Теги


http://www.ult.lviv.ua/

Володимир КОБІЛЬНИК

Історія
Богдан Надраґа* Олександер Надраґа
* Лікар, етнограф, археолог, Самбір, Україна.
«Лікарський вісник». – Рік XXXIX, ч. 3(128), осінь 1992.- С. 55-56.

Володимир Кобільник для нас водночас і далекий і близький. Далекий — адже вже понад 50 років спочиває на самбірському цвинтарі, залишивши як матеріяльне свідчення про себе лише назву однієї з вуличок міста — Музейна, і одинадцять томів “Літопису Бойківщини”. Близький — не лише тому, що живі ще його сучасники, які зберегли пам’ять про нього, але, передусім, тому, що ми, його наступники, перейняли, як дорогий спадок, ідеї національного відродження, яким він служив, та світлий приклад лікаря-громадянина, з твердою постановою відбудувати зруйноване нелюдами діло його життя.
Володимир Кобільник народився 16 вересня 1885 року у Львові в сім’ї відомого в свій час кравця. У Львові одержав середню освіту та почав студії на лікарському факультеті Львівського університету. Перше десятиріччя нашого віку було дуже неспокійне в цьому львівському вузі. Раз-у-раз відбувалися студентські виступи, домагаючись прав для української мови в цій спольонізованій вищій школі. Тут треба згадати про бурхливі віча в авдиторіях і піднесення національного прапора над будинком університету, про масові арешти студентів і “Судовий процес 101” і, врешті, про вбивство Адама Коцка. Як дивно перегукуються події початку і кінця нашого століття. Володимир Кобільник активний учасник цих подій і вони — школа національного виховання й гарту молодої людини.
Медичні студії продовжує і закінчує у Швайцарії. В роки Першої світової війни служить в австрійській армії, а після падіння Перемишля попадає в російський полон, у Сибір.
Революція 1917 року повертає його на рідну землю і він бере участь у Визвольних Змаганнях. Після закінчення війни нострифікує свій диплом у Львові і починає лікарську практику в 1922 р. у Винниках. У цьому році стає членом Українського Лікарського Товариства. В наступному році переїжджає в Лютовиська, а в 1925 р. прибуває до Самбора. У Самборі працював Кобільник 12 років, відносно недовго, але вчинив стільки, що іншим на таку працю потрібно було б багатьох десятиріч.
Самбір, в цей час невелике провінційне місто, жив активним суспільним життям. Хоч городян-українців налічувалося коло п’ять тисяч, діяв у ньому ряд культурно-просвітніх організацій, як “Просвіта”, “Українська Бесіда”, “Рідна Школа”, самбірський “Боян”, “Бандурист”, “Учительська громада”, “Сільський господар”, “Зоря” і ряд інших.
Адвокат д-р Володимир Гуркевич та історик і етнограф д-р Михайло Скорик втягають Володимира Кобільника до суспільної діяльности. Ця “Бойківська трійця”, за ІНІЦІАТИВОЮ В. Гуркевича, засновує 1927 року товариство “Бойківщина”. Перше діло “Бойківщини” — це створення регіонального музею виключно на громадських основах. Два десятки членів товариства своїми силами збирали експонати по всіх закутках Західньої Бойківщини, організували їх зберігання та експозицію в помешканні голови товариства Гуркевича. Упродовж 10 років зібрано 30.676 предметів із відділів мінералогії, палеонтології, археології, етнографії, церковного мистецтва і рукописи, стародруки, грамоти, світлини, часописи. Створено солідну наукову бібліотеку.
Душею у збиранні експонатів був Володимир Кобільник. Зразу музейник-ама-тор стає, під кермою професора І. Свєнціцького, науковцем-музеологом, що вміло налагоджує працю цієї станиці. Власною автомашиною об’їжджає із своїми співробітниками всі закутки Західньої Бойківщини, де, не лише збирає безцінні експонати, але й веде інтенсивну просвітянську діяльність і залучає до своєї справи нових аматорів — етнографів і музейників.
