Позначки

,


http://www.nbuv.gov.ua/
 
АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ 2006. Вип. 9. С. 157-178

УДК 930.23:902(477.83/86+438-11) “10/13”

ARCHAEOLOGICAL RESEARCH OF L’VIV UNIVERSITY 2006. Vol. 9. P. 157-178

page1image2728

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ. В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

Василь РУДИЙ
Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра археології та історії стародавнього світу

Статтю присвячено проблемам історико-археологічного дослідження та вивчення соціально-політичного ладу Галицької землі ХІ – середини ХІVст. українськими істориками з початку ХІХ до початку ХХІ ст. На підставі літописних та археологічних матеріалів висвітлюються проблеми економічного, соціального та культурного характеру. Порушуються питання про роль, місце та межі Галицької землі у Галицько-Волинській державі.

Ключові слова: Галицька земля, Галицько-Волинська держава, історико- археологічні дослідження, українська етнічна територія, соціально-політичний лад, роль, місце, кордони землі у середньовіччі.

Велика кількість дослідників ХІХ – початку ХХІ ст. присвятили свої праці вивченню історії Галицької землі1. Серед них праці А. Петрушевича, І. Шараневича, Я. Пастернака, І. Крип’якевича, М. Котляра, Я. Ісаєвича, П.Толочка та ін.2 У них знайшли відображення питання політичного, економічного та культурного характеру регіону.

Занепад Речі Посполитої та її поділи в останній третині ХVІІІст. спричинили входження західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії. Відень у 70-80-х роках ХVІІІ ст. провів низку заходів, спрямованих на модернізацію суспільних відносин у державі3. Наслідками цих реформ стали відчутні зміни в суспільному житті Галичини початку ХІХ ст., зокрема поява зацікавлення проблемами національного відродження з боку української інтелігенції, греко-католицького духовенства. Розпочалося вивчення окремих питань історії Галицького князівства. Так, М. Гарасевич зібрав матеріали з історії церкви в Галичині4. Тоді ж у періодичній пресі стали з’являтися твори краєзнавчого плану, присвячені історії окремих галицьких міст і удільних князівств Південно-Західної Русі5.

У середині XІХ ст. вийшло з друку відразу кілька детальних праць українських істориків, виконаних професійними дослідниками і заснованих на критичному аналізі усіх відомих тоді письмових джерел, включаючи архівні матеріали, а також результати перших археологічних досліджень на території Галичини. У цьому зв’язку слід зазначити роботи львівського архіваріуса і видатного суспільного діяча Д. Зубрицького. Маючи доступ до архівних матеріалів, він детально опрацював середньовічні джерела

_______________
© Рудий В., 2006 157

Василь РУДИЙ page2image1000 page2image1200.

(грамоти). Д.Зубрицький викрив фальсифікати грамот князя Льва Даниловича. У 1837 р. дослідник опублікував нариси з історії галицьких земель за 988-1340 рр.6, а у 1844 р. “Хроніку міста Львова”7. Згодом вийшла друком праця “Критико-историческая повесть временных лет Червоной или Галицкой Руси” (1845)8.

У 1852-1855рр. вчений першим з дослідників написав історію Галицько-Волинського князівства, спираючись на наявні джерела9. Значне місце у ній відведено Галицькій землі. “Історія…” Д. Зубрицького доведена до подій 1337 р. і донині залишається одним із найбільш змістовних та скрупульозних оглядів ранньосередньовічної історії Галичини, виконана на основі залучення максимально широкого для свого часу кола різноманітних джерел, у тому числі фольклорних (котрі лише тільки-що почали використовувати історики). Праця містить детальний розбір політичної історії краю, що зводиться, головним чином, до міжкнязівських відносин.

Низку статей та матеріалів з історії Галицької землі опублікував джерелознавець та археолог А.Петрушевич. Привертають увагу його дослідження про локалізацію та історичну топографію середньовічного Галича10, археологічні та культурні пам’ятки Львова11, статті про Галицьке князівство, грамоти Івана Берладника, князя Льва12, видання Галицько- Волинського літопису13.

У 60-80-і роки XІХ ст. розгорнув свою наукову діяльність І. Шараневич. Він глибоко проаналізував Галицько-Волинський літопис, використавши низку маловідомих західноєвропейських джерел, провів археологічні розкопки на різних пам’ятках Галичини, в тому числі у Галичі14, Львові15, Звенигороді, вивчав топонімічні матеріали для з’ясування історичних назв середньовічної Галичини. На підставі різноманітних джерел вчений написав “Історію Галицко-Володимирской Руси…”16 Його перу належить ще чимало робіт з історичної географії регіону, написаних не тільки на українській, але і на німецькій, польській та російській мовах17.

Як відзначають сучасні дослідники, учений був одним з перших, хто почав систематично збирати і публікувати матеріали з історії князівського Галича, висвітлював його історію, спираючись на пам’ятки матеріальної культури, виявлені в результаті власних археологічних розкопок18.

У цей час з’явилося значне число робіт західноукраїнських дослідників, присвячених в основному вивченню окремих питань: історії галицьких міст19, історичної географії, археологічних і культурних пам’яток Галича і Львова та ін.20 Що стосується цих узагальнюючих робіт, то вони носять довідковий характер і, як справедливо відмічав І. Крип’якевич, вказані статті не внесли ніяких важливих доповнень до праць Д. Зубрицького та І. Шараневича, а лише популяризували їхні досягнення21.

Наступний етап у вивченні історії Галицької землі зв’язаний з роботами М. Костомарова22, В. Пассека23, М. Дашкевича24. Описавши факти політичної

158

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

історії краю, історики в більшій мірі починають досліджувати особливості суспільно-політичного ладу і соціально-економічних відносин.

Чимало сторінок характеристиці суспільних відносин Галицької Русі присвячує у своїх роботах М.Костомаров. Причини сили і могутності галицьких бояр історик знаходить у самобутності краю, його природних і суспільних умовах і, у першу чергу, у демократичному характері політичного устрою, розуміючи справу так, що “розвиток народної свободи повинно було привести до піднесення одних над іншими й утворення сильного класу”25. М. Костомаров вважав, що саме Галич, а не Київ був оплотом демократичних свобод на Русі, “давні початки волі утримувалися там (у Галичі – Авт.) і далі розвивалися за слов’янським зразком, із усіма перевагами і недоліками”26. “Бояри галицькі не складали аристократію чи замкнутий стан…, – продовжує вчений, – Під ім’ям бояр, як і руській державі, так і у Галичі розумілися люди багаті, власники земель; які силою обставин, використовували для свого піднесення силу і вплив, і як легко піднімалися, так і падали. А народ, – на думку автора, – страждав від їхньої сваволі”27.

В іншій роботі М.Костомаров інакше розв’язує питання про співвідношення боярства і громади, аристократичного і демократичного елементів: “У Галичині скрізь бачимо участь Землі, як і в обранні князів, так і у верховному суді над їхнім способом керування. Але вже встиг розвинутися і підсилитися аристократичний елемент, як ніде на Русі…”28. Свій контроль над політичною ситуацією землі бояри установили через віче: “У Галичі бояри одні складали віче, простий народ не мав права голосу”29. Підкоривши громаду, бояри спробували поширити свій вплив і на князівську владу: вони “або хотіли краще бути зовсім без князя, або мати такого, який знаходився б у їх руках”30.

Не будучи єдині у своїх політичних інтересах, галицькі бояри постійно поділялися на ворогуючі партії, і це, в кінцевому рахунку привело до кардинальних змін у співвідношенні сил: “Бояри утратили свою силу в міжусобицях, – пише історик, – піднялася народна партія, з’єдналася навколо Романового сина Данила і піднесла його на князювання”31.

До питання про співвідношення основних суспільних сил, “частин” чи “елементів” у Галицькому князівстві звертається у своїй роботі “Княжеская и докняжеская Русь” В. Пассек. “Тут боярство було сильне і, пануючи під покривом своїх князів над іншими складовими частинами населення, боялося втратити це панування через втручання сусідів. Боярство, можна сказати, поневолювало в Галичі всі інші залежні верстви і збирало за рахунок останніх незліченні скарби. Бояри з усією міццю підтримували своїх родових князів і через них панували над землями Галицькими”32. У підсумку історик робить висновок про характер політичної влади в Галицькому князівстві: “Галицьке князівство за своїм внутрішнім складом було переважно князівство аристократичне, боярське”33.

159

page3image22560

Василь РУДИЙ page4image984 page4image1184.

