Теги


https://www.facebook.com

Андрій Книш

“Першого вересня 1939 р. мій тато, маючи до виконання багато інших обов’язків, доручив мені зорати на зяб ділянку ниви, розташованої на північному від села

Андрій Книшs Foto.

узгір’ї. Хоч мені, чотирнадцятирічному хлопчиськові, така робота була не зовсім

до снаги, одначе переконливо підбадьорила мене до її виконання довіра батька, яку я без вагань мусів виправдати. Запрягши коней до плуга, виїхав на призначене місце.
Не гаючи часу, взявся за діло. Енергії додавала сприятлива погода. День сонячний, повітря чистеньке, прозоре, контури карпатських хребтів у далині чітко проглядались неозброєним оком. У небесах фортісімо щебетали жайворонки. Коні, мабуть, усвідомили, що у моїх руках нема батога, і вирішили компенсувати мою поблажливість до них тим, що на кожну наступну скибу заходили півколом, тому я не змушений був закидати найважчу частину плуга в той чи інший бік. Словом, не праця, а курортний відпочинок. Одначе, відчуття ідилії тривало, на превеликий жаль, не довго.
У повітрі, зі щораз більшою силою, поширювався гуркіт. Першим безмовним моїм запитанням було: «Де і яке джерело того звуку?» Відповідь виникла аж тоді, коли у повітряному просторі появилась ескадрилья, поки що невідомо чиєї, авіації. 9 літаків летіли з Карпат над залізницею Стрий – Львів у напрямку Львова. Рівномірний і потужний рев моторів свідчив про те, що вони щось важке везуть на своїх бортах. Приблизно за 8-10 хвилин почали вибухати бомби, скинені тими ж літаками. Згодом стало зрозуміло, що це німецька воєнна авіація бомбила львівський вокзал, але тільки адміністративні будівлі. Так на моїх очах почалась Друга світова війна.
16 вересня до села вступила одна сотня німецьких солдат і розташувались на подвір’ях 17 – ти господарств німецьких колоністів, які жили компактною групою у західній частині села. Молоді, немовби до почесної варти підібрані хлопці у чистих військових мундирах, з модерною на той час зброєю в руках, справляли неабияке вражння на населення.
Були вони у нас упродовж двох днів і 18 вересня відійшли у західному напрямку. Наступило безвладдя, яке тривало недовго, бо 22 вересня перша колона частин Червоної армії Стрийським гостинцем наблизилась до села. Опівдні військова рота розташувалась на сільському майдані. У порівнянні з німецькими – совєтські солдати виглядали дуже непривабливими. Гвинтівки їх були зі штиками, підвішені до рамен з допомогою шнурків. Знаками розпізнавання офіцерського складу були ромбики в тій чи іншій кількості на петлицях уніформи. Ми, сільські дітлахи, з великою цікавістю оглядали все спорядження третьої вже армії (після польської та німецької), одночасно намагаючись почути, про що розмовляли між собою солдати. Всі вони вели бесіду російською мовою, яку ми почули вперше у своєму житті. Наблизившись до групи воїнів із п’яти осіб, я почув монолог офіцера, якого не забуду до кінця свого життя: « Да, в этом селе нам не преподнесли ни одного цветочка, – ничего, вы еще узнаете , что такое советская власть!» Витяг зі спогадів Богдана Буця – автора “Нарису історії села Хоросно”.

Андрій Книшs Foto.

  • Spadshchyna Ukrainiangalicianarmy Після зустрічі з Совєтами у Львові одна із частин німецької армії відступала на захід шляхом Львів-Стрий і на одну ніч розквартирувалася у Дорнфельді, в німців.
Андрій Книш квартирували в Деревачі й польські жовніри, котрим вдалось прорватись з оточеного Львова. Просили у місцевих людей цивільний одяг і їжу. Далі потайки просувались на Карпати до Румунії
Advertisements