Позначки


Володимир Пилипович

«Перемиська бібліотека» Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі

Том ХVIІ

Вулиця Владиче

Мала проза перемиських авторів, – дебюти 30-х років ХХ століття

© Упорядкування, передмова В. Пилипович, 2010 © Вступ Т. Карабович, 2010

Передмова

Антології «молодої прози» видаються друком в надії на майбутнє дозріле літературне життя презентованих авторів. Редактори та- ких видань, назагал, оправдовують себе і тішать тим, що хоч і не всі зауважені ними автори досягнуть вершин літературної творчости, то таки варта презентувати початківців хоч би тому, щоб мати уяву про потенційні можливості молодої літератури. У нашому випадку, таке оправдання тільки частково має місце, позаяк із шістки презентованих тут авторів, тільки двоє – Іван Смолій та Василь Гірний, продовжували свою творчість після війни. Євген Гринишин, Любов Марія Гуменюк- Луців і Зинаїда Савич ані під час, ані після війни літературою вже не займалися, принаймні мені не вдалося натрапити на такі сліди. Не маю теж інформацій про їхнє повоєнне життя й можу тільки надіятися, що доля була для них ласкава і дала їм шанс цю війну пережити. Останній з шістки – Степан Федачинський, помер ще до війни у 1937 р.

Читачам, але також і критикам, українська література Перемишля 30-х років ХХ століття асоціюється здебільше з поетичною творчіс- тю Уляни Кравченко. Дехто може назвав би ще й поетів Василя Па- човського та Петра Карманського – от і всі перемиські літератори того часу1. В єдиній, написаній на цю тему оглядовій статті, її автор Ва- силь Лев, крім відомих прізвищ письменників старшої ґенерації, на- звав ще двох початківців, які дебютували у 30-х роках: Івана Смолія та Григорія Тимочка2. Оскільки до- й післявоєнна літературна творчість

  1. 1  В. Пачовський проживав у Перемишлі у роках 1929-1933, працював на посаді контрактового вчителя в українській чоловічій гімназії. Звільнений з посади за доносом. В Перемишлі ви- йшли друком дві його книжки – збірка поезій Розсипані перли. Друге видання. Видавництво: Краса і сила. Перемишль 1933. Накладом А. Яцкова. Вінєтка П. Ковжуна, та Гетьман Ма- зепа: Містерія воскресення в 5-ти діях. Перемишль 1933. П. Карманський закінчив перемиську гімназію і друкував свої вірші у гімназіяльних альманахах. У листі до мене, пан Петро Грицак називаючи прізвища перемиських літераторів 30-х років, згадав ще поета Андрія Волощака, що закінчив перемиську гімназію і дебютував у шкільній газеті «Наші листки».
  2. 2  Див.: Василь Л е в, Український літературний рух у Перемишлі // Перемишль західний бастіон України. Збірник матеріялів до історії Перемишля і Перемиської землі зладжений редакційною колеґією під проводом Проф. Б. Загайкевича. Ню Йорк – Филаделфія 1961. С. 303.
page5image19496

6 Передмова

page6image1000

І. Смолія відома, то на сліди творчости Г. Тимочка мені не вдалося на- трапити.

Тридцяті роки ХХ ст. принесли швидкий розвиток української пре- си в Галичині, зокрема у місті над Сяном, де у тому часі виходило аж сім українських газет, – тижневиків і двотижневиків3. На їхніх сторін- ках перед молододими авторами відкрилася можливість друкувати не- великі літературні форми: оповідання, нариси, гуморески, фейлетони і репортажі. Саме у таких жанрах дебютувало у 30-х роках в Перемиш- лі кількох молодих прозаїків.

Найстаршим з них був Василь Гірний, що свої твори підписував псевдонімами Федь Гонибіда, Федь Триндик, Панько Грушка. Наро- дився 14 березня 1902 в селі Заліська Воля (тепер Ярославського пові- ту), помер 5 липня 1981 р. в Ґданську. Випускник перемиської гімназії, яку закінчив у 1921 р. з відзнакою4. Студіював французьку філологію у Львівському університеті. Ще як студент, дебютував у 1931 р. в пе- ремиській газеті «Бескид», в якій протягом 1931-1933 рр. опублікував цикл гуморесок Що пише Федь Гонибіда, написаних перемисько- надсянським говором. З 1931 р. В. Гірний почав працювати як редактор у пресовому концерні Івана Тиктора у Львові. Свої твори публікував у газетах «Новий Час», «Народня Справа», сатиричному журналі «Ко- мар» та інших. Як член літературного угрупування «Дванадцятка», яке гуртувало наймолодших письменників Львова, швидко зайняв досить видне місце у літературному житті галицької столиці другої полови- ни 30-х років. Як зауважив Ярослав Грицковян у письменницькій бі- ографії Василя Гірного вражає творча активність. Його матеріали до бібліографії за 1931-1939 роки налічують сотні статей, оповідань, спогадів, репортажів, подорожних нарисів. Домінує в них фейлетон- ний жанр5.

