Позначки

,


https://core.ac.uk/download/pdf/12084775.pdf

Наталія ХІБЕБА

ВЕСІЛЬНІ АГЕНТИВИ В БОЙКІВСЬКИХ ТА
ПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ:
ЕТНОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ
Сегменти діалектної лексики, які репрезентують регіональні
варіанти українського весілля, компонують цілісність обрядового
словника української мови, словника її “духовної культури”.
Проведений зіставний аналіз бойківського та поліського говорів,
зокрема виявлення паралелей і локальних відмінностей у лексико-
семантичній групі назв етапів весільного обряду,1 спонукає до
наступної розвідки – аналізу весільних агентивів у цих діалектних
зонах. Джерельною базою бойківських говірок слугували
насамперед власні експедиційні матеріали (див. мережу
обстежених населених пунктів), опубліковані лексикографічні
регіональні праці, етнографічні записи весілля як початку минулого
століття, так і сучасні. Щодо поліського матеріалу — використано
доступні діалектні словники, етнографічні матеріали, які
репрезентують три групи поліського діалекту — західнополіську,
середньополіську, східнополіську (див. перелік використаних
джерел).
На позначення загальних назв учасників весілля в бойківських
та поліських говірках виявляємо значну кількість словотвірних
варіантів із коренем -vesel-: бойк. ве|с′іл′н′і2, ве(и)|с′іл′ники,
вес′іл′|чани, веселóвци, весóльні (усі н.пп.) [Он. І: 93, 94] || зх.поліс.
весіляне, вісіляни, весільники [Говори: 30, 53; Арк. І: 51], сх.поліс.
весїльні [Лит.-Барт.: 103], а також: бойк. с|вад′ба (Кр, Нв) ||
срд.поліс. свад(л)бові3; пор.: зх.поліс., срд.поліс. вес’і|л’ани (та
фонетичні варіанти), срд.поліс. с|вад′ба ‘гості нареченого’ [Денис.:
1 Див.: Бойківсько-поліські етнокультурні ареали на матеріалі назв етапів
весільного дійства // Нове життя старих традицій: Традиційна українська
культура в сучасному мистецтві і побуті (у рамках V Міжнародного фестивалю
українського фольклору “Берегиня”). – Луцьк, 2007. – С. 409–422.
2 У статті зібрані експедиційним методом назви подано у фонетичній
транскрипції, а зафіксовані в літературі (лексикографічні, етнографічні
матеріали) – за першоджерелом.
3 Магрицька І. Весільна лексика українських східнослобожанських говірок. –
Дис. … канд. філол. наук / Запорізький державний університет. – Запоріжжя,
2000. – С. 57.
41; Роман.: 237]. Лексеми вес′і|л′а і с|вад′ба ‘весільні гості’
пов’язані з узагальненими назвами весільного обряду й утворені
шляхом метонімії.
Для номінації найближчої родини наречених в аналізованих
діалектних зонах наратори здебільшого вживають назви, які
вказують на родинну спорідненість, належність до одного дому,
родини. Зокрема найбільше назв утворено від кореня -рід-: рід,
рідня, родина, родойко, родинойка, блиська родня, родня жиниха,
родня молодухи (усі н.пп.) [Весілля: 85, 103; Гнат.: 6; Кміт: 97;
Куз.: 137; Кузів: 301, 317; Левин.: 110, 113; Мис.: 28, 29, 30, 31;
Сокіл: 105, 108, 109; Клим.: 189, 234, 240, 268, 274; Денис.: 51, 95,
206; Лит.-Барт.: 73, 94, 96]. Обрядової семантики набуває лексема
челядь: бойк. |чел′ад′ (ВСт, Лб) та демінутиви челядка [Сокіл: 100,
109], чилядойка, челядойка [Куз.: 130; Кузів: 317] ‘найближча
родина наречених’ || срд.поліс. |чел’ад’ ‘весільний поїзд
нареченого’ [Роман.: 237], сх.поліс. – ‘неодружені гості нареченої’
[Лит.-Барт.: 110].
У весільному обряді батьки наречених є одними з головних
його учасників. Однак здебільшого вони не мають спеціальних
обрядових номінацій, а, наприклад, дружина брата нареченого,
чоловік сестри нареченої, як свідчать опрацьовані матеріали,
цілком не номіновані. Фіксуємо загальновживані назви, які
вказують на найближчих родичів: бат′|ки, |бат′ко, |тато, |мати,
|мама (усі н.пп.) [Весілля: 82, 83, 122, 123; Гнат.: 6; Клим.: 185, 186,
188; Кміт: 95, 96; Левин.: 102, 104, 108, 110; Мис.: 18, 19, 30, 46;
Денис.: 33; Несен: 301, 306, 308; Лит.-Барт.: 73, 75, 128, 165], а
також: ста|р′і, ста|риĭ, ста|ра (Гл, Іл, СНб) [Клим.: 216].
Джерела фіксують назви інших членів родини, які брали участь
у різних обрядодіях: брат, братчик, братчик-голубчик (б.н.пп.)
[Збор.: 133, 146; Клим.: 191, 211, 237; Денис.: 112; Несен: 304, 308,
312, 313], сест|ра, систринка (б.н.пп.) [Клим.: 185, 188, 191, 200,
237; Несен: 302, 304].
