Теги


20.10.2013
http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/04/20/121140/
image Остап Козак
Краєзнавець (Львів)

Усі пропозиції представників громадськості та церков України до влади Польщі щодо спільного відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії без політизації та без використання системи опізнавальних гасел “наші – герої, чужі – злочинці” потерпіли цілковите фіаско.

Ще недавно в Україні були великі сподівання щодо примирення двох народів. У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової.

У грудні 2011 року польські та українські інтелектуали звернулися до парламентів двох держав із пропозицією щодо встановлення Дня пам’яті і примирення українців і поляків. Три тижні тому голова ВРВолодимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати цю ініціативу.

Але замість примирення поляки форсували процес “розмирення”. Скоро ще більше громадян Республіки Польща знатимуть, що українці – це різуни, убивці, посібники нацистів. І знатимуть це не від маргінальних “професійних борців з українцям”, а від статечних депутатів парламенту.

Днями до польського Сейму [нижньої палати парламенту Республіки Польща – ІП] таки було внесено проект ухвали “Щодо геноциду, вчиненого ОУН-УПА проти поляків Східних кресів [зауважте, уже не Волині, а значно ширше – Авт.] в роках 1939-47 р.р.” Паралельно до Сенату [верхньої палати] скеровано проект подібного змісту “Про встановлення 11 липня Днем пам”яті Мучеництва Кресов’яків”.

Колишні милі розмови про примирення і відповідні дії в руслі принципу “Пробачаємо і просимо вибачення”, які були в часи Кучми і Ющенка, відійшли в минуле.

Тепер поляки діють інакше і з поспіхом – наче хочуть устигнути виконати програму з “розмирення”, поки на Банковій сидить Янукович. За словами президента Польщі Коморовського, полякам навіть легше мати справу з Януковичем, ніж із його попередниками. Який сам гордо заявляє про своє польське коріння.

Появу таких документів можна було спрогнозувати з логіки розвитку подій, які відбулися протягом тільки останнього року.

Це й присвячена Волинській трагедії конференція істориків, на яку не запросили жодного українського науковця, це й відмова відмова польських правих депутатів вибачатися за акцію “Вісла”, це й заява голови римо-католиків в Україні про те, що вони не будуть робити спільні заяви щодо примирення, бо поляками нема за що вибачатися, це українцям треба вибачатися за свій “неоязичницький” націоналізм.

Це й заява співголови Польсько-українського форуму, депутата Європарламенту Павла Залевського, який порадив історикам більше не вивчати обставини Волинської трагедії. Ми знаємо, мовляв, як усе відбулося, і знаємо, що це геноцид. Кайтеся, українці. Це й проведення “реконструкції Волинської трагедії” – вочевидно, наочно покажуть популярні в “кресовому” середовищі комікси про страшних українських садистів.

Це й позиція голови Інституту національної пам’яті Польщі Лукаша Камінського. Пікантна історія: 5 січня українська служба Польського радіо повідомила, що Камінський назвав події на Волині “трагедією” і говорив про “обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою”. Невже, подумалося тоді, ми знову повертаємося до примирення?

Але ні, за кілька днів Польське радіо надіслало уточнення, в якому жирними літерами було виділено, що пан Камінський не говорив такої єрунди. Що пан Камінський вважає події на Волині “різаниною” і “геноцидними акціями українців”. Це, на хвилиночку, позиція головного чиновника з питань історичної пам’яті Польщі.

Це й створення у польському Сеймі парламентської групи “з питань Східних Кресів”. Чуєте, прикарпатці, галичани і волиняки? Це вами займуться польські депутати. На Рівненщині вже одним спробувала зайнятися польська прокуратура.

Це й, нарешті, прийнята цього тижня (49 голосів “за”, проти і утримались – 0) ухвала міської ради Варшави встановити в районі Жолібож пам’ятник “Жертвам злочинів ОУН-УПА, здійснених на південно-східних землях Речі Посполитої в 1943-47 рр”. Уже навіть не на “кресах”, зауважте, а на ПОЛЬСЬКИХ землях. В 1947 році!

І це не єдиний такий пам’ятник у Польщі: перший відкрито у Вроцлаві ще в 1999 році, коли тільки заговорили про примирення, а пам’ятник жертвам УПА в Перемишлі довго мав основою композиції вигадану історію про знищення українськими людожерами польських дітей.

Власних дітей убила і повісила на колючому дроті божевільна циганка з-під польського Радома Маріанна Доліньська у 1923 році, але у “кресовому середовищі” переконані, що це зробили українці і хочуть переконати в цьому весь світ. Пам’ятник жертва УПА у Перемишлі до демонтажу “скульптури”

Подані до Сейму і Сенату законопроекти мають шанси бути проголосованими ще весною – чи в більш поміркованому, чи в радикальнішому вигляді.

