www.bieszczady.pl/download/pdf/broszura_NRPK_v.UA.pdf

Регіональний
ландшафтний парк
„Надсянський”
Фот. З.Нєвядомський
Цю публікацію автори присвячують професорові, доктору біологічних наук Степану
Михайловичу Стойці – ініціаторові утворення регіонального ландшафтного парку
“Надсянський”, а також інших природоохоронних територій в Українських Карпатах,
співавторові концепції утворення першого на світі тристороннього резервату
біосфери ЮНЕСКО-МАБ “Східні Карпати” – вченому, який постійно працює над
втіленням у життя ідеї охорони природи Карпат.


Ця публікація є складовою частиною спільного польсько-українського проекту,
реалізованого у 2004-2005 рр. з метою підтримка сталого розвитку туризму в РЛПН.
Проект включав розробку туристичної бази даних, туристичної карти парку, маркування
туристичного маршруту та виготовлення інформційних таблиць для сприяння Вашому
перебуванню в РЛП “Надсянський”.
За фінансової підтримки Карпатської Фундацї (Польща) та Фундацї ЕСВС
(Швейцарія).
Фундація Збереження Біорізноманіття Східних Карпат (ЕСВС) була
зареєстрована 9 січня 1995 р. у Швейцарії з метою “підтримки,
організації, проведення і стимулювання діяльності, спрямованої
на всеохоплюючу охорону біорізноманіття гірської частини
Східних Карпат”.
Інтернет: http://www.unesco.org/mab/ecbr.
Карпатский фонд був заснований у 1994 р. Завданням фонду
є фінансова та технічна підтримка ініціатив громадскьких
організацій та органів місцевого самоврядування Карпатського
Єврорегіону, які спрямовані на реалізацію міжрегіональних,
економічних та транскордонних проектів.
Інтернет: http://www.carpathianfoundation.org
Текст: Оксана Марискевич, Збігнєв Нєвядомський
Переклад з української мови: Збігнєв Нєвядомський
Фотографії:
З.Нєвядомський (11), ЕСВС/В.Песляк (1), ЕСВС/А.Щербіцький (9) і І.Шпаківська (1).
Карти:
Пйотр Брамбергер, Річард Ватзка/ DAPHNE та Станіслав Стржижевський у співпраці
зі Збігневом Нєвядомським © ECBC.
Дизайн:
Станіслав Стржижевський / http://www.bieszczady.pl
Регіональний ландшафт-
ний парк „Надсянський”
Регіональний ландшафтний парк „Над-
сянський” (РЛПН) загальною площею 19428
га був створений в українсько-польській
прикордонній зоні на території 6 сільських
рад Турківського району Львівської області
в 1997 р. Парк розташований у межах двох
паралельних гірських хребтів по обидва
боки Головного Європейського вододілу
біля витоків двох великих європейських
рік. Ріка Сян, витоки якої знаходяться біля
села Сянки, є притокою Вісли, що впадає
у Баплтійське море, тоді як р. Дністер, що
бере початок поблизу с. Шандровець, впа-
дає у Чорне море. Назва парку відбиває
його розташування – вздовж течії р.Сян на
державному кордоні України з Польщею
(у даний момент тут проходить зовнішній
кордон Європейського Союзу). Територія
парку охоплює дві цілком різні частини:
у віддаленій і недоступній долині р. Сян
практично відсутні людські поселення, тоді
як інша, щільно заселена, долина характе-
ризується багатством культурної спадщи-
ни та збереженими формами традиційно-
го землекористування. Населення РЛПН
нараховує 9 000 мешканців у 8 селах, на те-
риторії яких локалізовані численні пам’ятки
культурної та історичної спадщини.
Ліси та лісопокриті землі займають 51,6,
сільськогосподарські землі – 42,9 відсотків
площі парку. П’ять природних комплексів,
у яких охороняються умовно корінні букові,
ялицево-букові та зеленовільхові деревос-
тани, включені до складу заповідного ядра
біосферного резервату в РЛПН. Понад 30
видів рослин, що зустрічаються у парку,
включені до Червоної Книги України; чисель-
ні оселища та окремі види рослин і тварин
РЛПН наведені у Додатках до Оселищної
і Пташиної Директив ЄС, що регламентують
їх охорону в Європейському Союзі.
РЛПН є складовою частиною першого
у світі тристороннього біосферного резер-
вату “Східні Карпати”. Він межує з іншою
українською природоохоронною територією
– Ужанським національним природним
парком, який знаходиться у Закарпатській
області, а також двома сусідніми природо-
охоронними територіями, локалізованими
на іншому боці річки Сян – Бещадським
Парком Народовим і регіональним ланд-
шафтним парком “Долина Сяну” в Польщі.
Нашою метою є проведення Вас цією ма-
льовничою територією і надання допомоги
для кращого пізнання цієї краси у різні пори
року. Запрошуємо до регіонального лан-
дшафтного парку “Надсянський”, одного
зі скарбів України!
Фот. З.Нєвядомський
I Ландшафт парку
Територія РЛПН знаходиться у межах
Стрийсько-Сянської верховини Вододіль-
но-Верховинської області Українських Кар-
пат в інтервалі висот від 640 до 951 м н.р.м.
Ландшафт частини парку, розташованої
вздовж державного кордону, формують три
гірських хребти, які перетинають територію
з північного заходу на південний схід: Чер-
воний Верх (найвища вершина – г.Мархітина,
826 м), Сянський (г.Щолб, 874 м), Бучок (г.
Бучок, 915 м i безіменна вершина висотою
951 м, яка знаходиться на південному сході
цього хребта). Між хребтами Червоний
Верх і Сянський знаходяться острівні гори
– Кам”янець (762 м) і Лосівка (819 м). В лан-
цюгу острівних гір долини верхнього Сяну
найвищою є Сянківська Кічера – 888 м. Хре-
бет Червоний Верх переходить у пасмо От-
риту (польська частина резервату). Хребти
Бучок і Сянський знаходяться на відстані
6 та 10 км від Головного вододільного хреб-
та Східних Бескидів.