Значення ‘весільні гості’ в бойківсько-поліських
етнокультурних ареалах репрезентує назва |гос′т′і (Б, Вл, Дн, Слв,
Пл, Тр, Тх, Тхл, Яв) [Гнат.: 25; Денис.: 206; Клим.: 240; Несен: 308,
310] та її деривати гостейки, госто(и)ньки (Мш) [Кміт: 87, 90, 94;
Клим.: 240]. Ці номінації (гіпероніми) об’єднують гіпоніми,
виділені за диференційними ознаками ‘відношення до наречених’
(бойк. су|с′іди, сусідки (Кр, Яв) [Сокіл: 100, 101], сусїди ближчі,
сусїди дальші [Кузів: 292] || зх.поліс. сусідочки, близькі сусїдоньки
[Клим.: 240]); ‘вік’ (бойк. |молод′т′, моло|д′ож (СНб, Оп, Мл, Тх),
с|тарш’і, ста|р′і |гос′ц′і (Оп, СНб) [Мис.: 40] || зх.поліс. молодьож
[Клим.: 200], срд.поліс. молодьож [Несен: 309], сх.поліс. молодіж
[Лит.-Барт.: 117, 158], срд.поліс. стоа|риійе [Говірка: 14];
‘запрошені / незапрошені гості’ (бойк. п|ро|шен′і, про|шен′і на
ве|с′іл′а (Ос, СНб, Тхл) [Гліб.2: 160], прошенї госьцї [Куз.: 127],
зап|рошен′і (Мш) [Кміт: 83, 84; Весілля: 95, 96; Сокіл: 103, 106,
116], зізвані [Кузів: 282] || зх.поліс. звани, зозвані гості, спрохані
сусіди [Клим.: 189, 200]) та ін.
В обох діалектних зонах сторонніх людей не запрошених на
весілля, які, однак, спостерігали за перебігом дійства, номіновано
лексемою запорожці (у фонетичних варіантах та переважно у
множині) (Вл, Тхл, Оп Ям) [Арк.: І, 174; Денис.: 37, 201; Ост.: 368;
Роман.: 237; Говірка: 32; Несен: 311; Лит.-Барт.: 131]. За
мотиваційною моделлю ‘локус’ > ‘діяч’ утворені бойківське
п’ідво|ротники (Ур), п’ідве|с′іл′н′і (Лв, Пг) та середньополіське
под|вирн’і ‘тс’ [Роман.: 237].
На позначення весільної свити нареченого бойківські джерела
фіксують військо, войско, військо напасне [Мис.: 16; Сокіл: 108],
натомість у західнополіських говірках зафіксовано
словосполучення військо дівоцькоє ‘подруги нареченої – закісниці
та дружки’ [Денис.: 84]. Мотивація назв дру|жина, дружиночка,
дружинонька (Пл) [Весілля: 89, 94; Клим.: 223, 226, 227] є
прозорою, адже вказує на чоловіка-воїна, княжого дружинника,
представника чоловічого товариства.
У зіставлюваних говірках назви головних учасників весільного
обряду – наречених – диференційовано відповідно до етапів
весілля.
Для номінації ‘хлопець шлюбного віку’ в досліджуваних
діалектах відзначено лексеми ка|вал′і(е)р [Он. І: 333; Бичко: 14;
Говори: 240; Гліб.1: 41; Горбач1: 464; Арк. І: 202; Денис.: 75],
|пар(′і)убок (б.н.пп.) [Кміт: 82; Левин.: 101; Мис.: 9; Он. ІІ: 41; Арк.
ІІ: 29; Лит.-Барт.: 71], же|н(′і;′у)их (б.н.пп.) [Он. І: 250; Арк. І: 154;
Клим.: 186]; відповідно, ‘дівчина шлюбного віку’ – |д′іўка, |д′іўчина
(усі н.пп.) [Левин.: 101; Он. І: 218; Бичко: 8; Гліб.1: 41; Денис.: 28,
50; Лит.-Барт.: 71], в’ід:а|ниц′а(и), в’ід:а|ничка (Ск, Слв) [Арк. І:
64].
Алегоричні назви тварин і птиць позначають дівчину під час
сватання: бойк. |гусочка, |гусочка б’і|лен′ка |гарна (Рп, Гл), куниця
[Збор.: 14], те|личка (Оп) [Гліб.2: 129], ко|билка (Вл) || зх.поліс.
тилушка [Клим.: 186; Денис.: 27], срд.поліс. т’е|л’іичка [Говірка:
26], куниця, кобилка, лисиця, теличка [Несен: 298]. Відзначмо,
що в поліських говірках зоонімічні мотиви номінації характерні і
для назв обрядового печива, зокрема прикрас із тіста на короваєві
(див.: [Арк. І: 114; Роман.: 230, 231, 234; Лит.-Барт.: 83, 84]).
Субстантиви з коренем -молод- ‘наречені під час весілля’
належать до традиційних слов’янських назв і охоплюють широкий
ареал у досліджуваних етономовних континуумах (усі н.пп.)
[Весілля: 79, 81; Гнат.: 7, 9, 12, 20, 23; Куз.: 122, 123; Кузів: 284;
Левин.: 110, 112; Мис.: 25, 27; Он. І: 450; ЗКДА ІІІ: № 58; Горбач:
303; Горбач1: 470; Ост.: 372; Арк. І: 318; Денис.: 112; Клим.: 189,
190,199; Говірка: 14; Лит.-Барт.: 142, 158; Несен: 307].
Із семантикою ‘наречений під час весілля’ в обстежених
говіркових ареалах зафіксовано синонімічні лексеми жеи|ни(’і)х,
женюх (б.н.пп.) [Он. І: 450; Арк. І: 154; Клим.: 190, 196, 198], князь
[Куз.: 136; Левин.: 112, 114; Мис.: 15; Денис.: 112; Лит.-Барт.: 88,
100, 142, 158] (пор. також: срд.поліс. к|н’ежиі ‘дружба нареченого’
[Говірка: 30]); ‘наречена під час весілля’ – кня(ї)гúня(ї),
княгинечка [Кузів: 319; Левин.: 108, 112, 114; Мис.: 15, 26; Он. І:
361; AGB IV: m. 197–198; Арк. І: 230; Денис.: 112, 255]. Засвідчені
у весільних піснях назви кралівна, кролівна [Весілля: 82; Сокіл:
108] запозичені з польської мови, королівна [Денис.: 69; Клим.:
224], королівночка [Клим.: 224] – питомі утворення. Відзначмо, що
і в бойківських, і поліських говірках наречену часто номіновано
дитє, дитєтко, дітятко, дитинойка [Левин.: 111, 112; Клим.:
228, 244, 245, 251, 270; Денис.: 91, 94, 95], а наречених – |д′іти,
дітки, діточки (Кр, Лс) [Весілля: 89; Гнат.: 89; Збор.: 17, 136;
Гліб.2: 162; Денис.: 122, 124, 202; Лит.-Барт.: 143].