Про що йдеться у цих документах?

До Сейму проект подала депутатська фракція партії PSL (аграрної центристської партії, союзника урядової PiS). Цим документом пропонується встановити 11 липня “днем пам’яті за жертвами геноциду вчиненого ОУН-УПА на Східних кресах Другої Речі посполитої”.

Одночасно Сейм визнає ОУН та УПА (а також “по ходу” дивізію “Галичину” і українську допоміжну поліцію на службі Третього рейху) злочинними організаціями. Натомість висловлює “найвище визнання членам польської Армії Крайової”.

Ініціаторами проекту ухвали Сенату стали 28 сенаторів. Документ підтримує встановлення 11 липня Днем пам’яті Мучеництва Кресов’яків. Далі – ті самі тези як під копірку. ОУН і УПА протягом 1939-47 років учиняли злочини проти поляків, а Армії Крайовій – слава.

Що це може означати? Наразі можемо сказати, що українська влада, яка була поінформована про негативні для іміджу України тенденції у польсько-українських відносинах, їх або проігнорувала, або подала недостатньо чіткий сигнал для польської сторони про неприйнятність подібних заяв.

Адже у такий спосіб польська сторона оголошує злочинним весь національний визвольний рух в Україні протягом 1939-47 р.р., чим ставить під сумнів прагнення українців на самовизначення, до речі, закріплене Конституцією України.

Що ж до часових рамок, згаданих у назві ухвали Сейму, то виникає ряд запитань. Із 1947 роком усе зрозуміло. Якраз цього року була проведена операція “Вісла”, яка завершила процес насильницької депортації українського населення із земель Закерзоння. Таким чином частина депутатів Сейму намагається виправдати цей злочин польської влади.

А от із 1939 роком зрозуміло не все. Невже польський парламент хоче звинуватити ОУН та УПА у розв’язанні Другої світової війни? Попахує міжнародним скандалом. У суворому XX столітті такі випадки нерідко розцінювались як casus belli.

Цікаве двоємисліє – і АК, і УПА убивали мирних жителів в міжетнічному конфлікті, але АК чомусь можна прославляти, а УПА раптом стає “злочинною організацією”. Польські поліцаї на німецькій службі убивали українців Волині у 1943-му і після нього, але засуджують тільки українських поліцаїв.

Чому ж польська сторона так наполегливо іде до цього? Чи не тому, що відчуває хитку позицію Києва? Чи, може, хоче отримати таку собі сатисфакцію за даремно витрачені зусилля на євроінтеграцію України? Ми не знаємо мотивації цього хитрого геополітичного задуму. Зрозуміло одне – це не примирення, а навпаки.

Як би там не було, але поляки приїздять і відкривають пам’ятники у Києві і Львові. Їм ідуть назустріч. І це правильно, бо ми ж пробачили і попросили прощення. От тільки поляки українців не пробачають. З українців сміються, з українців, які визволяли Польщу від нацизму, роблять різунів і посібників нацистів. У Польщі нищаться українські пам’ятники. У Польщі визнають героями організацію, яка співпрацювала із нацистами і знищувала євреїв та українців.

В Україні і за кордоном (в тому числі і в Польщі) мешкають мільйони людей, чиї родичі перебували в ОУН (не обов’язково бандерівській) або в УПА. Тепер їх усіх разом оголошують військовими злочинцями. Не конкретні прізвища, а лише за фактом перебування в організації. Твоя бабуся була в Українському Червоному Хресті УПА? Вона вчинила геноцид.

Якщо МЗС не знайде способу зупинити цей перегляд Нюрнбергу, буде купа ображених і купа нервових рухів. Ця спроба продовжувати давні історичні геополітичні розборки викличе тільки чергові зайві для обох країн рухи. Будуть голосування місцевих рад і встановлення пам’ятників жертвам Армії Крайової. Зараз в Україні немає жодного такого пам’ятника.

Це не вигідно нікому – ні Україні, ні Польщі. Невже історія нічому не вчить?

До речі, поки українська влада думає, як їй перетерпіти чергові “п’ять хвилин ганьби”, свою відповідь підготували вже депутати Львівської міської ради. Нещодавно вони вдруге проігнорували вказівку президента Януковича та не включили до порядку денного питання про виділення будинку під т.зв. “Польський дім” у Львові.

На усі запитання щодо цього львів’яни резонно відповідають: “Нам достатньо щорічних дев’ятитравневих провокацій з боку проросійських сил. Бракувало нам лише одинадцятилипневих від поляків”.

Після останніх польських ініціатив із “розмирення” важко не погодитися…