Теги

,


К.А. Романюк

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ БОЙКІВСЬКОЇ ГОВІРКИ НА ХЕРСОНЩИНІ У СЕРЕДИНІ ХХ СТ.

У статті аналізуються особливості вживання бойківської говірки на території Херсонщини після переселення західної частини бойків на Південь України в 1951 р. Розглядаються її основні зміни та визначається їхня зумовленість.

Ключові слова: бойки, бойківський діалект, переселення бойків.

Бойки – це етнографічна група українців, яка є найчисельнішою в Україні групою горян, що живуть на північних і південних схилах Карпат. Цей регіон, що простягається від річок Лімниця і Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході, традиційно називають «Бойківщина». Близько чверті етнічної території бойків зараз перебуває у складі Польщі. Ця частина історичної Бойківщини стелиться на захід від ріки Сян до пасма Хрещатої і Високого Долу, а на півночі сягає верхів’я ріки Стивігор.

Бойківське населення всередині ХХ ст. було виселено зі своїх західних прадідівських земель [2,c.3]. Зокрема, у рамках дослідження уваги потребує договір 1951 року між СРСР і Польською Республікою про обмін ділянками державних територій, за умовами якого частина бойків була виселена на Південь сучасної України, в тому числі на Херсонщину.

Примусове виселення 1951 року з подальшим розселенням в областях віддалених від місць колишнього проживання, призвело до незворотної втрати багатьох елементів неповторної субетнічної культури. Зі смертю старшого покоління відходять у небуття говірка мешканців західної Бойківщини, що за своєю архаїчністю та розмаїтістю є безцінним скарбом української мови [1,с.9].

Говір бойків належить до південно-західньої групи українських говорів, а разом з говорами гуцулів, лемків і замішанців творить масив українсько-карпатських говорів. Карпатські говори, як гірські говори, належать до групи українських архаїчних говорів. Характерним явищем для бойківського говору, що відрізняє його від інших карпатських – є рухомий наголос. Рухомий наголос може бути на будь-якому складі слова, обмеження бувають тільки з огляду на морфологію (відміну). Говір бойків є найархаїчнішим й також через своє центральне положення найчистіших українських говорів. Він побіч архаїзмів виказує спільні мовні явища з наддніпрянськими говорами, що стали основою української літературної мови [5, 78]. Історично склалося так, що бойківська говірка існувала поруч з ареалом поширення польської мови. Тому характерною рисою говірки є те, що вона є своєрідним поєднанням елементів української, польської і самобутньої русинської мови.

Мова завжди є важливим показником, за яким можна виокремити різні культури. При втраті власної мови етнічні групи в певному сенсі втрачають свою унікальність. Переселення бойків на Південь України було справжнім злочином стосовно цього субетносу. Під виглядом «обміну населенням» СРСР мав на меті заселити знелюднені після голодомору території, зокрема асимілювати бойків і створити на цих теренах новий тип людини – «совєтского чєловєка», який мав працювати на «благо Совєтскому Союзу» вже без розуміння своєї самобутності. Переселеним бойкам перший час було дуже важко жити у таких умовах. Вони мріяли, що одного дня їх повернуть додому, однак цього не сталося.

Зберігати свою говірку бойкам дозволяло те, що при переселенні їх розміщували більш-менш компактно, тобто, у них була можливість спілкуватися своєю мовою і передавати її своїм нащадкам. Коли у бойків запитували: «Як саме вам вдалося не втратити свою мову і свої традиції?» – вони відповідали, – : «Ми говорили тією мовою, якою говорили наші батьки, які ж традиції нам мати, коли ми інших не знали, окрім тих, що були удома?».

Після переселення деякі мовні елементи бойків зазнали певних змін. Частина слів набули іншого емоційного забарвлення, а слова які були у невеликому вжитку до переселення – стали більш популярними після. Найбільш популярним у бойків на Херсонщині стало слово «домів», що означало – додому [3, с.94]. Домом для переселених бойків була не хата, в якій їм доводилося проживати після 1951 року, а їхнє село, де вони мешкали до переселення і до якого мріяли повернутися.

Цікавими є також особливості різних назв бойків, в залежності від того, з якого села походила людина. Наприклад, іменники «гірняк», «горняк» і «горян» фактично означають – «людина з гір», однак бойки розмежовують: «гірняк» – мешканець сіл Жолобок, Рябий, Чорна, «горняк» з сіл Коросно, Ліскуватий, а «горян» з Журанину, Кривки, Літовищ, Смільника .

Після переселення на Херсонщину поширилося вживання бойками слова «рахуба», що означало біду. Траплялося і словосполучення «Біди-ни-щистя», що означало велику проблему. Саме такими словами бойки називали те, що з ними сталося. Що ж до землі, на якій їм доводилося працювати, то її характеризували як «худа», тобто бідна. Однак, цікаво те, що слово «худа» бойки вживають лише на позначення бідної землі, а не для того аби підкреслити, наприклад, економічний статус людини з синонімом «незаможна». А людину, що просто потрапила в біду, бойки називають не «бідна», а «бідняга» [4]. По відношенню до землі переселені бойки вживають також слово «гарувати», яке в українському відповіднику звучить як «тяжко працювати».

