Позначки


http://traditions.org.ua/usna-narodna-tvorchist/lehendy/1263-bila-smereka-legenda-boikivshchyny
Біла смерека (легенда Бойківщини)

     Дуже давно на Кичерах косив син удовиці, яка була відьма. В обід пішов він до потоку напитися води, і побачив білу дівку, яка пригнала до водопою білих овець. Спробував увійти в потік – вона попросила не каламутити води. Тоді попросив її дати йому напитись. Вона зачерла в долоні води, і він пив з її долонь. Коли відходив, запитав, чи можна до неї прийти. Вона відповіла:
– Приходи, бо ти моє серце скаламутив.
В час сінокосу, коли той хлопець косив, йому все вчувалось, що коса співає: “Приходь, бо ти моє серце скаламутив”. А потім вони почали разом пасти вівці і разом класти стоги.
Сінокоси кінчалися десь коло Спаса, і леґінь, і дівка – він з косою, вона з граблями – гнали вівці і поверталися домі. Недалеко хижі їх зустріла леґінева мати. Молоді сказали їй, що любляться і будуть ґаздувати.
Але матері не подобалася дівчина, вона закляла її і перетворила в Білу Смереку. І тоді, коли її світлі коси перетворилися в смереччине гілля, дівчина крикнула:
– Мій яворе!
І леґінь став явором. З їхнього коріння потекли їхні чисті сльози – вода Білої Смереки. Казала стара бабка Воражина, що як ходила ввечері по воду, то бачила на тому місці хлопця й дівчину.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
с. Головецко, Сколівського району, Львівської області
26 грудня 1990 року
Від Романа Андрійовича Федевича

Advertisements