Ареал поширення деяких назв дівчини й хлопця після шлюбу,
що функціонують у бойківському говорі, продовжується і в
поліському: бойк. звінчєне дитїточко [Левин.: 111, 112] || зх.поліс.
парубок звінчаний, дівойка звінчана [Денис.: 128, 130],
(по)звінчани діти [Клим.: 126], срд.поліс. в’єнчаная [Несен: 307].
Примітно, що в сучасних бойківських говірках домінують
номінації ш|л′убна, ш|л′убна |ж’інка (Мл, НГс, Лб), шлюбненька
[Мис.: 36, 40, 45], мотивовані назвою церковного обряду шлюбу:
с′(ш)л′уб (б.н.пп.).
Наречену після її переходу в статус заміжньої жінки в
бойківських та поліських говірках номіновано: моло|диц′а(і) (Б,
ВСт, Дб, Лб, Мл, Рз, Ям) [Несен: 311, 312; Клим.: 259],
моулоу|дичка (Лс) [Гліб.2: 154, 165], не(и)|в’іста (НГс) [Гнат.: 28;
Клим.: 255], нивістиця [Кузів: 319], не(и)вістка [Клим.: 256, 257;
Несен: 312]. У весільних латканках виявляємо протиставлення
д′іў|чиноĭка – моулоу|дичка (Ск) [Гліб.2: 165], що на вербальному
рівні свідчать про зміну соціального статусу нареченої. Лексема
молодиця в українському мовному просторі вказує на заміжню
особу, що в бойківському та поліському етномовних континуумах
знайшло відображення у фольклорі: пор.: Вчора-сь была дівицев, А
далі королицев, А типирь молодицев [Сокіл: 114]; З тістейка
паленицю, З дївойки молодицю [Кміт: 99]; Не тур, не туриця, –
Із дівки молодиця [Весілля: 115]; Розставайся, доню, з дівками,
Оставайся з молодицями; Знаєш, Івасю, як цілував дівицю, То
цілуй молодицю [Несен: 311, 312]. У бойківських говірках
фіксуємо й локалізми: замоло|дичена (Ор), завита [Мис.: 48], які
вказують на результат обряду покривання. У середньополіських
говірках лексема з коренем -вит- – зав’івал’н’іца – позначає
учасницю весілля, яка змінює нареченій головний убір [Роман.:
243; Несен: 311].
Для номінації псевдонареченої в жартівливій обрядодії підміни
нареченої носії бойківських говірок уживають описові назви |дика
|баба (Лб), ста|ра |баба (Гл), ста|ра |баба з′′іб|рана та|ка неиз|дала
[Гліб.2: 158]; у західнополіських – функціює лексема баба ‘тс.’
[Денис.: 196; Клим.: 233].
У весільній лексиці аналізованих говірок назви свідків
диференціюються за статтю та належністю до роду нареченого /
нареченої.
Зі значенням ‘неодружений учасник весілля’ назви з коренем
-друж- мають широкий ареал функціювання як у бойківському (усі
н.пп.) [Весілля: 74, 85, 94; Гнат.: 4, 6; Кміт: 83, 91; Куз.: 123;
Левин.: 105, 108, 110; Мис.: 13, 14; Збор.: 24, 30, 31, 126, 151], так і
поліському [Роман.1: 10; Роман.: 235; Несен: 302; Лит.-Барт.: 119]
мовних ареалах. На відміну від бойківських, у поліських говірках
лексеми дрýжба, дружкó, дружóк мають ширшу семантику і
вживаються на позначення головного одруженого розпорядника на
весіллі [Арк. І: 144–145; Роман.1: 11; Лит.-Барт.: 92], сватача
[Несен: 298], а в множині – дружкú – гостей нареченої (хлопці,
чоловіки) [Клим.: 201]. У досліджуваних діалектних зонах
фіксуємо жартівливі аналітичні назви: бойк. дружба пелехатий
[Левин.: 115] || зх.поліс. дружко волохатий [Денис.: 201, 202]; у
середньополіських говірках субстантивний прикметник
петлеи|хатий позначає особу, яка вимітає піч перед випеченням
короваю [Роман.: 232].
Синонімічною є назва бояри, яку зафіксовано в обох діалектах:
бойк. |бо(у)|йа(е)р(и) (Вл, Гл, Іл, Лб, Лс, Оп, Пл, Пр) [Весілля: 89,
94, 98; Куз.: 131, 136; Кузів: 284, 302, 318; Кміт: 94; Левин.: 115;
Мис.: 24, 56;], бог|йари (Вл, Лк, Нв, Оп), бояройке, буярови,
буярци, буяроньки [Он. І: 69; Збор.: 89, 93, 134, 140], бойáрци
[Гнат.: 12; Кміт: 87], боярини, бояройке(и) [Мис.: 15, 16, 25] ||
зх.поліс. буяри [Денис.: 101, 105, 106], срд.поліс. бо|йар’ін [Роман.:
235], сх.поліс. бояре [Лит.-Барт.: 78, 92, 93, 109] та ін.
На позначення свідків нареченої мовці вживають назви д|рушка,
друш|ки(’е) (усі н.пп.) [Весілля: 74, 94; Кміт: 83, 93; Левин.: 102, 109;
Мис.: 20; Он. І: 236; Збор.: 151; Ост.: 367; ТП: 305; Арк. І: 144–145,
Горбач1: 461; Роман.: 236; Говірка: 30; Лит.-Барт.: 89, 90, 93, 99, 106, 109,
119; Несен: 303, 304]. Відповідно до рангу персонажа фіксуємо
словосполучення с|тарша д|ружка, |перша д|ружка (б.н.пп.) [ТП: 153;
Арк. І: 145; ІІ: 171; Лит.-Барт.: 100, 107, 133, 136; Роман.: 236; Несен: 312].