У долині, сформованій гірськими ріками
Яблунька (басейн Дністра) і Ріка (басейн
Сяну), яка при хорошій погоді добре про-
глядається з шосе Львів-Ужгород біля
Борині, розташовані села Боберка, Шанд-
ровець, Верхня Яблунька і Нижня Яблунь-
ка. Між Головним вододільним хребтом і
Сянським кряжем, від витоків р.Сян біля
с.Сянки, в північно-західному напрямку
простирається друга велика долина ши-
риною 14-16 км. Ріка Сян від с.Сянки до
с.Боберка є ділянкою державного кордо-
ну України з Польщею довжиною 53 км і,
водночас, внутрішньою межею між РЛПН
та двома польськими природоохоронними
територіями, що також входять до скла-
ду резервату – Бещадського Парку Наро-
дового та регіонального ландшафтного
парку “Долина Сяну”. У цій долині колись
були розташовані села Соколики, Тернава
Вижня, Тернава Нижня, Дзвиняч Горішній,
Локіть, Дидьова та Журавин, мешканці яких
були виселені у 1944-1946 рр. радянським
режимом під час операції очищення при-
кордонної смуги. З цієї долини (ур.Локіть
над с. Локіть) відкривається велична па-
норама польської частини резервату – від
г. Кінчик Буковський на південному сході до
г. Смерек на північному заході (від с. Сянки
до Лютовіск). На півдні, у районі Ужоцького
перевалу, на ділянці протяжністю біля 1 км,
РЛПН межує із другою українською части-
ною резервату – Ужанським національним
природним парком. З Ужоцького перевалу
відкривається вид на цей парк, долину вер-
хнього Сяну, Головний вододільний хребет,
Сянський хребет, а також окремі вершини
Західних Бещадів, зокрема, Кінчик Буковсь-
кий (1251 м) та Галіч (1333 м н.р.м.).
Через РЛПН проходить Головний європей-
ський вододіл, який розділяє басейни двох
великих європейських рік – Сяну (басейн
Балтійського моря) та Дністра (басейн
Чорного моря). Витоки р.Сян знаходяться
на південь від с.Сянки, а р.Дністер – біля
с. Вовче (поблизу с. Шандровець). На те-
риторії РЛПН вододіл бере свій початок
на півдні, у районі Ужоцького перевалу,
повертає на північ до с.Сянки, від якого про-
ходить у північно-західному напрямку хреб-
тами Бучок і Сянським, де різко звертає
на схід, до г.Висока. Від цієї вершини водо-
діл знову повертає на північний захід (май-
же паралельно до зовнішньої межі парку)
і за с.Боберка, на півночі, він входить
на територію Польщі.
I Природа парку
Рослинний покрив на території РЛПН сфор-
мований лісами за участі бука, ялиці та
смереки, луками та сільськогосподарськи-
ми угіддями (сіножаті, пасовища та рілля).
У лісах значні площі займають вторинні
смерекові деревостани, які потребують
реконструкції. Найбільш цінні комплекси
букових, ялицево-букових та смереково-
ялицево-букових лісів збереглися в Боринсь-
кому та Яблуньському лісництвах парку, де
в урочищах Бучок, Ліски та Сянське запро-
поновано створити 2 букових та 2 ялицево-
букових резервати. В урочищі Бучок, на схи-
лах г. Вернік, також виявлено унікальний
для цієї території локалітет вільхи зеленої,
де буде створено пам’ятку природи. На те-
расах р. Сян вздовж українсько-польського
кордону поширені угрупування вільхи сірої,
вологі луки зі значною участю представни-
ків родини орхідних. У заплаві р.Сян, поб-
лизу с.Боберка, знаходиться дуже цікаве
у флористичному відношенні оліготрофне
торфовище, на якому виявлено біля 40
видів судинних рослин, серед яких є багато
рідкісних. У районі Сянського хребта також
виявлено верхове торфовище. Внаслідок
значного антропогенного впливу, колишні
лісові території зараз займають сіножаті
i пасовища, які деградують через поши-
рення заростей ялівцю. За попередніми
даними українських вчених (проф. Степан
Стойко), флора РЛПН нараховує понад 700
Фот. З.Нєвядомський
Фот. З.Нєвядомський
видів судинних рослин, серед них 10% –
це рідкісні і зникаючі види, 30 з яких знахо-
дяться у Червоній Книзі України. Зокрема,
це баранець звичайний, цибуля медвежа,
белладонна звичайна, лунарія оживаюча,
підсніжник звичайний, лілія лісова, гніздівка
звичайна та окремі види родини орхідних.
Істотний антропогенний вплив на тери-
торію РЛПН призвів до зниження показників
фауністичного різноманіття. Серед зем-
новодних та плазунів, на території парку
відмічені гадюка звичайна, вуж водяний,
мідянка, живородяща ящірка, полоз еску-
лаповий та саламандра плямиста (остан-
ні два види знаходиться у Червоній Книзі
України). У водах гірських рік та потоків во-
дяться форель струмкова, щипівка гірська,
гольян та харіус. Орнітофауна нараховує
60 видів птахів, серед яких зустрічають-
ся рідкісні види, зокрема, підорлик малий,
пугач та лелека чорний. Із ссавців на тери-
торії парку відмічено оленя благородного,
козулю, дику свиню, білку звичайну, тхора
темного, лисицю. Дуже рідко трапляються
видра річкова, борсук, куниця лісова, рись,
вовк, ведмідь бурий та кіт лісовий.
I IсторIя та культурна спадщина
парку
На думку істориків, заселення території,
на якій знаходиться РЛПН, розпочалося на
переломі I і II тисячоліть, у часи існуван-
ня Київської Русі і Галицько-Волинського
князівства. Про це свідчить наявність ста-
рих городищ, зокрема, поблизу с.Нижній
Турів, де могли знаходитися давньоруські
оборонні пункти. За свідченнями польсько-
го історика Яна Длугоша, біля витоків Сяну
і Дністра стояла легендарна фортеця
Собінь. Вздовж Сяну, від Перемишля до
Ужоцького перевалу, йшов торговий і війсь-
ковий шлях із Київської Русі у Західну Єв-
ропу.
Масова колонізація Верхнього Надсяння
розпочалася у XIV-XVI ст., коли, у політично-
му контексті, ця територія входила до скла-
ду Королівства Польського, а після 1569 р.
– до Речі Посполитої. У першій половині XVI
ст. всі землі, розташовані у верхів’ях Сяну
і його приток, належали краківському воє-
воді Петру Кміту, який заснував частину на-
селених пунктів, що знаходилися чи зараз
знаходяться у межах парку – села Сянки,
Соколики, Тарнаву Вижню, Тарнаву Нижню,
Шандровець, Дзвиняч Горішній, Дидьову,
Боберку і Локіть. На королівських землях,
що належали до Розлуцької країни Сам-
бірської економії, протягом другої половини
XVI ст. королем Зигмунтом Августом та ко-
ролевою Ізабелою були засновані Дністрик
Дубовий, Верхня Яблунька, Нижня Яблунь-
ка, Верхній Турів і Нижній Турів, які зараз
також входять до складу території РЛПН.
