Позначки
Автор: Ольга Самборська
Найближчий прикордонний пункт від Скородного-Лютовиськ до України – Крощенко. Цей пункт необтяжений ані транспортом, ані чергами. Ми практично не чекали ані хвилини. Приїхали, показали, що маємо паспорти і поїхали домів. Лише по дорозі Україною зрозуміли чому все так швидко відбулося.
Дорогою через Крощенко мало хто хоче їхати. Дорога має воєнний стан, коли над нею щойно пронісся винищувач. Більше ям, аніж проїздної дороги вказує на забутість цієї частини України.
Дорога в Україну після прикордонного пункту Крощенко,
Особливо небезпечні такі дороги після дощу, бо виглядають як заміновані поля.
Дорога Бойківщиною через Львівщину, 2012 р. Фото: Ольга Самборська
Ніколи не знаєш де і коли зустріниш вибоїну. В такому ракурсі перед нами постав український бойківський край – близнюк етнічноспоріднених в минулому Бескидів (Подкарпатське воєвудство, Польща). Перше, що впало в око: депресія на людях, на дорогах і на природі. Колись цей край етнічно і економічно тяжів до своїх головних міст Сяноку і Дрогобича. В 1951 році його основні артерії було перерізано (див. Радянсько-польський обмін ділянками територій 1951 року). Тоді сталінська верхівка розсудила “голову” віддати Польщі, а “тіло” – Україні. Дрогобицьку область було четвертовано на шматки і розкидано на глум історії. Як результат, прикарпатська частина Львівської області значно віддалена від економічних центрів і призабута чекає на кращі часи. В той же час, ще за кілька десятків кілометрів з іншого боку кордону милують пейзажі гладенько вистелені дороги Подкарпатського воєвудства.
І так би їхати нам в пригніченому від доріг стані, якби не заїхали ми до наступного музею культури гірських мешканців Прикарпаття в місто Самбір Львівської області.
Приміщення музею “Бойківщина”, м. Самбір, 2012 р. Фото: Зоряна Свистович
Двері музею “Бойківщина” радо відчинила його директор Роксолана Данчин.
Директор музею “Бойківщина” Роксолана Данчин (зліва) і редактор інтернет-порталу “Домів” Ольга Самборська, 2012 р. Самбір, Україна
Вона познайомила нас з надзвичайно цікавими експозиціями сучасного прикладного мистецтва Прикарпаття, зокрема з роботами студентів з Вижниці
Роботи вижницьких студентів в музеї “Бойківщина”, м. Самбір. Фото: Зоряна Свистович
та артефактами давньої культури карпатського регіону, відомого в сучасній етнографії як Бойківщина.
Роксолана Данчин проводить екскурсію в музеї “Бойківщина”, 2012 р. Фото: Зоряна Свистович
В музеї “Бойківщина” панує атмосфера поважного ставлення до культури пращурів. Тут зібрана велика кількість експонатів, я
ка вказує на креативність і винахідливість гірського населення регіону Карпат-Бескидів, їх витончене почуття краси і смаку. Пані директор, зокрема, показала нам бойківський винахід: коліщата на лопаті для засаджування казана до печі. Кажуть, бойки поважали своїх дружин і іх домашню працю, так що до дрібниць полегшували її різними винаходами (див. фото).
Бойківська вишивка в коленкцій музею “Бойківщина”, 2012 р. Фото: Зоряна Свистович
В музеї “Бойківщина”, м. Самбір, 2012 р. Фото: Зоряна Свистович
Так приємно було залишити запис-подяку за самовіддане збереження унікальної культури мешканців Бескидів і Карпат в книзі відгуків музею. На пам’ять редакція інтернет-порталу “Домів” отримала новоперевидану збірку “Літопису Бойківщина”, про яку ми незабаром розповімо на нашому порталі.
Запис в книзі гостей музею “Бойківщина”, 2012 р.
Фасад будинку в м. Самбір, Львівська обл., Україна. Фото: Зоряна Свистович
На закінчення відвідин музею наш ретронастрій доповнювали фасади самбірських будинків, які вказували на австрійсько-угорську минулість цієї частини України. Щось таке антикваріатне зберігає Самбір. Не знаю лишень, чи то ті ями-вибоїни на це наштовхують, чи саме місто з відбитками історії.
Разів з чотири прийшлось перетинати кордон в Крощенко. Було це в період бензинового “бізнесу” ,коли поляки їхали в Україну заправити своє авто дешевим бензином,солярою.Черга була неймовірна.8-10 годин ,щоб перетнути кордон домів. На жаль чи на щастя бензин в ціні підрівнявся
і полякам нема потреби вже їхати в Україну. Ну, а про дороги в тій місцевості ,то нема чого й доповнити.Виходить так: чим ближче до Європи-тим гірші дороги.
Розумію пані Олю Ваш хороший задум щодо музею.Я особисто Вас підтримую.Поділився цим з товаришом з Кривого , є і в нього підтримка, навіть дав обідцянку надати в музей скороднянський прядільний верстат.думаю,що як би “розбудити” скороднян,то вони б дещо віднайшли на своїм поді.