page6image14672

3 4

5

Див.: Олеся Дроздовська, Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939 рр.). Історико-бібліографічне дослідження. Львів 2001.
Стефан Малиновський, Кого видала перемиська державна ґімназія впродовж 40 літ? // Звідомлення виділу «Кружка Родичів» при державній ґімназії з українською мовою навчан- ні в Перемишлі за шкільний рік 1935-36 з альманахом п.н. «З юних днів, днів сесни» з нагоди 40-ліття паршої матури. Перемишль 1936. С. 157. No 1299. Гірний Василь.

Ярослав Грицковян, Василь Гірний (Літературно-критичний нарис) // Василь Гірний, «Розгублені сили» та інші твори. Вступ Ярослав Грицковян. Зібрав і до друку підготував Володимир Пилипович. Перемишль 2008. С. 9.

Вулиця Владиче 7

page7image1032

У 1937 р. В. Гірний під псевдонімом Федь Триндик опубілкував книжку Літературні пародії. Шаржі. Епіґрами. Гуморески. Під час війни вчителював на Лемківщині. У 1943 р. в Кракові вийшли дві пові- сті В. Гірного: Розгублені сили і Що діялося в селі Молодівці, його фей- летони друкувала газета «Краківські вісті». У 1947 р. депортований зі сім’єю на західні землі Польщі, проживав у місті Лемборк. У 60-х ро- ках друкував свої твори (під псевдонімом Панько Щипавка) на сторін- ках уескатівських видань, в газеті «Наше Слово», альманасі «Гомін», «Українських календарях» тощо. Основний корпус творчости Василя Гірного зібрав я у недавно виданій книзі «Розгублені сили» та інші твори (Перемишль 2008).

Мою увагу до творчости Василя Гірного привернула гарно вида- на книга – «Дванадцятка». Антологія урбаністичної прози. Наймо- лодша львівська літературна богема 30-х років ХХ століття6. У ній знайшлися вибрані твори В. Гірного – члена літературного угрупуван- ня «Дванадцятка»7. На згадану антологію написав я оглядову статтю, в якій висловив побажання підготувати до друку збірник творів Ва- силя Гірного та коротко згадав про інших перемиських письменників – Степана Федачинського, Євгена Гринишина, Любов Марію Гуменюк- Луців та Івана Марківа8. Я помилявся гадаючи, що під псевдонімом Іван Марків скривався Іван Марко Іванусів, – насправді був ним Іван Гребінчишин, прозаїк, який у кінці 30-х років проживав у селі Сорохів на Ярославщині. Його літературний доробок варта було б зібрати окре- мою книжкою9.

З великого передвоєнного доробку Василя Гірного до нашої анто- логії увійшли тексти з перемиською темою, – згаданий вже цикл 21 гу-

  1. 6  «Дванадцятка». Антологія урбаністичної прози. Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ століття. Авторський проект Василя Ґ а б о р а. «Піраміда». Львів 2006.
  2. 7  Там само. С. 245-260.
  3. 8  Див. В. Пилипович, На полях прочитаного // «Наше Слово», 19 листопада 2006 р. No 47

    (2572).

  4. 9  Народжений 15 червня 1891 р. в Тинові Дрогобицького повіту, помер 5 вересня 1970 р. у Вроц-

    лаві. Дебютував у 1925 р. на сторінках «Літературно-Наукового Вістника». Оповідання дру- кував у перемиському тижневику «Український Голос», у львівській «Меті» та у місячнику католицької орієнтації «Дзвони». Після війни проживав у Польщі біля Вроцлава. Його твори друкувалися в уескатівських виданнях – «Українському календарі», антології «Гомін», місяч- нику «Наша Культура».

page7image20512

8 Передмова

page8image992

мористичних фейлетонів Що пише Федь Гонибіда, два фейлетони на спортивні теми Що мовит Панько Грушка зпід Перемишля й Ще про «Сян», гумореска Перемишль… (Жменя сентиментальних споминів). У фейлетонах надрукованих у перемиській та львівській пресі В. Гір- ний дав себе пізнати як тонкий спостерігач і коментатор суспільних і політичних порядків, що панували у 30-х роках на т.зв. «кресах» ІІ Речіпосполитої, зокрема у національному питанні й у дотриманні де- мократичних норм, які формально деклярувалися політичним елітами цієї держави. Фейлетони Гірного – це історія Галичини 30-х років за- фіксована у кривому дзеркалі сатири і гумору.

