
По́льсько-Радя́нський о́бмін діля́нками терито́рій 1951 ро́ку — найбільший мирний обмін територіями в історії Польщі та одна з найбільших змін кордонів у післявоєнній історії Європи та Радянського союзу. Згідно з умовою[1], складеним у Москві 15 лютого 1951 року, Народна Республіка Польща і Союз Радянських Соціалістичних Республік обмінялись ділянками державних територій площею по 480 км².
Зміст[сховати] |
[ред.] Предмет обміну
З ініціативою щодо обміну ділянками територій виступив Уряд Польської Республіки [2]. Метою Польщі було отримання нафтопромислів Нижньо-Устрицького району, в обмін на які Радянський Союз отримував «зручне залізничне сполучення».[3] Існує думка, що неофіційним ініціатором був Радянський Союз, який відігравав провідну роль у прийнятті більшості рішень урядів соціалістичних країн, який у результаті обміну отримував перспективний Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн[4].
Умова ґрунтувалась «на принципі взаємного обміну кілометр на кілометр»[3], в результаті якого Польща отримувала ділянку у Дрогобицькій області загальною площею 480 км², передаючи Радянському Союзу рівну за розміром ділянку у Люблінському воєводстві. Розташована на цих територіях нерухома власність передавалася безоплатно й у справному стані, а її вартість компенсації не підлягала. Кожна сторона могла вивозити своє рухоме майно, резервне і невстановлене обладнання. Надавалося право перенесення своїх прикордонних споруд і устаткування. Населення, що проживало на переданих ділянках, мало б залишатися у межах своєї держави, яка самостійно вирішувала питання про його переселення. Передача ділянок і відселення населення планувалося здійснити протягом 6 місяців після вступу умови в силу.
Для вирішення питань, пов’язаних з передачею майна, була створена змішана польсько-радянська комісія уповноважених у складі:
- Старші уповноважені з прийому та передачі майна на обмінюваних ділянках:
- Від СРСР — Тищенко М. І.
- Від Польщі — Конопка В. А.
- Уповноважені з прийому та передачі майна на ділянці, переданій СРСР Польщі:
- Від СРСР — Теньковскій М. Г.
- Від Польщі — Новак С. І.
- Уповноважені з прийому та передачі майна на ділянці, переданій Польщею СРСР:
- Від СРСР — Сірош І. Л.
- Від Польщі — Поль Л. В.
[ред.] Територія, що перейшла від СРСР до Польщі
Передана Польщі ділянка здавна відносилась до етнічних земель бойків. Однією з умов обміну було виселення місцевого населення. Депортації зазнали жителі міста Нижні Устрики (інакше Нижньо-Устріки) — адміністративного центру району, сіл Бандрів, Береги Долішні, Гошів, Гошівчик, Дашівка, Лобізва, Лодина, Мочари, Панищів, Поляна, Росохате, Рябе, Рівня, Середнє (Мале), Скородне, Смільник, Соколе, Соколова Воля, Солина, Стерв’яжик (Стряжики), Телешниця-Ошварова (Ошарова) та Телешниця-Сяння (Сянна), Устянове, Хміль, Хревть, Чорна, Шевченкове (Лютовіска), Ясень і хуторів Буковина, Видрине, Воля, Дверничок, Жолобок, Задвір’я, Замлиння, Кадовбище, Кривка, Лази, Лівобрат, Нагірний, Райське, Росолин, Сикавець, Скіркове, Творильний, Устріки, Ялове Нижньо-Устрицького району, сіл Коростенко, Ліскувате і Стебник Хирівского району, сіл Міхньовець (Михновець), Ліп’є (Лип’є) і Бистре Стрілківського району. Також були депортовані жителі сіл Журавин (інакше Журавка) Нижньо-Устрицького району та Нанове Хирівського, які потрапляли у прикордонну смугу.
