Теги

,


Збирач народних перлин Бойківщини

http://cun.org.ua

Усна народна творчість Бойківщини стала змістом, суттю життя і діяльності Петра Андрійовича Зборовського. Так вважають люди, які добре знають цього великого працелюба, етнографа, фольклориста, краєзнавця, члена Національної Спілки композиторів України і – науковця. Петро Зборовський народився 1941 року, далеко від Турківщини, де проживає вже п’ятий десяток років, – у Миколаєві . Війна забрала батьків. Виховувався у дитбудинку на Черкащині, навчався в музичній школі, грав у дитячому духовому оркестрі. Згодом закінчив музичне училище та консерваторію імені Миколи Лисенка у Львові. Працював у Самбірському культурно-освітньому училищі. А з 1970 року в Турківській дитячій музичній школі – викладач, директор. Очевидно, що неповторна краса, культура, народна творчість Бойківщини полонила-причарувала “нетутешнього” Зборовського, та так міцно, що прикипів він до неї всім серцем, і стала вона для нього джерелом натхнення та невтомної праці. Так, народні перлини Бойківщини спричинилися до написання щонайменше десяти книжок із фольклористики та краєзнавства, понад сотні популярних не лише в Україні статей, підготовки унікальної фотовиставки про сакральну архітектуру Турківщини. А ще ж зібрано понад десять тисяч унікальних записів автентичного усного, інструментального і співочого фольклору, лише дитячих колисанок – понад дві тисячі. Всі ці любовно зібрані, впорядковані скарби народу треба “зафіксувати для вічності” – закарбувати в книгах, що, як відомо, потребує фінансової підтримки, а насамперед, розуміння важливості для української культури того, що зробив і робить Петро Зборовський. Розуміння – з боку заможних людей, а ще – їхньої справжньої любові до України, яка вимірюється не декларативним, а чинним патріотизмом. Віримо: такі люди є в Україні, сподіваємося: вони відгукнуться своїм патріотичним поривом посприяти у виданні праць науковця. Назви виданих книжок говорять самі за себе: “Різдвяна поколядь на Турківщині”, “Бойківське весільне латкання”, “Таланти Турківщини”, “Топоніміка Турківщини”, Бойківський мій краю” та інші. Розмовою про них і розпочинаємо наше інтерв’ю із Петром ЗБОРОВСЬКИМ.

– Зроблене Вами справді важко переоцінити. А як усе починалося? – Дуже просто. Якось мені подумалося: що і як співають люди в бойківських селах? Пригадую, це був 1985 рік. Узяв магнітофон “Весна-205” – на диктофон не було грошей – та й вирішив поїхати в перше ліпше село. Найближчий автобус ішов у село Лосинець, туди я й вирушив. Приїхав. Питаю в людей, хто тут вміє співати й найбільше пісень знає. Мені й показали на хату, де жила Марія Ільницька. Жінці було вже за 70 літ, і наспівала вона стільки, що й касети забракло. Так прокинувся інтерес, який з кожним днем посилювався. Став їздити по селах кожної вільної днини. Під час навчального року це були неділі і свята, а влітку – щоразу, як тільки дозволяла погода. Так зібрав понад 10 тисяч зразків усного, співочого й музичного (інструментального) фольклору. Згодом захопився ще й етнографією, топонімікою та історією.

– Ваша перша книжка називалася “Різдвяна поколядь на Турківщині”. Коли і чому видали саме таку працю?

– Ця книжка побачили світ 2000 року. Я хотів створити, видати щось таке, чого раніше не було. Поколядь – це віншування, те, що є після коляди. Книжок із Різдвяними віншуваннями ще не було. От я й закрив цей “пробіл” в українській фольклористиці. Видав книжку “Різдвяна поколядь на Турківщині” власним коштом і – невеликим накладом. Вийшла вона у видавництві Львівського університету.

– Ви сказали, що вважаєте найсерйознішою своєю працею книжку “Бойківське весільне латкання”… Розкажіть, що вона значить і для Вас, і для науки.