Важливою перевагою роботи М.Дашкевича є прагнення автора простежити за розвитком громадського життя в Червоній Русі протягом XІІ-ХІІІ ст., відзначити зміни, що тут відбуваються, і створити динамічну картину еволюції внутрішньообщинних відносин. “Первісний склад громадського життя в Червоній Русі, – пише історик, – не носив на собі ніякого особливого відбитку. Відносини між суспільними елементами – князем, дружиною і громадою – були ті ж, що й в іншій Русі. Бояри складали неодмінну частину дружини, у якій вони займали тільки вище місце; дружина ж навряд чи була тісно зв’язана з землею”34.

Зміни починаються за князювання Ярослава Осмомисла. Хоча при князеві як і раніше існує його власна дружина, до якої входили бояри, верхній прошарок служивого стану не почуває себе дуже тісно зв’язаним із князем і представляє щось зовсім окреме. Бояри здобувають силу й авторитет у відносинах із князем, невластиві дружинникам, починають впливати на князя, змушуючи його робити ті чи інші вчинки. Цей вплив часами надзвичайно зростав, але ніхто на Русі ніколи не помишляв про зміну форми правління на користь боярської аристократії; не думали про неї і галицькі бояри навіть тоді, коли спробували удержати верховну владу у своїх руках35. З іншого боку, вищий клас галицького служивого стану привласнив собі і почав користуватися тими правами, якими в інших областях користувалася громада, сам став розпоряджатися за галицьку громаду. У силу того, що із середини і до кінця ХІІ ст. у Галицькій землі правили князі однієї династії, встановилося єдиновладдя і князівський стіл переходив від батька до сина, дружинники-бояри одержали можливість зміцнити свій зв’язок із землею за допомогою одержання в управління від князів гради і волості, у яких вони могли перебувати довгий час, тому що після смерті князя-батька продовжували служити його сину. Унаслідок усього цього “княжі люди” зробилися міцними в певній землі й одержали в ній важливе значення, ставши не тільки “княжими”, але і “Галицькими” людьми36.

М. Дашкевич відкидає розповсюджену серед істориків думку про вплив на суспільний лад Південно-Західної Русі аристократичних порядків сусідніх країн – Польщі й Угорщини, вважаючи, що галицьке боярство придбало “особливий статус внаслідок чисто місцевих умов”37.

Сформовані в другій половині ХІХ ст. уявлення про політичний лад Галицького князівства міцно ввійшли у вітчизняну та зарубіжну історіографію, визначивши, таким чином, напрями подальших пошуків.

Окремо слід зупинитись на краєзнавчих працях Б. Януша (Василя Карповича), який описав велику кількість археологічних пам’яток різного часу, в тому числі низку селищ та городищ княжої доби на Підкарпатті та Поділлі. Він склав анотований список археологічних пам’яток біля Великого Любеня неподалік Львова, Стебника, сс. Вороблячина, Домажира, Рокитного, Страдча на Львівщині38.

160

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

На рубежі XІХ-XX ст. побачили світ перші книги багатотомної праці М.Грушевського “Історія України-Русі”, що вміщають докладні нариси історії всіх південноруських земель, у тому числі Галичини, а також характеристику суспільно-політичних відносин. У поглядах вченого на суспільний лад, положення і значення боярства, його відносини з громадою і князівською владою в Галичі досягає крайніх позицій відома теза про незвичайну могутність, економічну і політичну силу галицьких бояр. Автор не обмежується повторенням аргументів і висновків попередників, а висуває ряд власних міркувань, розвиваючи й уточнюючи вже існуючі уявлення, досягаючи більш чіткого і систематичного викладу39. Під пером М. Грушевського галицькі бояри стають воістину всемогутніми, прагнуть і домагаються повного панування над громадою і князем40.

Творчо осмислюючи праці попередників з історії Галицької землі, зокрема Д. Зубрицького, А. Петрушевича, І. Шараневича, М. Дашкевича та ін., критично аналізуючи Галицько-Волинський літопис та інші джерела, М. Грушевський доводив, що Галицько-Волинська держава продовжила на “ціле століття по упадку Києва в повній силі традиції великодержавної політики й життя, князівсько-дружинного режиму, суспільно-політичних форм і культури, виробленої Київською державою”. І “підставою держави стала Галичина, що протягом ХІІ ст. розвинула в собі значні матеріальні сили”41.

Цей концептуальний висновок заклав основи нового розуміння місця і ролі Галицького князівства в українській історії. Його розвинули учні вченого, насамперед М. Кордуба, C. Томашівський, І. Крип’якевич та ін.

У першій половині ХХ ст. формуються три центри вивчення історії України, в тому числі Галицької Русі. Перший – на території радянської України, де під головуванням М.Грушевського була створена Комісія з історії Західної У країни, другий – на західноукраїнських землях, де продовжували дослідницьку роботу учні М.Грушевського, і третій – в українській діаспорі, де засновуються центри історичних досліджень. Виходить низка праць про роль та місце Галицької землі в Галицько- Волинській державі, соціально-політичні відносини в краї42.

Соціальне становище і політичні інтереси кожного зі станів галицького суспільства розглянув М. Кордуба, робота якого в цілому одержала високу оцінку М. Грушевського. М. Кордуба відзначає економічну силу бояр, що стала основою їхніх претензій на політичне керування і боротьбу проти князя, що складає внутрішню історію князівства. Ставлення бояр до народу – за словами автора, – було дуже неприязним, інтереси обох класів значно розходилися43.

Разом з тим, М. Кордуба вносить деякі істотні корективи у сформовані уявлення про взаємини бояр і простих людей, зокрема, тезу про повне панування бояр над сільським населенням. Вчений вказує що, селяни обмежені у своїх правах уже із самого початку галицької історії. На хід

161

page5image21776

Василь РУДИЙ page6image1000 page6image1200.

політичних справ вони не мали ніякого впливу. Навпаки, міщани ведуть невпинну боротьбу з боярством за свої права і деколи добиваються успіху. Бояри складали князівську “раду” чи “думу”, і хоча вона не була офіційною інституцією і мала лише особисте значення для князя, вважалося вкрай необхідним, щоб князь у всіх важливих випадках з нею радився44.

М. Кордуба, спираючись на церковно-адміністративні джерела, зробив спробу визначити західну границю між Галицько-Волинською державою та Польським королівством у ХІV ст.45

Під впливом робіт М. Грушевського, його учнів і послідовників в історіографії початку XX ст. узяв гору погляд на галицьке боярство як на винятковий феномен, що не мав собі рівного в інших руських землях і в економічному, і в політичному відношенні, як на могутній стан, здатний підкорити собі і громаду (віче), і князівську владу, і самостійно вершити долю землі. Судження такого роду зустрічаємо в різних наукових і науково- популярних творах української історіографії46.

На відміну від російської та польської історіографії західноукраїнських земель, яка розглядала історію Галичини і Волині лише в контексті історії Російської імперії або Речі Посполитої, більшість українських істориків початку ХХст., неупереджено трактуючи історичні факти, переконливо доводили, що галицькі та волинські землі – це споконвічна українська етнічна територія, на якій з найдавніших часів проживає український етнос як автохтон цієї землі. С. Томашівський підкреслював, що Галицьке князівство ще до включення в склад Київської держави сформувалося як західний форпост, що утвердив тут етнографічні кордони українців. На його думку, Галич вніс особливий різновид олігархічного правління. Вчений підкреслив, що Галицько-Волинська держава стримала передчасне захоплення і асиміляцію України з боку Польщі47.

Українські вчені у 20-30-х роках ХХ ст. намагалися дослідити ранньосередньовічну історію Галицької землі, спираючись на письмові та археологічні матеріали. Ряд узагальнюючих оцінок стосовно місця регіону в історичній долі українського народу подав Д. Дорошенко. Він вказував, що це була “друга велика держава на українській землі”, яка зупинила процес асиміляції українського елемента з великоруським, нейтралізувала однобічність візантійського впливу, відкрила доступ західноєвропейським цінностям48.

Велику роботу з аналізу літописних згадок про Галицьке князівство виконав Е. Перфецький. Він висунув думку про існування літописання в Галичині, зокрема, у Перемишлі задовго до Галицько-Волинського літопису49.

Слід згадати невеличку працю М. Голубця “Перемишль”, у якій на підставі літописних даних історик розкриває розвиток середньовічного Перемишля, його роль у Галицькому князівстві50.

162

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

У 1930-х роках виходить низка статей В. Кобільника про розкопки в гірській частині Галицької землі. Серед них слід відзначити роботу “З археологічних дослідів на Бойківщині”51. У статті подано аналіз укріплень біля сс. Кавське, Лопушна, Спас, Ступниця, зроблено висновок про існування в Карпатах у Х-ХІІІ ст. порубіжної захисної системи від Угрів.