Молодшим від В. Гірного прозаїком був Степан Федачинський (псевдоніми: Стефед, Степан Сяновий, Степан Повожатий). Народив- ся 1913 р. в селі Кругель Великий біля Перемишля, в селянські роди- ні. Помер 11 травня 1937 р., і похований у рідному селі. Федачинський, подібно як Гірний, дебютував 1931 р. в перемиській газеті «Бескид», перша його публікація – це оповідання Завзятий комуніст. В Пере- мишлі у 1936-1937 роках видавав власний двотижневик «Прорив», в якому публікував свої твори, фейлетони і публіцистичні статті10.

Після передчасної смерти Федачинського, Євген Грицак написав про нього спогад, який залишається єдиним, відомим мені джерелом біографічних інформацій про цього письменника і журналіста11. Оці- нюючи творчість покійного, Є. Грицак підкреслив, що Федачинський вміє писати, пише легко, цікаво й чуттєво, а зокрема з великою приєм- ністю займається справами нашої молоді і народньої освіти. Пробує теж своїх сил у белетристиці, друкуючи цілу низку нарисів, оповідань та новельок і тут теж проявляє доволі добрий хист та гарні риси сво- єї вдачі: щирий патріотизм, характерність і глибоку релігійність12.

Гаслом «Прориву» С. Федачинський проголосив патріотизм і релі- гійність, помістивши під логотипом газети слова Бог і Україна! До- слідниця галицької преси Олеся Дроздовська відзначила, що «Прорив»

  1. 10  Огляд змісту газети, див.: О . Д р о з д о в с ь к а , Українські часописи. С. 291-292.
  2. 11  Е. Г р и ц а к, Посмертна згадка // «Український Бескид» 1937, 23 травня. Ч. 19. С. 3-4. Пере- друк: Євген Г р и ц а к, Вибрані українознавчі праці. Вступ та редакція Михайло Л е с і в. Зібрав і до друку підготував Володимир П и л и п о в и ч. Перемишль 2002. С. 513-514. Див. також: Е.

    Г р и ц а к, Федачинський Степан (1913-1937) // «Наша Культура» 1937. Кн. 8-9. С. 368.

  3. 12  Е. Г р и ц а к, Посмертна згадка // «Український Бескид» 1937, 23 травня. Ч. 19.
page8image22056

Вулиця Владиче 9

page9image1152

– «трибуна» сільської молоді. Газета антикомуністичного спрямуван- ня, про що свідчать декілька редакційних статей, зокрема у перших числах13.

Єдиним перемиським автором, якому вдалося опублікувати окре- му книжку оповідань був Євген Гринишин. Він народився 6 липня 1915 р. у селі Ліщини на Лемківщині, у священичій родині, але його дитинство пройшло у надсянських селах Грушатичі та Вишатичі14. Єв- ген закінчив перемиську гімназію у 1932 р., згодом студіював право на Віленському (Вільнюському) університеті15. Дебютував 1936 р. в пере- миській газеті «Український Бескид» оповіданням Червоний сміх. Опу- блікував єдину збірку оповідань – Кривавий Збруч (Перемишль 1936. 45 стор.). Здається, що після війни еміґрував до Америки, бо прізвище Гринишин Є., знаходиться у списку жертводавців збірника Перемишль західний бастіон України (стор. 414).

Деякі оповідання Євгена Гриниши- на, згодом включені автором до збірки Кривавий Збруч, друкувалися у пере- миському тижневику «Український Бескид» (Червоний сміх, Сонце), на- рис Гори надруковано у львівському тижневику Богдана Кравціва «Обрії» та львівському двотижневику «Наш Лемко». Збірка Кривавий Збруч ви- йшла друком в Перемишлі у квітні 1936 р., у видавництві «Самотужки», що було, мабуть, приватною ініціяти- вою самого Гринишина. Автором об- кладинки був також Є. Гринишин. На задній обкладинці збірки подано адре-

  1. 13  О. Дроздовська, Українські часописи. С. 291.
  2. 14  Батько Євгена – Ілля Гринишин, нар. 23. VІІ 1888 р. у селі Дмитровичі, закінчив перемиську

    гімназію (матура 1909 р.). Після висвячення у 1914 р. був парохом у Ліщинах, потім у підперемиських селах Грушатичі (1918-1926) та Вишатичі (1926-1946). Депортований до УРСР у 1946 р., засланий до Сибіру, де й загинув.

