Позначки


Устріки Долішні

http://www.sztetl.org.pl/pl/article/ustrzykidolne/5,historia/

Жиди мешкали в Устріках Долішніх вже на початку 17 ст. (1600-ті роки). У 1765 році в Устріках мешкало 162 жиди, в тому числі 70 осіб дорослих. Був також свій рабін. Перед 1777 роком постав місцевий кагал.

У 1785 році, як подає Буджинський, в Устріках мешкало 190 жидів. 1799 року було їх менше 153, а вже 1824 року – 244. Тоді ж постала в Устріках незалежна жидівська спільнота, в якій функції рабінів виконували вихідці з родини Бровер [Brower].

1870 року устріцька жидівська спільнота налічувала 926 осіб;+, мала свою синагогу, цвинтар і школу, до котрої ходило 30 учнів. Кагал устріцький мав 2 рабінів. У 1880-х роках жиди вже становили більшість серед мешканців містечка. За загальної кількости мешканців 1 824 особи, 1 146 осіб припадало на жидів. 1893 року було утворено кредитне товариство, головою якого став Мілінгер [Millinger]. До 1900 року чисельність мешканців зросла до 3 383 осіб, з них 2 091 жидів. В містечку уряд утримував 5 релігійних шкіл.

На зламі 19/20 ст. кільканадцять років бурмістром Устрік Долішніх був жид Мозес Френкель [Moses Fränkel]. Його онук Зигмунт Френкель [Zygmunt Fränkel] (1929–1997) був письменником, автором віршів і оповідань, котрі друкувались у США ті Ізраїлі. 1910 року з 18 членів міської ради 8 були жидівського походження: Мозес Френкель [Moses Fränkel], Лайб Бер [Leib Beer], Давид Род [Dawid Rodh], Шулик Зупник [Szulik Zupnik], Маркус Зінгер [Markus Singer], Ківа Гампель [Kiwa Hampel], Ізраель Вітман [Izrael Witman], Зендер Шайндбах [Sender Scheindbach], Ізаак Герц [Izaak Herz] і Самуель Шімель [Samuel Schimel].

Перед початком I світової війни кількість жидівської людности в Устріках сягала 2 600 осіб. Протягом війни ця кількість істотно знизилась. Так 1921 р в самих Устріках мешкало вже тільки 1 768 осіб жидівського визнання. Українців (греко-католиків) було 906 осіб, поляків (римо-католиків) всього 556.

В міжвоєнний час жиди й надалі домінували у галузі торгівлі, ремесел, нафтового промислу. До цеху ремісничого належали не тільки жиди, а й українці та поляки. Було також окреме Товариство ремісників жидівських Яд Харузим (Jad Charuzim), головою якого був Зигмунт Ґрунтгаут (Zygmunt Grunthaut). Діяла також каса Ґемілют Хесед (Gemilut Chesed), а також товариство охорони сиріт жидівських і товариство доброчинности.

У міжвоєнне 20-ліття окрім головної синагоги в містечку функціонувала два будинка Бейт га-мідраш (гебр. בית(ה)מדרשдім науки): старий і новий, а також доми для молитви хасидів, прихильників цадиків садогорських і белзьких. Була ще синагога товариства Яд Харузим (Jad Charuzim).

З вересня 1939 місто Устріки, як і вся Україна, було під більшовицькою совітською окупацією. Кількасот жидів знайшли тут притулок рятуючись з німецької зони окупації в період 1939-1941. Як Совіти заходили до Устрік Долішніх 29.09.1939 частина місцевих жидів вітали їх досить натхненно. З нападом Німеччини на СССР у червні 1941 року містечко потрапило під німецьку окупацію. Місцева жидівська людність зазнала гітлеровських переслідувань. Пострахом Устрік був гестапівець Йоган Бекер [Johan Bäcker].

У травні 1942 року устріцьке ґестапо визвало всіх жидів, котрим виповнилося 65 років, до садиби ґестапо. Герман Івлер [Herman Iwler] так описав цю подію:”Напередодні зелених свят 1942 року визвали усіх жидів віком понад 65 років до Юденрату(жидівська Рада). Люди прийшли у своїх кращих святкових вбраннях. Перед тим Бекер ходив кілька днів по всіх хатах і переписував усіх старців. Згідно того списку оголошено було всім з’явитися по-полудню […] Увечері всіх ув’язнили в тюрмі, а частково за браком місця до тюремної пивниці. Вночі вивели їх перед будівлю Юденрату на ринку коло суду. Там було розстріляно 50 осіб. Найвідоміші люди в місті були перші в списках. Перед розстрілом було роздягнено до гольця. Давид Герман [Dawid Herman] (зв. Костек) був керівником групи грабарів і вони відразу після розстрілу відносили іще теплі тіла жидів до цвинтаря”.