Помітний внесок у вивчення історії та культури населення Галицької землі та середньовічного міста Галича зробив Я.Пастернак. Маючи підтримку з боку митрополита А. Шептицького, він у 1934 р. розпочав пошуки, а 25 липня 1936 р. відкрив місцезнаходження Успенського собору – головного храму столиці Галицького князівства. У наступному році знайдено саркофаг із останками Ярослава Осмомисла. Ці та інші відкриття пізніше знайшли своє відображення у монографії “Старий Галич”52. Але доля цієї унікальної праці виявилася трагічною, бо більша частина тиражу була знищена воєнним лихоліттям. Лише незначна кількість цього видання збереглася у великих бібліотеках та у приватних книгозбірнях. До того ж радянська цензура наклала табу на наукове видання і воно не було відоме широкому загалу. І лише видання, присвячене 1100-річчю Галича частково відновило наукову справедливість53. За обсягом зібраного документального матеріалу, рівнем наукового викладу та висновків ця праця стала вершиною не тільки української, а й світової історіографії.

Я. Пастернак перед Другою світовою війною провів значні археологічні дослідження на городищах та селищах Х-ХІІІ ст. на території Галичини та Поділля. Вчений дослідив низку міст Галицько-Волинського князівства: Теребовлю (1931), Львів (1930, 1938), Звенигород (1937), Пліснеськ (1940), Страдч, літописне городище Щекотин біля с. Глинське Львівської обл., Нижній Струтин на Івано-Франківщині, поховання Х-ХІ ст. у с. Валява біля Перемишля54. Після війни Я. Пастернак змушений був виїхати в Америку, звідки він уважно стежив за новими дослідженнями в Україні, узагальнював здобуті матеріали, друкував наукові та науково-популярні статті, в тому числі про історію, культуру, соціально-економічне становище Галицько- Волинського князівства. Вінцем його наукової діяльності стала ґрунтовна монографія з археології України, в якій подаються відомості про Галицьку землю55. Великий фактичний матеріал ставить її на чільне місце в сучасній українській археологічній науці.

Маловідомою досі була книга іншого вихідця із Галичини “Галицько- Волинська держава” Павла Грицака56. Його праця видана Науковим Товариством ім. Т. Шевченка у 1958 р. в Нью-Йорку. У “Галицько- Волинській державі” автор подає багато цінних відомостей про Галич часів князя Володимирка, а також Ярослава Осмомисла. Поряд з цим, автор підкреслює значення Галицької землі у пізніші часи. Так, П. Грицак говорить про посилення і розквіт Галича і Галичини в часи Романа Мстиславича та князювання Данила Романовича, що є свідченням про ту важливу роль, яку відігравав регіон у кінці ХІІ – другій половині ХІІІ ст. Автор наголошує, що

163

page7image22632

Василь РУДИЙ page8image1000 page8image1200.

Галицько-Волинська держава є однією з ланок у розвитку українського історичного процесу. “Вона не належить, – пише історик, – якійсь окремій вітці українського народу, а є власністю українського народу, як цілости”57.

На радянській У країні перед Другою світовою війною поступово утверджується марксистсько-ленінська концепція в практиці історичного дослідження. Змінюються погляди і уявлення про початкові етапи історії Київської Русі. Сам термін “Київська Русь” замінено терміном “древнерусское государство”, під яким офіційна історіографія однозначно розуміла російську державність. В цей час бере гору висунута Б. Грековим концепція феодального ладу Давньоруської держави58. Головний акцент в історії Галицького князівства робиться на соціально-класовому розшаруванні, народних рухах, боротьбі проти польського та угорського гноблення, пануванні Золотої Орди.

Була відкинута думка дореволюційних істориків про те, що давньоруське боярство не було станом у західноєвропейському середньовічному розумінні, а було юридично невизначеною сукупністю людей, “суспільним класом”, що досяг видатного економічного і політичного становища59.

Після включення Західної України до складу УРСР восени 1939 р. в українській історіографії значно активізується науковий інтерес до історії південно-західного регіону радянської держави.

В.Пічета відзначав: “Галицьке князівство – територія великого феодального землеволодіння. На тлі могутності місцевої феодальної знаті, бояр, князівська влада виявляла безсилля через відсутність у князів соціальної бази, на яку вони могли б обпертися, оскільки і міське населення ще не було настільки могутнім економічно, щоб стати опорою князів у їхній боротьбі з феодальним безладдям, і сільське населення, що закріпачується, також не могло стати опорою в боротьбі князів з боярами”60. Пануюче положення галицько-волинських бояр, таким чином, було непохитним; ні князь, ні городяни, ні тим більше селяни не в силах були що-небудь змінити. І головною причиною такого становища було те, що міста ще не перетворилися в ту суспільну силу, спираючись на яку, князі могли почати боротьбу з феодальною вакханалією61.

У 40-50-ті роки ХХ ст. з’являється декілька монографічних досліджень, у яких розглядається історія, суспільно-політичний лад Галицько-Волинської Русі XІ-ХІІІ ст.62 Один з авторів, К. Софроненко, прослідковує розвиток феодального землеволодіння в Галичині і на Волині, формування класів- станів феодального суспільства, становлення і функціонування державно- політичних інститутів – князівської влади, ради бояр, віча.

Історик вважає, що основним типом феодальних володінь у Галицькій землі була боярська вотчина-сеньйорія. Боярське землеволодіння виникало незалежно від князівських пожалувань і не поступалось князівському домену63. На думку автора, боярських партій у Галицькій Русі не було, а мали

164

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

місце лише розбіжності між окремими групами бояр, основна ж лінія всіх бояр була єдина – зробити своє панування незламним64.

Таким чином, праці українських радянських істориків кінця 30-50- х років ХХ ст. вказують, що суспільно-політичний лад Галицького князівства був феодальним, а суспільство ділилося на антагоністичні класи.

З другої половини 1950-хроків із хрущовською “відлигою” розширюється проблематика досліджень з історії Галицько-Волинської держави. Ряд радянських істориків України шукають компромісні підходи до оцінки ролі галицьких та волинських земель в історії українського народу. Помітний внесок у цю проблему зробили праці І.Крип’якевича, К. Гуслистого, М. Котляра, П. Толочка, В. Грабовецького, Я. Ісаєвича та ін.

У 1958 р. була завершена робота І. Крип’якевича “Галицько-Волинське князівство”, опублікована лише через чверть століття. Праця охоплює історію князівства – з найдавніших часів до середини XІV ст. і поєднує у собі прийняту радянською історіографією марксистську методологію історичного дослідження і створену на її основі концепцію феодального ладу Київської Русі з прийомами дореволюційних дослідників, що приділяли першочергову увагу аналізу джерел і конкретних фактів.

Історик подає чітку картину соціальних відносин: “Населення князівства поділялося на дві основні групи: експлуатовані маси, до складу яких входила більшість селян, трудящі низи міського населення, дрібне боярство, нижче духовенство та феодальну верхівку, до якої належали князі, великі бояри, міська знать, вище духовенство. Існували також проміжні соціальні прошарки”65. Таким чином, боярство в соціальному плані виявилося розділеним надвоє і одна частина належала до “експлуатованих мас”, а друга до “феодальної верхівки”.

У Галицькій землі були “великі” бояри, що очолювали все боярство. Вони володіли значними багатствами. Великі бояри мали особливе положення при князях, складали князівську “старшу” дружину, а боярські сини займали посади “двірських слуг” на князівському дворі. Великі бояри мали подароване князем право на керування якою-небудь територією і роздавали від князівського імені деякі землі дрібним боярам66.

Від бояр безпосередньо залежала частина селян-смердів (хоча переважна частина їх була особисто вільними людьми). Залежність видна з того, що селяни масово брали участь у військових походах разом з боярами і міщанами. Із селян у війську формувалася піхота67. Залежні селяни і міська біднота несли численні повинності і піддавалися різного роду експлуатації з боку феодальної знаті. Відповіддю на це був ріст масових виступів міського і селянського населення, незадоволеного “князівсько-боярським режимом”. Однак, вказує І. Крип’якевич, ці рухи “не можна вважати дійсно народними повстаннями”, оскільки керівництво ними “здійснювали боярські групи, які вели між собою боротьбу за владу. Маси були лише учасниками виступів, а інколи розплачувалися за їх невдачі”68.

165

page9image21928

Василь РУДИЙ page10image1000 page10image1200.

Вчений, досліджуючи окремі землі Південно-Західної Русі, виділив Галицьку землю (князівство). Дослідник розкрив умови формування Галицького князівства, соціально-економічні та політичні відносини в регіоні69. Незважаючи на ідеологічний прес і цензуру, І. Крип’якевич не обминув національної самобутності Галицько-Волинської держави, її ролі у творенні української культури як ознаки національної окремішності.

