Неіснуючі села Турківського району

У Турківському районі до переліку населених пунктів, які протягом 1939-1946 рр. зазнали виселення мешканців, відноситься сім сіл– Журавин, Дидьова, Локіть, Дзвиняч Горішній, Тернава Нижня, Тернава Вижня і Соколики. Понад сім тисяч мешканців, що були розкидані тогочасним радянським та польським режимами по різні боки сучасного українсько-польського кордону, заслуговують на те, аби згадати про їхні малі батьківщини, якими прокотилося жорстоке XX ст.

Журавин

Згідно із документами, існує інформація про надання до 1444 р. привілею на цю територію для рицаря Занка з Турки польським королем Владиславом Варненчиком. Це було найдавніше поселення у долині верхнього Сяну, яке знаходилося на давньоримському торговому шляху. Протягом XVI-XIX ст. були збудовані три дерев’яні церкви. У селі знаходився невеликий василіанський монастир і пивоварня.У 1831 р. у Журавині проживало 850 осіб. Поблизу старої церкви. яка була пошкоджена внаслідок бойових дій під час I світової війни, у 1918 р. була побудована церква Преображення Господнього в неоукраїнському стилі, яка була зруйнована радянськими прикордонниками у 1957 р. Село, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 808 осіб,було виселене протягом 1944-1946 рр. внаслідок операції “очищення” прикордонної смуги. Церковний інвентар у 1945 р. був перенесений до церков у Дністрику Дубовому та Жукотині.

Дидьова

Село Дидьова було засноване до 1529 р. краківським воєводою Петром Кмітом. У селі в 1589 р. була споруджена церква, на місці якої у 1740 р. було побудовано наступну дерев’яну церкву, яка згоріла у 1859 р. В 1860 р. тут було споруджено дерев’яну тризрубну церкву Успення Пр.Богородиці,яка у 1956 р. була зруйнована радянськими прикордонниками (зараз на цьому місці є пам’ятна таблиця, встановлена місцевими мешканцями).

До села приїжджав відомий український письменник Іван Франко,який разом із дружиною відвідував свого шкільного товариша – місцевого священика отця Івана Кузіва, знавця етнографії бойків.Тут була рільнича спілка “Сила” і читальня “Просвіти”.

Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 1332 особи, було виселене протягом 1940-1946 рр. внаслідок операції “очищення” прикордонної смуги.Церковний інвентар, що зберігався до 1993 р. у церкві с.Дністрик Дубовий, був переміщений переселенцями із Дидьової на Сокальщину (Львівська область). На території колишнього села збереглися руїни дворища, висадженого у повітря в 1960 р., руїни “будинку столяра”, в якому в 80-х рр. XIX cт. гостював Іван Франко (у 1890 р. він був заарештований у Дидьовій), а також руїни іншого великого будинку, кілька могил на цвинтарі та два придорожніх хрести.

Лікоть

Село Лікоть було засноване до 1565 р. краківським воєводою Петром Кмітом. Найдавніші відомості про церкву датуються 1589 р. Тризрубна дерев’яна церква Св.арх.Михайла було споруджена у 1737 р., на її місці, у 1927 р. було збудовано наступну святиню, яка у 1955 р. була знищена радянськими прикордонниками. У 1938 р. в селі проживало біля 655 осіб. Село Лікоть, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 466 осіб, було виселене протягом 1945-1946 рр. внаслідок операції щодо “очищення” прикордонної смуги. Церковний інвентар було перенесено до церков у Боберці.

До цього часу на території неіснуючого села збереглися дерева, які оточували знищену церкву, її фундаменти,а також кілька могил на цвинтарі, відновленням якого треба завдячувати родині Ліміч,що встановила на місці церкви 3 хрести та обеліск поблизу цвинтаря.

Дзвиняч Горішній

Село Дзвиняч Горішній було засноване до 1529 р. краківським воєводою Петром Кмітом. У податковому реєстрі за 1589 р. згадується церква. Наступна дерев’яна церква була зведена у 1789 р. на лівому березі р.Сян. У 1905 р. на правому березі Сяну було споруджено церкву Св.арх.Михайла, яка була знищена після другої світової війни. Священик цієї церкви, отець Юрій Кміт, займався вивчення бойківського фольклору і був автором “Словника бойківських діалектів”. У 1938 р. населення Дзвиняча Горішнього нараховувало 1549 осіб. Село, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 859 осіб, було виселене протягом 1944-1946 рр. До цього часу зберігся фундамент церкви з 1905 р.

Тернава Вижня

Згідно із документами, існує інформація про надання у 1444 р. привілею на цю територію для рицаря Занка з Турки, наданого польським королем Владиславом Варненчиком. Тернава Вижня було заснована над р.Сян у 1537 р. на підставі привілею, наданого краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Перша згадка про церкву походить із податкового реєстру за 1655 р. Наступний дерев’яний храм було споруджено у 1746 р., біля якого у 1889 р. було зведено церкву Св.апостолів Петра і Павла, що була розібрана після другої світової війни. До цього часу на території Тернави Вижньої можна ідентифікувати місце, де знаходилися церкви.

Біля села на початку 1915 р. відбувалися криваві бої I-ї світової війни. На лівому березі Сяну було розташоване підприємство, на якому із деревини бука, що постачалася вузькоколійкою, виготовляли елементи меблів,які експортувалися до Франції, Бельгії та Голландії. У 1931 р. в Тарнаві Вижній проживало 813 осіб. Тут у 1930 р. була читальня “Просвіти”. Село, населення якого станом на 1938 р. становило 765 осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр. Зараз на території колишнього села є дев’ять садиб,у яких проживає 30 осіб.

Тернава Нижня

Так само, як і Тернава Вижня, це село було засноване у 1537 р. на підставі привілею, наданого краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Вірогідно, що церква у селі існувала вже у 1640 р. Наступний дерев’яний храм було споруджено у XVIII ст., він простояв до кінця XIX ст. У 1894 р. було зведено нову церкву Св.арх.Михайла (на правому березі Сяну), яка була розібрана після другої світової війни. Церковний інвентар було перенесено до церкви у Верхній Яблуньці. У 1931 р. чисельність мешканців Тернави Нижньої становила 1065 осіб.. Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 929 осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр. До тепер збереглося місце, на якому була стара церква та руїни мурованої дзвіниці.

Соколики

Село Соколики було засноване до 1556 р.краківським воєводою Петром Кмітом. Перша згадка про церкву походить із податкових реєстрів 1640 і 1655 рр. У 1791 р. було зведено нову дерев’яну тризрубну церкву Св. Дмитра, поруч з якою у 1931 р. було споруджено нову муровану церкву.

Завдяки побудові залізниці, Соколики стали локальним центром деревообробки, на пилорамі працювало понад 200, а на залізниці – понад 100 чоловік. У 1931 р. населення Соколиків становило 1716 осіб. Село також розвивалося як місце літнього відпочинку. В 1937 р. тут було сім будинків відпочинку і молодіжний Карпатський Дім “Байка”. У червні 1944 р. укріплену заставу німецьких прикордонників на лівому березі Сяну атакували 400 азербайджанців із партизанського з’єднання Сидора Ковпака, які для цього мусили подолати заміновану територію.

Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 1520 осіб, було виселене протягом 1945-1946 рр. Після другої світової війни дерев’яна церква була знищена, а у мурований церкві було влаштовано спостережний пункт прикордонних військ. Зараз у цій церкві планується відкриття музею виселених сіл.

www.bieszczady.pl

Advertisements