Другим великим почином Товариства “Бойківщина” було видавання, починаючи з 1931 р., “Літопису Бойківщини”, — записок присвячених історії, культурі й побутові бойків. Це незвичайна й небувала подія, щоб у провінційному місті виходив науковий журнал в умовах польської окупації та економічної кризи тридцятих років. Латинська назва журналу звучала: “Annales Воіcoviae analecta quibus historia, mores, litterae, artes Boicoviensis gentis Ukrainiensis describuntur”. 3 1931 no 1939 pp. появилося 11 чисел записок. Лише перше число принесло прибуток, а всі інші були дефіцитні і появилися завдяки ентузіязмові й жертвенності членів Товариства, в першу чергу Кобільника. Записки згуртували чималий авторський колектив: Володимир Гуркевич, Михайло Скорик, Антін Княжин-ський, Володимир Кобільник, Іван Филипчак, Юрій Кміт, Роман Лукань, Мирон Кордуба, Іван Крип’якевич, Іларіон Свєн-ціцький, Ярослав Пастернак, Ольга Дучи-мінська, Франц Коковський, Маркіян Смішко, Теофіль Коструба, Марія Турянська, Ян Фальковський, Михайло Зинич і інші.
Музей “Бойківщина” і “Літопис Бойківщини” здобули признання в науковому світі також і поза межами краю. Дуже важливою сторінкою діяльности музею “Бойківщина” була спонука, щоб творити музейні осередки в інших частинах Галичини. Так виникнули музей “Яворівщина” в Яворові (31.1.1931), “Лемківщина” в Сеновиці (27.11.1931), ім. князя Василька в Теребовлі, “Верховина” у Стрию, “Стриговір” у Пере¬мишлі. В 1934 р. відновив свою діяльність гуцульський музей ім. Кобринського в Коломиї.
Одночасно з працею музейника, В. Ко¬більник розгортає широку археологічну роботу. Поза сумлінними студіями в цій ділянці, веде працю в терені, відкриває кіпька доісторичних могил та городищ на бойківській території. Паралельно проводив систематичні антропологічні студії серед бойків Верховини і Підгір’я.
Третє поле діяльности В. Кобільника — етнографія, якій присвятив багато часу впродовж останніх двох років свого життя. Його праця “Матеріяльна культура села Жукотин Турчанського повіту” — справжня енциклопедія бойківського побуту.
Список наукових робіт В. Кобільника обіймає ЗО позицій; вони публікувалися в “Літописі Бойківщини”, у видавництві “Думка” (Стрий), у в-ві І. Тиктора в щоденнику “Новий час” (Львів), у “W otchіani wiekуw” (Краків).
Кобільник, маючи такі широкі зацікавлення, не попадав у поверховість і лаїцизм, до дослідницької роботи забирався після довгих і впертих студій, в чому допомагали йому тверда воля і динамічна вдача. На жаль, не всі задуми зміг він здійснити. Бажав спорудити в Самборі домівку музею, створити біля музею скансен з бойківською церковцею, загородою, господарськими будинками. Вже була знайдена площа і поступали перші пожертви громадян.
Невблаганна смерть раптово обірвала життя Володимира Кобільника 6 березня 1937 року на 52 році життя.
В історію галицької медицини вписані світпі імена лікарів-подвижників — Івана Горбачевського, Євгена Озаркевича, Софії Окуневської-Морачевської, Маріяна Пан-чишина, Івана Курівця, Максима Музики, Софії Парфанович, Романа Осінчука. їх життя і діяльність повинні служити при¬кладом для нашої лікарської молоді. До цієї плеяди слід віднести і Володимира Кобільника.
Велика шана і вдячність їм за їхні надбання. Нелегкий обов’язок нам іти їхніми слідами.

Advertisements