  3. 15  Стефан М а л и н о в с ь к и й, Кого видала перемиська державна ґімназія впродовж 40 літ? С. 183. No 2275, Гринишин Евген.

page9image17104

page9image17648

10 Передмова

page10image1112

су видавництва: Перемишль, Водна 10, – гадаємо, що під цією адресою проживав сам автор. Книжку надрукувала відома у Перемишлі друкар- ня А. Блюя, в якій друкувався двотижневик «Прорив» та деякий час «Український Бескид». Євген Гринишин був теж автором вінєтки дво- тижневика «Прорив» (підписана криптонімом е.г.), що його видавав Степан Федачинський, отже можна тут говорити про творчу співпра- цю обох перемишлян.

На появу книжки Євгена Гринишина рецензіями відгукнулися: перемишлянин Євген Грицак та львів’янин Юліян Редько. Перший опублікував в «Українському Бескиді» огляд, в якому дав схвальну оцінку дебютантській збірці, бо як узяти на увагу, що збірка «Кри- вавий Збруч» це перший письменницький виступ автора, то ця про- ба виходить доволі вдатно. В автора видно деякий письменницький хист, він уміє підшукувати теми, уміє теж подекуди обсервувати життя й вибирати з нього цікаві менти16. Юліян Редько, на той час постійний рецензент львівського місячника католицької орієнтації «Дзвони», так оцінив книжковий дебют Гринишина: тяжко сказати що-небудь про молодого, мабуть, автора, що дебютує маленькою сорокп’ятьсторінковою книжечкою, виданою в-вом «Самотужки», навіть із власноручною вінєтою на обгортці. В книжці десять коро- тесеньких нарисів та оповідань. Не хотілося б надто гострим осу- дом зразити автора до дальшої праці, бо деякі місця його оповідань, а навіть декотрі цілі оповідання дають надію, що з нього може ви- робитися колись добрий оповідач. Але й хвалити… нема защо… хіба за цю «самотужню» відвагу, що допомогла появі першої книжечки17.

  1. 16  Див.: «Український Бескид» 1936, 17 травня. Ч. 18.
  2. 17  Ю. Р. [Юліян Редько] // «Дзвони» 1936. Ч. 5. С. 214.

page10image14632

page10image15176

Вулиця Владиче 11

page11image1032

Появу книжки відзначили бібліографічними анотаціями інші провід- ні львівські журнали – «Назустріч» (1 червня 1936. Ч. 11. С. 6), та «Літературний Вісник» (1937. Кн. 1. С. 71-72).

Після надрукування першої книжки, Євген Гринишин опублікував ще два оповідання: Аквареля, надруковане у тижневику «Обрії» (29. Х. 1936. Ч. 27-28. С. 3), та Фіялки, – в «Українському Бескиді» (16 травня 1937. Ч. 18). На пізніші публікації Є. Гринишина мені не вдалося на- трапити ні в перемиській, ні у львівській пресі.

Ровесником Є. Гринишина був Іван Смолій (псевдоніми: Гіякинт Брунька, Клим Булька, Аполльо Чіп, Аполльо Чхун). Майбутній пись- менник народився 14 серпня 1915 року18 в селі Михновець на західній Бойківщині (нині Бєщадський повіт), помер 24 лютого 1984 р. в міс- цевості Ютика (Utica, ЗДА)19. Випускник перемиської гімназії, яку за- кінчив з відзначенням у 1936 р. Після закінчення гімназії вчителював на селі.

Іван Смолій дебютував у лютому 1937 р. гуморескою Безкровна жертва воротаря, що під псевдонімом Гіякинт Бруньа з’явилася на сторінках щойо утвореного в Перемишлі, першого в Галичині, спор- тивного тижневика «Змаг»20. Іван Смолій публікував у ньому гуморис- тичні оповідання на спортивні теми. Там теж надруковано його першу повість Кохання на старті (у «підвалах» протягом 1938 р.). Твори І. Смолія друкувалися у престижному щоденнику «Діло» та й у дру- гому львівському щоденнику «Новий Час». 1938 року двотижне- вик «Назустріч» опублікував гумористичний вірш Колисанка та дві інші публікації І. Смолія (під псевдонімами Аполльо Чіп та Аполльо Чхун)21. Книжковим дебютом Смолія стала п’єса Життя на вазі, ви-

