Позначки


Володимир Бірчак “Карпатьска Україна”. Спогади й переживання. 1939.
стор. 37,38.
……Мимо всяких запевнень і всяких сподівань дня 2 листопада утратили ми(Карпатська Україна) на основі Віденського арбітражу Ужгород, Мукачів та Берегово.
….різно переживають люди евакуацію. Для когось це нагла зміна звичайного осідка, а для когось важке болісне викинення з рідної землі…
Різно переживають люди залежно від того, що ставлять найвище.
Людям, яким найвища річ здорова голова, евакуація легка. Тим, що прив’язуються до дрібних предметів домашньої обстановки, евакуація важка та болюча.
Літами можна себе їсти за стару добру мітлу або великий бляшаний горнець, якого ніяк не можна було забрати…
Українська еміграція [галицька і надніпрянська] в Карпатській Україні мала обмаль гроша, але вміла його щадити, і майже кожний українець-емігрант, урядовець
чи робітник – колишній український стрілець,- мав свою власну хату. Дехто спромігся й на два, три доми, дехто мав,крім власного дома, ще й винничку. Навіть комітет
“Комітет допомоги українським збігцям” в Ужгороді мав власний дім. Коли візьмемо приблизне число 250 страчених домів на евакуйованій території в приблизній ціні 100 000 чеських корон,
то дістанемо, що українська еміграція стратила яких 25 000 000,00 чеських корон, тяжко запрацьованих.
А моральні втрати! Не раз спадало мені на думку, чому то інші народи мають так багацько пам’яток давнини, збережених у величавих будівлях та творах мистецтва,-
а у нас цих речей так мало.
Про цю річ писав котрийсь із наших козацьких літописців, ЩО НАШІ ЛЮДИ ЛІНИВІ, НЕ МАЮТЬ ОХОТИ ЗАПИСУВАТИ ПОДІЇ..
Я би подав, ще й другу причину:
за час нашої кривавої історії забагацько було всяких евакуацій та всяких еміграцій, в часі яких пропадали записки, пам’ятки, бібліотеки, будинки і вкорочувалося людське життя.
Я мав ще в Дрогобичі бібліотеку, мав листи від наших різних людей і з часу, як був у Львові редактором “Світа”. Я кинув це все.
Пізніше стягнув я ці речі до Ужгорода, але до мене дійшла вже тільки частина моїх книжок,
останок десь між добрими людьми. Частина листування пропала. Але я мав ще в Ужгороді частину документів з часів нашої влади ЗУНР.. І це не міг узяти із собою.
Але і в Камянці-Подільскому лишив я важні документі в університетській бібліотеці. (Де нині цей університет і його бібліотека?)
Нині розумію, що ТРЕБА МАТИ СВОЮ ХАТУ, ЯКА ПЕРЕХОДИТЬ З ДІДА НА СИНА, НА ВНУКА,  З ПОКОЛІННЯ НА ПОКОЛІННЯ. ТІЛЬКИ ТАК МОЖНА ЗБЕРЕГТИ ПАМ’ЯТКИ ДАВНИНИ.
ВСЯКА ЕВАКУАЦЯ ТА ЕМІГРАЦІЯ – ТО ТІЛЬКИ ІНША ФОРМА ПАСТИРСЬКОГО ЖИТТЯ.
Advertisements