З 1772 до 1918 рр. уся територія Галичини,
включаючи Турківщину, була у складі Авс-
тро-Угорської імперії. У 1918 р. Надсяння
увійшло до Західно-Української Народної
Республіки, з 1919 р. воно знаходилося
у складі Польщі, з 1939 р. – СРСР і з 1991 ця
територія перебуває у складі України.
Фот. І.Шпаківська
Варто також згадати трагічну сторінку іс-
торії Надсяння, коли протягом 1944-1946
рр., внаслідок операції щодо очищення при-
кордонної смуги, проведеної радянським
режимом, було цілковито виселено біля
7 тис.мешканців восьми сіл – Соколиків,
Тернави Вижньої, Тернави Нижньої, Дзви-
няча Горішнього, Локітя, Дидьової, Журави-
на та Кривки.
Було зруйновано не лише присадибну забу-
дову, але й унікальні пам’ятки сакрального
мистецтва – дерев’яні церкви бойківського
та неоукраїнського типів, що були знищені
радянськими прикордонниками протягом
1957-1958 рр.
До сумного мартирологу увійшли такі цер-
кви: Св.Дмитра, 1791 р., Соколики; Святих
апостолів Петра і Павла, 1889 р., Тернава
Вижня; Св.арх.Михайла, 1894 р., Терна-
ва Нижня; Успення Пресвятої Богородиці,
1860 р., Дидьова; Непорочного зачаття
Пресвятої Богородиці, 1901 р., Кривка;
Св.арх. Михайла, 1905 р., Дзвиняч Горіш-
ній; Св.арх. Михайла, 1907 р., Беньова (на
лівому березі Сяну, у 1946 р. була сплюнд-
рована солдатами польської Армії Людової
та спалена у 1947 р.); Преображення Гос-
поднього, 1918 р., Журавин та Св.арх.Ми-
хайла, 1927 р., Локіть.
Протягом усього історичного часу, незва-
жаючи на зміну політичних режимів, уклад
життя населення Надсяння, що сформо-
ване карпатською етнічною групою бойків,
змінювався дуже повільно. Бойки відрізня-
ються своєрідним діалектом, оригінальним
одягом (геометричні узори та рослинний
орнамент на сорочках), способом життя
та народними традиціями й звичаями.
На території парку збереглася значна кіль-
кість пам’яток матеріальної культури, пере-
важно греко-католицьких храмів і дзвіниць
– церкви у селах Верхня Яблунька (Собо-
ру Пресвятої Богородиці, 1788 р.), Нижня
Яблунька (Преображення Господнього.
1820 р.), Верхній Турів (Св.Пантелеймона,
1890 р.), Боберка (Вознесення Господнього,
1913 р. та Св. арх.. Михайла, 1914), Нижній
Турів (Успення Пресвятої Богородиці. 1914
р.), Дністрик Дубовий (Собору Пресвятої
Богородиці / Найсвятішого Серця Ісуса,
1920 р.), де до цього часу зберігаються уні-
кальні ікони Риботицької школи та літургійні
книги зі старих, вже неіснуючих, дерев’яних
бойківських церков, споруджених у XVIXVIII
ст., як на території сучасних, так і вже
неіснуючих сіл.
Варто відмітити, що дві старих церкви
бойківського типу, споруджені у с. Сянки
в 1645 та 1703 рр., були продані в с.Кострино
(1703 р.) та с.Сіль (1831 р.) на Закарпатті,
де збереглися до сьогодення (зараз це те-
риторія Ужанського національного природ-
ного парку).
Фот. З.Нєвядомський
У селах, що знаходяться на території пар-
ку, збереглася традиційна дерев’яна бой-
ківська забудова – однорядні двори (“довга”
хата), які об’єднують комплекс житлово-
го будинку та стайні. Одна з таких садиб
із с.Шандровець, побудована в 1909 р.,
за ініціативою митрополита Андрея Шепти-
цького, у 30-х роках минулого століття була
перевезена до Музею народної архітектури
і побуту у Львові.
Мешканці до тепер займаються земле-
робством із збереженням давньої терасної
природоохоронної форми обробітку ґрунту,
двопільної та багатопільної систем зем-
леробства з використанням традиційних
знарядь праці, до яких відносяться плуги,
борони, мотики, одноручні коси, дерев’яні
вили та ціпи.
Тваринництво є традиційним заняттям на-
селення на території РЛПН. Тут з давніх
часів вирощували велику рогату худобу,
свиней, коней та овець, яких випасали на
громадських пасовищах (толоках) та на по-
лонинах, де пастухи займалися виробниц-
твом молочних продуктів, зокрема, овечого
сиру будзу. Після ліквідації на початку 90-х
років минулого століття колгоспів, меш-
канці повертаються до традиційних форм
землеробства, скотарства і бджільництва.
Те саме стосується і відродження домашніх
промислів та ремесел, зокрема, вишиван-
ня, ткацтва полотна, ковальства (Ви можете
відвідати традиційні кузні в Боберці та Вер-
хній Яблуньці), теслярства, стельмахівства
(виробництво возів і коліс у Нижній Яблунь-
ці), бондарства тощо
I Соціально-економічні умови
проживання населення території
парку
Щільність населення на території РЛПН ся-
гає 46 мешканців на 1 км2 (на лівому березі
р. Сян, у польській частині резервату, ана-
логічний показник майже у 75 раз нижчий),
загальна чисельність мешканців становить
9,008 мешканців у 8 селах. Незважаючи на
важкі соціально-економічні умови прожи-
вання та високий індекс дитячої смертності,
спричинений низьким рівнем фінансу-
вання закладів системи охорони здоров’я
в Україні, індекс приросту населення на те-
риторії парку є позитивним. У віковій струк-
турі населення негативним явищем є змен-
шення відсотка працездатного населення
і зростання часток дітей та осіб пенсій-
ного віку, які сумарно становлять 58%.
Внаслідок зростання показників безробіття
та низького рівня життя мешканців, має
місце еміграція працездатного населення
до країн Західної Європи.
