Позначки


Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Poland-USSR 1951 territory exchange.jpg

По́льсько-Радя́нський о́бмін діля́нками терито́рій 1951 ро́ку — найбільший мирний обмін територіями в історії Польщі та одна з найбільших змін кордонів у післявоєнній історії Європи та Радянського союзу. Згідно з умовою[1], складеним у Москві 15 лютого 1951 року, Народна Республіка Польща і Союз Радянських Соціалістичних Республік обмінялись ділянками державних територій площею по 480 км².

Зміст

[сховати]

[ред.] Предмет обміну

З ініціативою щодо обміну ділянками територій виступив Уряд Польської Республіки [2]. Метою Польщі було отримання нафтопромислів Нижньо-Устрицького району, в обмін на які Радянський Союз отримував «зручне залізничне сполучення».[3] Існує думка, що неофіційним ініціатором був Радянський Союз, який відігравав провідну роль у прийнятті більшості рішень урядів соціалістичних країн, який у результаті обміну отримував перспективний Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн[4].

Умова ґрунтувалась «на принципі взаємного обміну кілометр на кілометр»[3], в результаті якого Польща отримувала ділянку у Дрогобицькій області загальною площею 480 км², передаючи Радянському Союзу рівну за розміром ділянку у Люблінському воєводстві. Розташована на цих територіях нерухома власність передавалася безоплатно й у справному стані, а її вартість компенсації не підлягала. Кожна сторона могла вивозити своє рухоме майно, резервне і невстановлене обладнання. Надавалося право перенесення своїх прикордонних споруд і устаткування. Населення, що проживало на переданих ділянках, мало б залишатися у межах своєї держави, яка самостійно вирішувала питання про його переселення. Передача ділянок і відселення населення планувалося здійснити протягом 6 місяців після вступу умови в силу.

Для вирішення питань, пов’язаних з передачею майна, була створена змішана польсько-радянська комісія уповноважених у складі:

  • Старші уповноважені з прийому та передачі майна на обмінюваних ділянках:
    • Від СРСР — Тищенко М. І.
    • Від Польщі — Конопка В. А.
  • Уповноважені з прийому та передачі майна на ділянці, переданій СРСР Польщі:
    • Від СРСР — Теньковскій М. Г.
    • Від Польщі — Новак С. І.
  • Уповноважені з прийому та передачі майна на ділянці, переданій Польщею СРСР:
    • Від СРСР — Сірош І. Л.
    • Від Польщі — Поль Л. В.

[ред.] Територія, що перейшла від СРСР до Польщі

Ділянка, що перейшла до Польщі

Передана Польщі ділянка здавна відносилась до етнічних земель бойків. Однією з умов обміну було виселення місцевого населення. Депортації зазнали жителі міста Нижні Устрики (інакше Нижньо-Устріки) — адміністративного центру району, сіл Бандрів, Береги Долішні, Гошів, Гошівчик, Дашівка, Лобізва, Лодина, Мочари, Панищів, Поляна, Росохате, Рябе, Рівня, Середнє (Мале), Скородне, Смільник, Соколе, Соколова Воля, Солина, Стерв’яжик (Стряжики), Телешниця-Ошварова (Ошарова) та Телешниця-Сяння (Сянна), Устянове, Хміль, Хревть, Чорна, Шевченкове (Лютовіска), Ясень і хуторів Буковина, Видрине, Воля, Дверничок, Жолобок, Задвір’я, Замлиння, Кадовбище, Кривка, Лази, Лівобрат, Нагірний, Райське, Росолин, Сикавець, Скіркове, Творильний, Устріки, Ялове Нижньо-Устрицького району, сіл Коростенко, Ліскувате і Стебник Хирівского району, сіл Міхньовець (Михновець), Ліп’є (Лип’є) і Бистре Стрілківського району. Також були депортовані жителі сіл Журавин (інакше Журавка) Нижньо-Устрицького району та Нанове Хирівського, які потрапляли у прикордонну смугу.

Сім’ї колгоспників цих населених пунктів були відправлені у колгоспи Первомайського, Березівського, Цебриківського, Роздільнянського, Кривоозерського, Троїцького і Врадіївського районів Одеської області, Андріївського, Тельманівського, Краснолиманського, Волноваського, Будьонівського і Олександрівського районів Сталінської області, Нововоронцовського і Бериславського районів Херсонської області , Жовтневого, Варварівського, Снігурівського і Баштанського районів Миколаївської області.