  1. 18  Така дата народження (14 серпня) подана у каталозі випускників перемиської гімназії, див.: С. М а л и н о в с ь к и й, Кого видала перемиська державна ґімназія впродовж 40 літ? С. 187. No 39, Смолій Іван. Цю саму дату народження подано у виданні: Encyklopedia of Ukraine. Vol. IV Ph- Sr. Edit. Danylo Husar Struk. Toronto – Buffalo – London 1993. C. 776.
  2. 19  Див. коротка біографія письменника, надрукована у альманасі Слово. Збірник 12. Літерату- ра, мистецтво, критика, мемуари, документи. Об’єднання українських письменників «Слово» 1990. С. 212.
  3. 20  Перше число газети вийшло з датою 1 лютого 1937 р., див.: О. Д р о з д о в с ь к а, Українські ча- сописи повітових міст Галичини (1865-1939 рр.). С. 243-245.
  4. 21  Див.: Степан К о с т ю к, «Назустріч» 1934-1938. Систематичний покажчик змісту. Львів 1999. С. 14, 18, 196.
page11image21600

12 Передмова

page12image1000

дана у Львові 1939 р. Під час війни Смолій еміґрував до Німеччини, у Реґенсбурзі видав книжку оповідань Дівчина з Вінниці (1947). З 1947 року проживав у Америці, де працював як журналіст, а від 1979 р. був головним редактором тижневика «Народня воля» у Скрентоні. На емі- ґрації друком вийшли такі твори І. Смолія: повість Кордони падуть (Мюнхен 1951), п’єса Ніч над пшеничною землею (1954), збірки опо- відань Манекени (1956) і Зрада (1959). У видавництві «Свобода» поя- вилась повість У зеленому підгір’ї (1960), а видавництво «Сучасність» опублікувало роман з воєнних переживань Неспокійна осінь (1981). Смолій є теж автором ілюстрованого віршованого оповідання Сонце- бори (1960). І. Смолій був членом еміґраційного Об’єднання україн- ських письменників «Слово»22.

Поміщені в антології оповідання і фейлетони Івана Смолія (Гіякин- та Бруньки), передруковано з тижневика «Змаг». Сюжети більшості оповідань і фейлетонів автор почерпнув із спортивного життя Галичи- ни кінця 30-х років, напр. опис шкільного подвір’я в оповіданні Втра- тив посаду (Фейлєтон на появу «Змагу») нагадує подвір’я філіяльного будинку української гімназії в Перемишлі, що містилася в домі Літин- ських при вул. Словацького No 1823. Деякі факти і особи, що в них ви- ступають, в міру можливости пояснено упорядником в примітках. На той час в Галичині виробилася і вживалася, відмінна від східноукраїн- ської, спортивна термінологія24, і саме такою у своїй творчости корис- тувався Іван Смолій. Для кращого зрозуміння термінів, що виступають у текстах І. Смолія, упорядник пояснив їх у примітках.

Майже нічого не відомо про Любов Марію Гуменюк-Луців та Зи- наїду Савич. Любов Марія Гуменюк-Луціва, народилася, як припус- каємо, у 1907 р. в селі Мигова (суч. назва Мигове Мостиського району Львівської області), де її батько був священиком. У 1925 р. закінчила

page12image15512

22

23 24

Див. альманах Слово. Збірник 12. Література, мистецтво, критика, мемуари, документи. Об’єднання українських письменників «Слово» 1990. С. 212.
Таке припущення висловив пан Петро Грицак у листі з 8 грудня 2009 р. до автора статті.
Про спортивну мову учнів перемиських шкіл писав у 1936 р. Євген Грицак, див. стаття: Спор- това мова наших учнів, передрук у збірнику: Є. Г р и ц а к, Вибрані українознавчі праці. С. 158- 160. Питання української спортивної темінології цікавили також Богдана Ігоря Антонича, див. його стаття: Дещо про нашу спортову термінологію // Твори. Київ 1998. С. 455-456.

Вулиця Владиче 13

page13image1032

Дівочий інститут в Перемишлі25. Починаючи з 1934 р. публікувала ко- роткі оповідання й нариси в перемиському тижневику «Український Бескид». Повоєнна доля невідома. Крім передрукованих в антології «гуцульських» оповідань, в «Українському Бескиді» опубілковала ще такі твори: Двобій (9 лютого 1936 р. Ч. 5. С. 4-5; 16 лютого. Ч. 6. С. 4-5), Зустріч з життям (22 березня 1936 р. Ч. 11. С. 4-5), Одно слово (12 квітня 1936 р. Ч. 14. С. 6-7-8), На богацькій толоці (17 травня 1936 р. Ч. 18. С. 4-5), Зневіра (1 листопада 1936 р. Ч. 42. С. 4-5), Свят-Вечірні зорі (17 січня 1937 р. Ч. 2. С. 4-5), Несподіванка (19 грудня 1937 р. Ч. 49. С. 4-5), Свят-Вечір верховинський (6 січня 1938 р. Ч. 1. С. 6-7), За волю (16 січня 1938 р. Ч. 2. С. 4; 23 січня. Ч. 3. С. 4-5). Мовні діялектиз- ми, що виступають у текстах Марії Гуменюк-Луцевої, пояснено у при- мітках спираючись на видання: Гуцульські говірки. Короткий словник. Відп. ред. Я. Закревська. Львів 1997.