Сільськогосподарські землі у РЛПН зай-
мають 42,9% території. Внаслідок земель-
ної реформи, яка розпочалася в Україні у
1990 р., ці землі були передані працівникам
колишніх колгоспів. Майже 80% селян ма-
ють земельні наділи не більше 5 га. Для
обробітку ріллі – вирощування зернових
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
культур, картоплі та овочів, й досі вико-
ристовуються традиційні землеробські
знаряддя. Розведення великої рогатої
худоби займає провідне місце у сільсько-
господарському виробництві на цій тери-
торії. Негативним фактором, який обмежує
виробничу активність населення, є деграда-
ція гірських пасовищ. Допоміжними видами
господарських занять місцевих мешканців
є збирання плодів лісу, ягід, лікарських
трав, бджільництво (у Боберці, Верхній
і Нижній Яблуньці, Сянках), рибальство
(Шандровець, Нижня Яблунька, Нижній
і Верхній Турів).
Лісопокрита територія займає 51,6 % пло-
щі парку. Ведення лісового господарства
на землях Держлісфонду здійснюється
Боринським держлісгоспом, який підпоряд-
кований Державному лісогосподарському
об”єднанню “Львівліс” та комунальному
підприємству “Галсільліс”, якому підпоряд-
ковані територіально розчленовані ліси
селянських спілок (колишні міжколгоспні
ліси). З огляду на важкий економічний стан
населення, у лісах мають місце несанкціо-
новані рубки деревини, особливою мірою
це стосується територій “Галсільлісу”,
а існуючі вторинні деревостани з доміну-
ванням смереки потребують реконструкції.
Внаслідок сільськогосподарського впливу,
значні території лісів селянських спілок
трансформовані до післялісових лук та па-
совищ, що пизвело до зниження показни-
ків біорізноманіття за рахунок поширення
заростей чагарників та випадання зі скла-
ду рослинних угруповань ряду рідкісних
і зникаючих видів. Незважаючи на істотний
антропогенний вплив, на території РЛПН
виявлено біля 30 видів рослин, які занесені
до Червоної Книги України.
I Пам’ятки історії та культурної
спадщини
На території української частини біосфер-
ного резервату “Східні Карпати” добре збе-
реглися пам’ятки історії та культурні тра-
диції, які, поряд з природними цінностями,
створюють реальні можливості для розвит-
ку індустрії туризму.
Боберка
Село Боберка було засноване у 1537 р.
краківським воєводою Петром Кмітом над
притокою Сяну р. Боберка. Привілей на
село отримав солтис Іван Вольоша. Перші
тризрубні церкви бойківського типу у Бобер-
ці були споруджені протягом XVI – XVII ст.
У 1913 р. в Боберці Долішній була спорудже-
на церква Св. арх. Михайла, в якій зберег-
лися запрестольна ікона Покрови Пр. Бого-
родиці (1759 р.) та „Євангеліє” львівського
друку 1743 р. У Боберці Горішній в 1914 р.
була споруджена церква Вознесення Гос-
поднього, де зберігаються церковні кни-
ги львівського друку, датовані 1623 і 1737
рр., а також предмети церковного вистрою
із розібраних церков у Локіті та Дидьовій.
У Боберці було велике муроване дворище
(зараз тут знаходиться школа) і парк XIX ст.,
у селі збереглася традиційна дерев’яна
бойківська забудова та пилорами, млин,
старі мости, є багато придорожніх капличок
та хрестів.
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
Регіональний ландшафтний парк „Надсянський”

В околицях села є кам’яні розсипи та олі-
готрофне болото. У Боберці та Дидьовій
бував відомий український письменник Іван
Франко. На відміну від інших прикордонних
сіл, населення Боберки не постраждало
внаслідок операції „очищення прикордон-
ної смуги”, проведеної СРСР після 1939 р.
Шандровець
Село Шандровець було засноване до 1580
р. над правою притокою Сяну р.Ріка. У XVI
ст. село належало родині Кмітів, у XVII ст.
– Тарнавським, Фредрам та Мнішкам. Пер-
ша тризрубна церква бойківського типу
в Шандровці була споруджена до 1589 р. на
високій горі у центрі села біля старої доро-
ги, на її місці у 1755 р. було збудовано нову
дерев’яну церкву Св. архангела Михайла,
попередницю сучасної, яка повстала у 1924
р. і була переосвячена як церква Св. Івана
Хрестителя.
У церкві збереглися фрагменти старого
іконостасу XVIII ст. та літургійні книги
львівського друку XVII ст. Коло церкви зна-
ходиться цвинтар та дерев’яна двоярусна
дзвіниця, споруджена у 1995 р.
У селі добре збереглася традиційна
дерев’яна бойківська забудова та пилорами,
залишки насипу для вузькоколійки, є багато
придорожніх капличок та хрестів. Між Шан-
дровцем і Верхньою Яблунькою проходить
Головний Європейський вододіл.
Верхня Яблунька
Село Верхня Яблунька (Яблінка Вижня,
Яблінка Дубова) було засноване над при-
токою Стрия р. Яблунька у 1559 р. на під-
ставі привілею короля Зигмунта Августа,
наданого братам Михальовичам – солтисам
із с. Прислуп. З 1796 р. тут була невелика
німецька колонія. Перша дерев’яна церква
у В.Яблуньці була споруджена у 1568 р.,
поблизу неї, у 1788 р., було зведено новий
храм бойківського типу – церкву Собору
Пр.Борогодиці (пам’ятка архітектури), яка
збереглася до сьогодення. У церкві є бага-
то ікон та літургійних книг XVII-XVIII ст.
На піддашші храму знаходяться ікони, які
походять із неіснуючих на даний час сіл –
Тернави Вижньої, Тернави Нижньої та інших.
На захід від церкви розташована дерев’яна
триярусна дзвіниця, споруджена у 1797 р.,
в якій зберігаються старі ікони Риботиць-
кої школи XVI-XVIII ст. На церковній тери-
торії є кілька старих надгробних хрестів,
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
а також могили російських і австро-
угорських воїнів часів I-ї світової війни. Тут
збереглися традиційні дерев’яні бойківсь-
кі забудови й загорожі, пилорами, мости,
є багато придорожніх капличок і хрестів.
У В.Яблунці в 2000 р. споруджено право-
славну церкву. Між селами В.Яблунька
і Шандровець проходить Головний Євро-
пейський вододіл.