Зрозуміло, що панівною залишалася ідея “колиски трьох братніх народів”, а Галицько-Волинське князівство розглядалося як один з українських елементів цього братства, замовчувався державницький характер цього політичного утворення. К. Гуслистий, з одного боку наголошував, що Галицько-Волинське князівство було одним з “найбільших і наймогутніших князівств періоду феодальної роздробленості Русі”, поширило вплив на Київ і мало значення в Європі, а з іншого боку, історик вимушено уникав оцінки князівства як держави70.

Значну увагу дослідженню формування території та виникнення міст в Південно-Західній Русі, політичного та соціально-економічного розвитку Галицько-Волинських земель ІХ-ХІІІ ст. приділив М. Котляр. Дослідник робить акцент на зміцнення політичних зв’язків Данила Галицького з Володимирським, Суздальським князівствами, разом з тим визначається, що в боротьбі із Золотою Ордою галицький князь шукав союзників у Західній Європі71. Дослідник вніс вагомий вклад у висвітлення проблеми території та рубежів Галицької землі у ранньому середньовіччі.

Розглядаючи соціальну історію регіону вчений наголошує, що у Південно-Західній Русі з часу активізації боярства як політичної сили, що відбулася в перші роки князювання Ярослава Осмомисла, можна вести відлік існування великого боярського землеволодіння: “Не приходиться доводити, що це могло відбутися лише тоді, коли ці феодали стали великими земельними власниками, нагромадили багатства, обзавелися власними загонами збройних людей”72. Іншим джерелом збагачення бояр була система “годувань” – стягування доходів з території, подарованої сюзереном. Центрами великих боярських сеньйорій були феодальні замки, відкіля здійснювалося поневолення залежних селян і ремісників, які також були місцями збору та проживання їхніх дружин73.

Подібні уявлення міцно ввійшли в українську історіографію; їх можна зустріти в багатьох роботах 60-80-х років ХХ ст.74; вони тяжіють і над авторами новітніх історичних праць75.

Ці постулати були розвинуті в дослідженнях наступного часу, зокрема у працях академіка П. Толочка76.

“Починаючи з заключного етапу князювання Ярослава Осмомисла, – пише П. Толочко, – і аж до навали орд Батия політичний розвиток Галича характеризувався постійним протиборством князівської і боярської влади. Спалахували і великі соціальні конфлікти, у результаті яких були жертви з обох боків”77. Галицькі бояри, намагаючись поставити себе над князівською

166

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

владою, втягли князівство в глибоку соціально-політичну кризу. Князівством розплачувалися бояри зі своїми іноземними союзниками за співучасть у боротьбі з князями. Земельні магнати не зупинялися навіть і перед загрозою повної втрати західноруськими землями політичної і національної самостійності78. Так само віроломно феодальна знать поводилася й у відносинах із простим народом, зневажаючи його законні права, у тому числі право прийняття політичних рішень на вічі: “Відомості джерел про вічову діяльність у Галицькій землі також указують на переважну участь у ній людей “градських”, тобто знаті”79.

Важливою рисою розвитку історіографії Південно-Західної Русі є найчастіше повний збіг оцінок соціально-політичного ладу, положення і ролі місцевого боярства радянськими дослідниками і представниками української закордонної історіографії, що приділяла підвищену увагу Галицько- Волинській державі як першій чисто українській національній державі. Тим часом, радянські й українські закордонні історики бачили один в одному непримиренних ідейно-теоретичних опонентів, відмовлялись деколи навіть визнати науковість робіт представників протилежного табору80. Проте, простежується подібність поглядів з цілого ряду найважливіших ознак соціально-економічного і політичного статусу бояр, їхніх взаємовідносин із князівською владою і простими людьми.

Відкидаючи принцип формаційного підходу до вивчення історичного процесу й у цілому не приймаючи концепцію феодального ладу Київської Русі, українські історики-“націоналісти”, також як і їхні радянські колеги визнавали в галицько-волинських боярах великих землевласників, “які за прикладом західноєвропейських феодалів жили в укріплених замках і мали сильні дружини”.

Бояри відігравали головну роль у політичному житті землі, розпоряджаючись долею князівського столу, “претендували на участь у владі, домагалися, щоб князі нічого не робили без боярської думи (ради), захоплювали вищі посади”. Для досягнення своїх цілей бояри постійно вдавалися до допомоги іноземців, ставлячи під загрозу незалежність і благополуччя рідної землі81.

Близькість поглядів радянських й українських закордонних істориків з розглянутого питання, зрозуміло, не є простою випадковістю. Ці погляди, безсумнівно, мають загальні історіографічні корені. Джерела подібних уявлень виходять з широко розповсюдженої у вітчизняній науці початку XX ст. концепції М. Грушевського, до його розуміння своєрідності суспільно-політичного ладу Галицько-Волинського князівства і ролі в цьому місцевого боярства.

Конкретно-історичні побудови школи М. Грушевського, що розвиваються українськими немарксистськими істориками, виявилися цілком прийнятними і для радянської історіографії, що доводить наявність у Південно-Західній Русі великого феодального землеволодіння як базису

167

page11image19896

Василь РУДИЙ page12image1008 page12image1208.

політичного панування боярської знаті, класово антагоністичний характер суспільних відносин, антифеодальну (головним чином антибоярську) спрямованість народних рухів.

Вагомий вклад у вивчення взаємовідносин громади-“верві”, з одного боку, та бояр і князів з іншого, на основі археологічних і частково письмових джерел у пунктах південно-східної території Галицької землі вніс археолог Б. Тимощук82. Дослідник розкрив внутрішній устрій общин і прослідкував їхню еволюцію аж до початку державотворення і розкладу общинної організації у краї.

У монографії “Восточные славяне: от общины к городам” (1995) Б.Тимощук продовжує розкривати механізм економічної, соціальної та політичної еволюції східнослов’янського суспільства у VI-XIII ст.83 Вчений показав внутрішні особливості розвитку населення Північної Буковини у давньоруський час. Провівши аналіз понад 200 ранньослов’янських пам’яток, дослідник прийшов до висновку, що територія в цей час була заселена автохтонним давньоукраїнським населенням, яке розвивалося у руслі східнослов’янської культури. Б. Тимощук на основі археологічного матеріалу прослідкував розвиток державотворчих процесів на території краю у період розбудови Київської держави, а відтак Галицького князівства84.

У праці “Східні слов’яни у VIІ-X ст.: полюддя, язичництво, початки держави” (1999) автор наголошує на еволюції соціальної структури “племінних” княжінь та роль і місце в них внутріплемінного полюддя85.

У дослідженнях історика чітко виокремлено історичне значення давньоруської Буковини як прикордонного краю в державотворчих процесах Галицького та Галицько-Волинського князівств.

Значну увагу українських дослідників привернуло питання рубежів Галицької землі ХІ-ХІV ст. Проблеми кордонів та етнічних меж належать до найскладніших і найбільш дискусійних у науці. Деякі вчені вказують на мінливу природу розмежувальних ліній і кордонів, проте не варто переоцінювати їхньої рухливості або плинності їхнього етнокультурного змісту, бо інакше було б неможливо пояснити тривкість етнічних зв’язків, незважаючи на зміни політичних кордонів.

Західний кордон Галицького князівства, за твердженнями українських істориків, повністю збігався із межею між Перемишльською землею та середньовічною Польською державою86. Південно-західна та південна границі окреслені у працях В. Ауліха, Я. Ісаєвича, М. Котляра та ін.87 Східну та північну межі Галицької землі ХІ-ХІV ст., спираючись на літописні та археологічні матеріали, вивели П. Толочко, М. Котляр, М. Кучінко та ін.88

Із встановленням державної незалежності України українська історична наука відновлює свою духовну соборність і воскрешає національні традиції. Перевидаються заборонені свого часу праці М.Грушевського, істориків діаспори: Д. Дорошенка, В. Липинського, Н. Полонської-Василенко, О. Субтельного та ін.89

168

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

Історики підкреслюють, що внаслідок впливу західноукраїнського права, на території Галицького князівства модифікуються норми “Руської правди”, статутів київських князів Володимира та Ярослава, разом з тим створюються власні акти, зокрема щодо організації управління градами та селами, виконання повинностей міським населенням тощо90.