Спорадично в бойківських говірках відзначаємо назву
св’і|тилка (Оп, Слв, Тр, Тхл, Ур, Ям) (особа, яка, несе вінці до
церкви, стелить під ноги рушник, тримає свічку, прив’язує хустку
нареченим до руки, пришиває нареченому віночок до капелюха в
церкві тощо), безпосередній семантичний зв’язок з первинним
значенням якої, а саме – обрядовою функцією тримати свічку біля
наречених – утрачено. Обрядове маркувавння назви засвідчено в
поліських говірках, а саме: срд.поліс. свєтюлка, світилка
‘дівчинка з роду нареченої чи нареченого, яка тримає свічку’
[Говірка: 26–27; Несен: 310], св’ітилка ‘незаміжня учасниця
весілля – родичка нареченого’ [Роман.: 235; Лит.-Барт.: 93, 94, 102,
113, 123; НП: 171].
Ареал поширення лексеми с|тароста ‘головний розпорядник
на весіллі’ охоплює і бойківські (усі н.пп.) [Весілля: 79, 80, 84. 89,
116; Гнат.: 4, 13, 22; Кміт: 83; Куз.: 122; Кузів: 282, 299; Левин.:
104, 106, 115; Мис.: 15], і поліські [Арк. ІІ: 171; Лит.-Барт.: 112,
124; Несен: 309] говірки. На периферію активного вживання в
бойківських говірках відходять назви маршáлок, маршаўка,
маршáвочка ‘другий староста на весіллі’ [Он. І: 431; Мис.: 18, 26;
Гнат.: 4, 21]. Натомість у поліських, як свідчать опубліковані
джерела, лексеми мар|ша(и)лок, маршалко(а), мар|шалки активно
функціюють і виявляють розгалужену семантичну структуру:
пн.підляс., зх.поліс. ‘головний розпорядник весілля’, ‘хлопець,
який тримає вінець над нареченими під час вінчання’ [Горбач1: 470;
ТП: 110, 111; Арк. І: 306], срд.поліс. ‘неодружений учасник весілля
– родич або товариш нареченого’, ‘сват’ [Роман.: 226, 235; Роман1:
7; Несен: 304, 306; НП: 178, 179, 180]. В обох діалектних зонах
простежуємо мотиваційний зв’язок ‘учасник обряду’ > ‘весільний
атрибут’: бойк. маршавка, зх.поліс. мар|шалок ‘весільне деревце’
[Мис.: 16, 17, 18; Арк. І: 306].
Ідентичну семантику в аналізованих говірках має лексема
хорунжий (та фонетичні варіанти) ‘один із розпорядників на
весіллі – товариш нареченого’ [Мис.: 15; Гліб.2: 160, 228; Гура: 56;
Арк. ІІ: 232], ‘старший дружба’ [Денис.: 37], мотивована назвою
атрибута (весільний прапорець хо|рогва, хо|ронгва [Сокіл: 106; Арк.
ІІ: 232; Денис.: 41] є головною відзнакою цього весільного чину). У
бойківських говірках назва архаїзувалася. Так, респондент із
с. Розлуч, розповідаючи про хоругву як атрибут ху|рунжого,
наводить тільки описову конструкцію та|к’е йак ш’|ч’ітка [Гліб.2:
160]. У словникові М. Онишкевича не зафіксовано ні назви цього
весільного чину, ні його відзнаки, що теж вказує на спорадичне
вживання слова.
Етнографічний запис бойківського весілля поч. ХХ ст.
засвідчив назви старостойко дївочий [Куз.: 147], дївоцький
староста [Кміт: 98] на позначення одруженого розпорядника
весілля нареченої. Аналітична номінація староста дївочий ‘тс.’
[Лит.-Барт.: 99, 127] відома у східнополіських говірках. Локальною
можна вважати аналітичну назву бранський староста ‘весільний
староста нареченого’ [Он. І: 69], якої, на підставі опрацьованих
джерел, не фіксовано в інших говорах української мови. У
західнополіських говірках субстантив брáнс’ка входить до складу
фразеологізму на позначення людини, яка “чимось відрізняється
від інших”4.
Деривати з коренем -свах-, -сваш-, -сван- на позначення
заміжньої жінки, яка порядкує на весіллі, функціюють у мовній
площині весільного обряду обох говорів (усі н.пп.) [Збор.: 107, 157;
Гліб.2: 129, 165; Горбач1: 480; Ост.: 374; Арк. ІІ: 136; Несен: 300].
Головну розпорядницю номіновано с|тарша с|ваха, с|тарша
|свашка (б.н.пп.) [Гнат.: 5, 14; Роман.: 236], а її помічницю –
підсвашка [Мис.: 20]; пор. також: лексеми з префіксом під- у
східнополіських говірках: підстароста, підстарша дружка,
підстарший дружко [Лит.-Барт.: 72, 109, 125]. Ідентичну
семантику в досліджуваних говорах має лексема при|данка (НГс,
Лс) [Лит.-Барт.: 139; 145, 146, 154]. Рідкофіксованим у бойківських
говірках є словосполучення прийданські свашки ‘свахи з весільної
свити нареченої’ [Гнат.: 27], у східнополіських – відзначено
складну назву свашки-приданки ‘свахи’ [Лит.-Барт.: 93].
Назви із коренем -сват- зі значенням ‘особа, яка сватає
наречену’ (усі н.пп.) [Он. ІІ: 204–205; Горбач1: 480; Арк. ІІ: 136;
Роман.: 226; Роман.2: 199; Несен: 40; Лит.-Барт.: 71] та с|тароста
‘тс’ (усі н.пп.) [Гліб.2: 129; Он. ІІ: 250; Несен1: 40; Роман.: 226;
Говірка: 14; Лит.-Барт.: 72] поширені в обох діалектах.