Нижня Яблунька
Село Нижня Яблунька (Яблінка Нижня, Яб-
лінка Чернецька) було засноване над при-
токою Стрия р. Яблунька у 1522 р. на під-
ставі привілею краківського воєводи Петра
Кміта, наданому Грічу Валашчіну Тарнавсь-
кому. Тут була невелика німецька колонія.
До 1565 р. в Н.Яблуньці була споруджена
перша дерев’яна церква, яка у 1803 опини-
лася в аварійному стані, що не піддавався
жодному ремонту. Протягом 1820-1830 рр
було зведено нову муровану церкву Пре-
ображення Господнього (пам’ятка архітек-
тури), яка збереглася до сьогодення. Добре
зберігся бічний вівтар “Вознесення Господ-
нього” зі старої церкви, датований 1786 р.
На церковній території знаходиться цвин-
тар. У селі, поблизу із залізничною стан-
цією, в 1911 р була споруджена дерев’яна
римсько-католицька каплиця (знищена
в 1975 р.). Перед I-ю світовою війною через
Н.Яблуньку проходила унікальна підвіс-
на дорога для транспортування деревини
з Борині. До цього часу тут збереглися
фрагменти несучої конструкції цієї дороги.
Нижній Турів
Село Нижній Турів (Турочка Матенчина,
Турочки Нижні) було засноване над при-
токами р.Яблунька – р.Писана та потоками
Ясен і Рощен у 1556 р. на підставі при-
вілею королеви Ізабелли, наданого солти-
сам Павлу Івашковичу і Теодору Ячковичу.
Це доручення у 1567 р. було підтвердже-
не грамотою короля Сигізмунда Августа.
Дерев’яна церква латинізованого типу
в Н. Турові була споруджена у 1792 р. на
місці старої церкви (1556 р.). Ця церква була
розібрана у 1913 р. (до цього часу зберегли-
ся сліди старих фундаментів) і поблизу неї,
у 1914 р., було побудовано церкву Успен-
ня Пр.Богородиці в неоукраїнському стилі.
У ній зберігаються ікона XVIII ст. зі старої
церкви та Євангеліє львівського друку XVII
ст. із церкви Св.Дмитра у Соколиках. Побли-
зу церкви розташована триярусна дерев’яна
дзвіниця 1914 р., на прицерковній території
є кілька старих надгробних хрестів. У селі
збереглися традиційна дерев’яна бойківсь-
ка забудова й загорожі, старі мости, є бага-
то придорожніх капличок і хрестів.
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
Верхній Турів
Село Верхній Турів (Турочки Вижні, Туроч-
ка Ступосянська, Турочка Регаліс) було
засноване над притокою р.Яблінька – пото-
ком Сколабан у 1556 р. на підставі привілею
королеви Ізабелли. Перша дерев’яна церк-
ва у В.Турові була споруджена на початку
XVIII ст., поблизу неї, на місці двірської
каплиці, у 1890 р. було збудовано церкву
Св.Пантелеймона латинізованого типу.
В ній збереглися літургійні книги XVIII ст. та
іконостас початку XX ст. На захід від цер-
кви стоїть дерев’яна двоярусна дзвіниця,
збудована одночасно із церквою, біля якої
знаходиться цвинтар. У селі практично всі
будинки побудовані з дерева, збереглася
традиційна дерев’яна бойківська забудова
й загорожі з початку XX ст., старі мости,
є багато придорожніх капличок і хрестів.
Сянки
Село Сянки (Сянське) було засноване
до1580 р. краківським воєводою Петром
Кмітом над витоками р. Сян. Протягом
XVII-XIX ст. у Сянках були збудовані три
дерев’яні церкви бойківського типу, дві
з яких (1645 і 1703 рр.) були продані на
Закарпаття у села Кострино та Сіль, де
збереглися до сьогодення. Через село вже
у 70-х роках XIX ст. проходила залізнична
колія, яка з’єднала Ужгород із Перемишлем
та Львовом, а у 1904 р. тут було побудова-
но залізничну станцію. Перед II світовою
війною у селі було 10 будинків відпочинку,
6 пансіонатів та 3 туристичних притулки,
у яких можна було розмістити майже дві
тисячі відпочиваючих, тут також були театр,
бібліотека, тенісні корти, лижний трамплін,
санна траса і метеорологічна станція. Цер-
кви Св.Стефана (1831 р.), Св. пр.Іллі (1908
р.) та католицький костел були зруйновані
після II світової війни, а мурована двірська
каплиця – висаджена у повітря в 1970 р.
Частину Сянок називають „Ропою” (тут ко-
лись добували сіль). У 90-х роках XX ст.
у Сянках було споруджено дві церкви –
греко-католицьку Св.Юрія (1993 р.) та
православну Вознесіння Господнього (1996
р.). У церкві Св. Юрія встановлено сві-
тильник-павук зі старої церкви Св. пр. Іллі
та дзвін із церкви у Беньовій. Біля села
знаходиться військовий цвинтар і кілька
могил часів I-ї світової війни, тут збереглися
традиційна дерев’яна бойківська забудова
й загорожі, пилорами, старі мости, є багато
придорожніх капличок і хрестів.
Ужоцький перевал
Ужоцький перевал (852 м н.р.м.) локалізо-
ваний на Європейському Вододільному
хребті, поблизу кордону між Ужанським
НПП та РЛП „Надсянський”, а також межі
між українською та польською частинами
МРБ „Східні Карпати”. Поблизу Ужоцького
перевалу знаходяться витоки Сяну. Через
перевал у 70-х роках XIX ст. було побудова-
но залізничну колію, яка з’єднала Ужгород
із Перемишлем та Львовом. На перевалі
споруджено пам’ятник січовим стрільцям, є
цвинтар та пам’ятник російським та австро-
угорським воїнам, які загинули у I світовій
війні. В урочищі “Бучок” Боринського ДЛГ
збереглася лінія окопів з тих часів. З пере-
валу добре видно окремі вершини Західних
Бещадів – Кінчик Буковський (1251 м н.р.м.)
та Галіч (1333 м н.р.м.), які розташовані на
території Бещадського Парку Народового
у польській частини МРБ “Східні Карпати”.
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький
Дністрик Дубовий
Село Дністрик Дубовий було засноване над
правою притокою Дністра – потоком Дніст-
рик Дубовий у 1567 р. на підставі привілею
короля Зигмунта Августа, наданого братам
Грицькові та Лукашеві.