Необхідність збереження історичних та культурних пам’яток Галичини, їх систематичне вивчення зумовили необхідність прийняття рішень на державному рівні. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. “Про державний історико-культурний заповідник у м. Галич Івано- Франківської області” та Указом Президента України від 11 жовтня 1994 р. “Про національні заклади культури” було вирішено питання про створення Національного заповідника “Давній Галич”. Саме на наукових працівників заповідника було покладено завдання – оберігати історичну спадщину і продовжувати вивчення історії древнього Галича.

У кінці ХХ–на початку ХХІст. відзначається значне пожвавлення наукового інтересу до проблем історії Галицької Русі. Побачили світ збірники наукових праць “Галицько-волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції” (1993), “Галич і Галицька земля” (1998), “Галич і Галицька земля в українському державотворенні” (1999), “Галичина і Волинь у добу середньовіччя” (2001)91. У 1998 р. українська держава офіційно відзначала 1100-річчя Галича, чому була присвячена міжнародна наукова конференція, велика видавнича програма й інші культурні заходи.

Аналізуючи праці з історії Галицької землі за останні роки, можна зробити висновок, що пріоритет належить історикам Львова, Івано- Франківська, Луцька та інших західноукраїнських міст. Серед сучасних дослідників історії краю чільне місце займають праці професора Прикарпатського університету ім. В. Стефаника В. Грабовецького. Його дослідження відзначаються великою інформаційною насиченістю, розмаїттям конкретно-історичного матеріалу з історії городів та городищ Галицької землі92. У своїй монографії “Нарис історії Галича”93 він прослідкував історію міста від найдавніших часів до початку ХХ ст. У монографії висвітлено середньовічну сторінку Галича – виникнення спочатку укріпленого городища і поступове його перетворення у велике місто, яке стало центром сильного князівства. Окремим розділом подана історія Галича, що вже став столицею великої і могутньої держави – Галицько-Волинського князівства. Одним з найцікавіших розділів, на наш погляд, є третій, у якому висвітлено високий рівень культури і, зокрема, писемності, освіти, поширення книги.

Поміж книг про історію середньовічної Галичини цікавою є невелика за обсягом праця роздумів учителя історії середньої школи м. Галича Р. Пащина “Земля Галицька”94. Дослідження охоплює великий період історії Галича від ХІІ ст. і до наших днів. Але найбільше уваги автор присвятив історії Галича ХІІ-ХІІІ ст., діяльності галицьких князів цього часу. Не залишив поза увагою

169

page13image21304

Василь РУДИЙ page14image992 page14image1192.

дослідник архітектурні пам’ятки Галича та найближчого довкілля, зокрема храм Святого Пантелеймона, що в с. Шевченкове. У книзі подані відомості про археологічні розкопки, проведені в Галичі у 90-ті роки ХХ ст., описи геральдичних знаків галицьких князів, керамічних плиток, якими оздоблювались галицькі храми та княжі хороми. Цікавими є роздуми автора про походження назви міста та герба Галича.

Також слід назвати роботи археологів, які впродовж тривалого часу проводять розкопки у Крилосі, місцезнаходженні літописного Галича, та неподалік від нього. Ю. Лукомський на підставі матеріалів археологічних розкопок, здійснених на Крилоській горі та в інших місцях довкола Галича, видав книгу “Архітектурна спадщина давнього Галича”95. У цій праці подані матеріали археологічних досліджень проведених у кінці 80-х – на початку 90- х років ХХ ст. на териториї колишньої княжої столиці.

Вагомим є внесок у вивчення історії Галича та Галицької землі В.Барана. Довший час вчений був керівником Галицької археологічної експедиції Інституту археології НАН України. Досліднику належить першість у започаткуванні широкого і комплексного дослідження Галича, яке дало визначні відкриття як у польовій археології, так і в теоретичних узагальненнях із середньовічної історії міста. До 1100-річчя Галича він разом із Б.Томенчуком надрукував статтю “Підсумки досліджень Галицької археологічної експедиції в 1991-1996 рр.”96

Б. Томенчук керував 18-ма археологічними експедиціями на території міст, городищ, поховальних пам’яток Галицької землі, в тому числі на території Галича. Вчений виявив і дослідив залишки чотирьох дерев’яних храмів ХІІ-ХІІІ ст., проводив розкопки на території чотирнадцяти некрополів княжого Галича97.

Вчений провів дослідження ролі та статусу галицького боярства у краї. “Галицькі бояри, – вказує Б. Томенчук, – були спадкоємцями родоплемінної знаті Хорватії. Галич став місцем концентрації більшої частини, якщо не усього галицького (усієї землі) боярства. Така концентрація тут численної боярської олігархії припускала й обумовлювала їх надзвичайну політико- економічну могутність у системі як самого Галича, так і всього Галицького князівства”98. Місцем концентрації бояр, вважає дослідник, був галицький поділ – “боярський посад”, що протистояв князівській “горі” – Крилосу. Так, у літописному Галичі існували два центри, дві зони: князівська і боярська, стороння і місцева, котрі постійно знаходилися в протистоянні як політичному, так і економічному, а також релігійному, що привело в середині ХІІІ ст. до загальної кризи міста-столиці, а потім, у середині XІV ст., до втрати державної незалежності”99.

Мистецтвознавець М. Фіголь видав працю “Мистецтво стародавнього Галича”100. Автор підкреслює, що серед багатьох міст Галицько-Волинського князівства, де високого розвитку досягла мистецька культура, був і древній Галич. Дослідник вказує, що саме внаслідок систематичних археологічних

170

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

досліджень території середньовічного Галича та вивчення пам’яток мистецтва у сучасників значно розширилися уявлення про рівень розвитку його культури.

У першому розділі монографії М. Фіголя висвітлено літописні джерела про Галич та його історію, походження назви Галич та історико-археологічні дослідження княжої столиці. Другий розділ присвячений архітектурі, скульптурі, живопису, декоративній різьбі по каменю, мистецтву виготовлення керамічних плиток, виробам із скла, кістки, металу. В інших розділах доволі детально висвітлено монументальний живопис і, зокрема, мистецтво іконопису, мистецтво виготовлення ювелірних виробів. Широко представлені також сфрагістика, нумізматика. Слід додати, що видання добре ілюстроване.

Матеріали досліджень історії Галича знаходять своє висвітлення на сторінках наукових видань. Значна кількість цих матеріалів у вигляді наукових статей була опублікована у науковому збірнику “Галич і Галицька земля”. У збірнику представлені статті наукових працівників заповідника “Давній Галич”. Це передусім статті О. Береговського “Комплексна охорона культурної та природної спадщини Галича та його околиці”, В. Грабовецького “Галич – столиця Ростиславичів і Романовичів”, І. Коваля “Освіта Галицько-Волинської держави”, М. Фіголя “Галицькі ротонди”. Я. Клюби “До окремих аспектів демографії княжого Галича” та ін.101

Інші наукові працівники заповідника до ювілею середньовічного міста видали окремі книги. Так, Т. Ткачук і К. Тимус підготували каталог та опис керамічних плиток “Галицькі керамічні плитки із рельєфними зображеннями та рельєфні клейма”102. Не обмежившись їх переліком, автори дали пояснення їх походження та застосування.

Важливу роботу здійснили науковці заповідника “Давній Галич” по підготовці та виданню довідника-путівника “Галич та його довкілля”103. У формуванні матеріалів путівника активну участь брали археологи Ю. Лукомський та Б. Томенчук. У довіднику надруковані дані про минуле середньовічного Галича, про його храми, які були збудовані у княжі часи та період пізнього середньовіччя.

Отже, історіографія Галицької землі ХІ-ХІV ст. пройшла ряд періодів, кожен з яких збагатив історичні знання новими відомостями про історію виникнення й розвитку одного з політичних, економічних та культурних центрів південно-західного регіону середньовічної України. Сучасний етап розвитку історичної науки, її інтелектуальний потенціал і набутий досвід дозволяють не тільки продовжити дослідження цієї теми, але й підняти її на якісно новий науково-теоретичний рівень. Потрібен пошук і залучення нових джерел, зосередження зусиль на опрацюванні ще недостатньо вивчених аспектів проблеми, що мають наукове і практичне значення не тільки для розуміння історії краю, але й для розбудови Української держави.

171

page15image20392

Василь РУДИЙ page16image1008 page16image1208.

1 Ідеться про територію Верхнього та Середнього басейну р. Дністер. Межі: на південному заході – Карпатський хребет, на заході – межові ріки Віслока та Віслок. На північному заході охоплювала територію Розточчя з містом Щекотин, на півночі – Пліснеськ; далі йшла вододілом Дністра та Прип’яті. На півдні – межиріччям Дністра та Пруту. На південному-сході включала фортеці Василів, Кучелмин, Онут, Бакоту, Ушицю та Каліус.

