішуючи під образами, на сволоках, на різдвяному „павуку”, щоб світилися вони яскравими вогниками і оберігали від злих сил.

Advertisements