Зинаїда Савич, авторка циклу репортажів По забутих селах (Ре- портаж з Надсянщини), друкованих 1939 р. в перемиському двотиж- невику «Надсянська Земля», була, як можна судити по нетиповому для Галичини імені авторки, дочкою надніпрянських еміґрантів, яких чимало проживало у передвоєнному Перемишлі. Цикл її репорта- жів виник підчас манрівки авторки (разом з чоловіком?) бездоріжжя- ми українських територій на південь від Перемишля. Мовні бойкіські ознаки вказують, що авторка побувала десь між Хировом та Ліськом. Наявні у репортажі діялектизми, пояснено у примітках спираючись на видання: М. Й. Онишкевич, Словник бойківських говірок. Частина пер- ша і друга. Київ 1984.

Єдиним літературним критиком у міжвоєнному Перемишлі, який уважно слідкував за літературними появами місцевих молодих авторів, був Євген Грицак. Народився 5 січня 1890 р. в Пиратині. 1912 р. закін- чив Львівський університет, у 1913 захистив докторську дисертацію в Яґеллонському університеті. У 1913-1915 та 1922-1939 роках вчите- лював в українській чоловічій гімназії у Перемишлі та в українсько- му Інституті для дівчат у Перемишлі. У 1944 р. загинув на Словаччині

25 Див.: Український Інститут для дівчат у Перемишлі 1895-1995. Ювілейна Книга Пам’яті до 100-річчя заснування. Дрогобич 1995. С. 95.

page13image19160

14 Передмова

page14image992

з рук совєтських партизанів26. Автор мовознавчих і літературознавчих праць, дослідник історії Перемишля та Надсяння. Довголітній голова перемиського відділу Товариства Наукових Викладів ім. П. Могили, в якому, крім науковців, виступали теж провідні галицькі літератори 30-х років ХХ ст.27 У Додатках передруковано рецензію Євгена Гри- цака на збірку Є. Гринишина Кривавий Збруч, і спогад Посмертна згадка, присвячений особі і творчости Степана Федачинського. Пе- редруковано також рецензію Юліяна Редька на збірку Є. Гринишина Кривавий Збруч та некролог Степана Федачинського. Публікацію за- криває Бібліографія творів і статей надрукованих у збірнику.

У 30-х роках редакції перемиських тижневиків на своїх сторінках радо поміщали твори українських письменників, тут друкувалися такі відомі автори як Євген Маланюк, Іван Филипчак, Анатоль Курдидик, Олесь Бабій. Серед менш відомих треба назвати О. Горицвіт, автора літературних нарисів і оповідань, о. Василя Попадюка, автора нари- сів надрукованих в «Українському Бескиді», Лідію Романівну (Голос Різдвяної Ночі, «Надсянська Земля», 6 січня 1939. Ч. 1). З перемись- ких авторів старшого покоління можна назвати Володимира Загайкеви- ча, автора нарису Коли промовить могила («Бескид», 21 червня 1931. Ч. 10); Івана Ґонтарського Довго вижиданий гість (з нагоди посвя- чення першого дзвона в Засянській Церкві) («Наша Земля», 17 березня 1935. Ч. 10), Романа Дмоховського, автора нарисів витриманих у жанрі кримінальної хроніки, т.зв. пітавалю, надрукованих у львівській «Не- ділі» – Три грушки за 965 зл. (1931 р. Ч. 2), «За Кальварію». З судової практики (1931 р. Ч. 10.). Р. Дмоховський написав теж спогад про Со- фію Шептицьку – матір митр. Андрея: Тіням Великої Матері Великого Сина. Спогад: 29/7 1865 – 29/7 1936 («Дзвони» 1936. Ч. 10. С. 377- 378). Тим способом у місті витворився невеликий творчий гурт проза- їків і критиків.

