Теги


Автор: Анна Глух, Ольга Самборська

Є багато речей, яких позбавлені колишні мешканці Бескидів. У них забрали землю, повітря, потоки, Бескиди та їх історію. А ще в них забрали довгожителів. За визначенням, довгожитель – це людина, яка довгий час проживає в одній місцевості і завдяки цьому достеменно знає територію і її історію. За віком в  92 роки Катерина Миколаївна Крижанівська теж може рахуватися довгожителем, але якої місцевості? Не одніє місцевості, але двох одночасно: Скородне і Криве Озеро. Досягнувши в Кривому Озері 92-річного віку, культурою своєю живе вона і досі в Скородному. Проронуємо до вашої уваги світлини, які скажуть  більше, аніж слова.

Пані Катерина народилася 19 грудня 1920 року в селі Скородне в галицьких Бескидах. В Скородному працювала в місцевому магазині. Після насильного переселення в 1951 році до Кривого Озера Миколаївської області змушена була працювати в місцевому колгоспі. Тоді переселенцям наділяли землю для обробляння за невелеку платню. Сама виростила доньку. Зараз вже має внуків.

Є щось в цій жінці таке, що відрізняє її від інших. До цього невловимого “щось” додається той факт, що пані Крижанівська під час Другої Світової війни була в Німеччині, зокрема, в Берліні. Поїхала вона туди добровільно. Багато тоді їхало в Німеччину на заробітки. От і вона подалася. Працювала в ресторані. З нею перебували також ще троє українок. Пам’ятає навіть адресу – Berlinerstr. 158 та ім’я власника ресторану – Frau Grumbel. Готували їсти, прибирали, але господарі роботою не перевантажували. Мали час і на культурне життя. Пригадує, що і до церкви української ходили, і весілля українські гуляли. Мала пані Катерина право і на відпустку.

Коли війна розвернулася в бік Німеччини і почали бомбити Берлін, пані Катерина вирішила повернутися домів, в Скородне. Занадто великим був ризик загинути під час бомбардування. Взяла відпустку і більше не повернулася до Берліна.

Так пані Катерина повернулася в Скородне, не підозрюючи, що за кілька років вона своє домів в Бескидах ще раз втратить і вже ніколи не зможе туди повернутись. 1951 рік, рік насильного виселення галичан з Бескидів в південні степи Миколаївської області, забив останній цвях на молодості пані Катерини.

В 1959 році вже в Кривому Озері вона поховала матір. Довго носила жалобу за нею. Виплела навіть жалобні драбинки, які довший час носила (відсутність червоно кольору вказувала на жалобу).

Жалобні драбинки Катерини Крижанівської. Криве Озеро, 2012 р. Фото: Анна Глух

Про виплетений на драбинці тризуб розповідає, що він довгий час знаходився у схроні, бо не можна було його вдягнути. Заборонена українська символіка в совєтський час була на кшталт бомби для комуністів.

Пані Катерина залюбки показує речі, які вона привезла з собою зі Скородного і зберегла до сьогодні. Видно, що вона міцно тримається їх як ниточки зі Скородним, яке залишилось десь далеко в її молодості. Скороденська хустка, яку вона і досі пов’язує на голову, є для нею ніби оберегом в чужому краю.

Вишита скороденська сорочка Катерини Крижанівської, Криве Озеро, Фото: Анна Глух

Як і належить скороднянці, зберегла пані Катерина і вишиту сорочку, і сердак.

Має вона ще і святкову драбинку-гердан, яку теж виплела сама.

Гердан роботи Катерини Крижанівської, Скородне-Криве Озеро. Фото: Анна Глух

Навіть скороденські спідниці збереглися у нашої 92-річної співрозмовниці. Атласні стрічки по долу спідниць виграють кольорами так, ніби зараз вбирай їх  і до танцю.

А ще пані Катерина досі користується у домашньому господарстві посудом зі Скородного. Каже, що краще тієї миски з Бескидів нічого їй не служить для приготування їжі.

А в привезених зі Скородного масляничках ще й досі святять в церкві масло на Пасху.

Масляничка зі Скородного, привезена Катериною Крижанівською в Криве Озеро. Фото: Анна Глух

Квітчата тарілка

Тарілка зі Скородного, привезена Катериною Крижанівською до Кривого Озера. Фото: Анна Глух

нагадує про австро-угорське парцелянове мистецтво на посуді. Зі всього того, що пані Катерина привезла з собою, є одна річ, яку вона хоче взяти з собою в інше життя. Це льняне рядно, яке вона виткала колись давно в Скородному. Каже: “Я ж його стільки полила водою на потоці, коли вибілювала.” Пані Катерина наказала,  як вона помре, щоб ії поклали на це рядно в труні.

В цьому контексті пригадалося мені, як директорка кривоозерського краєзнавчого музею пані Полухіна вихвалялася з того, що їй вдалося відібрати в однієї переселенки гердан до музею. А як не могла та жінка розлучитися з герданом і як довго довелося її вмовляти. Шановні, не потрібно вмовляти людей віддавати вам речі, які мають для них неабияке сакраментальне значення. Скородне, яке живе в кількох витворах рук скороднян, є ніби ангелам-хранителем для них на землі, яка ніколи не стане для них рідною. Хто знає, чи не завдяки цим пацьоркам і хусткам зі Скородного, пані Катерина Крижанівська черпає натхнення і енергію для свого життя? Не забираймо в людей те останнє, що тримає їх в цьому житті, що живить їх тотожність і сутність, без чого вони ніхто і ніщо!

Льняне рядно зі Скородного, виткане Катериною Крижанівською. Фото: Анна Глух

Пані Катерина на закінчення нашого візиту дозволила зробити знимку на пам’ять з нею та ії дочкою.

На фото: Анна Глух в сердаку Марії Крижанівської (зліва), Катерина Крижанівська з дочкою .

Advertisements