Семантичними діалектизмами в обстежених говіркових ареалах
є спільнокореневі назви, утворені на підставі мотиваційної ознаки
‘дія’, а саме: бойк. п’іс|ли (Б), п’іслан|ц′і (Гл) ‘люди, які
попереджають наречену про прихід нареченого’ || зх.поліс.
посланéць ‘післанець від нареченого, який приходив пр родичів
нарченої’ [Клим.: 260], срд.поліс. по|сил’нийе ‘особи, які вносять
коровай з комори в дім’ [Роман.: 241].
Назви гостей нареченого в говірках репрезентує синонімічний
ряд із трьох різнокореневих слів: с|ва|ти (Кр, Лб, Мт, НГс, Оп, Лб;
Оп ВСт) [Збор.: 87, 106; Роман.: 236; Клим.: 201]; бо|йари (Гл, Б) [
Збор.: 18, 87; Роман.: 236]; при|дани(е), при|данци (Б, Вл, Мш, Сн)
[Роман.: 236].
Експедиційні матеріали свідчать, що лексеми про|п’іĭ,
про|п’іĭц’і (Вл, СНб, Пл, Ос, НГс, Лб, Ор, Оп, Ул, Кз, Ул, Іл, Кр,
Яв) [Он. ІІ: 154; Збор.: 104, 157, 145; Куз.: 146, 148] ‘гості
нареченої’ в бойківських говірках охоплюють широкий ареал
4 Аркушин Г. Сказав, як два зв’язав: Народні вислови та загадки із Західного
Полісся і західної частини Волині. – Люблін-Луцьк, 2003. – С. 79.
функціювання; у східнополіських – зафіксовано оказіонально
пропійця ‘мати нареченої’ [Лит.-Барт.: 76]. І на Бойківщині, і на
Поліссі поширені номінації гостей нареченої: бойк. при|дани(е)
(Гл, Б, Мш, Вл) [Гнат.: 27; Кузів: 317, 318], при|данци (Вл),
приданьці [Кміт: 98; Мис.: 52], п|риĭди, приĭ|дени (Гл) [Сокіл: 113;
Збор.: 20, 26, 145, 157; Гліб.2: 133, 165], приданойки [Мис.: 52]
‘гості нареченої’ || зх.поліс., срд.поліс. придáне, придáнки [Клим.:
254; Несен: 315]; пор. також: пн.підляс. придане, приданє ‘гості,
які другого дня весілля везуть скриню нареченої’ [ТП: 306],
зх.поліс. придáнки ‘дівчата з весільної свити нареченої’ [Арк. ІІ:
86; Денис.: 160].
Рідкофіксована в бойківських говірках назва зако|с′ани (Слв)
‘гості нареченої, які приходять на частування до нареченого’,
активно функціює в поліському етномовному континуумі [Гура: 57,
58; Роман.: 245; Роман.1: 10]. У поліських говірках лексема
полісемічна: зх.поліс. закісниці ‘жінки, які співали весільні пісні’
[Денис.: 65, 136, 138, 139, 141, 148, 166], срд.поліс. (за)косянки
‘одружені родички нареченої, які брали участь у виторговуванні
скрині нареченої’ [Несен: 313; Несен2: 96;], ко|с’анка ‘жінка з
родини нареченої, яка супроводжує придане’ [Говірка: 28–29].
Весільні агентиви, мотивовані лексемою коса, окреслюють
безпосередній стосунок до нареченої (коса – символ нареченої5). У
середньополіських говірках засвідчено деривати косатор, косник
‘чоловіки, які “продають” наречену’ [Роман.: 240].
“Продавали” наречену переважно хлопці, яких у бойківських
говірках номіновано ба|ричники (Вл); у середньополіських –
зафіксовано назву ба|рил’н’ік ‘особа, яка частує учасників весілля,
які перегороджують шлях весільним гостям’ [Роман.: 238]; пор.:
пн.підляс. дáти барúш ‘могоричем відкуплятися від парубоцької
рогачки при весільному ході’ [Горбач1: 460].
На позначення чоловіка, який супровожує посаг, у бойківських
говірках фіксуємо метафоричну назву к’ін′ з моло|дойу: тоĭ к’ін′
т′аг|нуў п|ридане на |першу н′іч / шо там т|реба / п|лат′а /
су|к’енку / в’ін буў йак охо|ронец′ дл′а |нейі // ко|н′а ўза|ли та|кого /
шо|би н′іс / чоло|в’іка за ко|н′а // |мати да|ла йіĭ дв’і |подушки /
5 Усачева В.В. Коса // Славянские древности: Этнолингвистический словарь:
В 5 т. / Под ред. Н. И. Толстого. – М.: Международные отношения, 1999. –
Т. 2. – С. 616.
по|сах та|киĭ / заўйа|зали ў п|лахту і п’і|шоў тоĭ к′ін′ (Лс).
Лексему к′ін′ ‘тварина (її імітація), яку використовують на весіллі з
обрядовою метою’ відзначено і в середньополіських говірках
[Роман.: 246].
Для номінації жінки, яка співає весільні пісні, мовці обох
діалектних зон уживають назви: бойк. ба|би (Пр), |баба / шо
|латкайе (Дб), |ж’інка / кот|ра сп’і|вала / прис|п’івувала (Гл) ||
зх.поліс. баби [Клим.: 199, 205, 208], срд.поліс. |баб·іи, сто|риійе
|баб·іи [Говірка: 16, 18].