2 Шараневич И. Исторія Галицко-Володимірскої Руси от найдавнійших времен до року 1453. Львов, 1863. 462 с.; Его же. Памятники галицко-русской старины въ изображеніяхъ. Львов, 1886. Ч. І. 14 с.; Его же. Извъстіе о результатъ изслъдовательных раскопок в рубежах древлекняжеского города Галича предпринятых в гг. 1886-1887. Львов, 1888. 8 с.; Петрушевич А. С. Критико- исторические рассуждения о надднестрянском городе Галиче и его достопамьятностях. Львов, 1888. 619 с.; Пастернак Я. Старий Галич. Археологічно- історичні досліди у 1850-1943 рр. Краків; Львів, 1944. 238 с.; Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. Київ, 1985. 176 с.; Исаевич Я. Д. Карпатский регион в эпоху Киевской Руси и феодальной раздробленности // Украинские Карпаты. История. Киев, 1989. С. 39-74; КотлярМ. Ф. Данило Галицький. Київ, 1979. 188 с.; Его же. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX-XIII вв. Киев, 1985. 184 с.; Його ж. Галицько-Волинська Русь. Київ, 1998. Серія “Україна крізь віки”. Т. 5. 336 с.; Толочко П. П. Галичу 1100 років // Галич і Галицька земля. Збірник наукових праць / Ред. колегія: П. П. Толочко, В. Д. Баран та ін. Київ-Галич, 1998. С. 4-5; Баран В. Д., Томенчук Б. П. Підсумки досліджень Галицької археологічної експедиції в 1991-1996рр. // Галич і Галицька земля. С. 10-17; Грицак П. Галицько-Волинська держава. Нью-Йорк, 1958. 176 с.; Пащин Р. Земля Галицька. Галич, 1991. 80 c.; Мороховський В. Історія Галича у працях місцевих дослідників // Історичні пам’ятки Галичини. Матеріали другої наукової краєзнавчої конференції. 21 листопада 2002 р. Львів, 2003. С. 27-32.

3 Цьолнер Е. Історія Австрії / Перекл. з нім. Р. Дубасевич, Х. Назаркевич, А. Онишко, Н. Іваничук. Львів, 2001. С. 307-317.
4 Harasiewicz M. Berichtigung der Umrisse zu einer Geschichte der Ruthenen. 536 s.; Ejusd. Annales ecclesiae Ruthenae. Leopolis, 1862. T. 28. XXVIII+1184 s.

5 История бывших княжеств Теребовльского и Звенигородского // Журналъ министерства народнаго просвещенія. Санкт-Петербург, 1838. Іюль. Ч.ХІХ; Старчевській А. О Галицкой и Венгерской Руси въ статистическомъ отношеніи // Журналъ министерства народнаго просвещенія. 1844. Апрель. Ч. ХLІІ. C. 54-72.

6 Zubrzycki D. Rys do historyi narodu ruskiego w Galicji i hierarchii cerkiewnej w temże krolewstwie (988-1340). Lwow, 1837. Z. І. 91 s.
7 Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwow, 1844. 492 s; Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Перекл. з пол. І. Сварника. Наук. коментар М. Капраля. Львів, 2002. 601 с.

8 Зубрицький Д. Критико-историческая повесть временных лет Червоной или Галицкой Руси. Москва, 1845. 513 с.
9 Зубрицький Д. История древняго Галичско-Русского княжества. В 3 ч. Львов, 1852. Ч. І. 210 с.; Ч. ІІ. 136 с.; 1855. Ч. ІІІ. 314 с.

10 Петрушевичъ А. С. О соборной Богородичной церкви и святителях в Галиче // Зоря Галицкая. 1852. No 78-80, 82, 84-90; Его же. Было ли два Галичи, княжискии города, один в Угорско-словацкой области, а другой по сю сторону Карпат над Днестром, или нет. Критико-историческое разсуждение // На уковый сборник, издаваемый

172

page16image28424

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

литературным обществом Галицко-русской Матицы. Львов, 1865. С. 24-49; Его же. Историческое известие о церкви Св. Пантелеймона близ города Галича, теперь костеле Св. Станислава оо. Францисканов, яко древнейшем памятнике романскаго зодчества на Галицкой Руси съ первой половины ХІІІ столетія. Львов, 1881. 121 с.; Его же. О городе Галиче за Луквою // Вестник Народного дома. Львов, 1884-1887. No 18-58; Его же. О предградии Галича за рекой Днестром // Вестник Народного дома. Львов, 1887-1888. No 59-68; Его же. Критико-исторические рассуждения о надднестрянском городе Галиче и его достопамьятностях. Львов, 1888. 619 с.; Его же. О соборной Богородичной церкви в городе Галиче, происходящей из первой половины ХII века. Львов, 1898. 447 с.

11 Петрушевичъ А. С. Лингвистическо-историческія исследованія о начатках города Львова и окрестностей его с воззреніем на предысторическія времена переселенія словенских и румынских племен из придунайских стран в предкарпатскія области. Львов, 1893. Вып. І. 276 с.; 1896. Вып. ІІ. С. 277-464; 1897. Вып. ІІІ. С. 465-660.

12 Петрушевичъ А. С. Обзор важнейших политических и церковных происшествий в Галицком княжестве с половины ХІІ до конца ХІІІ в. // Галицький исторический сборник издаваемый обществом Галицко-русской Матицы. Львов, 1854. Вып. 2. С.8-81; Его же. Пересмотр грамот князю Льву приписываемых // Галицкий исторический сборник. Львов, 1854. Т. 2. С. 81-93; 145-187; 191-192; Его же. Акты относящиеся к исторіи Южно-западной Руси. Львов, 1868. 192 с.

13 Петрушевичъ А. С. Волынско-Галицкая Летопись, составленная с концем ХІІІ века. 1205-1292. Львов, 1871. 148 с.
14 Шараневич И. Стародавній Галич // Зоря Галицкая. Львов, 1860. 44 с.; Його ж. Староруській княжій город Галич. Львов, 1880. 57 с.; Ejusd. Trzy opisy historyczne staroksiążęcego grodu Halicza w roku 1860,1880 i 1882. Lwow, 1883. 5, 232, XXII s.; Его же. Извъстіе о результатъ изслъдовательных раскопок в рубежах древлекняжеского города Галича предпринятых в гг. 1886-1887. Львов, 1888. 8 с.; Ejusd. О rezultatach poszukiwań archeologicznych w okolicy Halicza w roku 1884 i 1885. Lwow, 1888. 90 s.+2 mapy.

15 Шараневич И. Стародавный Львoвь, (oть року 1250-1350). Львoв, 1861. 122 с.+2 карти.
16 Шараневич И. Історія Галицко-Володимірскої Руси от найдавнійших времен до року 1453. Львов, 1863. VI+462 c.+1 карта.

17 Шараневич И. И. Исследованія на поли Отечественной географіи и исторіи. Львов, 1869. 94 с.+1 карта; Его же. Географическо-исторические статии. Львов, 1875. 52 с.; Ejusd. Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur osterreichischen Geschichte. Lemberg, 1872. 1,150,XVII s.; Его же. Указания в писанных источниках, а особенно в документах и актах до археологических исследований. Львов, 1886; Его же. Памятники галицко-русской старины въ изображеніяхъ. Львов, 1886. Ч. І. 14 с.

18 Кісь Я., Ледич В. Професор І. Шараневич – дослідник стародавнього Галича // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей і повідомлень. Галич, 19-21 серпня 1993 р. Львів, 1993. С. 89; Бандрівський М. Археологічна діяльність Ісидора Шараневича (1829-1901) // Постаті української археології. МДАПВ. Львів, 1998. Вип. 7. С. 95-97; Білас Н. М. І. І. Шараневич та його внесок у розвиток археологічної науки // Археологія. 2002. No 3. С. 152-156.

173

page17image25968
page17image26240

Василь РУДИЙ page18image968 page18image1168.

19 Ильницкий В. Стародавний Звенигород. Львов, 1861. 23 с; Його ж. Стародавня Теребовля. Львов, 1862. 38 с.
20 Головацкий Я. Карпатская Русь (Историко-этнографическый очеркь) // Журналь министерства народнаго просвещения. Санкт-Петербург, 1875. Июнь. Ч. CLXXIX. С. 349-396; Добрянскій А. О западныхъ границахъ Подкарпатской Руси со временъ св.Владиміра // Журналь министерства народнаго просвещения. 1880. Март. Ч. ССVІІІ. C. 134-159.

