Не зважаючи на російськомовний текст і однобокість подання причин переселення (економічний фактор), ред. подає посилання на матеріал Інтеру як свідчення про подію переселення 1951 р.

ред.

http://ethnos.lemky.com

Телерепортаж каналу “Інтер” в інформаційній програмі “Подробиці тижня”.

Економічна доцільність. Проста фраза, що стала підставою для обміну прикордонними територіями між Польщею і Радянським Союзом у лютому 1951-го.

Корисні копалини, яких потребувала економіка двох країн, змусили покинути рідний дім десятки тисяч сімей з карпатських сіл. З мальовничого краю в примусовому порядку їх вивозили в херсонські і донецькі степи. 35 тисяч бойків виселили в Донецьку, Херсонську, Одеську і Миколаївську області, у віддалені села, як казали люди – туди, де вже ніхто не хотів жити. Леся Вакулюк вдалося розшукати тих переселенців, хто до цих пір пам’ятає дзюрчання гірського струмка біля свого будинку.

– Це було страшне! Це було більше, гірше страшного, як німецка война. Та люди не вірили, думали: як же ж можна з свої хати йти, лишати всьо на світі?!

У її рідних Лютовіськах, тепер це територія Польщі, стояв такий плач, що збіглися люди із сусіднього села, – згадує бабуся Феня той день, коли їм повідомили про переселення.

Нафта та вугілля – ось що стало причиною обміну територіями. Польська республіка була зацікавлена в українській нафті – її в Карпатах було хоч відбавляй. Натомість поляки запропонували Червоноград і його околиці – там знаходилися вугільні родовища. Після недовгих переговорів Польща і Радянський Союз підписали договір про обмін.

Ось так виглядали кордони Радянського Союзу і Польської республіки до 1951 року. Після підписання договору: частина території УРСР відійшла Польщі, а частина Польщі – Українській радянській республіці. Людей змусили покинути землі, якими обмінялися країни.

Наталя Кляшторна, дослідник бойківської культури:

У тексті договору щодо людей не йшлося жодним пунктом, жодним рядком, жодним словом. Йшлося про території, про свердловини, йшлося про якісь економічні чинники. Людей, начебто, там не було.

Наталія Кляшторна ось уже десятиліття вивчає історію бойків-переселенців. Її батьку і матері в 1951-му теж довелося покинути свій будинок. За словами Наталії, поляків відправили в ті села, які звільнили українці. У підсумку вони опинилися недалеко від рідних місць. А ось горян переселили за тисячі кілометрів в Донецьку, Миколаївську, Одеську та Херсонську області. Мови про те, щоб залишитися в західній України у своїх родичів і бути не могло. Людям видали переселенські квитки, їм заборонялося змінювати місце проживання та роботи.

Наталя Кляшторна:

Тут було написано: “колхоз имени Сталина, р-н Тельманівський, обл. Сталінська (Донецька)”. Ось оця людина – вона їхала саме з цим переселенським квитком, потягом його везли, саме в цей колгосп.

З карпатських Лютовіськ їх привезли сюди – в село Дудчани, це Херсонська область. Усього кілька хат, більшість місцевих жителів у землянках – ось що побачили переселенці.

Феня Іваніщів, переселенка:

Ні, картоплі тут не було, нічого тут не було, одні галушки і кукурудзяний мелай. Ото ми жили. І тільки що ми мали ще й корову. Кожна сім’я приїхала з коровою. То ше молоком спасалися. А корові їсти не було що дати. Нам обіщали, що тут є хати – все нам є. А ми приїхали – тут нічого не було! Нічого!

Зате були степ і поля, засіяні колючою бавовною. Перші роки довелося жити в голоді і холоді.

З віку в вік бойків годував ліс. Своє житло вони будували з дерева. Тут же, в степах, житла зводили з глини. Ось і довелося горянам освоювати нові матеріали.

Феня Іваніщів, переселенка:

Ми приїхали, в нас вдома ніхто нічо не мазав, а тут треба в глині робити. Ми ж не знаємо, підем, намісимо того чорного зьому, поналіпляємо, ті люди прийдуть нам пообдирають, кажуть: “Ви не тим робите, копайте красну глину!”

Ця пісня про переселення – головна в репертуарі сільського колективу з нехарактерним для Таврійських степів назвою – “Бойківчанка”. Жодне свято у Херсонських Дудчанах не проходить без бойківських пісень. 11-класниця Ліна збирає спогади своїх предків-горян, щоб зберегти для майбутніх поколінь.

Ліна Палієнко, нащадок бойків-переселенців:

Навіть коли мій дідусь згадував, уже через 50 років після переселення, ці часи – у нього були на очах сльози. Мене дуже вразило те, що, коли виселяли їх, то вони цілували кожен куточок своєї хати, брали в платочок навіть землю – на пам’ять про свою другу малу батьківщину.

Західна – так називає покинутий край переселенка зі старовинним бойківських ім’ям Феня. Тут їй видали паспорт і перехрестили на Фаїну. Вона говорить на незвичному для тутешніх місць бойківському діалекті. Їй вже дев’яносто. На малій батьківщині за шістдесят років Феня-Фаїна так жодного разу і не побувала.

Феня Лісішина, переселенка:

Так бим хотіла побачити, де м ся народила, де жила м, а пак свою хату, сусіди би м хтіла побачити де жили. Ну, я так, як тепер ся дивлю. Річка текла попри хату. Добре було жити…

Вони доживають свій вік на чужині. Хоча тут провели більшу половину життя – батьківщина, кажуть, там, в горах.

Сьогодні мальовничі Бещади – колись – УРСР, зараз – Польща – приваблюють туристів бойківськими дерев’яними церквами та хатами. Тепер це головний заробіток для мешканців гірських сіл. Діючих нафтових свердловин залишилося небагато. Деяким бойкам вдалося повернутися на рідні землі, тобто на територію сучасної Польщі. Але про своє походження, каже Василь Стрілець, який організовує походи в гори, воліють мовчати.

Василь Стрілець – 8 років живе в Польщі:

Багато бойків, лемків асимільовані насправді. Діти ходять до польських шкіл, спілкуються з поляками. Дуже багато сучасної молоді не хочуть признаватися, що вони є українцями.

Леся Вакулюк, Софія Гордієнко, Світлана Трунова, Іван Єрмаков, Вадим Свірідонов, Юрій Голубінка. “Подробиці тижня”, Телеканал “Інтер”. Херсонська область-Польща

Адаптація з української на російську мову Ярослава ТЕПЛОГО
Advertisements