Слово коро|ваĭниц′а (Тхл) ‘жінка, відповідальна за випікання
весільного хліба’ в бойківських говірках є рідкофіксованим; у
поліських – активно функціює [Клим.: 206, 207; Лит.-Барт.: 82, 85,
86; Гура: 49; Роман.: 230; Несен: 300]. З позаобрядової лексики
залучено назву |ку|харка ‘тс.’ (б.н.пп.) [Пол.: 29].
У сучасних бойківських говірках фіксуємо назву
пров’ід|ниц′а(і) (ВСт, Кч) на позначення заміжньої жінки, яка бере
участь у різних обрядодіях, наприклад, виплітання барвінкових
вінків, зміна нареченій головного убору. Спільнокоренева лексема
приводча ‘жінка з роду нареченої, яка шиє квітки, стелить постіль
нареченим’ [Несен: 47–48] засвідчена в говірках Сарненського р-ну
і, на думку дослідників, є локалізом. Назви мотиваційно прозорі –
пов’язані з етимоном вéстú. Зауважмо, що один із обов’язків цієї
учасниці весілля – супроводжувати (вести) наречену до свекрухи
[Несен: 47–48].
Прозору мотивацію в зіставлюваних говорах мають назви: пан
веселовський ‘музикант, який веселить гостей на весіллі’ [Яремко:
144] || срд.поліс. ве|селики, ве|сел’і х|лопци ‘музиканти на весіллі’
[Роман.: 238].
Отже, весільні агентиви в бойківському та поліському
говіркових ареалах репрезентовано як обрядовими (світилка,
коровайниця, приданци, закосяни), так і загальновживаними
(староста, сваха, челядь) лексемами. Фіксуємо постійні
(староста, дружка) і спеціальні для кожного етапу (покриванка)
назви.
Численними є номінації з емоційно-оцінними конотаціями
(переважно у весільних піснях), наприклад, бойківське тату|неĭко,
мат′і|ноĭка, роди|ноĭка, ро|дочок, роди|ноĭц′а, з′а|тен′ко,
гос|теĭк’і, старос|тоĭко, марша|вочка, друж|бон′ка,
дружбятонько, провідничейко, бойа|рец′, ве|ч’ірничок; поліське
татко, батенько, мамця, матуся, матьонка, братічок,
систринки, свьокорко, свьокрівка, тестинько, тешчонька,
сватики, жинишок, дружбонько, дружечка, буярочки, буярки,
бояроньки, свашечки, свáничка, закісночка, маршалочки,
сусідоньки та ін., а також – складні назви: бойківське братчик-
голубчик, зять-голубочок, зять-наречений, бояри-ловчі,
старости-голубочки, невісти-баби; поліське дівка-молодиця,
сватойко-голубойко, сваточко-любочко, сватове-панове,
сваттє-браттє, свашки-неспашки, сваночка-систриночка,
дружко-горностай, дружичко-баламутничок, закісночки-
голубочки, дружечки-паняночки, баби-пирожниці та ін.
Весільним агентивам в обох діалектних зонах властива
лексична варіантність. Зокрема значення ‘жінка, відповідальна за
випікання весільного хліба’ представляє синонімічний ряд із 4
різнокореневих слів (бойк. госпо|дин′а, коро|ваĭниц′а, ку|харка,
|пекарка; срд.поліс. коро|ваĭн’іца, ка|лачниц’а, с|ваха, сма|чиха).
Зафіксовано лексичні розрізнення, зокрема на позначення
сватача (бойк. об|р’анчик, обзі’рник, зводжáй – поліс. на|чал’е),
неодружених гостей нареченого (бойк. |почет, поручники – поліс.
с|вита, бе|седа), особи, яка “продає” наречену (бойк. торгаш –
поліс. |шурим, |д’ад’а).
Функціювання специфічних діалектних утворень, характерних
тільки для бойківських (рогі ‘сукупність представників усіх
весільних рангів гостей нареченого’, вайда ‘жінка, яка латкає’,
засядько ‘дівочий дружба’, камер ‘весільний староста’,
господарський моца ‘домашній весільний услужник’) та
поліських (пригорща ‘старша дружка, яка шиє квітки’,
пріклатчікі ‘весільні гості’, коренний ‘головний сватач’, позванкі
‘гості нареченої’, кучерявий ‘парубок, який замітає й садить
коровай у піч’, чяшник ‘брат нареченого’, поклонялники ‘хлопці зі
свити нареченого, які поклонами дякували батькам нареченої’)
говірок, свідчить про відносну консервативність обрядової
лексики.
Отже, зіставний аналіз систем весільної лексики таких
дистантних говорів, як бойківський і поліський, виявляє спільність
у мові та духовній культурі.