21 Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. Київ, 1984. С. 11.
22 Костомapов Н. И. Черты народной южнорусской истории // Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. Киев, 1989. С. 8-107; Его же. Начало единодержавия в Древней Руси // Костомаров Н. И. Раскол. Исторические монографии и исследования. Москва, 1994. С. 131-238.
23 Пассек В. Княжеская и докняжеская Русь // Чтенія вь императорскомь обществе исторіи и древностей россійскихь при Московскомь университете. Москва, 1870. Кн. 3. С. 1-158.
24 Дашкевич Н. П. Княжение Даниила Галицкого по русским старинным известиям. Киев, 1873. 159 с.
25 Костомаров Н. И. Черты народной южнорусской истории. С. 95.
26 Там же. С. 93.
27 Там же. С. 95-96.
28 Костомаров Н. И. Начало единодержавия в Древней Руси. С. 163.
29 Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Первый отдел // Костомаров Н. И. Русь крещеная. Москва; Смоленск, 1996. С. 124.
30 Там же. С. 118.
31 Костомаров Н. И. Начало единодержавия в Древней Руси. С. 164.
32 Пассeк В. Княжеская и докняжеская Русь. С. 49-50.
33 Там же С. 51.
34 Дашкевич Н. П. Княжение Даниила Галицкого… С. 18-19.
35 Там же. С. 20, 34.
36 Там же. С. 21, 23.
37 Там же. С. 25.
38 Janusz B. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. Lwow, 1918. VI+310 s.
39 Грушевський M. C. Галицьке боярство XIІ-ХІІІ в. // ЗНТШ. Львів, 1897. Т. XX. С. 1-20; Його ж. Історія України-Руси. В 11 т. Київ, 1992. Т. II. 634 с.; Його ж. Історія України-Руси. Київ, 1993. T. IIІ. 588 с.
40 Грушевський М. С. Історія України-Руси. T. ІІ. С. 473.
41 Грушевський М. С. Історія України-Руси. T. ІІI. С. 1.
42 Кордуба М. Північно-західна Україна. Відень, 1917. 90 с.; Томашівський С. Українська історія: Нарис. Стародавні і середні часи. Львів, 1919. Т. 1. 154 с.; Крип’якевич І. Історія України для народа. Львів, 1929. Ч. 10. 147 с.; Чачковський Л., Хмілевський Я. Княжий Галич. Чікаго, 1959. 94 с.
43 Кордуба М. Суспільні верстви і політичні партиї в Галицькім князівстві до половини ХІІІ століття // ЗНТШ. Львів, 1899. Т. XXXI-XXXII. С. 3, 10.
44 Там само. С. 7-8, 28-29.
45 Кордуба М. Західнє пограниче Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном // ЗНТШ. Львів, 1925. Т. 138/140. С. 159-245.

174

page18image23840

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

46 Ляскоpонский В. История Переяславской земли с древнейших времен до половины XIII стол. Киев, 1903. С. 369; Ефименко А. Я. История украинского народа. Киев, 1990. С. 75; Аркас М. Історія України-Руси. Київ, 1991. С. 90-91; Украинский народ в его прошлом и настоящем / Под ред. Ф. К. Волкова, М. С. Грушевского, М. М. Ковалевского и др. Санкт-Петербург, 1914. Т. I. С. 97-100; Poгозинский А. М. Руський народ в Карпатах. Древнейшие эпохи в истории Галицкой Руси и их влияние на ее современное состояние. Киев, 1915. 48 с.; Чубатий М. Західна Україна і Рим у XIIIвіці у своїх змаганнях до церковної униї // ЗНТШ. Львів, 1917. Т. СХХІІІ-СХХІV. С. 11.

47 Томашівський С. Українська історія. С. 76.
48 Дорошенко Д. Нарис історії України. Львів, 1991. С. 97-98.
49 Перфецький Е. Перемиський літописний кодекс першої редакції у складі хроніки Яна Длугоша // ЗНТШ. Львів, 1927. Т. 147. С. 1-54.
50 Голубець М. Перемишль. Львів, 1928. 31 с.
51 Кобільник В. Д. З археологічних дослідів на Бойківщині // Літопис Бойківщини. Львів, 1933. Ч. 2. С. 3-52.
52 Пастернак Я. Старий Галич. Львів-Краків, 1944. 238 с.
53 Пастернак Я. Старий Галич. Археологічно-історичні досліди у 1850-1943рр. Івано-Франківськ, 1998. 348 с.
54 Пастернак Я. Коротка археологія Західно-Українських земель. Львів, 1932. 96 с.; Його ж. Княжий город Перемишль // Перемишль – західний бастіон України. Нью- Йорк-Філадельфія, 1961. С. 7-23; Його ж. Літописний город Перемишль і проблема білих хорватів // Перемиський збірник. Філадельфія, 1961. С. 3-19.
55 Пастернак Я. Археологія України: Первісна, давня та середня історія України за археологічними джерелами. Торонто, 1961. 790 с.
56 Грицак П. Галицько-Волинська держава. Нью-Йорк, 1958. 176 c.+1 карта.
57 Там само. С. 153.
58 Греков Б. Д. Очерки по истории феодализма в России: Система господства и подчинения в феодальной деревне. Москва-Ленинград, 1934; Его же. Феодальные отношения в Киевском государстве. Москва-Ленинград, 1935. 136с.; Его же. Киевская Русь. Москва-Ленинград, 1939. 282 с.+1 карта; Его же. Главнейшие этапы в истории крепостного права в России. Москва-Ленинград, 1940. 113 с.
59 Линничeнко И. А. Черты из истории сословий в Юго-Западной (Галицкой) Руси XIV-XV вв. Москва, 1894. С. 58; Владимиpский-Буданов М. Ф. Обзоръ исторіи русскаго права. Санкт-Петербург-Киевъ, 1888. С. 26; Милюков П. Н. Очерки по истории русской культуры. Санкт-Петербург, 1904. Т. ІІ. С. 223; Дьяконов М. А. Очерки общественного и государственного строя древней Руси. Санкт-Петербург, 1910. С. 94; Ключевский В. О. История сословий в России // Ключевский В. О. Сочинения: В 8-ми т. Москва, 1959. Т. VI. С. 276-278, 318.
60 Пичeта В. И. Конец вековому расчленению украинского и белорусского народов // Исторические записки. 1939. Т. 6. С. 4.
61 Пичета В. И. Основные моменты в исторических судьбах народов Западной Украины и Западной Белорусии // Историк-марксист. 1939. No 5-6. С. 75.
62 Софpонeнко К.А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси XI-XIII вв. Москва, 1955. 140 с.; Кpип’якeвич I. П. Галицькo-Волинське князівство. Київ, 1984. 175 с.
63 Софpонeнко К. А. Общественно-политический строй… С. 23-26.

175

page19image25312
page19image25584

Василь РУДИЙ .

64 Там же. С. 54.

65 Кpип’якeвич I. П. Галицькo-Волинське князівство. С. 47.

66 Там само. С. 51-52.

67 Там само. С. 47.

68 Там само. С. 54.

69 Там само. С. 36-38, 67-80.

70 Гуслистий К. Г. Галицько-Волинське князівство // Радянська енциклопедія історії

України. Київ, 1969. Т. 1. С. 396-397.

71 Котляр М. Ф. Данило Галицький. Київ, 1979. 188 с.; Его же. Формирование

территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX-XIII вв. Киев,

1985. 184 с.; Його ж. Галицько-Волинська Русь. Київ, 1998. Серія “Україна крізь

віки”. Т. 5. 336 с.

72 Котляp H. Ф. Формирование территории… С. 125.

73 Там же. С. 129, 134.

74 Pатич О. О., Нудьга Г. Л. Західноукраїнські землі в епоху Київської Русі та в

період феодальної роздробленості // Торжество історичної справедливості:

Закономірність возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській

Радянській державі. Львів, 1968. С. 44-64; Ісаєвич Я. Д. Загарбання земель Галицько-

Волинського князівства іноземними державами // Торжество історичної

справедливості… С. 74-81; Головко А. Б. Объединительные процессы на Руси в

первой половино XIII в. (на примере Волыни и Галичины) // Вопросы истории СССР.

Киев, 1983. Вып. 28. С. 111-116.

75 Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII-XVI ст. Львів,

1996. 256 с.

76 Толочко П. П. Русь в период феодальной раздробленности (XIІ-первая половина

XIII в.) // История Украинской ССР / Отв. ред. И. И. Артеменко. В 10-ти т. Киев,

1984. T. I. С. 400-411; Его же. Древняя Русь. Киев, 1987. С. 151, 154-157, 228; Его

же. Древнерусский феодальный город. Киев, 1989. С. 171-172.

77 Толочко П. П. Древнерусский феодальный город. С. 171-172.

