Позначки


Пам’ять в барвінку, Скородне, 2012. Фото: Зоряна Свистович

На тлі багатої природи сьогоднішнє Скородне бідне на людей. В порівняні з понад 200 домами до 1951 року сьогодні в Скородному живе лише кілька родин. Про них цей фоторепортаж.

Найдавнішою мешканкою Скородного є пані Поліна Голубовська. Її родину насильно виселено в 1951 році з Сокаля (сьогодні Україна, в 1951 – Польща) теж внаслідок зловісної операції з обміну територіями за сталінським проектом економічного зиску. Чоловік Поліни пан Голубовський – колишній мешканець  Бескидів, який був виселений на колишні німецькі території в Польші, проте невдовзі повернувся на рідні землі.

Хата поселенців після 1951 р. в Скородному. Фото: Зоряна Свистович

Зараз пан Голубовський хворий і на жаль не зміг розповісти про таємниці Скородного. В нагоді стала нам його дружина пані Поліна.

Поліна Голубовська, мешканка Скородного, Польща. Фото: Зоряна Свистович, 2012

Пані Голубовська в своїй розповіді допомогла поставити багато крапок над і в історії Скородного. Вона, зокрема, розповіла про свої спостереження в Скородному як-то які  квіти плекали в своїх городах господині в підніжжі Отриту, які дерева залишила після себе скородняни без догляду. Пані Поліна зауважила, що навесні Скородне вкривають нарциси в тих місцях, де стояли раніше хати. Дуже любили в Скородному барвінок. В мене всередині йокнуло. Перед очима постали нарциси і барвінок, які моя покійна мама, уродженка Скородного, плекала в нашому садку. Мабуть ті нарциси і барвінок мале своє символічне значення для переселенців. Вони єднали їх з минулою бутністю в Скородному, були нероздільною ланкою між тут і там. Вічнозеленою. Не знаю лише, чи цибулинки нарцисів теж приїхали в Криве Озеро зі Скородного? Знаю лише, що могили колишніх скороднян в Кривому Озері теж вкривають нарциси і вічнозелений барвінок. Цей барвінок посадила пані Голубовська біля хрестів, які поставили переселенці з Кривого Озера в Скородному.

Свічки в барвінку в пам’ять рідним в Скородному. Фото: Зоряна Свистович

А ще пані Поліна розповіла, що скородняни були неабиякими садоводами. Біля їх хат росли не якісь там простенькі яблуні для прикраси, але самі смачні сорти. Одним з них старожителька Скородного пригостила нас. Коли я надкусила яблуко,

Знайомий присмак яблук зі Скордного. Фото: Зоряна Свистович, 2012

то на хвилину завмерла. Саме цей смак яблука мені відомий з дитинства. Його я не сплутаю з ніяким іншим, бо це був смак нашої яблуні перед хатою. Очевидно скородняни привезли з собою пагінці яблунь і приростили їх вже на півдні України. Інакше я не можу пояснити стовідсоткове співпадання смаку яблук в Скородному і в Кривому Озері.

І ще одне одкровення відкрилося мені: акації. Пані Поліна показала нам ділянки колишніх садиб, засаджені акаціями. Коли йдеш навесні Скородним, поділилася наша провідниця селом, то всюди стоїть пахучий запах акацій.

Сумуючі дерева в Скородному. Фото: Зоряна Свистович

Це тому, що їх найбільше при дорозі. Звідки акації в Бескидах, я не здогадуюсь. Здогадуюсь проте, чому мій батько так любив акації. Він їх понасаджував вдома. Він їх посадив ще раніше біля хати, куди їх поселелили відразу після насильної депортації 1951 року. Пізніше, коли я буду в Кривому Озері, мені про це так між іншим зауважать родичі: “Твій батько посадив ці акації”. Збіг чи не збіг, але для мене це ніби одкровення про існування пов’язучої ланки, якої шукали скородняни, щоб тримати зв’язок з рідною землею. Вони відтворювали її біля себе на новій і чужій для них землі, засаджуючи її своїми квітами, своїми деревами. Вони робили південь своїм.

На місці жовто-квіткового килима колись була корчма, Скородне, 2012. Фото: Зоряна Свистович
По дорозі пані Голубовська показала місцевість де колись була корчма. Зараз це місце виділяють лише жовті квіти по всьому периметру забудови. Саме ці квіти видють колишні житлові ділянки по всьому Скородному. Квіти розрослися настільки, що  ніби килими встелили узбіччя Скородного. Ніби тримають місце для своїх господарів, якби ті повернулися одного дня, думалося мені.

Пані Голубовська провела нас через ціле Скородне

Дорога Скородним з Поліною Голубовською. Фото: Зоряна Свистович, 2012

аж до каплички на межі Скородного і Поляни. До цього місця, де зустрічаються два села, пригодять місцеві мешканці навколишніх сіл помолитися за тих, кому не судилося дожити на замлі батьків своє життя.

Ті, хто помер в Скородному до 1951 року, спочивають на забутому цвинтарі.

Старий цвинтар в Скородному, огорожений поржавілим металом, вказує на запущеність цієї святині мешканців Скородного до 1951 р. Фото: Зоряна Свистович, 2012 р,

Пані Голубовська показала нам також місце могили повстанців УПА.

В цьому місці знаходиться невизначена могила повстанців УПА. Скородне, 2012 Фото: Зоряна Свистович

Капличка на межі Скородного і Поляни, 2012 р. Фото: Зоряна Свистович

Місце школи в Скородному до 1951 р, Фото: Зоряна Свистович

В цій місцині до 1951 року стояв млин, Скородне, 2012. Фото: Зоряна Свистович

Advertisements