– На сьогодні це справді моя найсерйозніша праця. Вона вийшла 2002 року у львівському видавництві “Сполом” обсягом 196 сторінок. Латкання – це прадавній вид співу, коріння якого губиться не тільки у віках, а й в тисячоліттях.:. Дуже правдоподібно, що цей вид співу дійшов до наших днів ще від часів матріархату. Адже латкають тільки жінки. Виконавська та авторська роль цілком належить жінкам. Буваючи в селах і записуючи спів чоловіків, часом запитував: “А чи знаєш ти латкання?”

– “Знаю”.– “То залаткаєш?” – “А що я, баба?” Ця унікальна праця вийшла накладом у 100 примірників, бо на більше не було грошей. Хотілося б перевидати її, додавши до весільного латкання ще й скотарське, жнивне і сінокісне.

– Скажіть, а що Вас спонукало підготувати книжку “Таланти Турківщинии”? Це ж не етнографія, не фольклор. Між тим, таке дослідження, схоже, потребує багато часу й сил.

– “Таланти Турківщини” – це своєрідна історія краю в особах, моя третя книжка обсягом у 360 сторінок. А причиною створення такої книги було наступне. У наукових працях польської доби часто зустрічається така фраза: “Бойко до книжки не охочий”. Або у Франковому “Вандрівка русина з бідою” є такі рядки: “Є в вас школа?” “Є, та дуже вчать поволи”: Школа в селі вже літ сто, А письма не зна ніхто”. От така була ситуація на Турківщині на початку та й в першій половині ХХ століття. А яка тепер? І я почав збирати матеріали про талановитих вихідців із нашого краю. Отже, з Турківщини вийшло 12 академіків, 17 докторів наук, 21 професор, понад 70 кандидатів наук. Ці цифри мають виразну тенденцію до зростання.

– І хто ж ті вихідці з Турківщини, які репрезентують українську науку та високе мистецтво?

– Назву бодай декілька прізвищ. Професор Станіслав Боринець, уродженець села Лосинець, – заступник директора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор і професор механічної інженерії Іллінойського університету США Володимир Мінкович ,народився в селі Либохори, академік Іларіон Височанський – виходець із села Мохнате, академік, доктор медичних наук Іван Ільницький та багато інших. Серед господарників – голова правління ДАТ “Чорноморнафтогаз” Микола Ільницький, родом із села Лосинець. І не тільки він. Серед митців – заслужений діяч мистецтв, поет-пісняр Йосип Фиштик із Верхнього Висоцького, головний диригент і художній керівник симфонічного оркестру Буковини Йосип Созанський – родом із Турки. В селі Ісаї народився один із найталановитіших композиторів Франції Мар’ян Кузан. А ще Турківщина дала Україні сім генералів. Ще одну особливість нашого краю варто наголосити. На Турківщині є 50 шкіл, учительські колективи яких укомплектовані їхніми колишніми випускниками. Це ж феномен!

– Ваша працьовитість також феноменальна… Ось збірка пісень із голосу Марії Ільницької “Бойківський мій краю”. А “Топоніміка Турківщини” – це, мабуть, перше таке видання, де зібрано й витлумачено понад 3,5 тисячі місцевих топонімів і мікротопонімів. І ще підручник для дитячих музичних шкіл “Валторна: вправи, гами, етюди і п’єси”. Бувають якісь імпульси для їх створення?

– Трапляється… Підготував я збірку “Дитячі колисанки” – зібрав їх понад дві тисячі. А поштовхом до цього справді був такий випадок . Якось я почув, як молода мама з того ж таки будинку, в якому я мешкаю, колихала немовля під отакий, з дозволу сказати, спів: “А-а, а-а, а-а…” А дитина не спить. Мама ще довго “акала”, а тоді як закричить: “Спати!” Цей випадок напоумив мене ще раз обійти район і записати дитячі колисанки. Зібрав дві тисячі. Хотілося б укласти збірочку. А коштів нема, то й робота стоїть…

– Скажіть, і багато у Вас зібраного, та невиданого?

– Матеріалу зібрано стільки, що можна було б зо два десятки книжок видати…

– Гадаю, тепер відгукнуться люди, не байдужі до духовних скарбів народу, одним із яких і є усна народна творчість. До того ж, сприяння виданню таких книг було б гідним пошанівком подвижницької праці етнографа і фольклориста Петра Зборовського в рік його ювілею. Успіхів Вам!

Розмову вела Марія БАЗЕЛЮК «Нація і держава», № 23-24, 23 червня 2011 р.

Advertisements