Потік Дністрик Дубовий, загальною дов-
жиною 4,5 км, бере свій початок на схилах
г. Високий Верх (700 м н.р.м.) на північно-
східному схилі Головного європейського
вододілу. Цей потік у давнину помилково
розглядався як витоки р. Дністер.
Село належало до королівських сіл у складі
Розлуцької країни Самбірської економії.
Дерев’яна церква у Дністрику Дубовому
була споруджена у 1751 р., на її місці у 1856
р. була поставлена нова дерев’яна церква,
яка була пошкоджена внаслідок бойових
дій під час I світової війни. У 1921 р. в селі
було зведено існуючу до сьогодення церкву
Найсвітлішого Серця Ісуса в неоукраїнсь-
кому стилі. У церкві знаходяться своєрідні
намісні ікони Пр.Богородиці і Христа у ви-
шиванках, виконані за зразками ікон Осипа
Куриласа 1911 р.
Поряд з храмом знаходиться дерев’яна
будівля колишнього жіночого монастиря
з 30-х років минулого століття, цвинтар
з кількома старими надгробками
та дерев’яна дзвіниця, споруджена у 1960-х
роках. У селі збереглася традиційна бой-
ківська забудова, є багато капличок і при-
дорожних хрестів.
I Неіснуючі села
У межах РЛПН до переліку населених пун-
ктів, які протягом 1939-1946 рр. зазнали
виселення мешканців, відноситься сім сіл
– Журавин, Дидьова, Локіть, Дзвиняч Горіш-
ній, Тернава Нижня, Тернава Вижня і Соко-
лики. Понад сім тисяч мешканців, що були
розкидані тогочасним радянським та поль-
ським режимами по різні боки сучасного ук-
раїнсько-польського кордону, заслуговують
на те, аби згадати про їхні малі батьківщи-
ни, якими прокотилося жорстоке XX ст.
Журавин
Згідно із документами, існує інформація про
надання до 1444 р. привілею на цю територію
для рицаря Занка з Турки польським
королем Владиславом Варненчиком.
Це було найдавніше поселення у долині
верхнього Сяну, яке знаходилося на давньо
римському торговому шляху. Протягом
XVI-XIX ст. були збудовані три дерев’яні
церкви. У селі знаходився невеликий
василіанський монастир і пивоварня.
У 1831 р. у Журавині проживало 850
осіб. Поблизу старої церкви. яка була
пошкоджена внаслідок бойових дій під час
I світової війни, у 1918 р. була побудована
церква Преображення Госоднього
в неоукраїнському стилі, яка була зруйно-
вана радянськими прикордонниками
у 1957 р. Село, населення якого станом
Фот. З.Нєвядомський
на 1943 р. нараховувало 808 осіб,
було виселене протягом 1944-1946 рр.
внаслідок операції “очищення” прикордон-
ної смуги. Церковний інвентар у 1945 р.
був перенесений до церков у Дністрику
Дубовому та Жукотині.
Дидьова
Село Дидьова було засноване до 1529
р. краківським воєводою Петром Кмітом.
У селі в 1589 р. була споруджена церква,
на місці якої у 1740 р. було побудовано на-
ступну дерев’яну церкву, яка згоріла у 1859
р. В 1860 р. тут було споруджено дерев’яну
тризрубну церкву Успення Пр.Богородиці,
яка у 1956 р. була зруйнована радянськи-
ми прикордонниками (зараз на цьому місці
є пам’ятна таблиця, встановлена місцеви-
ми мешканцями). До села приїжджав відо-
мий український письменник Іван Франко,
який разом із дружиною відвідував свого
шкільного товариша – місцевого священика
отця Івана Кузіва, знавця етнографії бойків.
Тут була рільнича спілка “Сила” і читальня
“Просвіти”. Село, населення якого станом
на 1938 р. нараховувало 1332 особи, було
виселене протягом 1940-1946 рр. внаслідок
операції “очищення” прикордонної смуги.
Церковний інвентар, що зберігався до 1993
р. у церкві с.Дністрик Дубовий, був пере-
міщений переселенцями із Дидьової на Со-
кальщину (Львівська область). На території
колишнього села збереглися руїни двори-
ща, висадженого у повітря в 1960 р., руїни
“будинку столяра”, в якому в 80-х рр. XIX
cт. гостював Іван Франко (у 1890 р. він був
заарештований у Дидьовій), а також руїни
іншого великого будинку, кілька могил на
цвинтарі та два придорожніх хрести.
Локіть
Село Локіть було засноване до 1565 р.
краківським воєводою Петром Кмітом. Най-
давніші відомості про церкву датуються
1589 р. Тризрубна дерев’яна церква Св.арх.
Михайла було споруджена у 1737 р., на її
місці, у 1927 р. було збудовано наступну
святиню, яка у 1955 р. була знищена ра-
дянськими прикордонниками. У 1938 р.
в селі проживало біля 655 осіб. Село
Локіть, населення якого станом на 1943
р. нараховувало 466 осіб, було виселене
протягом 1945-1946 рр. внаслідок операції
щодо “очищення” прикордонної смуги. Цер-
ковний інвентар було перенесено до цер-
ков у Боберці. До цього часу на території
неіснуючого села збереглися дерева, які
оточували знищену церкву, її фундаменти,
а також кілька могил на цвинтарі, відновлен-
ням якого треба завдячувати родині Ліміч,
що встановила на місці церкви 3 хрести
та обеліск поблизу цвинтаря.
Дзвиняч Горішній
Село Дзвиняч Горішній було засноване
до 1529 р. краківським воєводою Петром
Кмітом. У податковому реєстрі за 1589 р.
згадується церква. Наступна дерев’яна
церква була зведена у 1789 р. на лівому
березі р.Сян. У 1905 р. на правому березі
Сяну було споруджено церкву Св.арх.
Михайла, яка була знищена після другої
Фот. З.Нєвядомський
Фот. З.Нєвядомський
світової війни. Священик цієї церкви, отець
Юрій Кміт, займався вивчення бойківсь-
кого фольклору і був автором “Словника
бойківських діалектів”. У 1938 р. населення
Дзвиняча Горішнього нараховувало 1549
осіб. Село, населення якого станом на
1943 р. нараховувало 859 осіб, було висе-
лене протягом 1944-1946 рр. До цього часу
зберігся фундамент церкви з 1905 р.
