Позначки


15 червня 2013 року там над Сяном зустрінуться улючани і їх нащадки, щоб відзначити чергові роковини сполення Улюча у 1946 році…
І таке бувало
Так він пробудився.
Зі сну повертає
В час, коли молився
Там, в рідному краї.

Пригадав хрести він.
Ще тоді стояли.
А люди щасливі
Молились, співали…

Що ж? лихом задуло
В той рік сорок шостий
І в село прибули
Непрошені гості.

Ні, він не забуде…
Ця весна вертає.
Сідає на грудях
І бувшим співає.

– Щиро молив Бога,
В якого він вірив.
Бачить, а з дороги
В хату йдуть жовніри.

– Ставай! Іди з нами!
Почув в їхній мові.
На завжди затямив
Кожне їхнє слово.

Впав він на порозі
Битий і копаний…
Збагнути не в змозі,
Що це християнин

Таке чинить лихо,
Біль завдає брату…
Моливсь дуже тихо
Також і за ката.

Подумав, у нього
Певно теж є мати,
Яка молить Бога
Десь там, в своїй хаті.

Певно, теж чекає
Вона сина свого…
Думок не приймає,
Що їй син, не з Богом.

Лежав митий кров’ю.
Ледве, ледве дихав.
Він, що жив любов’ю
Й сторонив від гріха.

Аж десь від дороги,
Яка ось, за тином
Чує, як вороги
Клянуть Україну.

– Та за що, подумав.
О моїм народі…
– Поляк, моїм кумом…
Всі ми жили в згоді…

Створили Содому
Неприязні люди…
Я питаю, – ЧОМУ!?
У них хрест на грудях…
28.05.2013р.

Advertisements