78 Толочко П. П. Древняя Русь. С. 157; Его же. Древнерусский феодальный город.

С. 172.

79 Толочко П. П. Древняя Русь. С. 228.

80

82 Тимощук Б. А. Восточнославянская община VI-X вв. Москва, 1990.
83 Тимощук Б. А. Восточные славяне: от общины к городам. Москва, 1995.
84 Тимощук Б. А. Північна Буковина – земля слов’янська. Ужгород, 1969; Його ж. Слов’яни Північної Буковини V-IX ст. Київ, 1976; Його ж. Давньоруська Буковина (Х–перша половина ХІV ст.). Київ, 1982. 206 c.; Його ж. Василів – місто Галицької Русі. Чернівці, 1992. 30 с.; Його ж. Теребовль – місто Галицької Русі // Галич і

176

page20image23400
page20image23672
page20image23944

Полонська-Василенко Н. Д. Історія України. Київ, 1992. Т. I. С. 29-31; Ткаченко В. Н. Критика буржуазных фальсификаций развития культуры Украинской ССР. Киев, 1984. 160 с.
81 Полонська-Василенко Н. Д. Історія України. Т. I. С. 164. Томашівський С. Історія України. С. 69-76; Коструба Т. Нарис історії України. С. 255; Велика історія України від найдавніших часів / Зладив М. Голубець. Київ, 1993. Т. І. С. 206; Субтельний О. Україна: історія / Перекл. з англ. Ю. Шевчука. Київ, 1991. С. 62; Дорошенко Д. І. Нарис історії України. Львів, 1991. С. 86.

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ XI-XIV СТ.

Галицька земля. Збірник наукових праць / Ред. колегія: П. П. Толочко, В. Д. Баран та ін. Київ-Галич, 1998. С. 124-127.
85 Тимощук Б. Східні словяни у VIІ-X ст.: полюддя, язичництво, початки держави. Чернівці, 1999.

86 Кордуба М. Західнє пограниче Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном. С. 159-245; Кpип’якeвич I. П. Галицькo-Волинське князівство. С. 13-14; Кучинко М. М. Население бассейна верхнего Сана и Вислока в ІХ-ХІІІ веках // Советское славяноведение. Москва, 1971. No 3. С. 71-72; Ауліх В. З історичної географії Галицької землі // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Львів, 1993. С. 32; Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. С. 141; Рудий В. А. Перемишльська земля ІХ–середина ХІV ст. Тернопіль, 2003. С. 55-56.

87 Ісаєвич Я. Д. Історична географія Угорщини та суміжних країв ХІ-ХІV ст. // Архіви України. 1967. No 2. С. 73; Ауліх В. З історичної географії Галицької землі. С. 32; Винокур І. С. Південне пограниччя Галицького князівства і Пониззя // Галич і Галицька земля. Київ-Галич, 1998. С. 31-35; Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. С. 141-142; Рудий В. А. Перемишльська земля ІХ–середина ХІV ст. С. 56.

88 Толочко П. П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХІІ-ХІІІ веков. Киев, 1980. С. 125-126; Ауліх В. З історичної географії Галицької землі. С. 32; Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. С. 142-144; Кучінко М. М. Проблема етноплемінних і адміністративних меж Волинської землі кінця Х–середини ХІV ст. // Галичина та Волинь у добу середньовіччя. С. 191-198.

89 Грушевський M. C. Історія України-Руси. В 11 т. Київ, 1992-1995; Дорошенко Д. І. Нарис історії України. (До половини ХVІІ ст.). В 2-х т. Київ, 1991. Т. 1. С. 80-96; Полонська-Василенко Н. Д. Історія України. До середини ХVІІ ст. Київ, 2002. Т. I. 672 с.; Коструба Т. Нарис історії України. Княжа доба // Коструба Т. Вибрані твори. Торонто, 1961. Т. 2. С. 239-268; Субтельний О. Україна: історія. 512 с.

90 Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. Львів, 1996. С.39-40; Історія держави і права України: Курс лекцій / За ред. В. Г. Гончаренка. Київ, 1996. С. 30-31.
91 Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Львів, 1993. 135 c.; Галич і Галицька земля. Київ-Галич, 1998. 148 с.; Галичу – 1100 років. Галич і Галицька земля у державотворчих процесах України. (Матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції). Івано-Франківськ-Галич, 1998. 349 c.; Галич і Галицька земля в українському державотворенні (до 1100-річчя Галича і 800- річчя Галицько-Волинського князівства). Івано-Франківськ, 1999. 186 с.; Баран В. Д. Галичу 1100 років // Археологія. 1999. No 1. С. 190-191; Галичина та Волинь у добу середньовіччя. До 800-річчя з дня народження Данила Галицького (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Історичні та культурологічні студії. 2001. Вип. 3). Львів, 2001. 252 с.

92 Грабовецький В. В., Арсен П. І. Галич (історико-економічний нарис-путівник). Львів, 1964. 70 с.; Грабовецький В. В., Гопало І. С. Городок. Історико-краєзнавчий нарис. Львів, 1968. 52 с.; Грабовецький В. В. Звенигород. Львів, 1959. 67 с.; Його ж. Гуцульщина ХІІІ-ХІХ ст. Історичний нарис. Львів, 1982. 151 с.; Його ж. Історичний атлас Галичини: Карти, схеми, автентичні гравюри і печатки з праісторичних часів до ХХ ст. Івано-Франківськ, 1996. 52 с.; Його ж. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку ХХ ст. Коломия, 1996. 174 с.; Його ж. Історія Калуша. З найдавніших

177

page21image28232
page21image28504

Василь РУДИЙ .

часів до початку ХХ ст. Дрогобич, 1997. 224 с.; Його ж. Ілюстрована історія Прикарпаття. З найдавніших часів до першої половини ХVII ст. Івано-Франківськ, 2002. Т. 1. 432 с.
93 Грабовецький В. Нарис історії Галича з найдавніших часів до початку ХХ ст.: До 1100-річчя заснування града. Галич, 1997. 240 с.

94 Пащин Р. Земля Галицька. 80 c.
95 Лукомський Ю. В. Архітектурна спадщина давнього Галича. Галич, 1991. 38 c.
96 Баран В., Томенчук Б. Підсумки досліджень Галицької археологічної експедиції в 1991-1996 рр. // Галич і Галицька земля. Київ-Галич, 1998. С. 10-17.
97 Томенчук Б. Прицерковні кладовища княжого Галича // Галич і Галицька земля. Київ-Галич, 1998. С. 127-132.
98 Томeнчук Б. П. Три періоди розвитку історичної топографії давнього Галича // Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в І тис. н. е. / Відп. ред. Р. В. Терпиловський. Київ-Львів, 1999. С. 304.
99 Там само. C. 304.
100 Фіголь М. Мистецтво стародавнього Галича. Київ, 1997. 224 с.
101 Береговський О. Комплексна охорона культурної і природної спадщини Галича та його околиць // Галич і Галицька земля. Київ-Галич, 1998. С. 6-10; Грабовецький В. В. Галич – столиця Ростиславичів і Романовичів у міжнародних взаєминах ХІІ-ХІІІ ст. // Галич і Галицька земля С. 41-46; Коваль І. Освіта Галицько-Волинської держави // Галич і Галицька земля. С. 106-112; Фіголь М. Галицькі ротонди // Галич і Галицька земля. С. 135-140; Клюба Я. До окремих аспектів демографії княжого Галича // Галич і Галицька земля. С. 140-144.
102 Ткачук Т. М., Тимус К. П. Галицькі керамічні плитки із рельєфними зображеннями та гончарні клейма. Каталог. Галич, 1997. 60 с.
103 Галич та його довкілля. Довідник-путівник. Галич, 1997. 101 с.

GALICIAN LAND OF XI-XIV CENTURIES IN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY .

Vasyl’ RUDYJ
Ivan Franko National University of L’viv
The Chair of archaeology and history of Ancient World

The article concerns the problems of historical and archaeological study of Galician land in the XI – middle of the XIV centuries. The author considered only the research done by Ukrainian historians from the beginning of XIX to XXI century. The article also concerns social and political system of South – West Ruthenia. On the basis of manuscripts and archeological materials it was convincingly proved that Galician land was Ukrainian ethnic territory since the most ancient times. The questions are conjorning to vole, location and borders of Galician lands in the Galitsko-Volinska state.

Key words: Galician land, Galitsko-Volinska state, historical and archaeological research, social and political system, vole, location and borders of Galician lands.

Стаття надійшла до редколегії 17.05.2005 Прийнята до друку 22.12.2005

178

page22image23000
page22image23272
page22image23544
Advertisements