Тернава Вижня
Згідно із документами, існує інформація
про надання у 1444 р. привілею на цю тери-
торію для рицаря Занка з Турки, наданого
польським королем Владиславом Варнен-
чиком. Тернава Вижня було заснована над
р.Сян у 1537 р. на підставі привілею, нада-
ного краківським воєводою Петром Кмітом
священикові Василю Ільницькому. Перша
згадка про церкву походить із податкового
реєстру за 1655 р. Наступний дерев’яний
храм було споруджено у 1746 р., біля якого
у 1889 р. було зведено церкву Св.апостолів
Петра і Павла, що була розібрана після
другої світової війни. До цього часу на те-
риторії Тернави Вижньої можна ідентифі-
кувати місце, де знаходилися церкви. Біля
села на початку 1915 р. відбувалися криваві
бої I-ї світової війни. На лівому березі Сяну
було розташоване підприємство, на якому
із деревини бука, що постачалася вузько-
колійкою, виготовляли елементи меблів,
які експортувалися до Франції, Бельгії
та Голландії. У 1931 р. в Тарнаві Вижній
проживало 813 осіб. Тут у 1930 р. була
читальня “Просвіти”. Село, населення якого
станом на 1938 р. становило 765 осіб, було
виселене протягом 1939-1946 рр. Зараз на
території колишнього села є дев’ять садиб,
у яких проживає 30 осіб.
Тернава Нижня
Так само, як і Тернава Вижня, це село було
засноване у 1537 р. на підставі привілею,
наданого краківським воєводою Петром
Кмітом священикові Василю Ільницькому.
Вірогідно, що церква у селі існувала вже
у 1640 р. Наступний дерев’яний храм було
споруджено у XVIII ст., він простояв до кінця
XIX ст. У 1894 р. було зведено нову церкву
Св.арх.Михайла (на правому березі Сяну),
яка була розібрана після другої світової вій-
ни. Церковний інвентар було перенесено
до церкви у Верхній Яблуньці. У 1931 р.
чисельність мешканців Тернави Нижньої
становила 1065 осіб.. Село, населення
якого станом на 1938 р. нараховувало 929
осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр.
До тепер збереглося місце, на якому була
стара церква та руїни мурованої дзвіниці.
Соколики
Село Соколики було засноване до 1556 р.
краківським воєводою Петром Кмітом. Пер-
ша згадка про церкву походить із податко-
вих реєстрів 1640 і 1655 рр. У 1791 р. було
зведено нову дерев’яну тризрубну церкву
Св. Дмитра, поруч з якою у 1931 р. було
споруджено нову муровану церкву. Завдя-
ки побудові залізниці, Соколики стали ло-
кальним центром деревообробки, на пило-
рамі працювало понад 200, а на залізниці
– понад 100 чоловік. У 1931 р. населення
Соколиків становило 1716 осіб. Село також
Фот. З.Нєвядомський
розвивалося як місце літнього відпочинку.
В 1937 р. тут було сім будинків відпочин-
ку і молодіжний Карпатський Дім “Байка”.
У червні 1944 р. укріплену заставу німець-
ких прикордонників на лівому березі Сяну
атакували 400 азербайджанців із парти-
занського з’єднання Сидора Ковпака, які
для цього мусили подолати заміновану
територію. Село, населення якого станом
на 1938 р. нараховувало 1520 осіб, було ви-
селене протягом 1945-1946 рр. Після другої
світової війни дерев’яна церква була знище-
на, а у мурований церкві було влаштовано
спостережний пункт прикордонних військ.
Зараз у цій церкві планується відкриття му-
зею виселених сіл.
I Діяльність РЛПН
Метою створення РЛПН було забезпечення
екологічного балансу верхів’я ріки Сян, яке
знаходиться в межах України та Польщі,
шляхом встановлення межі міжнародного
резервату біосфери по природному вододі-
лу Сяну. Це призвело до покращання при-
родної репрезентативності цієї території за
рахунок додаткових площ у межах північ-
ного макросхилу Бескидів. Пріоритетними
завданнями адміністрації РЛПН, яка зна-
ходиться у Борині, є обґрунтування таких
форм ведення лісового і аграрного госпо-
дарства, які б забезпечували збереження
біотичного різноманіття, сталий розвиток
цієї території і, водночас, сприяли раціо-
нальному використанню ландшафтів парку
через рекреацію і туризм. Цей “молодий”
парк потребує проведення інвентаризації
флори і фауни з метою встановлення меж
поширення видів і оселищ, які охороня-
ються в Україні та в Європейському Союзі.
Тут потрібно визначити межі лісових ре-
зерватів та пам’яток природи, вивчити істо-
ричну й етнокультурну спадщину та, разом
із органами місцевого самоврядування
і мешканцями, встановити оптимальні шля-
хи збереження цієї унікальної території.
Власне такий підхід створить підвалини
і для економічного розвитку на території
Фот. ЕСВС/А.Щербіцький Фот. З.Нєвядомський
Парку шляхом запровадження стратегії ста-
лого розвитку через підтримку традиційних
способів землекористування, виробництво
локальних продуктів, рекреацію та туризм
(пішохідні, велосипедні і кінні маршрути).
I Практична інформація
Територія, на якій можна розмістити наме-
ти, знаходиться поблизу колишнього села
Беньова. З огляду на те, що РЛПН локалі-
зований у прикордонній зоні, кожен відвіду-
вач парку повинен постійно мати при собі
паспорт, а для організованих туристичних
подорожей долиною верхнього Сяну пот-
рібно попередньо отримати письмову згоду
прикордонних військ України. Найближчий
банк і банкомати знаходяться у Турці.
Зупинитися на нічліг (станом на 2005 р.) мож-
на у приватних будинках, власниками яких
є: у Боберці – Микола Бутрій, Галина Проньо,
Анатолій Біжик та Іван Федаш; у Шандров-
ці – Ганна Згоба, Микола Сарай, Анна Пип-
тик та Іван Старцун; у Верхній Яблуньці –
Парасковія Семків і Богдан Шийка. Якщо
Ви плануєте покататися на лижах, конях
або бричкою – лижі, коні та брички можна
взяти на прокат у Боберці в Ігоря Періха,
Петра Сирка, Василя Славича і Ярослава
Славича та у Верхній Яблуньці у Миколи
Зайця та Івана Кльоба.
