Позначки


Про те, що в пам’ять акцій насильно виселеного населення з Бескидів в 1951 році поставлять меморіальний знак в Кривому Озері, говорилося давно. Дата встановленння в секреті не трималася  ( в 20-их числах вересня), але достеменно не була відома. Зрозуміло  було, що вона була приурочена відзначенню 25о-річчя заснування Кривого Озера.

Готуючись до поїздки на цю подію, вона заскочила мене в Берліні. Обіцяну дошку відкрили вже 12-го вересня. Від односельчан я отримала лише фото зі згаданої події. Побачивши “меморіальну дошку”, якою став звичайний гранітний пам’ятник, який ставлять на могили померлим на півдни України, я внутнішньо навіть зраділа, що Бог мене відгородив від участі в такому заході. Хто і як міг додуматись замість меморіальної стели в пам’ять трагічної для мешканців Бескидів акції 1951 року поставити могильний пам’ятник, в простораноді відомий як надгродбник (надгробок), відомо. Про це докладно в стилі постсовєтської журналістики написано за посиланням http://bojkosvit.com/bojkivska-vatra-u-kryvomu-ozeri/.

Перше, що впадає в окно, це халтура, така звична для Кривого Озера. Текст на надгробнику, дрібно розкинутий на чорному граніті, ані словом не говорить що акція переселення 1951 року була насильницькою. Відразу читається політичний підтекст, кому вигідно було мати саме такий (ніякий) текст на надгробнику.

Мені дуже хотілося знати думку самих переселенців про цей екстравагантний знак біля їх духовної святинi – української церкви в Кривому Озері. Мені розповіли, що для багатьох цей знак є нічим іншим як образою не лише їх пам’яті, але й образою тих, хто ще живий, пам’ять яких вживу поховали.

Іншим болючим моментом є місце встановлення знаку-надгробника. Переселенці просили встановити його в парку перед церквою. Це прохання відхили з поясненням того, що там вже встановили пам’ятник героям-афганцям. Поважаючи подвиг радянських солдатіві в Афганістані, все ж переселення має більше відношення до Кривого Озера. Переселенці з Бескидів були і залишаються творцями тотожності цього південного містечка поруч з корінними кривоозерянами вже понад 60 років. Таким чином за відмовою слідувало встановлення надгробника в куточку дворика церкви біля меморіального знаку священнику Тимофію Зволінському, репресованому совєтським режимом в 30-ті роки. Що відрізняє ці два різні за змістом гранітні знаки, це те, що над  дошкою  Тимофієві Зволінському встановлений хрест, якого бракує на надгробнику переселенцям.

Іншим болючим моментом для перелесенців було те, що як вже чомусь повелося, на “прееселнські” події запрошують вибраних осіб. Очевидно, існує список, за яким обзвонюють запрошених. Всі інші залишаються за межею. А це тисячи переселенців Волощино, Калантирки та інших сіл Кривоозерського району. Таке розмежування серед переселенців вже мало місце під час відзначеня 60-річчя насильного переселення, коли до райдержадмінистацій в Кривому Озері позвали жменьку переселенців.

Пізніше, наступного року готувалася поїздка дітей до Бескидів, яку організовували вчитель історія Антоніна Коваль та журналістка Наталя Клашторна.  Для того,  щоб дитина могла поїхати на землю дідів в Бескидах, батькам потрібно було викласти по 400 Євро за дитину. Майже по півтисячі Євро на двотижнеу поїздку до Польщі – сума немала. Навіть туристичні агенства беруть дешевше. А це ж бо Скородне – маленьке село на кордоні з Україною. Тож поїхали діти багатших переселнців. Таких виявилось небагато. Групу доповнили дітьми  багатших батьків з місцевих кривоозерян. Коли влітку я була в Кривому Озері, жіночка-переселенка скаржилася мені: “Так-км хтіла, жеби онук поїхав до Скородного, але дем такі гроші маю для него.”

Відкриття нагробника запланували на другий день після церковного свята, саме тоді, коли  біля церкви немає людей. На Головосіка, 11 веренсня, в церкві правилося. Чому цим було проігноровано, залишається питанням. Так само є питанням, чи не стало відкриття цього “знаку” передвиборчою компанією правлячої партії, для якої виборець-переселенець є важливим в контексті виборів.

І знову мешканці Бескидів опинилися в ситуації, коли ними і їх історією  маніпулюють. Так було в 30-ті, 40-ві, 50-ті, 60-ті, 70-ті, 80-ті, 90-ті роки минулого століття, коли руснаки з Бескидів не мали права бути собою. Змушені приховувати свою історію, їх проте вміли використати ті, хто ними писав свою історію. Така ж тенденція збереглася на початку 20-го століття. Для переселенців місцеві досліджують іх історію, приїжджі влаштовують імрези, а влада цілить там, де їй найвигідніше, знову ж таки маніпулюючи історією переселення на свій лад. Вчора їх називали “бендерівцями”, сьогодні їх обізвали “бойками”, завтра може бути ще гірше, якщо переселенці і далі не зорганізуються у власну організацію і не поставлять акценти, так як це заведено у них: справедливо і без підхалимства.

На разі, першим кроком до акції, яка є суто переселенською, може стати переназва вулиці Урицького на вулицю Скородненську. Ідейний натхненний  цієї акції – Ілля Крохмаль. Зі слів пана Крохмаля, йому чиниться багато перешкод на шляху до реалізації цієї ідеї. Незаважаючи на це, він вперто йде до мети. Вже виготовлена дошка-надпис вулиці Скородненської, яка буде встановлена на одному з будинків, що починають цю вулицю.

За почерком тексту і за дизайном відразу можна впізнати нашу людину з переселення. Таких ініціатив на прикладі Іллі Крохмаля, має бути більше. Переселенці мають підтримати один одного і протистояти маніпуляціям з  боку провладних активістів, вчителів,  журналістів. Ми маємо історію, яку не лише маємо, але яка нас теж чомусь таки вчить або має вчити, бо ж особливою ознакою мешнканця Бескидів було і хочеться вірити є непохибна позиція щодо загальнолюдських цінностей і поваги до історії дідів. Саме тому мало місце насильницьке переселення, бо мешканці Бескидів відстоювали власну тотожність. Коли їх дух не змогли зламати, їх насильно виселелили. Невже тепер на новій території цей бескидський дух розвіявся в степах? Чи його поховали в степовій земля і вже поставили йому надгробник?

В коментарях до нашого інтернет-порталу “Домів” пані Лотоцька написала, що вони збираються біля вищезгаданого знаку посадити калину. Видно, що сам Дух Святий спонукає духовних людей оживити це місце. Найкращим рішенням  було  б демонтувати надгробник, а на його місце посадити смереку або інше гірське дерево як згадку про Бескиди. Коли переселенці приходитимуть до церкви, це гірське дерево може більше  нагадати про Бескиди, аніж гранітний надгробник, що радше нагадує про місцевий цвинтар. А як думаєте Ви?

ред. Домів

Advertisements