Сім’ї робітників і службовців, які складали незначну частину населення, були переведені на інші підприємства, більшою частиною Дрогобицької області. Це були, здебільшого, працівники нафтовидобувних галузей, залізничники і службовці соціальної сфери.

З 48 тисяч гектарів території 20,5 тисяч становили орні землі, 15,5 — ліси, 9 — сади і 1,7 — пасовища.

У числі нерухомості Польщі були передані:

  • Нафтопромисел [5] з дебетом у 85 тонн нафти на добу;
  • Недіючий нафтоперегінний завод, на території якого працював деревообробний завод;
  • Дві електростанції (на 55 кВТ і 345 кВт);
  • Механічна майстерня (з кузнею, зварювальним та слюсарним цехами);
  • Лісопильний завод;
  • Контора зв’язку, телефонна станція та радіовузол у Нижніх Устриках;
  • 42 школи, 15 клубів, будинок культури, кінотеатр;
  • 5 лікарень;
  • 7667 адміністративних, господарських та житлових будівель;
  • Залізничні станції Устрики Дольні і Кросценко (у Коростенко) і 17 км. залізниць широкої колії;
  • 76 км. шосейних доріг.

[ред.] Територія, що перейшла від Польщі до СРСР

Ділянка, що перейшла до СРСР

Пам’ятна дошка в ознаменування 50-річчя примусового виселення

СРСР отримав «ділянку території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія і Хучва, на південь від Хрубешова і на схід від Томашова Любленського»[3][6]. На території ділянки знаходилися населені пункти Варяж, Белз, Кристинополь, Угнув, Безейов, Боратин, Бояничі, Верб’яж (Вербове), Войславичі, Ворохта, Городловічі, Добрячин, Жабче-Муроване (Муроване), Жужеляни, Заболоття, Забужжя, Завишень, Конотопи, Корк, Корчів, Корчмин, Лешків, Любов (Лубнівка), Мошков , Мяновіце (Ниновичі), Опільсько, Острів, Пісочне, Піддубне, Пшемислом (Перемисловичі), Русин, Савчин, Себечів, Стаївка, Теляж, Тудорковичі, Тушків, Угринів, Ульвовек, Хатовіце, Хоробрів, Цеблів, Шмітков.

На територіях чотирьох гмін (Червоноград, Белз, Хоробрув (Хоробрів) і Ухнув, які повністю перейшли до СРСР і трьох гмін (Варенж (Варяж), Долгобичів та Тарношин), які перейшли частково, мешкало 14 тисяч чоловік. Населення цієї території було виселено углиб Польщі, а також на територію переданої Польщі ділянки Дрогобицької області.

З 48 тисяч гектарів території 33 тисячі становили орні землі, 9,5 тисяч — луки, 3,3 тисячі — ліси і сади 21,2 га.

У числі нерухомості Радянському Союзу були передані:

  • Залізничні станції Угнів, Белз, Кристинопіль і Сокаль, навантажувальні пункти Корчів, Острів та Ульвувек і 65 км. залізничного полотна;
  • Електромережу високої напруги протяжністю 44 км.;
  • 10 діючих малих підприємств, в числі яких:
    • Спиртзавод в селі Лопаювка, продуктивністю 80 декалітрів спирту на добу;
    • Елеватор на залізничній станції Сокаль;
    • Два діючих цегельних заводи (в селі Пшемислов і в держгоспі Жджаринки) продуктивністю до 1 млн. штук цегли на рік кожен;
  • Поштове відділення в місті Белзі і дрібні комутатори в шести населених пунктах;
  • 78 км. шосейних доріг з покриттям;
  • 18 шкільних будівель, 18 читалень і клуб в місті Белз;
  • Один лікарняний будинок і одна амбулаторія;
  • Більше 9195 житлових, адміністративних та господарських будівель, з яких 8215 залишених відселеним населенням.

[ред.] Послідовність подій

15 лютого 1951 у Москві укладена «Умова між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою від 15 лютого 1951 р. про обмін ділянками державних територій».

26 травня умова ратифікована Сеймом Польської Республіки, 28 травняПрезидентом Польщі Болеславом Берутом,31 травня — Верховною Радою СРСР.

5 червня у Варшаві відбувся обмін ратифікаційними грамотами.

Згідно зі ст. 3 умови утворена змішана комісія і розпочаті роботи з демаркації кордону.

23-25 червня на засіданні Уповноважених Радянської та Польської сторін затверджені інструкції з передачі і прийому майна на обмінюваних між Союзом РСР і Польською Республікою ділянках державних територій.

9 липня розпочаті роботи з передачі і прийому майна на обмінюваних ділянках територій.