ПЕРЕЛІК НАЗВ ОБСТЕЖЕНИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
І ЇХ СКОРОЧЕНЬ
Б – Бабино Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Бн –
Бачина Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Бс – Бусовисько
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Бт – Бітля Турківського р-
ну Львівської обл.; Бч – Білич Старосамбірського р-ну Львівської
обл.; В – Воля Старосамбірського р-ну Львівської обл.; ВВ –
Верхнє Висоцьке Турківського р-ну Львівської обл.; Вл –
Волосянка Сколівського р-ну Львівської обл.; Влж – Верхній
Лужок Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Влк – Великосілля
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Влш – Волошиново
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; ВСт – Верхня Стинява
Сколівського р-ну Львівської обл.; Вч – Вовче Турківського р-ну
Львівської обл.; Вш – Вишків Долинського р-ну Івано-Франківської
обл.; ВЯб – Верхня Яблунька Турківського р-ну Львівської обл.; Гв
– Гвіздець Турківського р-ну Львівської обл.; Гк – Галівка
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Гл – Головецьке
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Гр – Грозова
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Грб – Грабовець
Сколівського р-ну Львівської обл.; Д – Дидьова Турківського р-ну
Львівської обл.; Дб – Доброгостів Дрогобицького р-ну Львівської
обл.; Дн – Дністрик Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Ж –
Жукотин Турківського р-ну Львівської обл.; Жп – Жупани
Сколівського р-ну Львівської обл.; Зв – Завадка Сколівського р-ну
Львівської обл.; І – Ісаїв Турківського р-ну Львівської обл.; Іл –
Ільник Турківського р-ну Львівської обл.; Кз – Кузьминець
Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.; Кзв – Козеве
Сколівського р-ну Львівської обл.; Кзк – Козаківка Долинського р-
ну Івано-Франківської обл.; Кк – Кривка Турківського р-ну
Львівської обл.; Кр –Коростів Сколівського р-ну Львівської обл.;
Кч – Корчин Сколівського р-ну Львівської обл.; Л – Лолин
Долинського р-ну Івано-Франківської обл.; Лб – Либохора
Турківського р-ну Львівської обл.; Лв – Лавочне Сколівського р-ну
Львівської обл.; Лк – Лісковець Міжгірського р-ну Закарпатської
обл.; Лпш – Лопушне Міжгірського р-ну Закарпатської обл.; Лс –
Лосинець Турківського р-ну Львівської обл.; Мк – Максимівка
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Мл – Мельничне
Турківського р-ну Львівської обл.; Мр – Муроване
Старосамбірськоо р-ну Львівської обл.; Мт – Матків Турківського
р-ну Львівської обл.; Мх – Махнівець Старосамбірського р-ну
Львівської обл.; Мхн – Мохнате Турківського р-ну Львівської обл.;
Мш – Мшанець Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Н –
Нижнє Самбірського р-ну Львівської обл.; Нв – Новоселиця
Міжгірського р-ну Закарпатської обл.; НГс – Нижнє Гусне
Турківського р-ну Львівської обл.; НРж – Нижня Рожанка
Сколівського р-ну Львівської обл.; НЯб – Нижня Яблунька
Турківського р-ну Львівської обл.; Оп – Опорець Сколівського р-ну
Львівської обл.; Ор – Орів Сколівського р-ну Львівської обл.; Ос –
Осмолода Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.; Пг – Погар
Сколівського р-н Львівської обл.; Пд – Підгородці Сколівського р-
ну Львівської обл.; Пк – Побук Сколівського р-ну Львівської обл.;
Пл – Плаве Сколівського р-ну Львівської обл.; Пр – Присліп
Турківського р-ну Львівської обл.; Рз – Розлуч Турківського р-ну
Львівської обл.; Рп – Ріп’яна Старосамбірського р-ну Львівської
обл.; Рс – Росохи Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Сбч –
Стрільбище Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Ск – Солуків
Долинського р-ну Івано-Франківської обл.; Скл – м. Сколе
Сколівського р-ну Львівської обл.; Сл – Сливки Рожнятівського р-
ну Івано-Франківської обл.; Слв – Славське Сколівського р-ну
Львівської обл.; Сн – Сушниця Старосамбірського р-ну Львівської
обл.; СНб – Слобода-Небилівська Рожнятівського р-ну Івано-
Франківської обл.; СР – Стара Ропа Старосамбірського р-ну
Львівської обл.; Ст – Стрільбище Старосамбірського р-ну
Львівської обл.; Стр – Стрілки Старосамбірського р-ну Львівської
обл.; Сх – Східниця Дрогобицького р-ну Львівської обл.; Сш –
Страшевичі Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Т – Тур’є
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Тв – Тершів
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Тр – Труханів
Сколівського р-ну Львівської обл.; Тс – Тисовиця
Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Тсв – Тисів Долинського
р-ну Івано-Франківської обл.; Тх – Тухолька Сколівського р-ну
Львівської обл.; Тхл – Тухля Сколівського р-ну Львівської обл.; Тш
– Тишевниця Сколівського р-ну Львівської обл.; Ул – Уличне
Дрогобицького р-ну Львівської обл.; Ур – Урич Сколівського р-ну
Львівської обл.; Хв – Хащів Турківського р-ну Львівської обл.; Ч –
Чаплі Старосамбірського р-ну Львівської обл.; Шн – Шандровець
Турківського р-ну Львівської обл.; Яв – Явори Турківського р-ну
Львівської обл.; ЯЗм – Ясениця Замкова Старосамбірського р-ну
Львівської обл.; Ял – Ялинкувате Сколівського р-ну Львівської
обл.; Ям – Ямельниця Сколівського р-ну Львівської обл.; Яс –
Ясень Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.; ЯСл –
Ясениця-Сільна Дрогобицького р-ну Львівської обл.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ:
б.н.пп. – більшість населених пунктів
бойк. –– бойківське
зх.поліс. – західнополіське
пн.підляс. –– північнопідляське
срд.поліс. –– середньополіське
сх.поліс. –– східнополіське
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
Арк. –– Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2 т. –
Луцьк: Вежа, 2000. – Т. 1–2.
Бичко –– Бичко З.М. Словник діалектної лексики села Грабовець
Стрийського р-ну Львівської обл. Матеріали до вивчення
курсу “Українська діалектологія”. – Львів: ЛДУ, 1992. – 28 с.
Весілля — Весілля: У 2 кн. / ІМФЕ АН УРСР ім. М.Т. Рильського; Ред.:
Є.М. Антоненко. – К.: Наук. думка, 1970. – Кн. 2. – 480 с.
Гліб.1 — Говірки південно-західного наріччя української мови:
Збірник текстів / Упорядк.: Н.М. Глібчук. – Львів:
Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 155 с.
Гліб.2 — Українські говірки південно-західного наріччя: Тексти /
Упорядк.: Н.М. Глібчук. – Львів: Видавничий центр ЛНУ
ім. І. Франка, 2005. – 238 с.
Гнат. — Гнатюк В. Бойківське весїлє в Мшанци
(Старосамбірського повіта) // Материали до українсько-
руської етнольоґії. – Львів: Виданнє етнографічної
комісиї, 1908. – Т. Х. – С. 1–29.