Сім’ї колгоспників цих населених пунктів були відправлені у колгоспи Первомайського, Березівського, Цебриківського, Роздільнянського, Кривоозерського, Троїцького і Врадіївського районів Одеської області, Андріївського, Тельманівського, Краснолиманського, Волноваського, Будьонівського і Олександрівського районів Сталінської області, Нововоронцовського і Бериславського районів Херсонської області , Жовтневого, Варварівського, Снігурівського і Баштанського районів Миколаївської області.
Сім’ї робітників і службовців, які складали незначну частину населення, були переведені на інші підприємства, більшою частиною Дрогобицької області. Це були, здебільшого, працівники нафтовидобувних галузей, залізничники і службовці соціальної сфери.
З 48 тисяч гектарів території 20,5 тисяч становили орні землі, 15,5 — ліси, 9 — сади і 1,7 — пасовища.
У числі нерухомості Польщі були передані:
- Нафтопромисел [5] з дебетом у 85 тонн нафти на добу;
- Недіючий нафтоперегінний завод, на території якого працював деревообробний завод;
- Дві електростанції (на 55 кВТ і 345 кВт);
- Механічна майстерня (з кузнею, зварювальним та слюсарним цехами);
- Лісопильний завод;
- Контора зв’язку, телефонна станція та радіовузол у Нижніх Устриках;
- 42 школи, 15 клубів, будинок культури, кінотеатр;
- 5 лікарень;
- 7667 адміністративних, господарських та житлових будівель;
- Залізничні станції Устрики Дольні і Кросценко (у Коростенко) і 17 км. залізниць широкої колії;
- 76 км. шосейних доріг.
[ред.] Територія, що перейшла від Польщі до СРСР
СРСР отримав «ділянку території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія і Хучва, на південь від Хрубешова і на схід від Томашова Любленського»[3][6]. На території ділянки знаходилися населені пункти Варяж, Белз, Кристинополь, Угнув, Безейов, Боратин, Бояничі, Верб’яж (Вербове), Войславичі, Ворохта, Городловічі, Добрячин, Жабче-Муроване (Муроване), Жужеляни, Заболоття, Забужжя, Завишень, Конотопи, Корк, Корчів, Корчмин, Лешків, Любов (Лубнівка), Мошков , Мяновіце (Ниновичі), Опільсько, Острів, Пісочне, Піддубне, Пшемислом (Перемисловичі), Русин, Савчин, Себечів, Стаївка, Теляж, Тудорковичі, Тушків, Угринів, Ульвовек, Хатовіце, Хоробрів, Цеблів, Шмітков.
На територіях чотирьох гмін (Червоноград, Белз, Хоробрув (Хоробрів) і Ухнув, які повністю перейшли до СРСР і трьох гмін (Варенж (Варяж), Долгобичів та Тарношин), які перейшли частково, мешкало 14 тисяч чоловік. Населення цієї території було виселено углиб Польщі, а також на територію переданої Польщі ділянки Дрогобицької області.
З 48 тисяч гектарів території 33 тисячі становили орні землі, 9,5 тисяч — луки, 3,3 тисячі — ліси і сади 21,2 га.
У числі нерухомості Радянському Союзу були передані:
- Залізничні станції Угнів, Белз, Кристинопіль і Сокаль, навантажувальні пункти Корчів, Острів та Ульвувек і 65 км. залізничного полотна;
- Електромережу високої напруги протяжністю 44 км.;
- 10 діючих малих підприємств, в числі яких:
- Спиртзавод в селі Лопаювка, продуктивністю 80 декалітрів спирту на добу;
- Елеватор на залізничній станції Сокаль;
- Два діючих цегельних заводи (в селі Пшемислов і в держгоспі Жджаринки) продуктивністю до 1 млн. штук цегли на рік кожен;
- Поштове відділення в місті Белзі і дрібні комутатори в шести населених пунктах;
- 78 км. шосейних доріг з покриттям;
- 18 шкільних будівель, 18 читалень і клуб в місті Белз;
- Один лікарняний будинок і одна амбулаторія;
- Більше 9195 житлових, адміністративних та господарських будівель, з яких 8215 залишених відселеним населенням.