Свій новий дім бойки називають «Вокрайина» або «Вукрайина», тобто – Україна. Для того аби підкреслити свою тугу за Батьківщиною бойки починають часто вживати такі слова як «банувати» у розумінні сумувати, а також слово «тямка», тобто пам’ять. Це була пам’ять про домівку, краще життя, родичів з якими їх змусили попрощатися назавжди.

Варто відмітити також і той факт, що внуки виселених зізнавалися, що саме говірка «з дому» стала для них у пригоді під час вивчення польської мови [1, 9]. На цьому варто зупинитися детальніше. Як зазначає І.Г.Матвіяс у своїй праці «Українська мова і її говори» радянсько-польський державний кордон є межею бойківського говору на південному заході»[3, 91]. Це дає змогу зрозуміти тенденцію близькості деяких елементів бойківської говірки до польської мови. Уваги заслуговують певна кількість слів, які є загальновживаними у бойківському діалекті. Наприклад, наближеними до польської мови у звучанні є деякі бойківські слова, такі як: «їден», «меджи», «нігди», «сніданя», «юш», які мають польські відповідники «jeden», « między», «nigdzie», «śniadanie», «już» і перекладаються як «один», «поміж», «ніде», «сніданок» і «вже» відповідно. А ось слів які цілком є запозиченими і нічим не відрізняються у звучанні від польських набагато більше. Прикладом таких слів можуть бути «ксьондз» – священик, «обцаси» – підбори, «склеп» – крамниця, «стончки» – стрічки, «цофнутися» – відступити назад, «воєвода» – лідер, «віно»– вино, «вода» – вода, «вуйко» – дядько, «люстерко» – дзеркальце тощо. Звісно, щодо написання слів можуть виникати багато неоднозначних поглядів, адже польська мова і бойківський говір відносять до різних видів письма. Зокрема, в основу польської мови покладено латинську абетку, а в основу бойківського говору – кирилицю. Однак при зверненні до звучання, близькість бойківської говірки і польської мови є беззаперечною. Тому через цю тенденцію легко пояснюється той факт, що нащадкам переселених на Херсонщину бойків, котрі мали змогу чути чисту бойківську говірку, неважко опановувати елементи польської мови.

Ще однією особливістю бойківської говірки є вживання твердого звуку «и», який на письмі позначався як «ы», для того аби точніше передавати звучання слів [1, 10]. Цю тенденцію бойки зберігали як на письмі, так і в усному мовленні. Корінні жителі Херсонщини наголошували на тому, що ця особливість бойківської говірки була дуже дивною і незрозумілою, адже різниця між м’яким «и» і твердим «и», котрий виглядав як «ы» була незначною, але дуже плутала при читанні небойківське населення села. Прикладами слів із вживанням твердого «и» є слова : «мы», «было», «быки», «кобы», «быти», «вгынь» тощо.

Таким чином, дослідивши питання адаптації і збереження бойками своєї говірки після переселення 1951 року, можемо говорити про наступне:

  • бойки плекали мову батьків і намагалися її зберігати,чому сприяла компактність розселення бойків у селах;

  • наявність в мові бойків словосполучень, що вживалися для підкреслення бажання повернутися додому;

  • в бойківській говірці переселенців зберігаються елементи наближеності до польської мови;

  • вживання твердого звуку «и»,який позначався на письмі як «ы».

У цілому варто відмітити, що акція з переселення бойків на Південь України у рамках обміну територіями між СРСР та Польщею 1951 року мала тяжкі наслідки. Керівництво обох держав фактично прирекло на знищення культуру бойків, а заразом і їхню мову. Відхід старших поколінь знаменує собою відхід з ними й елементів самобутності субетнічної групи. Самобутня мова бойків на Херсонщині поступово вбирала все більше елементів з української та російської мови. Лише незначний відсоток населення зберіг дідівську мову «з дому», однак наскільки довго вона ще зможе існувати на цій території – питання часу.

Список використаних джерел та літератури

1. Кляшторна Н.О. Акція – 51. Останні свідки / Н.О. Кляшторна. – Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. – 232 с.

2. Кляшторна Н.О. Слово про бойка / Н.О. Кляшторна. – Львів: Свічадо, 2012. – 32 с.

3. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори / І. Г. Матвіяс. – К.: Наукова думка, 1990. –168 с.

4. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок / М.Й. Онишкевич. – К.: Наукова думка, 1984. – 497 с.

5. Рябій-Карпинська С. Бойківські говірки / С. Рябій-Карпинська. – Перемишль: Перемиський відділ ОУП, 2011. – 189 с.

Advertisements