Теги


http://www.facebook.com/spadok

БОКОРАШІ

Бокораші – так звали плотогонів на Бойківщині і Гуцульщині, які переправляли швидкоплинними річками ліс Українських Карпат.

Стовбури зрізаних та очищених від гілок дерев в’язали у плоти, які, у свою чергу, зв’язували один за одним у своєрідну, інколи досить довгу, вервечку. Так утворювався один пліт — бокор. Бокораші стояли спереду плоту і спеціальними веслами-стернами управляли ним, щоб уникнути мілин та великих валунів у річці і щоб пліт не винесло на берег. Бокорашів було 3—5, інколи й більше — залежно від величини плоту і складності та довжини маршруту. На плотах влаштовували спеціальний майданчик, де розводили багаття (ватру), також ставили невеликий курінь.

Формування плоту було однією з найбільш трудомістких і відповідальних операцій, бо від якості цієї роботи залежав потім власне сплав. Певна річ, щоб збити колоди потрібні знання і виробничий досвід, відповідний інструментарій, які вдосконалювались і доповнювалися тривалий час і лише у XIX—на початку XX ст. набули довершеності. Плоти готували на прирічкових складах («порташах»). Усі підготовчі роботи на «порташах» виконували групи підсобних робітників, які складували в штабелі («мигли») колоди, сортували їх за породою і розмірами.

Розміри плотів не були сталими. Вони залежали, з одного боку, від довжини будівельного лісу, з другого — від повноводності ріки. Крім того, багато важили навігаційні знання і практичний досвід керманичів. Професія бокорашів була небезпечна, комусь могло затиснути ногу між вологими і слизькими колодами, а хтось від несподіваного поштовху об кам’яні пороги падав з плоту в річку і міг забитись тощо.

Для сплаву використовували переважно повноводні річки, наприклад: Прут, Білий і Чорний Черемош, Черемош (на Гуцульщині) і Теребля, Ріка (на Закарпатті) та деякі інші. Ліс сплавляли Черемошем і Прутом аж до Чернівців, а часом і далі — навіть до румунського Галаца, що на Дунаю.

На вкрай ризикованому ремеслі плотогонів-керманичів спеціалізувалися цілі родини і навіть села, розкидані по берегах карпатських водних артерій.

Про бокорашів часто згадували у народній пісенній творчості, складали про них легенди, писали оповіді:

“— Та де ідеш, бокорашу, ци ни долі водов? Пішло мені два годики, вандруючи з тобов.
— Гей, де ідеш, бокорашу, ци ни бокор вести!? Що заробив, того пропив, ніщо домів нести.
— Та де женеш бокорика? — До Хуста, до Хуста. Осталася молодиця, як сирітка пуста”.

З розширення мережі залізниць і приходом у гори важкої техніки (лісовозів) сплавляти ліс річками стали дедалі рідше. На Бойківщині сплав лісу припинився у 1940-х роках. На Гуцульщині останній пліт пройшов Черемошем у серпні 1979 року. Так відійшла в минуле давня традиційна професія населення Українських Карпат — робота бокорашів.

Екстрім карпатських плотогонів –
http://www.umoloda.kiev.ua/regions/72/175/0/21259/

Advertisements