Усі села в РЛПН обслуговуються двома
українськими операторами стільникового
зв’язку – UMS та UA Kyivstar. Ви можете ско-
ристатися послугами польського оператора
стільникового зв’язку у районі с. Сянки (ERA
GSM), а також, залежно від Вашої локаліза-
ції на вершинах гірських хребтів або у долині
Сяну, інших польських операторів, зокрема,
Plus GSM. Для гарантування Вашої особис-
тої безпеки, пам’ятайте, будь ласка, що зона
стільникового покриття в умовах гірської
території не покриває усієї площі парку.
Пошта, продуктові магазини і кав’ярні зна-
ходяться в усіх селах РЛПН. Аптечні кіоски
є у Боберці, Шандровці, Верхній Яблуньці,
Нижній Яблуньці, Нижньому Турові і Сянках.
Громадський транспорт:
автобусне сполучення – до усіх сіл РЛПН
(за винятком Верхнього Турова);
залізничне сполучення – станції лінії
Львів-Сянки-Ужгород у Нижній Яблуньці
і Сянках, поїзд також зупиняється у Ниж-
ньому Турові, Соколиках та Беньовій.
Якщо Ви плануєте приїхати до РЛПН влас-
ним автомобілем, просимо пам’ятати про
те, що зараз відрізок дороги між Боринею
і Боберкою знаходиться у незадовіль-
ному технічному стані. З цієї точки зору,
на цій території найбільш відповідним ви-
дом особистого транспорту є повнопривід-
ний позашляховик. Автозаправні станції
знаходяться поза територією РЛПН – біля
Борині та на головній трасі з Турки через
Ужоцький перевал до Ужгорода.
З метою подальшого отримання інформації
про РЛПН просимо зв’язуватися за адре-
сою: Ре г і о н а л ь н и й л а н д ш а ф т н и й п а р к
„Надсянський”, смт. Бориня, вул. Лісова, 1,
82500 Львівська обл., Турківський район
Укpaїнa, тел.: +380 26941890, +380 326954297.
За надзвичайних обставин, будь ласка,
контактуйте із:
лікарською амбулаторією у Верхній Яб-
луньці (тел. +38 03269 38745);
відділком міліції у Верхній Яблуньці
(тел. +38 03269 38745), Нижній Яблунь-
ці (тел. +38 03269 39719) і в Сянках (тел.
+38 03269 33667);
прикордонною заставою у Боберці
(тел. +38 03269 38522) та Сянках
(тел. +38 03269 41254);
фельдшерськими пунктами у Боберці,
Шандровці, Верхній Яблуньці, Нижній
Яблуньці, Нижньому Турові і Сянках.






I Резерват біосфери “Східні Карпати”
У листопаді 1992 р. польсько-словацький
білатеральний резерват біосфери отримав
визнання у рамках програми ЮНЕСКО “Лю-
дина і біосфера”. У жовтні 1998 р. до нього
офіційно приєднали українську частину, що
дозволило створити перший тристоронній
резерват біосфери “Східні Карпати” – уні-
кальний у світовому масштабі скарб, який
репрезентує рідкісне сполучення дикої при-
роди з багатством культурної спадщини.
Резерват включає деякі з найменш змінених
екосистем, зокрема, частину найбільшого
у Європі комплексу природних букових лісів,
східно – карпатські гірські луки – “полонини”,
у ньому охороняються ендемічні та ті, що
перебувають під загрозою зникнення, види
і угруповання гірських рослин. Резерват
виконує функцію одного з найважливіших
рефугіумів природного поширення великих
ссавців у Європі. Унікальна фауна включає
як усі природні для цієї території види ве-
ликих хижаків – бурого ведмедя, вовка, рисі
і орла, так і практично усіх великих при-
родних рослинноїдних ссавців, зокрема,
зубра, оленя, а також реінтродукованого
коня гуцульського та бобра. Резерват
займає площу 213.212 га (польська частина
53,4%, словацька 19,1% і українська 27,5%
від загальної площі) та включає шість
природоохоронних територій:
Бещадський Парк Народовий і два
ландшафтних парки – Ціснянсько-
Ветлінський та Долини Сяну у Польщі;
Народовий Парк Полоніни і його буфер-
ну зону в Словаччині;
Ужанський національний природний
парк і регіональний ландшафтний парк
“Надсянський” в Україні.



Вибрана література про територію РЛПН:
Augustyn M., Szczerbicki A.: „Na północ od źródeł Sanu. Zabytki w wsiach nad rzekami
Boberką i Jabłonką”, [в:] Bieszczad Nr 7, Towarzystwo Opieki nad Zabytkami, Oddział Bieszczadzki,
Ustrzyki Dolne 2000.
Augustyn M., Kryciński S., Modrzejewski S., Szewc R.: „Bieszczady. Słownik Historyczno-
Krajoznawczy. Część 1 – Gmina Lutowiska.”, Bieszczadzki Park Narodowy – Wydawnictwo
Stanisław Kryciński, Ustrzyki Górne – Warszawa 1995.
„Bieszczady. Przewodnik”, wyd. VI, Oficyna Wydawnicza „Rewasz”, Pruszków 1999.
„Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження”, Київ: Наукова думка 1983
„Bojkowszczyzna”, Płaj nr 6, Towarzystwo Karpackie, Warszawa 1993.
Kryciński S.: „Cerkwie w Bieszczadach”, Oficyna Wydawnicza “Rewasz”, Pruszków 1995
Pulnarowicz W.: „U źródeł Sanu, Stryja i Dniestru”, Turka 1929..
Слободян В.: „Церкви Турківського району”, Львів 2003.
Сокіл В.: „Народні легенди та перекази українсців Карпат”, Київ: наукова думка, 1995.
Stoyko S.: „Ukrainian Part of the Trilateral East Carpathians Biosphere Reserve” [в:]
„The East Carpathians Biosphere Reserve Poland /Slovakia/ Ukraine”; Polski Komitet
Narodowy MaB, Warszawa 1999.
Stoyko S.: „Park Krajobrazowy Górnego Sanu / The Landscape Park of the Upper San
(proposed)” [в:] „Rezerwaty Biosfery w Polsce / Biosphere Reserves in Poland”, wyd. II,
Polski Komitet Narodowy MaB, Warszawa 1997.
„Украинские Карпаты. Культура”, Наукова Думка, Киев 1989.
„Украинские Карпаты. Природа”, Наукова Думка, Киев 1989.
Юсипович І.: „Турківщина: за завісою століть”, Львів: ВП “Край”, 1993.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
Фот. ЕСВС/В.Песляк
Фот. З.Нєвядомський

Advertisements