Перемишль не був єдиним провінційним містом Галичини, де лі- тературне життя набирало організованих проявів. Для прикладу тиж- невих «Гомін Басейну», що виходив у Дрогобичі, в ч. 8 за 1937 рік

  1. 26  Людмила Г р и ц а к, Життєвий шлях проф. д-ра Євгена Грицака. Кліфтон 1968. С. 47-48.
  2. 27  Біографія та основні наукові праці зібрані у книзі: Євген Г р и ц а к, Вибрані українознавчі пра-

    ці. Перемишль 2002.

page14image19328

Вулиця Владиче 15

page15image1032

інформував про другий літературний вечір, який відбувся у цьому міс- ті, і на якому виступили молоді дрогобицькі літератори: Федір На- стьошин, Петро Драган, Тарас Лялюк, Ольга Біласівна, Терентій Піхоцький, Степан Митріш28. До речі одним із редакторів цього ча- сопису був Юліян Середяк, згодом відомий український книгар і ви- давець у Буенос-Айресі. Організатором літературного життя у Сокалі і на Надбужанщині був двотижневик «Голос з-над Буга». Олеся Дроз- довська, дослідниця української преси в Галичині, аналізуючи зміст газети пише, що особливої уваги заслуговує тематична сторінка «Го- лос молоді», у кожному випуску якої друкувалися твори (іноді рецензії на них) молодих українських поетів, письменників та публіцистів, се- ред них: Нестора Ріпецького, П. Стефанишина, П. Слюсаря, П. Іванця, В. Лісовського, В. Сурмача, С. Гординського, П. Скалецького, І. Тернів- ської та ін. Редактором цієї сторінки був Нестор Ріпецький29, згодом на еміґрації у Канаді, відомий літератор і журналіст, публікував під псев- донімом Богдар Жарський. Ця провінційна сторінка історії української літератури в Галичині варта уваги літературознавців.

*

Якщо у нинішньому Перемишлі шукати місць, де зберігся дух давньо- го міста й характерний для української культури цього міста клімат, то напевно одним з них буде історичний квартал Владиче і його головна артерія – вулиця Владиче.

Цей квартал виник у XVI столітті у південно-східній частині Пере- мишля, якою управляли перемиські владики (звідси й назва), на Вла- дичі у тому ж XVI столітті побудовано муровану катедральну церкву св. Івана Хрестителя й Предтечі. Серединою кварталу проходила вул. Владиче, з відгалуженням, що називалося Нижнє Владиче, і якому під кінець ХІХ ст. надано нову назву – вулиця єп. Івана Снігурсько- го. Вулиця Владиче починається від вежі-дзвіниці св. Івана – єдиного видимого сьогодні сліду по соборі святого Івана Хрестителя. Іван Ви- шенський свою Зачапку мудрого латинника з глупим русином адре-

  1. 28  О. Дроздовська, Українські часописи. С. 221.
  2. 29  Там само. С. 217.
page15image17400

16 Передмова

page16image1120

page16image1280

сував саме перемиській церкві св. Івана Хрестителя на Влади- чу, позаяк за його словами сія імат похвалу – то єсть цер- ков премиская – […] в захова- ню віри непорочности от всіх прочих честнійшую. […] Тім- же всему сему писанію у церкви премишской остатися ізволяю. І сам же, аще Христос ізволит, оной дароватися прагну30.

Напроти вежі-дзвіниці св.
Івана, до 40-х років ХХ ст. сто-
яв будинок готелю «Під Про-
видінням», в театральній залі
якого, починаючи від 1849
року і протягом другої полови-
ни ХІХ ст., проходили вистави
українських театральних колек-
тивів. На його сцені як композитор дебютував Михайло Вербицький і тут вперше офіційно прозвучала пісня Ще не вмерла Україна. Не- давно, на місці готелю збудовано гарний фонтан, чим несвідомі цього факту будівничі підкреслили особливість цього місця. Відомий куль- турний і освітній діяч Анатоль Вахнянин згадуючи своє навчання у пе- ремиській гімназії у другій половині ХІХ ст. писав, що на вул. Владиче, в невеликих будинках жили вдовиці по священиках, від яких радо ви- наймали квартири перемиські гімназисти, в тому й він сам31. На почат- ку ХХ ст. на Владичу під ч. 18 мешкав й творив Станіслав Людкевич, – тут він скомпонував баркаролу присвячену перемиським інституткам (своїм ученицям з Дівочого Інституту), – тут він редагував «Артистич- ний Вісник», – перший український мистецький журнал. У кінці XVIII ст. простір Владича значно поширився за рахунок переданого цісарем по-кармелітського монастиря і костелу на потреби греко-католицької

  1. 30  Іван Вишенський, Твори. Київ 1959. С. 197.
  2. 31  Анатоль В а х н я н и н, Спомини з житя. Львів 1908. С. 33-34.