Частину з них, близько 350 осіб, розстріляно вночі на подвір’ї тюрми і поховано у братській могилі за коліями залізниці. Тих, кого не було розстріляно вночі, вивезено до лісу в Берегах Долішніх і там замордовано. Калік та немічних старців, котрі не могли дійти до садиби ґестапо, було розстріляно просто в хатах. Сьогодні вже трудно встановити точну кількість жертв того морду. Деякі джерела повідомляють про дві екзекуції, в яких згинуло відповідно 430 і 580 жидів. Тих, котрі залишились живими, вивезено до табору в Заслав’ї, а звідти вони потрапили до таборів у Белжцю і Собіборі. 06.09.1942 відійшов транспорт до Белжця. Герман Івлер згадує:” Було там 50 вагонів висипаних вапном, до котрих ладовано (вантажено) по 90 осіб. Всього разом завантажено 4 500 осіб. Була несамовита спека. При кожному вагоні стояв поліцай та рахував людей. За дві години потяг було заладовано, вагони замкнено. Гестапівці заспокоювали нас, стверджуючи, що везуть нас на роботи до Німеччини. Але ми знали, що нас везуть до табору в Белжцю. При заладуванні людей було бито, декого і застрелено. […] 08.09.1942 пішов другий транспорт. Там була й моя родина: 5 cестер зі шваграми і дітьми.

З табору в Собіборі врятувалася під час втечі групи жидів Саломія Ляйнер [Salomea Leiner], котра походила з Устріків Долішніх.

Останні екзекуції в Устріках Долішніх було здійснено 1943 року. У січні розстріляно 24 жиди, що врятувалися з транспорту на Белжець. Перед розстрілом їх змусили викопати собі могилу у замерзлій землі, роздягли до гольця і розстріляли. У серпні на місцевому цвинтарі замордовано ще кільканадцять осіб.

В. Дідушко згадує: Зауважили ми на цвинтарі кілька жидів, що копали ров близько 12 метрів довжиною. Через якийсь час побачили ми кільканадцять жидів, що йшли в напрямку викопаного рову у супроводі двох ґестаповців. Ми зрозуміли, що то мала бути спільна могила. Жидів було вистроєно в одну шеренгу над тим свіжим ровом. Наказано їм було зняти верхнє вбрання. До людей, що стояли у нижній білизні підходив по черзі ґестапівець і стріляв у потилицю. Вбита людина падала до рову…”2.1.

Після II світової війни до 1951 року Устріки Долішні перебували у складі підсовітської України. Під час так званого обміну територіями Нижньоустріцький район було віддано до Польщі в обмін на район навколо Христинополя. Всю українську людність Нижньоустріцького району було примусово вивезено на південні степи України.

[2.1] W. Dziduszko, Z obcymi i u swoich, [w:] Bieszczad nr 9, Ustrzyki Dolne 2002 s. 196.Synagoga

Synagoga – z gr. συναγωγή synagoge: zgromadzenie, miejsce zebrań – żydowski dom modlitwy. Słowo synagoga odpowiada hebrajskim nazwom: בית כנסת Bejt knesset (dom zgromadzenia – obiekt będący miejscem spotkań, m.in. w celu odprawiania obrzędów religijnych), בית מדרש Bejt Midrasz (dom nauki, szkoła – miejsce studiowania(…)

Synagogi

Synagoga – z gr. συναγωγή synagoge: zgromadzenie, miejsce zebrań – żydowski dom modlitwy. Słowo synagoga odpowiada hebrajskim nazwom: בית כנסת Bejt knesset (dom zgromadzenia – obiekt będący miejscem spotkań, m.in. w celu odprawiania obrzędów religijnych), בית מדרש Bejt Midrasz (dom nauki, szkoła – miejsce studiowania(…)

 

Bejt (ha-)midrasz (hebr. בית(ה)מדרש – “дім науки“, “діи пошуку“, “дім студій“) – різновид синагоги зі спеціяльним приміщенням для вивчення талмуду для хлопців і дорослих чоловіків. Серед хасидів популярні назви шуль [нім.schule-школа] або шіль [schil].

Перші бейт мідраші поставали ще в елістичний період і брали за зразок грецькі навчальні заклади. У східній Европі більшість таких будинків поставало безпосередньо у синагогах або неподалік від них. Близкість культової будівлі і будівлі накуи релігійної дозволяла оптимально використовувати час і на молитву і на релігійну науку. Інколи бейт мідраш виконував також функції помешкання для жидів, що приїжджали з дальших теренів. У таких закладах надавали також поміч біднішим жидам-студентам. Велику частину домів для навчання закладали приватні особи і то часто у власних будинках.

Кожний бейт мідраш мав власну багату книгозбірню, доступ до котрої мали всі члени місцевого кагалу(жидівської спільноти). Не було в тих книгозбірнях жодної системи обліку видачі-повернення книг. Не було в тій системі потреби: перед крадіжками та псуванням книг стояв потужний духовний авторитет самого закладу.

У талмуді записано є спеціяльні молитви, котрі слід промовляти входячи та виходячи з дому навчання.

Джерелоhttp://pl.wikipedia.org/w/index.php?title=Bejt_hamidrasz&oldid=33220914” 

Advertisements