Говірка — Говірка села Машеве Чорнобильського району. Частина 4:
Матеріали до Поліського етнолінгвістичного атласу / Уклад.:
Ю.І. Бідношия та ін. – К.: Центр захисту культурної
спадщини від надзвичайних ситуацій, 2005. –704 с.
Говори — Говори української мови: Збірник текстів / За ред.
Т.В. Назарової. – К.: Наук. думка, 1977. – 592 с.
Горбач – Горбач О. Словник діялектної лексики західнополіської
говірки села Остромичі, кол. повіту Кобринь // Горбач
Олекса. Зібрані статті. V. Діялектологія. – Мюнхен,
1993. – С. 283–328.
Горбач1 — Горбач О. Словник північнопідляської говірки села
Добровода близько Гайнівки (Польща) // Діалектологічні
студії. 3: Збірник пам’яті Ярослави Закревської / Відп.
ред. П. Гриценко, Н. Хобзей. – Львів: Інститут
українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. –
С. 454–488.
Гура –– Гура А. В., Терновская О. А., Толстая С. М. Материалы к
полесскому этнолингвистическому атласу // Полесский
этнолингвистический сборник: Материалы и
исследования. – М.: Наука, 1983. – С. 49–153.
Денис. — Денисюк І.О. Пісні з-над берегів Турського озера. –
Луцьк: Надстир’я, 2004. – 256 с.
Збор. — Зборовський П. Бойківські весільні латканки. – Львів:
Сполом, 2002. – 196 с.
ЗКДА –– Общекарпатский диалектологический атлас:
Вступительный выпуск. – Скопjе: МАНу, 1988. – 184 с.;
Вып. 3. – Варшава, 1991. – 184 с.
Клим. — Климчук Ф. Традиційне весілля села Симоновичі //
Вісник Львівського університету: Серія філологічна. –
1999. – Вип. 27. – С. 185–274.
Кміт — Кміт Ю. Бойківське весїлє в Гвіздци (Турчанського
повіта) // Материали до українсько-руської етнольоґії. –
Львів: Виданнє етнографічної комісиї, 1908. – Т. Х. –
С. 82–100.
Куз. — Кузеля З. Бойківське весїлє в Лавочнім (Стрийського повіта) //
Материали до українсько-руської етнольоґії. – Львів:
Виданнє етнографічної комісиї, 1908. – Т. Х. – С. 121–150.
Кузів –– Кузів І. Житє-бутє, звычаї и обычії гôрского народу //
Зоря. – Львів, 1889. – Ч. XVII. – С. 282–287; – Ч. XVIII. –
С. 299–302; – Ч. XIX. – С. 317–320.
Левин. — Левинський В. Бойківське весїлє в Доброгостові
(Дрогобицького повіту) // Матеріали до українсько-
руської етнольоґії. – Львів: Виданнє етнографічної
комісиї, 1908. – Т. Х. – С. 101–120.
Лит.-Барт. — Литвинова-Бартош П. Весїльні обряди і звичаї у
с.Землянцї, в Чернигівщинї // Материали до українсько-
руської етнольоґії. – Львів: Виданнє етнографічної
комісиї, 1900. – Т. ІІІ. – С. 70–173.
Мис. — Мисевич О. Український весільний обряд у Бойківщині. –
Львів: Наш лемко, 1937. – 89 с.
Несен –– Несен І. Весільний обряд: традиційна структура // Полісся
України: матеріали історико-етнографічного дослідження. –
Вип. 3. Межиріччя Ужа і Тетерева. 1996”. – Львів: Інститут
народознавства НАНУ, 2003. – С. 297–336.
Несен1 –– Несен І. До питання типології весільного обряду
північної Рівненщини // Етнокультурна спадщина
Рівненського Полісся. – Рівне, 2001. – С. 39–49.
Несен2 –– Несен І. Околична шляхта Центрального Полісся:
особливості весільного ритуалу // Народна творчість та
етнографія. – 2004. – № 6. – С. 91–97.
НП — Народні пісні: Записи Л. Єфремової. – К.: Наук. думка,
2006. – 575 с.
Он. — Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2 ч. – К.:
Наук. думка, 1984. – Ч. 1–2.
Ост. — Осташ Н. Словник діалектної лексики переселенців із
Холмщини // Діалектологічні студії. 4: Школи, постаті,
проблеми / Відп. ред. П. Гриценко, Н. Хобзей. – Львів:
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, 2004. – С. 355–378.
Пол. –– Половецька Л. Приготування весільних страв та напоїв на
території Українського Полісся // Етнокультурна
спадщина Полісся. Випуск VІІ / Ред. В. П. Ковальчук. –
Рівне: Перспектива, 2006. – С. 28–41.
Роман. –– Романюк П. Ф. Лексика весільного обряду
Правобережного Полісся: Матеріали до “Лексичного
атласу української мови” // Дослідження з української
діалектології. – К.: Наук. думка, 1991. – С. 225–251.
Роман.1 –– Романюк П. Ф. Лексика некалендарных обрядов
Правобережного Полесья (на материале свадебного
обряда): Автореф. дис. … канд. филол. наук / Киевский
государственный педагогический институт
им. А. М. Горького. – К., 1984. – 23 с.
Роман.2 –– Романюк П. Ф. Из опыта картографирования свадебного
обряда Правобережного Полесья // Полесский
этнолингвистический сборник. – М.: Наука, 1983. – С. 198–205.
Сокіл — Фольклорні матеріали з Отчого краю / Упорядк.: В. Сокіл,
Г. Сокіл. – Львів: Інститут народознавства НАН України,
1998. – 615 с.
ТП –– Традиційні пісні українців Північного Підляшшя (за матеріалами
експедицій 1999-2001 років Лариси Лукашенко та Галини
Похилевич). – Львів: Камула, 2006. – 308 с.
AGB — Rieger J. Atlas gwar bojkowskich: W 7 t. – Wrocław – Warszawa –
Kraków – Gdańsk: Wyd. PAN, 1981–1986. – T. 1–7.

Advertisements