[ред.] Послідовність подій
15 лютого 1951 у Москві укладена «Умова між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Польською Республікою від 15 лютого 1951 р. про обмін ділянками державних територій».
26 травня умова ратифікована Сеймом Польської Республіки, 28 травня — Президентом Польщі Болеславом Берутом,31 травня — Верховною Радою СРСР.
5 червня у Варшаві відбувся обмін ратифікаційними грамотами.
Згідно зі ст. 3 умови утворена змішана комісія і розпочаті роботи з демаркації кордону.
23-25 червня на засіданні Уповноважених Радянської та Польської сторін затверджені інструкції з передачі і прийому майна на обмінюваних між Союзом РСР і Польською Республікою ділянках державних територій.
9 липня розпочаті роботи з передачі і прийому майна на обмінюваних ділянках територій.
Роботи щодо відселення населення з переданої ділянки Дрогобицької області закінчені до 15 жовтня.
Роботи з підготовки до передачі нафтопромислу закінчені до 19 жовтня.
20 жовтня складені акти з передачі нерухомого майна, ділянки передані і акти підписані.
25 жовтня відведення прикордонних військ на новий кордон.
До 26 жовтня з колишньої радянської території було відселено 7167 сімей з 32066 чоловік: колгоспників 5995, робітників і службовців 1172. У південні області направлено 5 810 колгоспних сімей, в яких працездатних 14 648 чоловік. [7]
Робота комісії закінчена до 10 листопада 1951 року.
16 листопада відкрито залізничний пасажирський рух (після зміни ширини колії) Львів — Рава-Руська — Угнів — Белз — Кристинопіль — Сокаль. Автобусне сполучення Львів — Белз. Відновлено міст через р. Солокія м. Белз. Закінчено будівництво половини мосту через р. Західний Буг біля м. Сокаль, встановлений проїзд. Ведеться будівництво другої половини мосту. Встановлено прямий телефонний і телеграфний зв’язок зі Львовом. Встановлено тимчасовий радіовузол, діє радіомовлення.
Роботи виконані достроково. 17 листопада у Львові підписана заключна умова.
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
- ↑ Умова між СРСР і Польською Республікою від 15 лютого 1951 р. про обмін ділянками державних територій.
- ↑ У офіційному повідомленні казалось (далі іде вільний переклад з оригіналу): «Уряд Польської Республіки звернувся недавно до Уряду СРСР з проханням обміняти невелику прикордонну ділянку території Польщі на рівну прикордонну ділянку території СРСР внаслідок економічного тяжіння цих ділянок до суміжних районів СРСР і Польщі. Уряд СРСР погодився з пропозицією Уряду Польської Республіки»./Ізвєстія, 1951, 22 травня/
- ↑ а б в Промова віце-голови Ради Міністрів Польщі з нагоди ратифікації польсько-радянської умови від 15 лютого 1951 року про обмін ділянками державних територій 25 травня 1951.
- ↑ У жовтні 1948 року свердловина № 117 на околиці села Бужанка виявила вугільний пласт промислової потужності. У 1950 році почалося будівництво майбутнього Нововолинська. У 1949—1950 роках були визначені шахтні поля п’яти майбутніх шахт, а запаси вугілля були оцінені в 1,75 млрд. тонн. Дані геолого-розвідки прогнозували пролягання перспективного родовища на південь, у напрямі на Кристинопіль.
- ↑ Нафтопромисел складався з 97 діючих та 8 недіючих свердловин у селах Чорна і Лодина Нижньо-Устрицького району та селах Бистре і Лип’є Стрілківського району, а також 14 тимчасово неексплуатованих свердловин на південний захід від села Хревть в колишній прикордонній смузі.