Роботи щодо відселення населення з переданої ділянки Дрогобицької області закінчені до 15 жовтня.

Роботи з підготовки до передачі нафтопромислу закінчені до 19 жовтня.

20 жовтня складені акти з передачі нерухомого майна, ділянки передані і акти підписані.

25 жовтня відведення прикордонних військ на новий кордон.

До 26 жовтня з колишньої радянської території було відселено 7167 сімей з 32066 чоловік: колгоспників 5995, робітників і службовців 1172. У південні області направлено 5 810 колгоспних сімей, в яких працездатних 14 648 чоловік. [7]

Робота комісії закінчена до 10 листопада 1951 року.

16 листопада відкрито залізничний пасажирський рух (після зміни ширини колії) Львів — Рава-Руська — Угнів — Белз — Кристинопіль — Сокаль. Автобусне сполучення Львів — Белз. Відновлено міст через р. Солокія м. Белз. Закінчено будівництво половини мосту через р. Західний Буг біля м. Сокаль, встановлений проїзд. Ведеться будівництво другої половини мосту. Встановлено прямий телефонний і телеграфний зв’язок зі Львовом. Встановлено тимчасовий радіовузол, діє радіомовлення.

Роботи виконані достроково. 17 листопада у Львові підписана заключна умова.

[ред.] Див. також

[ред.] Примітки

  1. Умова між СРСР і Польською Республікою від 15 лютого 1951 р. про обмін ділянками державних територій.
  2. У офіційному повідомленні казалось (далі іде вільний переклад з оригіналу): «Уряд Польської Республіки звернувся недавно до Уряду СРСР з проханням обміняти невелику прикордонну ділянку території Польщі на рівну прикордонну ділянку території СРСР внаслідок економічного тяжіння цих ділянок до суміжних районів СРСР і Польщі. Уряд СРСР погодився з пропозицією Уряду Польської Республіки»./Ізвєстія, 1951, 22 травня/
  3. а б в Промова віце-голови Ради Міністрів Польщі з нагоди ратифікації польсько-радянської умови від 15 лютого 1951 року про обмін ділянками державних територій 25 травня 1951.
  4. У жовтні 1948 року свердловина № 117 на околиці села Бужанка виявила вугільний пласт промислової потужності. У 1950 році почалося будівництво майбутнього Нововолинська. У 1949—1950 роках були визначені шахтні поля п’яти майбутніх шахт, а запаси вугілля були оцінені в 1,75 млрд. тонн. Дані геолого-розвідки прогнозували пролягання перспективного родовища на південь, у напрямі на Кристинопіль.
  5. Нафтопромисел складався з 97 діючих та 8 недіючих свердловин у селах Чорна і Лодина Нижньо-Устрицького району та селах Бистре і Лип’є Стрілківського району, а також 14 тимчасово неексплуатованих свердловин на південний захід від села Хревть в колишній прикордонній смузі.
  6. Якщо безпосередньо по Бугу та Солокії проходив старий кордон, то річка Хучва вказана як орієнтир для нової ділянки кордону (Хучва — другий за розміром лівобережний приплив Бугу). Від неї до нового кордону відстань близько 20-25 км, у той час як «глибина» переданого ділянки в цьому місці — всього 15 км. Краще характеризує західний кордон річка Варежанка, що проходить уздовж кордону з півдня на північ (спочатку на захід від нового кордону, а в районі Варяж на — схід) до впадіння в Буг близько 30 км.
  7. Доповідна записка заступника Голови Ради Міністрів УРСР (Л. Корнієць) першому секретареві ЦК КП (б) У (Мельникову Л.Г.) про відселення мешканців з території, переданої Польщі. ЦДАГОУ, Фонд 1, опис 24, справа 868, стор.1-2.

[ред.] Література

  • Ведомости Верховного Совета СССР, М., 1951, 14.VII, № 23
  • «Документы и материалы по истории советско-польских отношений». — М., 1980. Т.Х — С.105-109
  • Н.Кляшторна, «Акція-51. Останні свідки.», 2006
  • Н.Кляшторна, «Акція-51. Книга пам’яті.», 2009
  • Топографічні карти Wojskowy Instytut Geograficzny, 1:100000, P51-S35(1938), P50-S35(1938), P47-S38(1936), P47-S37(1937), P46-S38(1929); 1:1500000, Przemyśl(1947), Warszawa
  • Українська УРСР, Адміністративно-територіальний поділ, Українське видавництво політичної літератури, Київ, 1947.

[ред.] Посилання

Advertisements