Позначки


Автор: Ольга Самборська

Дорогов домів в Лютовищах в місцевій книгарні впала мені в око пожовклого кольору книжка. Колір говорив про її ретроспрямування, хоча книга щойно видана. Привернула увагу її назва: “Забуті Бещади” (“Zapomniane Bieszczady”). Автор книги – Павел Кусал (Paweł Kusal). Видавництво – Ruthenus (див. http://www.rewasz.com.pl). ISBN:978-83-7530-087-1. Пролистала. Книга наповнена копіями старих поштовик листівок і світлин з часу проживання в Бескидах їх автохтонів. Переді мною відкрилася ретроспектива землі моїх  батьків, яка досі була лиш білою плямою. Батьки могли говорити про чарівність Бескидів, але при всій моїй багатій уяві я ніколи б не змогла відтворити те, що було і тим більше як все було. Ця книга мала прокласти місточок до візуального відтворення землі обітованної батьків.

Книга поділена на розділи відповідно до місцевості, з якої Павел Кусал, до речі, мешканець Ліска, Польща, зібрав пожовклий матеріал зі старих поштових листівок і склав їх в альбом-книгу. Один з розділів – Лютовища. Перший огляд Лютовищ – з початку 20 століття. Друга світлина – це поштова картка 1900 року видання з виглядом на тимчасову римо-католицьку каплицю і школу. Школа мала 2 класи, а її директором був Войцех Лещак. На наступній сторінці викладена поштова картка 1910 року з виглядом нафтової вишки на окраїні Лютовищ. Друга картка зображає аптеку Серковського. Тепер я знаю, як виглядала будівля, до якої не одного разу навідувався мій дідо Самборський Іван, коли потребував ліки від серця. Саме ця аптека стала роковою для нього, коли в 1941 році нацисти ліки вивезли до Німеччини чи ще бог-зна куди, а аптекарів репресували (про це я писала Дорогов Домів. Криве Озеро. Переселенці). Завдяки цій картці дізналася і про власників аптеки – Серковських. Зі слів моєї тітки Анелі Самборської-Рогаля, коли аптекарів репресували, після них мали залишитися малі діти. Про долю родини Серковських на разі мені нічого не відомо.

Поруч з аптекою на поштовій листівці світлина греко-католицької церкви святого Архангела Михаїла, збудованої 1898 року.  А на третій світлині знову церква і будівля готелю Пенера, в якій знаходилася єврейська школа. Остання будівля збереглася по сьогоднішній день (про це читайте Дорогов домів. Лютовища.)

Сторінка 111 вже зображає римо-католицький костел святого Станіслава, який був вибудований на місці тимчасової каплиці (перше фото). Костел будували в 1911-1923 роках.

Сторінка 112 подає різні ракурси Лютовищ: світлина вверху  – вигляд на Лютовища в 30-их роках ХХ ст. (на першому плані єврейська святиня), друга світлина – пошта, і третя – селянська хата в Лютовищах. Не знаю, кому належала ця хата на разі, але в серці десь щемить: “а може це була хата твоїх діда з бабою?”

Наступний крок у минуле – сторінка 114. На ній зображені урочистості посвячення майданчика під забудову костела 12 травня 1907 року. Знаю напевно, що хтось з нашої родини там би мав бути присутнім. Зі всього видно, що Лютовища мали велику польську громаду. На жаль, розібрати обличчя на цій картці неможливо.

Зате на світлині внизу чітко розташувалася місцева знать. Серед них – бургомістр Лютовищ – Антоній Серковський. Всі ці світлини потрапили до автора альбому очевидно з архіву родини Серковських, бо і остання сторінка про Лютовища зображає представників цієї ж родини.

Цікавими для мене були і світлини з Устрик Дольніх, на яких зображено залізничний вокзал і базар. Пам’ятаю, як  батьки часто розповідали, як їх батьки ходили пішки зі Скородного до Устрик, а звідти потягом іздили до Сянока або Перемишля. Врешті  не потрібно уявляти, як то все тоді виглядало. 

Скородне в цій книзі не представлено ніяк. Воно ніби сховалося десь в “околицях”. Та не це головне, але те, що на всіх цих листівкових ретро-ракурсах повноцінно не зображено тих, хто насправді жив в Лютовищах і околицях. Пам’ять і історія місцевості є наповненою лише тоді, коли вона наповнена людьми, які на там проживали. На разі на їх місцi – пустка у віртуальному просторі. Навіть ця книжка видана не таким вже великим тиражем, як і загалом інші сіро-чорні видання про Бескиди, малодоступні до читання і за дизайном радче відштовхують, аніж тигнуться до рук.

Ред. “Домів” звертається з великим проханням надіслати нам копії тих світлин, які відображають життя місцевого населення в Бескидах. Це та сторінка, яку не в змозі написати польський дослідник чи збирач антикварних листівок. Ця історія лежить ще в пожовклих альбомах наших батьків. Загально відомий факт, що старі світлини мають властивість втрачатися, псуватися і бути привласненими тими, кому вони по праву не належать або хто переслідує комерційну мету оприлюдення світлин. Редакція звертається до кожного, кому щемить історія предків в Бескидах, прикласти зусиль до віднайдення і термінової дігіталізації (переведення в цифрову форму) всіх тих світлин, які говорять про історію мешканців Бескидів до 1951 року в Бескидах і після 1951 року в місцях іх насильної депортації. Прохання в разі можливості надіслати копії світлин для збереження і оприлюднення для нащадків на нашому порталі “Домів”. Електронна адреса для відправки: samborska@gmx.de. Сподіваємося на  Ваше розуміння, адже історія наших батьків є історіє наших дітей та іхніх дітей. А кого запитають вони? Нас з вами.

В наступних репортажах – про мешканців Бескидів в світлинах з сімейних альбомів. Далі буде.

Advertisements