Нижня частина вул. Владиче з видом на дав- ню дзвіницю катедри св. Івана Хрестителя. Фото Мацєй Журавскі

page16image17880

Вулиця Владиче 17

page17image1032

катедри і капітули, та будинку префекта зліквідованої єзуїтської коле- гії, в якому замешкали перемиські владики. Згодом на цій площі збу- довано теперішню палату перемиських владик, у приміщеннях якої містилася редакція тижневика «Бескид», а згодом його продовжувача – «Українського Бескиду». Осип Новицький, редактор і видавець спор- тивного тижневика «Змаг», розповідаючи про історію виникнення цьо- го першого в Галичині спортивного часопису писав:

Чому часопис почав виходити в Перемишлі, а не в столиці? [Львові – В. П.] Це складніша справа, може тому, що в Перемиш- лі були завжди кращі легкоатлєти (скакати треба було пригадую!), може тому, що Перемишль менше розгублений ніж Львів, а може й тому, що провінція завжди боїться, що не дорівнює столиці, пра- цює над собою […]. По правді сказати тому, що Перемишль висту- пав постійно з починами в орґанізаційних і видавничих справах32.

Резюмуючи, можна сказати, що українська духовність через кіль- ка століть вирувала по цій території, витворюючи специфічний для неї genius loci, й, що у 30-х роках ХХ століття вулицею Владиче «пройшло» останнє довоєнне покоління українських перемиських літераторів, за- криваючи тим робом його (Владича) кількасот літню інтелектуальну історію.

Львівський музиколог Борис Кудрик (1897-1952) так писав про осо- бливе значення Перемишля в історії української культури ХІХ ст.:

В історії мистецтва й літератури нераз лучається, що огни- ще нової творчости твориться поза столицею, здалека від великої товкітні її життя, серед іділічних відносин провінції. Такі про- вінціяльні огнища мають у собі особливу принаду; є в них щось з романтики старо-римського Тускулюм, і сей чар романтики під- носить ще иноді гарне природне положення та нерідко старинний характер города.

Типом такого центру являється пр. в Німеччині Ваймар доби

32 О. Новицький, Почалося від хованки // «Змаг», 7 лютого 1938. Ч. 5 (51). С. 2.

page17image16664

18

Передмова

page18image1304

Ґетого й Шіллєра. Історія української духової культури також може почванитися дечим подібним. Ось саме на полі літератури: Харків та Полтава в перших роках ХІХ ст., а на полі музики не богато піз- ніше анальоґічне явище: Перемишль.

Старинний княжий город положений романтично на узгір’ю, над «срібнолентним Сяном», не надто далекий від «Бескидів зеле- них». Уже своїм фантастичним виглядом, відмінним від шабльо- ну пересічних міст, міг принаджувати фантазію поета. В додатку старинности города запліднювали уяву народа в багатство лєґенд, з яких, що правда, як то в нас буває, чимало затратилося невико- ристаного думками й руками мистців33.

Перемиські легенди, всеж таки, стали творчим імпульсом для львів- ської художниці Ярослави Музики (1898-1973), яка у 1963 р. створи- ла цикл кольрових ліногравюр «Перемиська легенда»34. Публікуємо їх за згодою Дирекції Львівської галереї мистецтв, де вони зберігаються. Для нашої публікації їх сфотографував Андрій Кісь.

***

Антологія Вулиця Владиче. Мала проза перемиських авторів, – де- бюти 30-х років ХХ століття, презентує творчі надбання молодої української літератури в Перемишлі. Ідею видання книжки радо під- тримав пан Петро Грицак, довголітній Голова Товариства «Перемищи- на» у ЗДА, який і допоміг зібрати кошти на її друк. Гроші на видання антології, крім п. Петра Грицака, передав також пан Орест Загайкевич із ЗДА, за що складаю їм сердечну подяку.

Тексти передруковані у антології підібрано упорядником із колекції перемиських газет, що зберігається у Відділі україніки Львівської нау- кової бібліотеки ім. В. Стефаника Національної академії наук України.

  1. 33  Борис Кудрик, Перший наш хор в Галичині. В соті роковини його заснування в Перемишлі (1829–1929) // «Нова Зоря», 28 квітня 1929. Ч. 32. С. 6.
  2. 34  Див.: Олена Ріпко, У пошуках страченого минулого. Ретроспектива мистецької культури Львова ХХ століття. Львів 1996. С. 207-208.
page18image16888

Вулиця Владиче 19

page19image1024

Дирекції Бібліотеки складаю сердечну подяку за дозвіл на копіювання і передрук вибраних до антології текстів.

Вдячність належиться також моїм друзям, які допомогли зібрати матеріяли до цієї антології й видати її друком: львів’янам – Юрієві Ясі- новському, Андрієві Кісьові та Андрієві Ясіновському, перемишлянам – Михайлові Пульковському й Мацєйові Журавському, та Тадейові Ка- рабовичу із Голі на Холмщині.

У публікації повністю збережено правопис авторів.

 

Advertisements