Теги

, , , , , ,


http://bojky.org.ua/bojki

Бойки

В центральній і західній частинах Українських Карпат, спільно з іншими етнографічними групами – гуцулами й лемками проживає найбільша етнографічна група Карпатських українців – бойки (пол. Bojkowie, словац. Bojkovia, чеськ. Bojkové, нім. Bojken, рос. Бойки).

Характерні особливості культури та побуту населення завжди привертало і привертає увагу Істориків-краєзнавців, етнографів, фольклористів. Науковці з давніх часів і сьогодення закликали й закликають до енергійного й систематичного дослідження Бойківщини. Відомий Український фольклорної і етнограф, академік АН України, Володимир Гнатюк ще в 1900 році наголошував, що праця на цьому полі повинна увінчатися «Обширною монографією, яка мала б не лише локальне значення, але могла б становити цінний вклад в українсько-руську етнографію «(Монографія «Бомківщина»». Київ, «Наукова думка» 1983 с.5).

І така монографія видана академією наук УРСР, інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського під назвою «Бойківщина, історико-етнографічні дослідження», Київ. Наукова думка. 1983 р. Л також монографія «Бойківщина» видана Товариством «Бойківщина» у Філадельфії 1980 році. Є також багато інших досліджень науковців і краєзнавців на тему Бойківщини.

Українські горяни-бойки, як і все українське населення Карпат пройшли складний історичний шлях. Багатовікове поневолення чужоземними загарбниками, політичне розчленування між різними державами, місцеві особливості соціально-економічного буття, природно-географічного середовища, міжетнічних зв’язків, натурального і напівнатурального укладу господарського життя та інших давніх явищ – усі ці фактори істотно позначились на загальній структурі та характері розвитку традиційного побуту і масової народної культури населення бойківщини. Впродовж століть тут сформувались своєрідні етнокультурні риси. Вони виразно простежуються насамперед у традиційних формах трудової і культурної діяльності.

Бойківська частина Карпатської Верховини видала визначних українців, що своїми непересічними талантами, творчістю та діяльністю, внесли великі скарби до загальної культури українського народу.

Сюди, в першу чергу, слід віднести вихідця з Бойківщини, сина українського народу, поета, письменника І.Я. Франка та багато інших громадських, політичних, військових, господарських, наукових і культурних діячів бойківщини. Слід відмітити ,що витоки родоводу прізвища Бойко по материнській лінії є, і , в генія та пророка, видатного українця Тараса Григоровича Шевченка.

Згідно умовних схематичних карт, що відображені в монографіях, товариства «Бойківщина» з м. Турка Львівської області по відродженню краю, запрошувало до участі в Перших, Других, Третіх і Четвертих Всесвітніх Бойківських фестинах, що відбулися в 1992, 1997, 2003, 2007рр. та Перший Світовий Конгрес Бойків що також відбувся на Турківщині в 2005 році такі регіони: Львівщини, зокрема: Турківський, Сколівський, Старосамбірський, Самбірський, Стрийський, Дрогобицький райони та міста обласного підпорядкування – Борислав, Дрогобич, Моршин, Стрий, Самбір, Трускавець.

Із Закарпаття, зокрема: Воловецький, Великоберезнянський, Міжгірський, частина Свалявського Перечинського, Іршавського, Хустського, Тячівського, Мукачівського, Виноградівського районів та місто обласного підпорядкування – Мукачево.

З Івано-Франківщини, зокрема: Долинський, Рожнятівський, велика частина Калуського, Богородчанського, Надвірнянського районів та міста обласного підпорядкування – Болехів, Калуш.

Звичайно, що ці умовні межі є значно ширшими, виходячи з наукових праць і досліджень різних часів, які безперечно мають одне українське коріння, одне походження, але мають деякі відмінності в побуті, ремеслі, культурі, говорі, фольклорі та автентиці.

Список регіонів етнографічної Бойківської спільноти

Вперше назву «бойки» ужив священик Йосип Левицький в передмові до «Граматики» (1831) від вживання в їхній мові частинки «бо є» («тільки»), на відміну від лемків, що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень». Надалі цю назву розповсюдили А. Торонський, В. Хіляк та інші. У Словаччині бойків називають «пуйдякамі» (словац. Pujďák), оскільки вони говорять «пуйдемо» на відміну від лемківського «пійдемо».

На думку багатьох вчених, перша писемна згадка про бойків зустрічається у компілятивному творі візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного “De Administrando Imperio” (Про управління імперією) (глава ХХХІІ): “Хай тобі буде відомо, що серби [ці] походять від неохрещених сербів, які також називаються “білими”, і живуть по ту сторону Турції, в місцевості, що зветься ними Бойкі. З ними межує Франгія, а також Велика Хорватія, неохрещена, яку також називають “Білою”. Ось там і живуть спрадавна ці серби.” В даному контексті “Бойки” – це топонім, причому не автентичний.

Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. Основні галузі традиційного господарства бойків — гірське скотарство та землеробство, лісові промисли та солеваріння, ремесла та художні промисли. В сучасних умовах бойки займаються переважно землеробством і тваринництвом, працюють на лісо- і нафторозробках, розвинені художні промисли, існує курортна галузь.

Advertisements