Позначки


Віталій Галішевський,
Аспірант історії Національного університету “Острозька академія”
До закінчення конференції в Ялті

На початку 1945 р. стало зрозуміло, що питання поразки Німеччини у війні – це лише питання часу. Тому назріло питання про післявоєнний устрій світу. Як і годиться, долі держав вирішували лише найвпливовіші гравці на політичній мапі світу – США, Великобританія та СРСР. Підготовка конференції для вирішення цих питань розпочалася ще у 1944 році, коли німецька армія була практично витіснена з території СРСР та втратила майже всю Францію та Італію, а Японія, зазнавши принизливих поразок біля Мідуею та Гуадалканалу, готували до оборони власної території.

Конференція почалася 4 лютого о 17 годині із засідання у Великому залі Лівадійського палацу. Але зустрічати учасників півострів почав раніше: 1 лютого на залізничний вокзал Сімферополя поїздом з Москви прибув Сталін. Його вже чекав Кореїз, де в Юсуповському палаці розміщувалася радянська делегація

19 липня 1944 року Ф. Рузвельт у посланні главі Раднаркому СРСР писав: «Оскільки події розвиваються так стрімко й так успішно, я думаю, що, по можливості, якнайскоріше слід було б влаштувати зустріч між Вами, Прем’єр-міністром і мною». 20 липня цю ідею підтримав й прем’єр Британії В. Черчілль. Проте Сталін лише через тиждень повідомив про свою згоду взяти участь у такій нараді. На додаток, він категорично заявив що не виїжджатиме за межі Радянського союзу, через небажання «залишати керівництво армією навіть на найкоротший час». У відповідь на це пролунала відповідь Рузвельта про готовність «куди завгодно летіти або їхати для такої зустрічі». У ході подальших дискусій помічник президента США Г. Гопкінс запропонував провести нараду в одному з міст радянського чорноморського узбережжя. Ф. Рузвельт прийняв цю ідею, узгодив її з У. Черчиллем і врешті-решт Й. Сталін погодився на зустріч у Криму в Ялті.

Стіл переговорів “великої трійки”

Ялтинська конференція скликалася на тлі грандіозних перемог Червоної Армії. Радянські війська вже стояли на відстані70 кмвід Берліну. У порівнянні з цим, успіхи західних союзників були скромними. Англо-американські війська ще тільки намагалися вийти до Рейну. Британський комітет начальників штабів стримано оцінював військові перспективи. На його думку, після падіння Берліну вермахт міг організувати значний опір в Альпах. У цьому випадку війна в Європі могла тривати до листопада 1945 р.

Ще гірше для західних держав було з розгромом Японії. Черчілль визнавав: «Американські військові визначили, що для розгрому Японії потрібно півтора року після капітуляції Німеччини. Якби вдалося заручитися допомогою росіян, це набагато зменшило б важкі втрати американців». Власне, саме вторгнення у Японію в той час було ще на стадії планування. Окрім того, Маньчжурська армія Японії могла стати на захист самих островів.

Які ж цілі переслідували провідні держави світу? Найбільш слабкі позиції, безперечно, мала Великобританія. Радянський вплив у Східній Європі був колосальним і, крім того, він цілком міг поширитися і на Західну Європу, що прямим чином послаблювало позиції Британії на міжнародній арені. Ще однією важливою метою Великобританії було створення «сильної» Франції. Повернення їй статусу великої держави, обмеження радянських вимог відносно репарацій – всі ці, здавалося б, другорядні цілі переслідували одну мету – зменшення впливу СРСР в Європі. Заради цього Черчілль мав намір протистояти Сталіну при обговоренні кожного пункту переговорів.

Позицію США повною мірою висвітлює висловлювання Рузвельта звернене до Сталіна: «У нинішній всесвітній війні немає жодного питання, чи то військового чи то політичного, в якому не були б зацікавлені Сполучені Штати». Однак найголовнішим завданням США у Ялті було вирішення вступу СРСР у війну з Японією, заради чого Рузвельт йшов на компроміси в інших ключових питаннях.

СРСР намагався зберегти та узаконити свій політичний вплив на східноєвропейські держави, а також домогтися прийняття союзних республік до ООН та отримати більше німецьких репарацій.

