Позначки


Переказ українською мовою Вайди Олега на замовлення “Кривицької Фундації історичних та етнографічних студій”

за мотивами спогадів Франтішка Ганкевича “Піонери. Спомини поляків про життя у Бескидах.”

Ряшів 1975.
Село Терка.
Село Терка, як і будь-яке з бескидських сіл, розмістилось у горах в оточенні густих лісів. З півдня над селом височить гора Полома [776 м над п.м.], на північному сході – гора Товста [749м над п.м., а на північний захід від Терки, за річкою Солинкою стоїть – наче копиця сіна – гора Манастир [562 м над п.м.].

Околиці Терки це захопливий краєвид для маляра.
У селі Терка від самого його закладення 1463 року аж до депортацій української людности 1946-47 років мешкали майже всуціль самі Русини [по-сучасному Українці] і трохи було Поляків, а ще було трохи жидів. Русини, складаючи абсолютну більшість у Бескидських селах кривди, ані полякам ані жидам не чинили жодної. Усі жили між собою у згоді. Женилися між собою Русини з Польками і Поляки з Русинками. У Терці, як і по майже усіх селах в Бескидах, мовою повсякденного спілкування і в родині і межі люди на вулиці у мешканців Терки була руська [українська] мова. Польською мовою у Терці говорили лише в одній родині, родині гайового Томаша Чарнецького. А ще говорили по-польськи у панському дворі.

Молитися усі мешканці Терки ходили до греко-католицької церкви, у якій служба правилась руською мовою. Село Терка, як і всі села по Бескидах, було надзвичайно релігійне. Усі мешканці села ходили до церкви. Костелу у Терці не було, а тільки церква грецького східного обряду. У Терці Поляк різнився від Українця тільки тим, що мав молитовник польською мовою і раз на рік ходив до Вовковиї, де слухав проповідь ксьондза польською мовою.  А загалом усі мешканці Терки ходили саме до церкви. Причин того явища було багато. Одним з важливих чинників, було те, що абсолютну більшість у бескидських селах становили Русини-українці [75-98%, а той до 100%]. У бескидських селах руською [українською] мовою говорили і поляки і жиди. Всюди панувала руська мова. Перебуваючи у безнадійній меншості у Бескидах польська людність часто втрачала польську мову і переходила на спілкування руською[українською мовою] мовою. Окрім того до участі у церковних заходах греко-католицької церкви місцевий священик завжди запрошував місцевого дідича [власника двору], що також слугувало прикладом для місцевих поляків ходити до церкви. Адже до костелу у Вовковиї було далеко. Панський двір організовував Різдво для усього села. Про Польщу місцеві мешканці майже нічого не знали, оскільки на зламі 19-20 століть у селі усі селяни були неписьменні і не вміли читати.

Українці згідно східної грецької традиції організовували щороку на 19 січня свято Йордана, або свячення води в річці. Того дня на Йордана місцеві Українці святкували. А по завершенні святочних заходів у церкві організували різні забави. Між іншим ішли і до корчми, яку тримав у Терці місцевий жид Герш Бер Бейсикевич [Hersch Beer Bejsykewycz].
Жид Гершко та його корчма.

У такі святочні дні корчма була завжди переповнена. Навіть на подвір’ї було повно люду. Горілка лилася рікою, люди танцювали до шаленства, спів було чути аж до сусідніх з Теркою сіл, зокрема аж до Студеного. Жид Гершко із жінкою Рухлею [Рухля-Ruchla], та донькою  Файґою [Feiga] ледве встигали обслуговувати таку велику кількість гостей. Гершко аж пітнів, викачуючи спирт з бочки до бутлів, а Рухля уважно виглядала все нових гостей, що приходили випити горівки. Коли клієнт був уже напідпитку, то наливала до його пляшки чистої води, доливаючи трохи спирту для запаху. Донька Файґа теж не відставала від матері, уважно стежила за ґоями напідпитку і писала у борговий зошит, що сама хотіла. Прибуток просто ішов до Гершка лавою, що той ледь устигав загрібати. Хто вже не мав готівки у кишенях щоби платити за горівку ставав під шинком як підсудний перед судом і співав:

Дай мі жиде горівки, запиши си на стіні.
Як тебе чорти візьмуть, то письмо зостане.
Гершко ніколи на таке не ображався бо був завжди у прибутку. Завжди улесливий, завжди усміхнений, давав горілки, хто скільки хотів. Бувало, що наливав без утоми аж до самого рання. Ся часто трапляло, що доходило до різних чвар та бійок. Гершко і тут не був у збитках. Бо на другий день винуватці приходили вибачатись і задля замирення випивали кілька келихів горілки.  Тоді Гершко повчав: “Згода ліпша за золотий процес”. Процес Гершкові нічого не давав, а от згода давала йому добрий ґешефт.

Гершко – то була колоритна особа, тому за нього варто оповісти трохи більше. Був то чоловік такий непосидючий неначе мав залізні ноги. Постійно ходив по корчмі, весь час виглядаючи у вікно: чи не йде там хто, чи не їде. Усіх, хто проїздив повз його корчми розпитував звідки їдуть, куди. Знав яка жінка вагітна і коли народжуватиме, відав яка корова тільна і коли ся отелить, якого парубка висватано і коли весілля, хто приїхав з Америки, а хто від’їжджав. Гершко не сидів на місці ані хвилини. Якщо у корчмі не було клієнтів, він не сидів не чекав, а сам ішов де села по клієнтуру.

Горівки, або як тоді ще її називали оковитої мало бути на 100 літрову бочку. Та й до неї доливав Гершко стільки ж води. Був то в нього такий запас на дрібні потреби. Коли жінка в селі народжувала сина, а її чоловік приходив до Гершка за горівкою для дружини, то мусив Гершкові повідати про новину і казав налити йому півлітра. Гершко підскакував до хлопа з вигуком:”Ти ся не встидаєш цілого села? Йому жінка народила сина, а він їй несе тільки півлітра горівки”. Селянин хтів чи не хтів мусив купувати другі півлітра.
Майже кожна жінка у селі, що народжувала обов’язково мусила мати при собі у ліжку горівку, щонайменше вже за тиждень до пологів. Бо горівка була універсальним ліком від усіляких хвороб, згідно тверджень місцевих знахарів та бабок.

Весілля у селі тривало цілий тиждень. Навіть найбідніший господар привозив для весілля 100 л бочку горівки. Бувало й так, що не мав той господар чим доправити ту бочку до свого двору. Гершко тоді запрягав власні коні і відвозив ту бочку до двора покупця, щоби той не мав жодних проблем із доставою купленої в нього горівки. Був так запопадливий, що “з його кредитом можна було жити у згоді”. Знав при тім коли корова у боржника мала отелитись. Тоді приходив сам за телям, забивав те телятко, забирав собі передню частину і в такий спосіб регулював борги за кредитом.

На вигляд Гершко виглядав бідно, але насправді був багатий. Гершко мав 4 доньки. Коли видавав їх заміж, то для кожної влаштував бучне весілля і давав за кожну багатий посаг. На шию вдягав товсті важкі золоті ланцюги, а на пальцях надягав персні з блискучими діамантами.

Отже постійне бігання селом та недоспані ночі не пішли йому марно: Гершко умів з того мати гарний ґешефт.

Advertisements