- ↑ Якщо безпосередньо по Бугу та Солокії проходив старий кордон, то річка Хучва вказана як орієнтир для нової ділянки кордону (Хучва — другий за розміром лівобережний приплив Бугу). Від неї до нового кордону відстань близько 20-25 км, у той час як «глибина» переданого ділянки в цьому місці — всього 15 км. Краще характеризує західний кордон річка Варежанка, що проходить уздовж кордону з півдня на північ (спочатку на захід від нового кордону, а в районі Варяж на — схід) до впадіння в Буг близько 30 км.
- ↑ Доповідна записка заступника Голови Ради Міністрів УРСР (Л. Корнієць) першому секретареві ЦК КП (б) У (Мельникову Л.Г.) про відселення мешканців з території, переданої Польщі. ЦДАГОУ, Фонд 1, опис 24, справа 868, стор.1-2.
[ред.] Література
- Ведомости Верховного Совета СССР, М., 1951, 14.VII, № 23
- «Документы и материалы по истории советско-польских отношений». — М., 1980. Т.Х — С.105-109
- Н.Кляшторна, «Акція-51. Останні свідки.», 2006
- Н.Кляшторна, «Акція-51. Книга пам’яті.», 2009
- Топографічні карти Wojskowy Instytut Geograficzny, 1:100000, P51-S35(1938), P50-S35(1938), P47-S38(1936), P47-S37(1937), P46-S38(1929); 1:1500000, Przemyśl(1947), Warszawa
- Українська УРСР, Адміністративно-територіальний поділ, Українське видавництво політичної літератури, Київ, 1947.
[ред.] Посилання
- Звідки взялися Бойки у Херсонській області ? (Відео)
- Перша прем’єра фільму “Остання поїздка додому” (Відео)
- Документальне кіно “Остання поїздка додому”. Рік виходу: 2010 (Відео)
- Документальний фільм “Вічний поклик серця” про депортацію (Відео)
- Електронна версія книги про угоду 1951 року: Кляшторна Н. Акція-51: Останні свідки. – Вінниця, 2006
- Депортація-1951
- Маловідома сестра акції «Вісла». Дещо про вигнання бойків
- Долі західних бойків в Україні // Домів/Domiv, 07.02.2009
- Акція – 51: Внесок у дослідження трагічного минулого // Львівська пошта, 05.12.2009
- Депортація населення із Західної України на Херсонщину
- Спогади Вайди Ганни Павлівни
- Роман Кабачій “Степові бойки” // Український тиждень, 7 серпня 2009
- Роман Кабачій “Родом із Закерзоння” // Український тиждень, 22 травня 2009
- Наталя Кляшторна “А дзвони й нині там” // Український тиждень, 1 липня 2011
- Наталя Кляшторна “1951 рік. Як Польща і УРСР востаннє обмінялися територіями” // Історична правда, 20 серпня 2011
Спасибі за публікацію. Нарешті з’явилися – і що важливо – стала доступною широкому загалу інформація на цю тему. Вона мене завжди цікавила з огляду на приналежність південно-західного шматочка етнічно української території, чи – вужче – західної Бойківщини. Адже тут з правіку мешкали мої предки: села Головецько, Мшанець, Грозьова – а за кордоном – Михновець, Устріки (Востріки – говірково), Літовища, Бандрів, Бистре – їх інколи, і трохи з сумом та пересторогами згадували мої тато і дідо. І не дивно, що з пересторогами, бо були виселені ще раніше – 1947 року на Урал, а дідусь у Комі АРСР відбував увязнення у таборі. Не кажу вже навіть про те, що ні за що, ні про що.
Тепер – о парадокс ситуації – я навіть схиляюся до думки, що краще б і ці села залишилися у сфері польського впливу. Настільки разюче відмінно виглядає все по різні боки кордону, і на жаль, не на нашу користь. (А політика польської держави стосовно національних меншин стала, порівняно з санаційною Польщею, значно толерантнішою. Переконався у цьому на власні очі, коли доводилося бувати на Мазурах. та в інших регіонах).
Якщо у когось є думки з цього приводу, можливо й альтернативні, прошу поспілкуватися.