Позначки
У 1973 році в Керносівці під час риття силосної траншеї вже у відвалі виявили цю унікальну стелу, датовану кінцем третього -початком другого тисячоліття до нашї ери. А повідомлення про знахідку дійшло у музей тоді, коли силосна яма була зарита на зберігання силосу. Вчені після довгих суперечок віднесли Керносівський ідол до епохи енеоліту і остаточно визначились, що вона призначалась для культових потреб.
І приходять сюди кипчаків племена,
Й перед ідолом гнеться кипчацька спина,
Перехожий пройде чи з’явиться кінний,
Всіх підкорить кумир одвіку незмінний.
(Нізамі. ХII століття)
Колись ідол височів на одному з курганів понад рікою Оріль. Висота статуї – 120 см, вага -950 кг (1,20 х 0,36 х 0,24 м, вага 238,5 кг). Статуя з сірого пісковика. На жаль, правий бік ідола серйозно деформовано (залишилась глибока вм’ятина) бульдозером. По бокам голови виступають невеликі вуха з поглибленням в центрі. Обличчя видовжене, з виступаючим підборіддям, що низько опущено на груди. Зображені невеликі, глибо посаджені очі, невеликий ніс, щоки, козацькі вуса. В цілому, вираз обличчя – спокійний, дещо суворий. Голова спирається на припідняті плечі, на котрих справа – хвилеподібні лінії, а зліва – трикутники.
У верхній частині стели ми бачимо руки, зігнуті в ліктях і підняті вгору. Під лівою рукою – лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою.
Особливо насичена зображеннями центральна частина ідола (він весь чітко поділений на 3 частини). Прямо під руками є малюнок, на якому біжить людина з довгим мечем (на поясі – піхва для меча, яку іноді плутають з хвостом. – НО), перед нею біжать дві собаки. Від кисті правої руки вниз йде зображення предмету, схожого на палицю, булаву.
Під сценою полювання – 4 предмети з держаками: долото (?), вислообушна сокира, сокира з виступаючим обухом, звичайна сокира з проушиною; держаки всіх предметів опущені вниз (держак вислообушної сокири заходить за пояс). Над поясом знаходиться ще один малюнок, що нагадує черепаху або розтягнуту шкіру звіра.
В нижній частині ідола зображено пояс, під ним – фалос. Під фалосом – два прямуючі один до одного коня (можливо, жеребець і кобила).
На лівій стороні ідола розміщено 3-х ярусний орнамент: дві паралельні лінії, під ними – три трикутника вершинами вверх, нижче – зигзаг, ще нижче – три ряди меандрового візерунку. Під орнаментом – двоє людей (зображені під кутом 90 град.), які, скоріше всього, танцюють. Під ними, нижче лінії пояса – малюнок бика з широко розставленими рогами.
Багато зображень є на задній частині ідола – на спині. В центрі, по всій довжині спини зображено дерево життя (або космічне дерево): стовбур – це хребет, гілки – це ребра. Біля основи стовбура. Під плечима, – лопатки у вигляді прямокутників із закругленими кутами. Всередині лопаток – схематичні малюнки дерев.
Внизу, з двох сторін від хребта, перетинаючи пояс, зображено дві стопи. Під поясом – продовження хребта, зліва та справа від якого зображені знаряддя праці коваля-металурга: справа ложка для розливу металу, зліва – прямокутна фігура з виїмкою по центру. Дослідники вважають її формою для розплавленої міді.
На правій стороні ідола, в верхній частині – геометричний орнамент: трикутники, зигзаги і меандр.
Існують припущення вчених, що Керносівський ідол може слугувати ілюстрацією до “Рикведи”. Що таке “Рикведа” ? Це зібрання індійських стародавніх міфів про створення світу, а наш ідол, на думку дослідників, втілює собою жерця – брахмана, який виконує молитву під час жертвоприношень.
Нагадує Керносівський ідол і про Пурушу, першого сотвореного Богом чоловіка, з якого за міфом творець створив Всесвіт та людей, поділивши їх на варни. Тому що ідол не просто зображає людину, а є образом моделі Всесвіту, мікро- та макрокосмосу: голова Пуруші йде в небо, а ноги – в земні надра.
Як бачите, всі зображення свідчать про ритуальне, священне призначення стели. Частина подібних зображень зустрічались вченим і раніше, але більшість: сцена полювання, дерево життя – вперше виявлені саме на цьому камені. Все, що раніше зустрічалось окремо в наскельних малюнках, орнаментах кераміки, амулетах, знайдених на Кавказі, в Казахстані, культурах стародавніх племен Європи і Азії, зібрано тут в єдину картину. Саме Керносівський ідол дає історикам можливість поглибити знання про духовну культуру людей тієї давньої епохи. Зображення на інших ідолах та стелах доповнюють епічний цикл діянь хвостатого героя, як версії міфу.
Працівникам січеславського історичного музею імені Дмитра Яворницького неодноразово доводилось зустрічати іноземні делегації відвідувачів, однак, щоразу після відвідин індусів працівники закладу залищаються здивованими. Коли вони бачать кам’яного ідола з Керносівки, що зберігається в музеї серед інших подібних експонатів, то почанають падати на коліна, плакати, радіти і молитися до нього. Присутні перекладачі пояснювали працівникам музею, що індуси між собою говорять, що цей ідол – давньоарійське божество і що воно ще раз підтвердило їхню думку, що арії прийшли в Індію з території України. Індуси довго щиро раділи, обнімали українців, що їх супроводжували, називали їх своїми братами…
Керносівський ідол увійшов до археологічної науки тихо і непомітно. Напевно тому, що потрясіння після його знахідки було настільки сильним, що вітчизняні вчені під впливом марксистсько-ленінської ідеології не наважувались його коментувати, – це не вписувалось в ідеологічні постулати про Північне Причорномор’я, які розробив Маркс… Нинішні ж науковці також не наважуються до нього підступитись через страх бути засудженими старим поколінням вчених, у яких мізки ще зашорені інтернаціональним мотлохом. Так і залишається, що в Україні, на жаль, жодної детальної монографії про нього ще не написали.
Домів/Domiv 