Теги


Вінчання 23.11.1946_Бук_о. ЯворенкоМ. Козак “Пом’яни Господи, душі слуг Твоїх” Львів: Свічадо, 2002.-280 с. ISBN 966-561-253-0 (стор. 106.107)

Отець Радьо Андрій (01.06.1909-1959)

Парох с. Криве над Сяном 1940-1944, Літовищанський деканат Народився 01.06.1909 р. у с. Корівники на Перемищині. Рукоположений 1936 р.. Безженний. 1936-1937 – сотрудник с. Зубків, Сокальський деканат. 1937-(1939) – сотрудник с. Полянчик, Балигородський деканат.

(1939)-1940 завідатель с. Криве над Сяном , Літовищанський деканат. 1940-1944 парох с. Криве над Сяном. 1944-1947 – капелян УПА, псевдо “Яворенко”.

о. Андрій Радьо був курінним капеланом УПА

Загинув під час рейду в Західну Європу восени 1947 року.

За свідченням Євгена Стахіва («Сини Перемиської землі в українському революційно-визвольному русі 1930-1945 років». – В: Перемишль, Західній Бастіон України), «Капелян УПА о. Степан(?) Радьо загинув коло Вінер-Нойштадту в Австрії у 1947 році, пройшовши всю Чехословаччину в рейді УПА».

За свідченнями Мирона Миця, псевдо «Дух», о. Андрія Рада під час рейду на Захід у 1947 році арештувала австрійська поліція й передала більшовикам. У місті Баден (Австрія) 8 січня 1948 року його засуджено Військовим Трибуналом на 10 років позбавлення волі й заслано до Сибіру. Під час хрущовської амністії в 1955-1956 рр. був звільнений, повернувся в Україну до Зимної Води коло Львова, де проживав до смерті».

За Літописом УПА, т. 29: «Яворенко» – капелан о. Андрій Радьо, родом з с. Коровинки біля Перемишля. Потрапив у полон чеській СБ і був переданий більшовикам. Відбув важке заслання в Сибіру.

о. В. Гриник у своїх записах згадує, що о. Андрій Радьо був «сотрудником в селі Полянчик Балигородського деканату, потім коротко завідателем в селі Криве над Сяном Лютовиського деканату і під час переселювання парафії втік до УПА, де капелянував. Місце його побуту – невідоме… Згинув під час рейду УПА на Захід коло Відня, 1949 року».Літургія в лісі1

Поява в жовтні 2000 року книги спогадів І. Кривуцького пролила трохи світла на тяжку долю о. А. Радьо: «У Дудінці… нас загнали до якогось будинку з двоповерховими нарами. Тут я познайомився ще з одним земляком – священиком о. Андрієм Радьо, родом з Коровник. Останніх два роки на волі партизанив з якоюсь сотнею в горах Лемківщини. Це вже був справжній земляк. Було про що поговорити, згадати. Він прибув до Дудінки раніше від нас на кілька днів. Зайняв місце на верхніх нарах – там трохи тепліше. Я примістився на нижніх посередині барака…».

Автор цієї книжки (Михайло Козак “Пом’яни Господи душі слуг Твоїх”) пішов слідом свідчення Мирона Миця, оскільки воно досить докладне, поїхав до Зимної Води і старався знайти на місцевому цвинтарі могилу о. А Радьо, але дарма.

Відвідав Духовний семінар у Рудному біля Львова, розпитував про могилу о. А. Радьо. Отцям семінару відомі могили священиків, якими вихованці опікуються, але серед них могили о. А Радьо нема.

Тим часом з’явилася ще одна довідка, яка прояснила долю о. Андрія Радьо. Володимир Росоцький зі Львова був в’язнем Норильська й близьким другом о. А Радьо, бо походили із сусідніх сіл Перемищини – Перекопані і Коровник. В. Росоцький зберіг і фото о. А Радьо з дарчим підписом такого змісту: «Друже Влодко! Візьми в руки і згадай давні минулі роки. І згадай зле і добре у взаїмній нашій неволі. На довгу і незабутню пам’ять дорогому другові Влодкові з далекого Сибіру засилає о. Андрій Р.Б. 06.03.56 р.»

За словами В. Росоцького, о. А. Радьо справді із сибірських таборів прибув до Зимної Води під Львовом до своєї рідної сестри, але там йому не дозволили прописатися, і він виїхав до села Бабино[Бабинці?] Рогатинського району до брата. Хворів на рак крові і там скоро помер у 1959 році.

Польова літургія. 1947 рік. В околицях с. Криве над Сяном. Службу править військовий капелян о. Яворенко (Андрій Радьо).Літургія в лісі_2

Advertisements