Загальною ж метою усіх країн-учасниць було «знищення німецького мілітаризму та нацизму й створення гарантій того, що Німеччина ніколи більше не наважиться порушити мир в усьому світі».

Найважливіші рішення Ялтинської конференції стосувалися післявоєнної системи міжнародної безпеки, в першу чергу, конструкції майбутньої Організації Об’єднаних Націй (цей термін був схвалений саме в Ялті).

Карикатура з сайту denis-lopatin.livejournal.com

Радянський Союз погодився із пропозицією США про те, що чотири великих держави – СРСР, США, Великобританія і Китай – володітимуть правом «вето» в Раді безпеки ООН (згодом до них додалася Франція). Також згоди було досягнуто у питаннях, що стосувалися війни з Японією. 10 лютого сторони підписали радянсько-американську угоду, згідно з якою вступ СРСР у війну проти Японії обумовлюється обіцянкою виконати наступні радянські вимоги: повернення Сахаліну і передача всіх Курильських островів, оренда Порт-Артура та визнання західними державами суверенітету Монголії. 11 лютого під цими умовами підписався й Черчілль. З низки інших питань остаточної згоди досягнуто не було.

Яке ж місце займала Україна у політичній грі супердержав?

Українські інтереси в Ялті виявлялися у двох сферах – щодо кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки. Продовження дискусії з «польського питання», започаткованої в Тегерані, охоплювало проблему Польщі в широкому контексті перспектив утворення тимчасового уряду національної єдності, майбутнього ладу, переселення, територіальних змін. Природно, одним з головних аспектів цієї дискусії стало визначення майбутніх кордонів Польщі. Безумовно, для СРСР головним було встановлення східного кордону Польщі. Позиція США і Британії ґрунтувалася на тезі про передання Львова до рук Варшави, проте Сталін рішуче не погодився з цим, посилаючись на запропоновану англійцями 1920 р. «лінію Керзона». Зрештою, сторони вирішили, що «східний кордон Польщі проходитиме вздовж «лінії Керзона» з відхиленням від неї в деяких районах від п’яти до восьми кілометрів на користь Польщі». Це було досягнення й України, попри те, що частина земель, населених українцями, залишалася під польською владою. Вперше за довгі роки Західна Україна об’єдналася в межах однієї держави з Наддніпрянською Україною.

Мапа з сайту uk.wikipedia.org

Жваву дискусію в Ялті викликала підготовка до проведення установчої конференції щодо створення ООН. СРСР зажадав, щоб разом з ним у повноправні члени ООН були прийняті хоча б деякі республіки Радянського Союзу. Це мотивувалося тим, що Британія мала в ООН кілька голосів завдяки своїм домініонам (Канаді, Австралії, Південній Африці, Новій Зеландії). СРСР запропонував три потенційні кандидатури на роль членства в ООН – Литву, Білорусь, Україну. У зв’язку з тим, що США було проти протягування протеже у таку структуру як ООН, а Великобританія пішла на поступки, бо сподівалася на таку ж відповідь СРСР у питанні з Індією, учасники конференції прийняли компромісну формулу, яка передбачала участь лише двох союзних республік – України та Білорусі.

Торкаючись цієї теми, можна легко потрапити в ілюзію песимізму, оскільки на перший погляд ніхто із західних союзників не підняв питання щодо національного самовизначення українців (хоча всі прекрасно знали про героїчну боротьбу УПА за незалежність), панування СРСР на наших теренах став ще сильнішим і т.д. Це, безперечно, так, однак, якщо краще придивитись до наслідків рішень Ялтинської конференції, то знайдемо й позитивні моменти і значення в українській історії. По-перше, як було вже згадано, більшість українських земель знаходились в кордонах однієї держави, а це було значним історичним досягненням для української нації. По-друге, не варто забувати, що УРСР було прийнято, як повноправного члена ООН, що, безперечно, позитивно позначилось на міжнародному іміджі України. Більше того дипломатичну школу в МЗС УРСР пройшло багато видатних дипломатів вже незалежної України, що в 90-х були біля керма української дипломатії. Головні успіхи України на міжнародній арені припали саме на післявоєнний період і їх творцями були саме люди, які пройшли «стажування» ще при дипломатичній службі УРСР.

Advertisements